98. Психолого-педагогічні умови розвитку уяви дошкільника.

Л. С. Виготський вважав, що найважливіший (сензитивний) вік для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості – дошкільний. Для розвитку уяви і творчості дитини необхідна підтримка дорослих, заохочення допитливості дітей, їх експериментування, пошукових дій, оригінальних рішень, виходу за межі зразка.

Існує кілька поглядів психологів з приводу впливу організації взаємодії з дорослим на розвиток уяви та творчості дітей.

1. Творчість закладено у дитині від народження. Дорослий повинен дозволити виявлятись цій творчості, головне – не заважати дитині у її самовираженні.

2. Створення умов для розвитку творчості без прямої взаємодії з педагогом. До цих умов Дж. Сміт відніс:

• Фізичні: наявність матеріалів для творчості і можливості будь-коли діяти з ними;

• Соціально-емоційні – створення дорослим атмосфери безпеки, впевненості, коли дитина знає, що її творчі здобутки не викликатимуть негативної оцінки дорослого;

• Психологічні – формування у дитини почуття внутрішньої свободи, розкутості, підтримка інтересу до втілення власних можливостей внаслідок заохочення дорослим всіх творчих починань дитини;

• Інтелектуальні – розв’язання творчих задач.

У спілкуванні з молодшим дошкільником дорослий займає позицію незнаючого, невмілого, щоб за допомогою реплік і питань до дитини розхитати шаблони, показати, що одна і та ж задача може розв’язуватися по-різному. У 4–5 р. стимулом є змагання з однолітками, яким керує дорослий: «Хто придумає цікавіше?». А для старшого дошкільника слід створити умови, щоб він зайняв позицію вмілого і знаючого, особливо відносно молодших дітей. З 1 року головною умовою розвитку уяви є включення дитини в уявні ситуації, де вона виконує уявні дії – забави, розваги. Створити уявну ситуацію дорослому допомагають твори літератури і фольклору, іграшки. Поступово малюк набуває самостійність у створенні уявних ситуацій, використовуючи власне мовлення. У 3 р. основним стає навчання дітей використанню предметів-замінників і побудові уявної ситуації.

Ефективним є створення проблемних ситуацій, які спонукають дитину шукати і використовувати предмети-замінники.

Окремої уваги заслуговує питання про ставлення дорослого до дитячих фантазувань. Байдужість, зневага, недоброзичливість, глузування дорослих з цього приводу глибоко ображають дитину, ставлять бар’єр у розвитку уяви.

У середньому та старшому дошкільному віці складаються сприятливі умови для навчання планувати, програмувати свою діяльність за допомогою задуму. Важливо навчити дитину формулювати різні за складністю задуми і реалізовувати їх.

Важливим є формування уяви у контексті розумового розвитку, зростання пізнавальної активності та самостійності дитини. Адже пізнавальна потреба зумовлює появу питань «Чому?» і пошук відповідей на них за допомогою уяви.

99. Особливості емоційного розвитку у немовлячому віці.

Емоції – психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, зумовленого відношенням їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта. Вищий продукт емоцій людини – стійкі почуття до предметів, що слугують задоволенню її вищих потреб. Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ.

Проведені спостереження показують, що перші емоції – негативні, вони викликані дією різких для новонародженого подразників: яскравого світла, дотиками одягу до ніжного тіла, гучних звуків. Негативні переживання переважають у перші тижні після народження дитини і пов’язані з фізіологічними причинами.

Під час активності малюк перебуває у постійному контакті з дорослим, який адресує йому свої посмішки, радість, ласкаві слова. Дорослий стає особливо значущим фактором оточення дитини. Реакції малюка, що свідчать про його позитивні емоції при контакті з близьким дорослим, до трьох місяців ускладнюються, охоплюють все тіло дитини (ручки, ніжки, обличчя). Систему таких емоційних реакцій Н. Л. Фігурін та М. П. Денисова назвали «комплексом пожвавлення». Емоції дитини починають набувати особливих соціальних функцій: включаючись у процес спілкування з дорослим, вони не тільки сигналізують про стан самопочуття дитини, але й стають засобом обміну враженнями між дорослим і малюком. Важливим для подальшого розвитку малюка, зокрема його особистості, є відгук дорослого на емоційні стани дитини, що свідчать про любов дорослого, його особистісне ставлення до малюка як до унікальної та дорогоцінної істоти.

Відсутність інтенсивних позитивних емоційних контактів немовляти з дорослим призводить до явища госпіталізм. Це поняття запроваджено у 1940-х рр. французьким вченим Рене Спіцем за результатами досліджень малюків у госпіталях для дітей, що втратили матерів під час війни. Порівняно із дітьми з сімей, які завжди у гарному настрої, життєрадісні, вимогливі, наполегливі, доброзичливі, немовля із будинку дитини проявляє протилежні емоції .

Дитина не тільки реагує на виражені стосовно неї особисто емоції дорослого, але й заражається його емоційним станом, чутливо реагує на нього.

Страх малюка перед сторонніми людьми виникає після 8 місяців, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблизно в 1,5–2 роки. Бурхливу радість і захоплення викликають у дитини перші вдалі спроби захопити й втримати предмет, маніпулювання з ним. До кінця року у дитини виникає засмучення, якщо їй не вдалось отримати очікуваного результату предметної дії: не може дістати шарик з коробочки. Вираження негативних емоцій, як правило, адресується дорослому як заклик про допомогу.

Дитина починає уникати дій з предметами, що викликали негативні переживання.

У процесі предметних маніпулювань дитина пізнає оточуюче, в неї розвиваються пізнавальні процеси, що невіддільно пов’язані із емоційним життям малюка. Особливо важливим для розвитку пізнавальної активності дитини виступають реакції на новизну, їхня емоційна забарвленість та інтенсивність. Орієнтувальний рефлекс «що таке?» поступово перетворюється на пізнавальне ставлення до дійсності. До кінця 1-го року у дитини виникає здатність до емоційного відгуку на негативні переживання інших людей. Здатність виявляти співчуття та симпатію до інших виникає на основі наслідування дорослого, тому без відповідного прикладу в дитини не формується.