108. Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці.

Самосвідомість – один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об’єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо.

На думку С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до свідомості та самосвідомості, але й неможлива без них . Суб’єктивно для індивіда особистість виступає як його «Я». Сукупність психічних явищ, що віддзеркалюють для особистос- ті її «Я», отримали у психології назву «Я-концепції», що містить на- ступні компоненти:

• когнітивні – образ «Я», уявлення про власні якості, здібності, можливості;

• емоційні – самоставлення, самоповага, самолюбство;

• оцінно-вольові – самооцінка, саморегуляція.

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є наступні:

– оволодіння власним тілом, виникнення довільних рухів у процесі виконання предметних дій – немовля;

– здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зумовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин з оточуючими – дошкільник;

– здатність самостійно ставити цілі, задачі, визначати напрям своєї діяльності, усвідомлення себе як особистості – підліток.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спілкування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якості.

У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося передособистісне утворення – «комплекс пожвавлення», в основі якого – комунікативна потреба.

З 6-ти місяців настають важливі зміни у характеристиках спілкування між дитиною й дорослим: воно все більше опосередковується спільними предметними діями.

З накопиченням досвіду спілкування дитина починає диференціювати оточуючих дорослих. В неї виникають різні емоційні реакції при спілкуванні з різними людьми.

Разом із диференціацією оточуючих у дитини виникають перші прояви свого відособлення від них: вона вимагає поваги до своїх бажань, вподобань, проявляючи впертість, незгоду, неслухняність. Зростає радість внаслідок успішних і засмучення внаслідок невдалих дій, що є ознаками зародження особистості на основі усвідомлення себе як діяча. Цікаві дослідження, які розкривають закономірності розвитку образу «Я», проведено щодо сприймання дитиною свого віддзеркалення.

109. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві.

Найважливішим надбанням раннього віку в розвитку особистості є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем – суб’єктом.

Однаково важливими умовами для цього виступає, по-перше, зосередженість всіх психічних функцій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; по- друге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що передбачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення – спочатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого провідним засобом саморегуляції особистості.

Розуміння й виконання інструкцій дорослого переростає згодом у здатність дитини дошкільного віку будувати свою поведінку на основі самоінструкцій.

Приблизно у 1,5-2,5 дитина називає себе своїм власним іменем – так, як до неї звертаються оточуючі, а наприкінці третього року з’являються особові займенники, насамперед «я» і «ти». Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом: діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одягають хусточку, причісуються та ін. Дорослий у спілкуванні з дитиною виконує роль співпрацівника, партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на забезпечення успішних предметних дій.

Через успішну дію дитина прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати його захоплення, а на їх основі заслужити повагу дорослого. Дитина здатна ставити соціально схвальну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилась без підтримки дорослого.

Неодноразове виконання дії разом з дорослим та прагнення до відособлення породжують мотив «Я сам». Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча: «Я їстиму. Я гратимусь». У системі відносин з дорослим виникають бар’єри виявами самостійності дитини, що викликають неслухняність, характерну для перехідного періоду в розвитку особистості – кризи трьох років. Її ознаки описав Л. С. Виготський:

• негативізм ; впертість; неслухняність;свавілля; протест; симптом знецінення дорослого, його дискредитація; прагнення до деспотизму; ревнощі до молодших і старших, якщо в сім’ї ще є діти; реакції невротичного або психопатичного характеру (страхи, порушення сну).