74Києво-Печерська Лавра

Свя́то-Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра — одна з найбільших православних святинь України, монастир Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври.

Заснований у 1051 році, за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія — Теодосій, за ігуменства якого зведено багато наземних будівель і головний собор. Впродовж століть монастир був центром місіонерства та просвітництва. З 1592 по 1688 роки був ставропігією Константинопольського патріарха, з 1688 року — Московського патріарха, з 1786 — Київського митрополита. У 1688 році отримав статус лаври. У 1930 році монастир було закрито, натомість створено Всеукраїнське музейне містечко. В період німецької окупації (у 1941 році) монастир було відкрито, проте знову закрито у 1960 році радянською владою. Чернецьке життя відроджене у 1988 році. В Ближніх і Дальніх печерах лаври покояться нетлінні мощі святих отців Києво-Печерських.

Сьогодні монастирське життя зосереджене на території Нижньої Лаври. На території Верхньої Лаври діє музейний комплекс «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник». Трапезний храм Києво-Печерської лаври в ім'я святих Антонія і Феодосія де-факто є кафедральним собором Української православної церкви (Московського патріархату), адже в ньому звершує богослужіння предстоятель Церкви митрополит Володимир.

Заснована у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва. Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, колишній боярин. В 1058 році, попросивши благословіння преподобного Антонія, преподобний Варлаам побудував над печерою дерев'яну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці. В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пу́стелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі. Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті временних літ»), Нікон, Сільвестр. У тринадцятому столітті було складено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

Свято-Успенський собор (1073, 2000).

Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було зведено оборонні стіни. У 1698—1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731—1744 році споруджено Велику Лаврську дзвінницю, висота якої — 96,52 метра. На території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної — генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський полковник І.Іскра. У церкві Спас на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий.

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври був замучений перший новомученик руський митрополит Київський і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. В 1941 році, відступаючими радянськими військами було заміновано та підірвано Свято-Успенський собор. Під час німецької окупації Києва монастир удалося відродити, але не надовго — у 1961 році ченців знову вигнали зі стін обителі. 25 червня 1988 року уперше відбулася Божественна Літургія в печерному храмі преподобного Феодосія на Далеких печерах. У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників. В ніч з 7 на 8 жовтня 2007 року було зруйновано браму до Нижніх Печер зведену в 1850 році. Ця брама була відновлена стараннями лаврських ченців 7 грудня 2007 року.

Споруди

Велика Лаврська дзвінниця

Ближні печери

Дальні печери

Свято-Успенський собор (1073, 2000)

Всіхсвятська церква

Трапезна Палата

Троїцька Надбрамна церква

75. Зарваниця

Зарвани́ця — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване на заході району, на лівому березі річки Стрипа. Центр сільради, якій також підпорядковане село Сапова. До Зарваниці приєднано хутір Раків Кут.

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено комплекс церковних споруд, що належать Українській Греко-Католицькій Церкві.

Період Незалежності

З благословення архиєрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк при активній участі парафіян і семінаристів відбудував у 1991 р. капличку біля джерела, відремонтував знищену церкву, спорудив біля неї велику каплицю, у якій відправляються під час відпустів богослужіння, а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь, діти.

Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква.

Пам'ятки

Є церкви Пресвятої Трійці (1754; кам'яна), Благовіщення, Собор 3арваницької Матері Божої (2000, мурована; архітектор М. Нетриб'як, конст. Т. Григель), дзвіниця, Святотроїцький монастир Студійського уставу (2001) та монастирська церква Різдва Пресвятої Богородиці (2002; дерев'яна), капличка (1991), скульптурна композиція 3арваницької Матері Божої (2000; скульптори О. Маляр, Д. Пилипяк; архітектор Д. Чепіль), Хресна дорога. Спорудження й облаштування Зарваницького духовного центру триває.

Головні пам'ятники та пам'ятні знаки:

насипано символічну могилу УСС з пам'ятним знаком архангелові Михаїлу,

насипано могилу воякам УПА (1993; архітектор Р. Вільгушинський)

встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини

кам'яний хрест на місці спаленої 1948 дерев'яної церкви

меморіальну таблицю єпископу Н. Будці (2000).

Зарваницький духовний центр — всесвітній марійський відпустовий центр, одна з найбільших подільських святинь Української Греко-Католицької Церкви.

Нині об'єднує комплекс храмів, духовних споруд і Хресну дорогу. До 3арваницького духовного центру належать парафіяльна церква Святої Трійці (1754), де зберігається чудотворна ікона Божої Матері Зарваницької. Будівля — хрещата із закругленою апсидою, до якої примикають дві прибудови. Стіни флаковані стовпами. Двосхилий дах увінчує висока відкрита маківка.

1991 з благословення архієрея Михаїла Сабриги отець-митрат В. Семенюк за участю семінаристів і парафіян відбудував капличку біля джерела з цілющою водою, спорудив біля неї велику каплицю, в якій під час відпустів відправляють Богослужіння, а також Хресну дорогу. 3ведено реколекційний будинок, відбудовано Святотроїцький монастир Студійського уставу (2001) та дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці (2002).

На схилі гори на західній околиці села споруджено собор 3арваницької Матері Божої (2000), який освятив і провів у ньому першу архієрейську літургію Глава УГКЦ кардинал Л.Гузар. Тернопільські архітектор М. Нетриб'як, конструктор Т. Григель поєднали сучасні архітектурні символи з традиціями давньоукраїнської архітектури, що є синтезом центробанної круглої та багатокутної будівлі. Хрестокупольна, п'ятибанна, однонавна споруда без стовпів. У центральній частині собору консолі несуть із допомогою підпружних арок систему склепінь і купол на восьмигранній барабані, що завершений банею. В інтер'єрі висота до центру купола — 28 м. Над приміщеннями, що прилягають до внутрішніх куполів хреста, є 4 малі бані. У цоколі собору розміщена нижня церква з двома каплицями. Верхня і нижня церкви мають вихід на тераси.

Навпроти собору, в центрі майдану, споруджено архітектурну композицію ікони Матері Божої 3арваницької (скульптори О.Маляр, Д.Пилип'як, арх. Д.Чепіль). На гранітному постаменті — декоративна монументальна відкрита каплиця, в центрі якої стела зі зображенням ікони (з італійського білого мармуру). Композицію увінчує корона з хрестом.

Неподалік — чотириярусна дзвіниця (висота із хрестом — 75 м). Перший ярус — прямокутний, інші — восьмигранні. Дзвіниця завершена куполом. Внизу розміщені крипти, виставковий зал, медпункт, крамниця тощо. П'ять дзвонів виготовлені в Україні та у відомій дзвонарні Фальчинських у м. Перемишль (Польща). Між собором і дзвіницею вимуровані бювети, де прочани можуть брати воду, що тече із цілющого джерела.

Біля річки Стрипа збудована надбрамна церква Благовіщення. Має широкий центральний і два бічні входи, чотирипелюстковий купол.

За вхідною брамою — великий майдан і Хресна дорога.

У південній частині села збудовано Співоче поле для мистецько-духовних заходів. Воно має вигляд амфітеатру і вміщує до 50 тис. глядачів.

Зарваницький духовний центр створено на пожертвування вірних України та діаспори. Велику допомогу надали державні органи, громадськість області.

75. Замки України

Замки України — одні з найцікавіших пам'яток історії в Україні. За даними історика Сергія Трубчанінова, в Україні було понад 5000 пам'яток фортифікації, проте від більшості з них сьогодні немає й сліду.

Генуезька фортеця

Корецький замок

Замок (Олика)

З давніх пір замки мали дві головні функції

захисну (оборонну) , житлову (згодом - представницьку, репрезентативну).

На ранньому етапі замкового будівництва переважала захисна (оборонна) функція. До цього типу в Українських землях належать:

Аккерманська (Білгород-Днестровська) фортеця

Кам'янець-Подільська фортеця

Невицький замок

Генуезька фортеця в місті Судак

Олеський замок тощо.

Проміжні позиції займають фортечні споруди, де захисні і житлові (представницькі) функції зрівнялися. Цей процес набув поширення з 17 століття. Тісний зв'язок обох функцій являють фортечні споруди з палацами на подвір'ї, це

Бережанський замок

Бродівський замок

Збаразький замок

Золочівський замок.

Виникають окремі зразки, коли фортечні споруди використовують як підмурки для розкішного палацу з садом бароко ( Підгорецький замок - палац, збережений, Вишнівецький замок-палац з садом бароко, де сад і бастіони зникли, а палац значно перебудований ).

Вже в 17 столітті виник замок, де житлові і представницькі функції переважали над захисними ( Жовківський замок, резиденція короля Яна ІІІ Собеського,палац з садом бароко ). В 18 столітті ця функція переважає в зв'язку з суттєвими змінами ведення війни і зменшенням оборонної функції замків. Виникають розкішні палацові споруди, на які лише переноситься назва замок через їх розташування на пагорбі з ровом, використанням башт, під'їздного мосту тощо. Найкращими зразками таких замків 18 століття в Україні є Корецький замок (Рівненська область, суцільна руїна, потребує збереження і відновлення) і палац Сангушків в м. Ізяслав (Хмельницька область; руїни). Аналоги цього типу замків-палаців збережені у Польші, Франції, Англії, Голландії, Чехії.

В 19 столітті починають будувати замки в історичних стилях, часто великі за розмірами, з розкішними інтер'єрами і використанням зовнішніх форм історичних замків. Це загальноєвропейський процес, свідоцтвом якого є побудова замків, наприклад, у Чехії (Глубока, Ледніце тощо), Словаччині (Жинкови, Бойніцє), Баварії (Ліндерхоф,Нойшванштайн тощо).

Замок Шенборн

До цього типу в Україні належать:

замок в місті Василівка (Садиба Попова), Запорізька область

замок Даховських, село Леськове

палац Шувалова

Воронцовський палац, Алупка, Крим

Палац Мсциховського, Луганська область

садиба Сергія Кеніга, Шарівка, Харківська область.

Замок Шенборн

Сучасний стан

Арсенал, м. Київ.

116 твердинь — або лише їх руїн — збереглося до нашого часу. Найвідомішими є замки Львова, Кам'янця-Подільського, Хотина, Мукачевого та інших міст на заході України.

До добре збережених та найбільших за розмірами фортечних споруд України належить Старий Арсенал, місто Київ, що став зразком урядової фундації під назвою Мистецький арсенал . Будівля розмірами 168 x 135 м зведена за проектом архітектора Йогана Міллера в стилі класицизм наприкінці 18 століття .

Збереження пам'яток залежить не тільки від державних заходів, але й від рівня культури наших людей, часто байдужих до своєї історії. Необхідно припинити руйнування наших середньовічних замків, що є визначними пам'ятками європейської цивілізації, адже їх збереження може сприяти поверненню України до європейської спільноти, до якої вона завжди належала.

Кам'янець-Подільська фортеця

Пнівський замок

Вежа Луцького замку

75. Фортеці України

Кам»янець-Подільська фортеця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України).

Складається з двох частин:

Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»,

Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.

Довгий час вважалося, що Стару фортецю збудовано в другій половині 14 століття. Адже першу в історії згадку про Кам'янецький замок маємо в грамоті від 7(15) січня 1374 року литовсько-руського князя Юрія Коріатовича, де цей князь за згодою свого брата Олександра Коріатовича надає кам'янчанам право на кшталт магдебурзького та прямо зазначає, що грамота дається «на замку» в Кам'янці. Цю позицію щодо литовських першопочатків замку, зафіксовану в популярних монографіях Євтима Сіцінського (1895), Олександра Прусевича (1915), повторили й радянські дослідники Петро Юрченко (1950), Тетяна Будянська (1961).

Комплексні архітектурні дослідження Євгенії Пламеницької та Анатолія Тюпича у 1964—1982 роках, дослідження археологів на чолі з Іоном Винокуром у 1964—1969 роках дозволили значно поглибити історію кам'янецької фортеці та датувати її першопочатки 11—12 століттями (в обережніших версіях — кінцем 12 століття). Якщо наявність давньоруського періоду в історії Кам'янецької фортеці не викликає сьогодні жодних заперечень у дослідників, то концепція Євгенії Пламеницької, яку нині розвиває та пропагує її донька Ольга Пламеницька, про дако-римські першопочатки замку, Замкового мосту та міста взагалі в 2—3 століттях наштовхнулася на досить сильну протидію істориків і археологів, зокрема Іона Винокура, Миколи Петрова.

Найдавніші описи замку

Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.

Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.

78. Цар-колос К. Білокур

Однією з найяскравіших за своєю емоційною силою впливу і найвідоміших є картина "Цар Колос". Усе в композиції підпорядковане розкриттю тематичного вузла твору - життєдайній силі хліба, колосу. Творча думка художниці, розкута, вільна, легка, синтезувала увесь набуток знань, уявлень, сновидінь про "земний рай, достаток, прихисток". Усе тут величне, щедре, багате в цвітінні, урожайності, сприйнятті поняття "колосся" як первня хліба, людського земного щастя. Фарби на палітру лягали щедро і кольори звучали дзвінко, радісно, вшановуючи, звеличуючи скромні колосочки, основу основ людською житія. Твір розкриває і характер самої художниці - її глибоку народність, любов до рідної землі, шану до хліборобської праці.

Картина одразу стала знаменитою та, на жаль, не збереглася, не дійшла до наших днів (не повернулась з виставки в Парижі 1957 р.). Розуміючи значення цього твору, художниця зробила варіанти картини (1949-й і 1950-гі рр.).