5. Принципи вивчення психіки дитини.

Маленька дитина потребує постійної турботи та захисту оточуючих від шкідливих для її розвитку зовнішніх впливів. Особлива вразливість, пластичність дитячої психіки зумовлює підхід дорослого до дослідження внутрішнього світу дитини, побудований на основі принципу гуманізму і педагогічного оптимізму з вимогою «Не зашкодь».

Щоб виконати перший принцип, педагог повинен глибоко знати дитячу психологію, найновіші її досягнення, володіти достатньою проникливістю у внутрішній світ дитини, розумінням його неповторності та специфічності порівняно з дорослою людиною. Цього вимагає другий принцип – ефективності й науковості.

Сутністю принципу детермінізму є основоположна закономірність психіки: зовнішні впливи діють через внутрішні умови. Розвиток психіки дитини залежить від впливів на неї дорослих, ровесників, але в однаковій ситуації різні діти по-різному реагують на ці впливи, залежно від своїх індивідуальних особливостей, внутрішньої активності.

Із принципу детермінізму походить принцип взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідомості та діяльності. Психіка і діяльність виступають як дві сторони одного явища. Діяльність – зовнішня сторона психіки, а психіка – внутрішній план діяльності. Діяльність визначається задумом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. І, навпаки, на створення задумів, програм впливає практика. З одного боку, свідомість керує діяльністю, а з другого, ускладнення діяльності, оволодіння новими її видами збагачує, розширює свідомість. Таким чином, діяльність водночас і зумовлена свідомістю, і сама зумовлює її. Цей принцип має важливе значення для визначення ме- тодів психологічного дослідження.

Індетермінізм – позиція протилежна до принципу детермінізму – стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про переживання людини за її поведінкою. Фактично предметом вивчення за допомогою інтроспекції виступає свідомість.

Принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності стверджує, що діяльність виступає як умова не тільки прояву, але й розвитку психіки дитини. Виховання і навчання за своєю сутністю є організацією діяльності дитини. Для вивчення і водночас розвитку психічних особливостей дитини потрібно організувати відповідну діяльність. Наприклад, творчу уяву можна зафіксувати в малюванні або при створенні казки. Принцип комплексності, системності й систематичності передбачає, що одне дослідження не дає повної картини психічного розвитку дитини. Необхідно використовувати комплекс методів дослідження, аналізувати не розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі сторони розвитку психіки дитини в сукупності. Принцип вікового, індивідуального і особистісного підходу має на увазі, що загальні закони психічного розвитку виявляються у конкретної дитини в індивідуальних формах. Кожна дитина навчається ходити, говорити тощо, але процеси ці індивідуально неповторні.

6. Класифікація методів дитячої психології.

Вивчення психіки дитини становить складну задачу науковців, а також педагогів. Засобами психологічного дослідження виступають методи – певні шляхи збору наукових фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу.

Методи психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ.

Методи дитячої психології можна розподілити на чотири групи.

1 група вирізняється за організаційним критерієм і включає:

• порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки;

• лонгітюдний – передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних дітей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років);

• комплексний – в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти (фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).

2 група це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:

• cпостереження;

• cамоспостереження;

• експеримент – природний, лабораторний.

3 група – психодіагностичні методи – виявляють актуальний рівень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).

4 група – додаткові методи, які самі по собі не забезпечують достатньої об’єктивності результатів – аналіз продуктів діяльності, аналіз класних і шкільних документів, біографічні методи, бесіда, інтерв’ю.

5 група – методи обробки результатів, що включають кількісну обробку методами математичної статистики (кореляційний, дисперсійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації результатів за типами, видами, варіантами, їх категоризацію.