22 Творчість Пінзеля

«Майстер Пінзель» згадується вперше у 1906 році як автор кам'яних скульптур на фасаді греко-католицького собору св. Юра у Львові (1759/61), що, проте, довгий час не викликало належної уваги. У 1937 році публікується наступний доказ діяльності цього скульптора, а саме - рахунки виплат за вівтарі парафіального костелу в Монастириськах (1761), у яких називається тільки прізвище майстра. Врешті, у 1996 році була знайдена остання до цього часу відомість про його творчий шлях у вигляді рахунків, виданих за костел тринітарів у Львові у 1756 І Т757 роках. Інші твори приписуються Пінзелю на основі порівнянь. Поряд з окремими скульптурами йдеться, в першу чергу, про кам'яні статуї на міській ратуші в Бучачі а також про алтарні фігури в парафіальних костелах Городенки і Годовиці. Окрім вище названих робіт, авторство яких загадом визнається за Пінзелем, обсяг його творчого доробку змінювався внаслідок приписувань Майстрові подібних до його стилю скульптур. Часто робилося це невпевнено. Із труднощами при відмежуванні робіт Пінзеля від творів інших скульпторів-«наслідувальників», якщо вважати, що саме Пінзель започаткував особливий стиль львівського рококо. Сьогодні у наукових колах вже не існує сумнівів щодо цього. Пінзель одностайно визнається найвпливовішою мистецькою постаттю львівської скульптурної школи. Ян К. Островський навіть назвав його нещодавно «напевно останнім справді великим митцем європейського бароко» і цим самим підкреслив його надрегіональне значення. Новий рух у дослідження творчості Пінзеля принесли важливі знахідки першоджерел до його біографи. Йдеться про збережені окремі церковні книги Бучача (книга шлюбів та книга хрещень), оприлюднені Пьотрем Красним та Яном К. Островським. Із записів, що стосуються Пінзеля, стало відомо, що звався він Іоанн Георгій («Johann Gеorg»), одного разу, швидше помилково, названий також Грегор замість Георгій. Його прізвище пишеться Пільзе, Пільце або Пільзнов, тому воно могло звучати врешті-решт, не обов'язково як Пінзель (версія, яка сьогодні з загальноприйнятого в наукових колах. У статусі неодруженого «вівтарного скульптора» вій бере 13 травня 1751 року у Бучачі шлюб за римо-католицьким обрядом з вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою. Двоє синів подружжя будуть також охрещені у цьому містечку. А 24 жовтня 1762 року вдова по Пінзелю одружується втретє. Цей запис засвідчує, що Пінзель помер якщо не восени 1761 року, то найпізніше - на початку 1762 року. У 1751 році під час шлюбу Пінзель був названий «sculptor iuvenis», а через рік вже «magister». Отже, за цей час він повинен був заснувати у Бучачі свій дім і господарство, а також осісти тут разом зі своєю майстернею. До того, будучи ще одруженим, він не мав би можливості працювати як самостійний скульптор. Виходячи з цього, можна припустити, що йото творчому шляху був відпущений дуже короткий час, а саме - близько десяти років. Те, що Пензель зупинився спочатку не в метрополії і єпископській столиці Львові, а у скромнішому Бучачі, могло бути пов'язано з тим, що у цьому містечку мав свою головну оселю Микола Потоцький. Зацікавлений у мистецтві, ексцентричний канівський староста потребував для втілення своїх задумів ремісників і митців. Його будівничі проект знаходилися під керівництвом архітектора Бернарда Імеретина, з яким Пінзель, видається, був особисто заприязнений. Можна припустити, що Меретин вже раніше знав талановитого підмайстра-скульптора і порадив йому сприятливі умови праці у Бучачі. Беручи до уваги велику кількість творів скульпторів львівського рококо, впадає у вічі, що всі ескізи їх робіт - як рисункові, так і пластичні - до цього часу залишаються невідомими. Очевидно, були втрачені не тільки скульптурні майстерні з усіма ескізними малюнками та боццетті, які там знаходилися. Правда, як модель Пінзеля розглядається сумлінно вирізьблена з липового дерева і позолочена група св. Юрія на коні у битві зі змієм, висотою 51 cm, яка зберігається в Українському Національному музеї у Львові. Вона вважається підготовчою роботою до його кам'яної скульптури на фасаді собору св. Юра у Львові. Авторство Пінзеля щодо цієї «моделі» є безсумнівним, а незвична для ескізної роботи позолота могла бути нанесена пізніше, щоб надати їй характеру самостійного твору. Впадають у вічі, проте, значні розходження між «моделлю» та її кам'яним виконанням. Зміни у зображенні гриви та хвоста коня, а також плаща вершника можна було б ще пояснити намаганням сильнішого акцентування контуру з розрахунку на ефектний вид монументальної групи вгорі на фасаді. Моделлю Пінзеля вважається також статуетка св. Якима з Музею Пінзеля у Львові. За розмірами та характером виконання її можна порівняти з групою св. Юрія. До цього часу ще не вдалося встановити її зв'язок з відповідною статуєю, виконаною у великих розмірах. Загальний характер і досконале виконання фігури не виказує ознак ескізу. Навпаки, вона справляє враження самостійної завершеної роботи в малому форматі. Враховуючи те, що пластичні ескізи не лише Пінзеля, а й інших скульпторів Львівської школи не збереглися до нашого часу, особливо важливою і щасливою подією стала поява на баварському мистецькому ринку восени 1999 року шести боццетті, які вважалися «чеськими» за походженням. Всі шість можна віднести до творчості Іоанна Георгія Пінзеля. Вони були придбані Баварським Національним музеєм в Мюнхені. У творчості Пінзеля ми не знаходимо жодного безпосередньою, у великих формах виконаного відповідника боццетто. Їх поверхня відзначається своєрідною силою впливу на глядача. Такого ж роду «мускульна» стилізація властива Розп'яттям Пінзеля, а також оголеним частинам тіла інших фігур, наприклад, Самсона чи Авраама з Годовиці. Варто згадати тут і пошкоджені пожежами та вивітрюванням кам'яні скульптури на ратуші в Бучачі. Яка ж роль відводилась боццетті Пінзеля у процесі виникнення його творів? Ескіз фігури св. Йосипа постав, очевидно, під час підготовки композиції; він ілюструє певну ступінь її розвитку ще перед прийняттям остаточного рішення, Можна уявити, що Пінзель, як раніше так і пізніше, різьбив такі фігурки, з допомогою яких він намагався розробити вирішення скульптури. Нам видається цікавим, що перед тим, як збагатити рухливу драперію плаща до такої міри, що вона врешті набула домінуючого впливу, майстер визначив, очевидно, спочатку рух тіла фігури.

Інший випадок маємо з двома парами боццетті. Виходячи з розмірів, тут може йти мова про презентаційні моделі, які, напевно, об'єднувалися у одній моделі вівтаря. У такій ролі могли виступати як ескізні, так і детально виконані фігурки. У форматі висотою менше ніж 10 см важко розробити пластичну композицію. Розміри «підготовчого» боццетто Пінзеля для його статуї св. Йосипа з Городенки теж більші. Однорідність маленьких фігурок свідчить про те, що митець вирізьбив їх в одному творчому процесі як серію, попередньо вже з'ясувавши композицію. Як ми бачили, фігурки не співпадають повністю з їх скульптурними відповідниками. У кожному випадку, перед нашими очима постають у вигляді боццетті сповнені фантазій задуми Пінзеля, які, правда, не втілилися у всій їх повноті. Так несподівано, саме у малому форматі, виявляється «великий розмах» різця Майстра і в ньому - його особлива неповторність. Учні та послідовники знову і знову копіювали його мистецькі винаходи та урізноманітнювали їх. Не дивлячись на дуже короткий творчий шлях і передчасну смерть, судилося Іоанну Георгію Пінзелю - першорядному скульпторові того часу - на багато десятиліть накласти свою печатку на львівську рококову пластику.