110. Розвиток самооцінки у дошкільника.

На основі знань і думок про себе у дошкільника розвивається найскладніший компонент самосвідомості – самооцінка. Вона багато в чому залежить від того, як дитину оцінює дорослий. Чим точніша й аргументованіша оцінна дія дорослого, тим сприятливіші умови формування самооцінки. Оцінка дорослого дитини повинна відігравати стимулюючу роль, мобілізувати зусилля дитини на отримання результату. Занижені оцінки дорослих мають найбільш негативні наслідки, знижують самостійність та ініціативність дитини. Згодом сформоване уявлення про власні дії допомагає дошкільнику критично ставитись до оцінок дорослих і певною мірою протистояти їм у разі гальмівного їх впливу на розвиток особистості.

На формування самооцінки впливає ставлення дошкільника до ровесників. На основі досвіду оцінювання товаришів у дитини формується самооцінка. Характерною для дошкільника є завищена самооцінка, супроводжувана позитивними емоціями. Переважання позитивних самооцінок у дошкільників відіграє захисну функцію, оберігаючи незрілу особистість дитини від руйнівного впливу негативних емоцій.

Поступово у дошкільників зростає здатність мотивувати самооцінку, змінюється зміст аргументів. У 4–5 р. аргументом самооцінки виступає оцінка оточуючих, насамперед, дорослих: «я хороший, тому що мене вихователька хвалить». У 5–7 р. позитивну самооцінку діти пояснюють з погляду наявності у себе етичних якостей: «я хороший, бо ділюся іграшками з іншими».

Старші дошкільники намагаються осмислити мотиви своїх і чужих вчинків. Вони починають пояснювати власну поведінку, спираючись на свої знання і досвід.

111. Розвиток самосвідомості старшого дошкільника.

У старшого дошкільника намічається диференціація двох  аспектів самосвідомості – самопізнання і самоставлення. Образ «Я»  включає  досить складну систему властивостей: зовнішніх, особистісних, статевих, з відображенням їх часової динаміки. Ускладнення образу «Я»  відбувається значною мірою  завдяки розвиткові у старшого дошкільника вміння розуміти себе,  усвідомлювати свої внутрішні стани,  переживання. 

У дітей  виникає усвідомлення себе  в часі, у часовій перспекти-ві.  Дитина спочатку живе тільки теперішнім, але  згодом  навчається співвідносити минуле – теперішнє – майбутнє. Старший дошкільник просить дорослих розказати про те, як він був маленьким, і сам із задоволенням згадує окремі епізоди недалекого минулого. Дитина розуміє, що раніше вона була маленькою, а зараз виросла. Її цікавить і минуле близьких людей.

Дошкільник виявляє прагнення зазирнути у своє майбутнє, в нього з’являються перші мрії та фантазування на тему «Коли я виросту».

Дорослі з найменшого віку оточують дитину своїми любов’ю  та турботою, радіють успіхам малюка та засмучуються його невдачами.

 Внаслідок цього  дитина розуміє свою  значущість для  близьких дорослих, міцні взаємозв’язки та взаємозалежність із ними. Поступово на основі  перебільшено позитивних оцінок дорослих у дитини виникає  ідеалізований самообраз, який ще недостатньо відмежований від «Я-реального». Суперечності між ними, що при  оптимальному варіанті розвитку самосвідомості стають джерелом для самовдосконалення, тільки зароджуються. Посилення суперечності спостерігається у випадку розходження в оцінках дорослих поведінки дитини: мама вдома  хвалить за  те,  що  засуджує вихователь у садочку. Такі діти мають виразно ідеалізований самообраз.

Знання дитиною своїх  недоліків прямо не визначає погіршення самоставлення.  При  самооцінці, коли дошкільник, визначає, що він «іноді хороший, іноді поганий», спостерігається емоційно позитивне самоставлення, при  узагальненій позитивній самооцінці

«хороший» –  стримане емоційно-ціннісне ставлення. Діти  4  років частіше обгрунтовують емоційно-ціннісне самоставлення естетичною привабливістю, а не етичною («подобаюся собі,  тому  що  красива»). У 4–5  р. намічається бажання щось  змінити в собі,  хоча  воно не стосується етичних рис.  У старшому дошкільному віці на фоні загальної задоволеності собою,  зростає прагнення змінити щось  у собі.  Характерна заява дитини: «я не хочу бути таким».