- •5. Класифікація та морфологія грибів
- •6.Методи мікроскопії.
- •7.Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та допоміжні реактиви. Прості та складні методи фарбування.
- •8. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи.
- •10. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології.
- •12. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для ідентифікації та диференціації бактерій. Ферменти патогенності
- •13. Ріст і розмноження бактерій. Механізм клітинного поділу, фази розмноження культури бактерій в стаціонарних умовах
- •14.Бактеріологічний метод дослідження. Принципи, методи та етапи виділення чистих культур бактерій та їх ідентифікації.
- •15.Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Стерилізація, методи та засоби стерилізації. Контроль ефективності стерилізації. Асептика. Антисептика.
- •19. Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерпевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п.Ерліха та г.Догмагка у розвитку вчення про хіміотерапію.
- •26.Вчення про імунітет. Етапи розвитку імунології. Види і форми цього прояву.
- •27. Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації. Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу.
- •28. Імунна система організму, її органи. Роль вилочковоїзалози в імунній відповіді. Клітини імунної системи, їх різновиди (т-, в-лімфоцити і макрофаги). Роль в клітинному і гуморальному імунітеті.
- •29.Форми імунної відповіді організму. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна пам’ять, її механізм.
- •30.Кооперація клітин при імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи, їх взаємодія. Цитокіни, лімфокіни, інтерлейкіни.
- •31.Головний комплекс гістосумісності. Трансплантаційний імунітет.
- •32.Антигени,їх характеристика. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне значення вчення про антигени мікробів. Аутоантигени.
- •33.Антитіла, їх хімічна природа і структура. Клітини-продуценти антитіл, динаміка продукції антитіл. Аутоантитіла.
- •34.Класи імуноглобулінів, їх характеристика.
- •Імуноглобулін а
- •Імуноглобулін g
- •35. .Моноклональні антитіла, їх одержання та використання в медичній практиці.
- •36,Взаємодіяантигенів і антитіл. Серологічніреакції, їхфеномени. Практичневикористання
- •37.Реакція аглютинації, її механізм, різновиди
- •38.Реакціяпреципітації, їїмеханізм. Використання в медичнійпрактиці. Реакціяпреципітації в гелі
- •39.Реакції лізису. Реакція зв’язування комплементу, її практичнее використання
- •40Реакції з міченими антитілами або антигенами. Принципи та використання реакцій імунофлуоресценції (ріф), імуноферментного та радіоімунногоаналізу
- •41.Реакції гіперчутливості,їх типи, механізм розвитку. Поняття сенсибілізації та десенсибілізації
- •42.Імунодефіцити і стани. Первинні та вторинніімунодефіцити. Автоімуннізахворювання
- •43.Комплексна оцінка імунного статусу організму. Діагностика імунопатологічних станів
- •44.Вакцини. Історіяодержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генноінженерні та ідіотиповівакцини
- •45.Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин,оцінка ефективності.
- •46.Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо» вакцини .
- •48.Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.
- •49 Імунні сироватки. Призначення, склад, принцип одержання
- •50 Нема,стоїть як назва розділу
- •51Особливості біології вірусів
- •52. Місце вірусів серед автономних генетичних систем (віроїди, транспозони, плазміди). Віруси бактерій (бактеріофаги)
- •53. Структура віріону. Прості та складні віруси. Будова бактеріофагів
- •54. Вірусні білки. Структурні та неструктурні білки. Ферменти віріону та вірус індуковані ферменти
- •55Вірусні нуклеїнові кислоти. Вірусні днк. Вірусні рнк плюс- та мінус-типу
- •55. Нуклеїнові кислоти віруса
- •59. Одним з найбільш доступних і зручних методів для виділення і культивування вірусів є використання курячих ембріонів.
- •60.Культура клітину вірусології.Типи культур клітин.Умови культивування та середовища для культури клітин
- •. Типи культур клітин[
- •61Виявляти віруси в культурі тканин можна за феноменом бляшкоутворення.
- •64. Реакція гальмування гемаглютинації (ргга).
- •65. В імуноферментних методах
- •66. Вірусологічні методи дослідження
- •69. Профілактика вірусних хвороб
- •71. Виділення та титрування бактеріофагів
- •73. Класифікація вірусів основні родини рнк-вмісних та днк-вмісних вірусів
- •74. Пікорнавіруси Основні роди. Ентеровіруси. Вірус поліомієліту, епідеміологія, патогенез. Вірусологічна діагностика, специфічна профілактика. Віруси Коксакі та есно. Кардіовіруси, риновіруси
- •75. Ортоміксовіруси, віруси грипу, класифікація, антигенна структура, пандемічні штами. Вірусологічна діагностика. Специфічна профілактика, противірусні препарати
- •76. Параміксовіруси. Вірус кору, вірус паротиту. Епідеміологія, патогенез, специфічна профілактика. Парагрипозні віруси. Рс-вірус.
- •77. Флавовіруси. Вірус кліщового енцефаліту. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика.
- •78. Арена- та філовіруси. Віруси Ласа, Ебола, Марбург
- •79. Віруси-збудники кишкових інфекцій. Ротавіруси
- •80. Віруси- збудники респіраторних інфекцій. Коронавіруси
- •81. Рабдовіруси. Вірус сказу. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика.
- •83. Віруси гепатитів. Гепатити а,е. Параентеральні гепатити в,с,g,d,f. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика.
- •84. Онкогенні віруси. Вірусний канцерогенез.
- •85. Поксвіруси, загальна характеристика.
- •86. Віруси герпесу, класифікація, Особливості патогенезу, персистенція. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, противірусне лікування.
- •87. Аденовіруси. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика
- •89.Методи мікробіологічної діагностики стафілококових процесів та їх оцінка. Імунітет при стафілококових захворюваннях. Препарати для специфічної профілактики і терапії, оцінка.
- •90.Стрептококи, біологічні властивості, класифікація. Токсини, ферменти патогенності.
- •91. Стрептококи пневмонії, біологічні властивості. Патогенність для людини і тварин. Мікробіологічна діагностика пневмококових захворювань.
- •93. Менінгококи, біологічні властивості, класифікація. Патогенез мікробіологічна діагностика менінгококових захворювань і бактеріоносійства.
- •94. Гонококи. Біологічні властивості, патогенез і мікробіологічна діагностика захворювань.
- •98. Сальмонели - збудники гострого гастроентериту, їх властивості. Принципи класифікації. Патогенез харчових токсикоінфекцій сальмонельозної природи. Мікробіол. Діагностика.
- •99. Рід Шигел, біологічні властивості, класифікація. Патогенез дизентерії, роль токсинів і ферментів патогенності. Імунітет. Методи мікробіологічної діагностики дизентерії, їх оцінка.
- •100-101. Холерні вібріони, біологічні властивості, біовари. Патогенез і імунітет при холері. Методи мікробіологічної діагностики холери та їх оцінка. Специфічна профілактика і терапія холери.
- •103.Збудник туляремії, біологічні властивості. Патогенез, імунітет, методи мікробіологічної діагностики і специфічної профілактики туляремії.
- •104. Бруцели, види, диференціація. Патогенез та імунітет при бруцельозі. Методи мікробіол. Діагностики бруцельозу, їх оцінка. Препарати для специфічної профілактики і терапії.
- •105. Клебеієли,. Їх роль в патології людини. Характеристика клебсієл пневмонії, озени, риносклероми. Мікробіологічна діагностика, специфічна профілактика.
- •106. Бордетели, їх властивості. Збудник коклюшу, морфологічні, культуральні, антигенні властивості. Мікробіологічна .Діагностика і специфічна профілактика коклюшу.
- •107. Бацили сибірки. Біологічні особливості, патогенез, мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика сибірки.
- •109.Клостридії правця, властивості. Токсиноутворення. Патогенез правця у людини. Мікробіологічна діагностика, специфічна профілактика і терапія, їх теоретичне обгрунтування та оцінка.
- •110. Клостридії ботулізму. Морфологічні й культуральні особливості, антигенна структура, токсиноутворення, класифікація. Патогенез, мікробіологічна діагностика і терапія ботулізму.
- •111. Збудники анаеробної інфекції ран, властивості, класифікація. Патогенез і мікробіологічна діагностика. Методи специфічної профілактики і терапії анаеробної інфекції ран.
- •112. Коринебактерії, характеристика. Еволюція коринебактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсиноутворення, генетичні детермінанти токсигенності. Вимірювання сили токсину.
- •113. Етапи розвитку вчення про збудника дифтерії. Теоретичні основи специфічної профілактики дифтерії. Протидифтерійні препарати.
- •114.Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціації збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій.
- •115.Збудник дифтерії, біологічні властивості. Характеристика екзотоксину. Специфічна профілактика і терапія дифтерії. Виявлення антитоксичного імунітету.
- •116.Патогенні мікобактерії, роль в розвитку патології людини. Збудники туберкульозу, властивості. Види туберкульозних бактерій. Патогенез і мікробіологічна діагностика туберкульозу.
- •117.Мікробіологічна діагностика туберкульозу:
- •119. Патогенні гриби і актиноміцети (збудники кандидозу, дерматомікозу, актиномікозу, їх характеристика). Принципи мікробіологічної діагностики мікозу.
- •120.Збудник сифілісу (Treponemapallidum)
- •123.Рикетсіози - гострі трансмісивні інфекційні хвороби, які спричиняють рикетсії, й характеризуються ураженнями судин, центральної нервової системи і висипами на шкірі.
- •124. Збудники висипного тифу . Рикетсії Провачека належать до роду Rickettsia родини Rickettsiaceaе.
- •126. Хламдії, класифікація, біологічні властивості. Методи культивування; Роль в розвитку патології людини. Мікробіологічна діагностика хламідіозу.
- •126. 38.Хламдії, класифікація, біологічні властивості. Методи культивування; Роль в розвитку патології людини. Мікробіологічна діагностика хламідіозу.
- •127. 39.Малярійні плазмодії, їх характеристика. Патогенез малярії. Мікробіологічна діагностика. Специфічна профілактика і терапія
- •128. 40.Токсоплазми, морфологія, особливості культивування. Патогенез захворювань. Мікробіологічна діагностика. Специфічна терапія.
- •129. 41.Патогенні найпростіші, біологічні властивості. Класифікація. Роль в розвитку патології людини. Лейшманії, властивості, патогенез захворювань. Мікробіологічна діагностика лейшманіозу.
- •130. 42.Патогенні спірили. Збудник гарячки від укусу щурів. Мікробіологічна діагностика захворювання.
- •131. 43.Кампілобактери - збудники гострих кишкових захворювань. Біологічні властивості, мікробіологічна діагностика.
- •132. 44.Хелікобактер пілорі - збудник гастродуоденадьних захворювань людини. Відкриття, біологічні властивості, патогенез. Методи мікробіологічної діагностики. Лікування
- •133.Умовно патогенні мікроорганізми, біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами.
- •135. 3.Клінічна мікробіологія. Об'єкт досліджень. Предмет, завдання, методи. Критерії етіологічної ролі умовно-патогенних мікробів, виділених з патологічного осередку.
- •4, 139. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми - показники процесу самоочищення води.
- •5,, 140.Екологія мікроорганізмів. Мікрофлора навколишнього середовища: повітря, води, грунту. Методи дослідження.
- •6, 141.Мікрофлора грунту. Роль грунту у передачі Інфекційних захворювань. Фактори, які впливають на виживання патогенних мікроорганізмів у грунті.
- •7, 142.Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження грунту.
- •8, 143.Мікрофлора повітря, її характеристика. Роль повітря у передачі інфекційних захворювань.
- •9. 144.Мікробне число і санітарно-показові мікроорганізми повітря закритих приміщень, методи визначення, їх оцінка.
- •10, 145.Санігарно-показові мікроорганізми повітря, методи їх виявлення. Критерії оцінки чистоти повітря закритих приміщень.
Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання медичної мікробіології.Основні риси та тенденції розвиткусучасноїмікробіології
Мікробіологія — галузь науки, яка займається дослідженням мрфології, фізіології, біохімії, молекулярної біології, генетики, екології мікроорганізмів, їх ролі і значення в кругообігу речовин, у патології людини, тварин і рослин.Галузі мікробіології: -бактеріологія -мікологія -протозоологія -вірусологія -імунологія Завдання медичної мікробіології-вивчення етіології інфекційних хвороб,практичне застсування методів мікробіологічної діагностики,специфічної профілактики та терапії Предмет медичної мікробіології-такі види мо,які в процесі еволюційного розвитку адаптувалися до людського організму,в ньому накопичуються,розмножуються,ведуть паразитичну діяльність,викликаючи інфекційні захворювання. Зараз активно прогресує галузь синтетичної мікробіології,створюються нові генетично змінені форми мікробів,проводяться маніпуляції з різними генами.
Основні відмінності прокаріотичних та еукаріотичних мікроорганізмів. Форми бактерій з дефектом синтезу клітинної стінки (протопласти, сферопласти, L-формибактерій).
Основні відмінності між прокаріотичної і еукаріотичної клітинами. Бактеріальна (прокаріотів) клітина оточена клітинною стінкою . Цитоплазма рясно насичена рибосомами . Молекула ДНК зазвичай розташована в центрі клітини. Цитоплазма еукаріотичної клітини оточена цитоплазматичної мембраною, включає мітохондрії, вакуолі, шорстку ендоплазматичну мережу з рибосомами, гладку ендоплазматичну сітку , запасні гранули і ядро. Здатність до L-трансформації властива багатьом видам бактерій. L-форми утворюються незалежно від їхньої видової приналежності при впливах, які блокують синтез основних компонентів клітинної стінки, або при її руйнуванні відповідними ферментами в умовах підвищеної осмотичної концентрації середовища.Відомий L-трансформувальний ефект пеніциліну. Механізм дії цього антибіотика пов'язаний з порушенням перехресного з'єднання пептидних ланцюгів муреїну, що забезпечує ригідність клітинної стінки бактерій. Муреїн складається з повторюваних муко-пептидних одиниць і одиниць пептидоглікану. L-варіанти можуть індукуватися пеніциліном у грампозитив-них і грамнегативних бактерій. Морфологія L-варіантів бактерій вивчається за допомогою світлової мікроскопії, забарвлених препаратів, фазово-контрастної мікроскопії із серійною і цейтраферною кінозйомкою, люмінесцентної мікроскопії з негативним контрастуванням і ультратонкими зрізами. Нестабільні L-форми бактерій мають дві периферичні мембрани, з них зовнішня, мабуть, являє собою деградовану клітинну стінку, а внутрішня — цитоплазматичну мембрану. Стабільні L-форми мають тільки цитоплазматичну мембрану.
Цитоплазма L-форм структурно подібна до цитоплазми інтактних бактерій, але в -формах у ній є великі вакуолі і гранули всередині вакуолей. У -формах мезосоми втрачаються, і відбувається безпосереднє прикріплення нуклеоїду до мембрани. Унаслідок цього L-форми втрачають клітинну стінку, іноді зберігаючи змінені її фрагменти; відзначається примхливість конфігурації мембран і наявність безлічі тілець і волокон, що містяться в бульбашках, обмежених мембраною. Структурні елементиL -форм підрозділяють на прості і комплексні. їх розміри варіюють від великих (10 мк) до субмікроскопічних гранул (250 ммк) форм, що фільтруються. Здатність L-форм проростати через дрібні пори бактеріальних фільтрів пов'язана не тільки з їхніми розмірами, але і з пластичністю — великі структури, легко деформуючись, проходять через пори більш дрібних фільтрів. Мікроструктури L-форм представлені РНК- і ДНК-вмісними елементами, переважають останні. L-форми іноді зберігають деякі види ферментативної активності. Наприклад, деякі штами L-форм стрептокока продукують О-стрептолізин, стрептокіназу, ДНК-азу, М-білок; Ь-форми холерних вібріонів продукують нейрамінідазу, L-форми Єї. ґєґапі — правцевий екзотоксин. 1У зв'язку з відсутністю клітинної стінки L-форми мають антигенні особливості. У L-форм переважають антигенні детермінанти цитоплазматичної мембрани і цитоплазми.
Здатність бактерій культивуватися в L-формі незалежно від наявності в середовищі L-трансформувальних агентів називається стабілізацією. При цьому відбувається необоротна втрата певних ланок біосинтезу клітинної стінки і здатності їхнього відновлення. Нестабільні L-форми відрізняються тим, що при їх культивувані на середовищах, які не містять індукуючого чинника, відбувається реверсія бактерій вихідного виду.
Питання про природу спадкоємних механізмів, що обумовлюють індукцію, стабілізацію і реверсію L-форм бактерій, мало вивчене. Імовірно, перетворення в L-форми і їхню реверсію можуть відбуватися в результаті мутацій. Крім мутаційного механізму, існує масова конверсія L-форм у результаті безпосереднього впливу різних агентів на клітинну стінку. Утворення L-форм і близьких варіантів бактерій під дією антибіотиків та інших чинників в організмі, тривала їх персистенція і можливість реверсії вихідних видів бактерій показує, що L-форми далеко не байдужі для організму хазяїна. Є дані про L-форми, які зберегли вихідний ступінь патогенності, наприклад, вірулентні штами L-форм холерного вібріона, Clostridium tetani, Cl. perfringens. Здатність L-форм продукувати ферменти агресії, екзо- і ендотоксини свідчить про збереження багатьох факторів вірулентності.
Сферопласти (від грец. Sphaira - куля і plastos - створений, утворений) - бактеріальна клітина з частково зруйнованою (скороченою) клітинною стінкою, що характеризується нестійкістю до змін осмотичного тиску. У гіпертонічному середовищі зазвичай сферопласти приймають сферичну форму, а в ізотонічних середовищах можуть розмножуватися і здійснювати множинні метаболічні реакції, характерні для інтактного організму; підтримувати розвиток бактеріофагів.
3. Морфологія бактерій. Роль окремих структур для життєдіяльності бактерій та у патогенезі інфекційних захворювань.
Бактерії – це переважно одноклітинні організми, які не мають чітко сформованого ядра та хлорофілу. Вони розмножуються простим поділом. Форма бактерій та їх розміри мають велике таксономічне значення і є важливими критеріями при їх ідентифікації. Мікроскопія патологічного матеріалу та вивчення морфологічних особливостей мікроорганізмів дозволяють встановити діагноз гонореї, сифілісу, лептоспірозу, поворотного тифу, туберкульозу, а також поставити орієнтовний діагноз правця, газової анаеробної інфекції, дифтерії. Розміри бактерій коливаються від 0,2 до 10 мкм (більшість із них має розміри 0,5 – 0,8 мкм 2 – 3 мкм). Бактерії можуть мати різну форму (коки, палички, звивисті, ниткоподібні, трикутні, зіркоподібні, кільцеподібні та ін.). сарцини (розміщуються тюками – до 8, 16, 32, 64) – непатогенні; стафілококи (мають форму грона) – спричинюють гнійно-запальні процеси; стрептококи (розміщуються ланцюжком) – спричинюють гнійно-запальні процеси Коки кулястої форми, але бувають бобоподібні та ланцетоподібні бактерії. За характером поділу та розміщення розрізняють такі коки: мікрококи (розміщуються поодиноко, безладно) – сапрофіти (але є й умовно-патогенні), спричинюють запальні процеси; диплококи (розміщуються попарно, мають форму бобів) – збудники епідемічного цереброспінального менінгіту, гонореї і бленореї; тетракоки (розміщуються по чотири) – непатогенні; Палички, що не утворюють спор (аспорогенні), називають просто бактеріями (збудники дифтерії, чуми, кишкових захворювань). Спорогенні палички, що живуть в аеробних умовах і утворюють спори, діаметр яких менший за поперечник клітини, називають бацилами (збудник сибірки). Спорогенні анаеробні палички, які утворюють спори, діаметр яких більший за поперечник клітини, називають клостридіями (схема 4). За формою вони нагадують барабанну паличку, веретено або тенісну ракетку (збудники правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції).
До основних факторів патогенності ( вірулентності ) відносять здатність мікроорганізмів до колонізації, Їх стійкість до різних мікробіцидних факторів організму, властивості інвазивності і токсигенності, а також здатність до тривалого персистування. Здатність до колонізації. Адгезія. Фактори колонізації.Розмноженню бактерій в первинному вогнищі інфікування передує адгезія, тобто закріплення бактерій на поверхні клітин, що, власне, і служить початком інфекційного процесу. Прикріплення до поверхні клітин (наприклад, до епітелію слизових оболонок) забезпечують адгезини, або фактори колонізації - різні мікробні продукти - молекули адгезії (білки, ЛПС, ліпотейхоєві кислоти). Молекули адгезії можуть розташовуватися безпосередньо на поверхні бактеріальної клітини або входити до складу мікроворсинок або капсул. Взаємодія інфекційного агента з епітеліальними клітинами відбувається в результаті декількох типів зв'язків, Різних за природою і специфічності. Виділяють зв'язки, засновані на взаємодії електростатичних сил, обумовлені гідрофобними властивостями поверхні, ліганд-рецепторні взаємодії. Заряд. Бактеріальні та еукаріотичні клітини заряджені негативно, але поверхневі мікроворсинки грамнегативних бактерій знижують заряд бактерій і зменшують електростатичні сили відштовхування. Гідрофобність. Безкапсульні бактерії мають високу гідрофобність, що підсилює адгезивність; Гідрофобні ділянки володіють спорідненістю до ліганд на поверхні еукаріотичих клітин, що і призводить до міцності зв'язку. Специфічні взаємодії. На поверхні бактерій є молекули, здатні до стереоспецифічного зв'язування з комплементарними молекулами на мембранах еукаріотичних клітин (наприклад, гемаглютиніни або тейхоєві кислоти). Інші механізми колонізації. Деякі бактерії здатні «заздалегідь готувати» місце для подальшого розмноження; наприклад, нейрамінідаза полегшує проникнення холерного вібріона через шар слизу і контакт з сіалосодержащімі рецепторами епітелію кишечника. Мікроорганізми також здатні сорбувати на бактеріях, вже колонізували поверхню слизових оболонок, або пов'язувати білки (наприклад, фібронектину), рецептори до якого є на багатьох клітинах макроорганізму. У капсульованих бактерій в прикріпленні активно беруть участь полісахариди капсули. Для успішної колонізації вогнища первинного інфікування бактерії повинні витримати дію численних і різноманітних мікробіцидних факторів господаря. Для захисту від них мікроорганізми активно використовують ряд структур (наприклад, капсули) і синтезованих речовин (наприклад, ферменти).
4. Класифікація та морфологія найпростіших.
Найпростіші(лат. Protozoa, від гр. πρῶτος «перший» і ζῷα, форми мн. від гр. ζῷον «жива істота») — поліфілетична група, царство одноклітинних або колоніальних еукаріотів, які мають гетеротрофний тип живлення..Більшість найпростіших — мікроорганізми, але деякі (наприклад, колоніальні інфузорії зоотамніуми або поодинокі спіростомуми) досягають розмірів в декілька міліметрів і добре видні неозброєним оком. Справжніх багатоклітинних форм серед найпростіших немає (за винятком загадкових Myxozoa, які, ймовірно, є тваринами). Будованайпростіших надзвичайно різноманітна, однак усім їм властиві ознаки, характерні для організації та функцій клітини. Як і в інших клітинах, основними компонентами клітини найпростішого є цитоплазма і ядро. Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює надходження речовин у клітину; у багатьох видів вона ускладнюється додатковими структурами, що збільшують товщину й механічну міцність зовнішнього шару. Таким чином виникають утвори типу пелікули і оболонки, які будуть розглянуті далі. Цитоплазма найпростіших, як правило, складається з двох шарів – зовнішнього, світлішого й щільнішого – ектоплазми – і внутрішнього, в якому розміщені органели і включення клітини, - ендоплазми. Крім загально клітинних органел у цитоплазмі найпростіших можуть бути різноманітні спеціальні органели. Особливо представлені тут різні фібрилярні утвори – опорні й скоротливі волоконця, скоротливі вакуолі, травні вакуолі тощо. У найпростіших є одне або кілька типових клітинних ядер. Ядро найпростіших має типову двошарову ядерну оболонку. В ядрі містяться розсіяний хромати новий матеріал і ядерця. Ядра найпростіших характеризуються винятковою морфологічною різноманітністю за розмірами, числом ядерець, кількістю ядерного соку тощо. На відміну від соматичних клітин багатоклітинних найпростіші характеризуються наявністю життєвого циклу. Він складається з ряду послідовних стадій, які в існуванні кожного виду повторюються з певною закономірністю. Найчастіше цикл розпочинається стадією зиготи, що відповідає заплідненій яйцеклітині багатоклітинних. За цією стадією іде одноразове чи багаторазово повторюване безстатеверозмноження,яке здійснюється шляхом клітинного поділу. Потім утворюються статеві клітини (гамети), попарне злиття яких знову дає зиготу. Важливою біологічною особливістю багатьох найпростіших є здатність до інцистування. При цьому тварини заокруглюються, скидають або втягують органели руху, виділяють на свою поверхню щільну оболонку і переходять у стан спокою. В стані цисти найпростіші можуть витримувати різні коливання умов зовнішнього середовища, зберігаючи життєздатність. З настанням сприятливих для життя умов цисти розкриваються і найпростіші виходять з них у вигляді активних, рухливих особин.
Найпростіші досить поширені. Багато з них живе у морі, деякі в прісних водоймах. Існують види, які живуть у вологому ґрунті. Значного поширення набули паразитичні форми найпростіших. Багато з них спричинюють тяжкі хвороби людини, домашніх і промислових тварин, рослин. За будовою органел руху і особливостями розмноження типНайпростішіподіляють на 4 класів:
Ø саркодові;
Ø джгутикові – рухаються за допомогою одного або декількох джгутиків. Мають хлорофіл, і при масовому розмноженні можуть давати цвітіння води. Представник: євглена зелена.
Ø споровики – ендопаразит, з рисами спрощеної організації. Форма тіла не рідко амебовидна. Розмноження відбувається статевим і безстатевим шляхом. У споровиків є збірні, об’єднуючі форми, що свідчать про їх спільне походження від різних предків. Представник: коксидії – паразитує у епітеліях кишечниках і протоках печінки в основному у кролів. Малярійний плазмодій – збудник малярії, 4 види якого паразитують у людини і декілька видів у птахів. Частину життя малярійний плазмодій проводить у червоних тільцях людини, а частину у комарах.
Ø інфузорії – відрізняються від найпростіших більш складною будовою – наявність ядерного комплексу з мікро- і макронуклеуса. Крім цього, у їхній будові тіла є спеціальні «органи травлення» – глотка. Розмножуються поперечним поділом
5. Класифікація та морфологія грибів
Класифікація грибів заснована на способі їх розмноження:- Ascomycetes , — Basidiomycetes , — Zygomycetes — Oomycetes . Гриби мають ядро з ядерною оболонкою, цитоплазму з органелами, цитоплазматичну мембрану, яка містить фосфоліпіди і стероли і потужну клітинну стінку, що складається з глюкану, целюлози, хітину, білка, ліпідів та ін.. Гриби складаються з довгих тонких ниток гіф,сплітаються в грибницю, або міцелій. Гіфи нижчих грибів, фікоміцетів, не мають перегородок. У вищих грибів (еуміцетів) гіфи розділені перегородками; їх міцелій багатоклітинний. Гриби розмножуються спорами статевим і безстатевим способами, а також вегетативним шляхом брунькування або фрагментація гіф. За будовою гриби можна розділити на дві групи — нитчасті або плісняві, або міцеліальні і дріжджові. Дріжджі — позатаксономічна група одноклітинних грибів, які втратили міцеліальну будову у звязку з переходом до проживання у рідких і напіврідких, багатих органічними речовинами субстратах. Обєднує близько 1500 видів, що відносяться до аскоміцетів та базидіоміцетів. Гриби роду Candida: вони відносяться до дріжджеподібних грибів і відрізняються від справжніх дріжджів здатністю утворювати міцелій і відсутністю статевого способу відтворення, тобто відносяться до неспороутворюючих дріжджів. Можуть рости на агарових поживних середовищах. Антигени збудників володіють алергізуючими і антигенними властивостями. Гриби роду кандіда нерідко виявляються як сапрофіти в мікрофлорі порожнини рота, кишечника, піхви. Плісняві гриби — різні гриби в основному, Zygomycetes і Askomycetes утворюють розгалужені міцелії без великих, легко помітних неозброєним оком, плодових тіл. Багато нитчастих грибів виробляють вторинні метаболіти-антибіотики і мікотоксини, що гнітюче або токсично діють на інші живі організми.
6.Методи мікроскопії.
1.Світлова мікроскопія: -світлопільна-різновид оптичної світлової мікроскопії, де візуалізація досліджуваного обєкта ґрунтується на вибірковому поглинанні ним або елементами його структури світла з різною довжиною хвилі. -темнопільна- заснована на розсіюванні світла мікроскопічними обєктами . При темнопольній мікроскопії в обєктив попадають тільки промені світла, розсіяного обєктами при бічному висвітленні . Прямі промені від освітлювача в обєктив не попадають.Застосовується темнопольная мікроскопія переважно для вивчення спірохеті виявлення але не вивчення морфології великих вірусів. -фазово-контрастна- заснована на інтерференції світла: прозорі обєкти, що відрізняються по показнику переломлення від навколишнього середовища, виглядають або як темні на світлому тлі позитивний контраст, або як світлі на темному тлі негативний контраст. Фазово-контрастна мікроскопія застосовується для вивчення живих мікроорганізмів і кліток у культурі тканини.
-люмінісцентна-в основі лежить явище люмінесценції, тобто здатності деяких речовин світитися при опроміненні їх короткохвильової синьо-фіолетової частиною видимого світла або ультрафіолетових променів з довжиною хвилі, близької до видимого світла. Люмінесцентна мікроскопія використовується в діагностичних цілях для спостереження живих чи фіксованих мікроорганізмів, пофарбованих люмінесцентними барвниками флюорохромами у дуже великих розведеннях, а також при виявленні різних антигенів і антитіл за допомогою іммунофлюоресцентного методу. -поляризаційна — заснована на явищі поляризації світла і призначена для виявлення обєктів, що обертають площину поляризації.Застосовується в основному для вивчення мітозу. -ультрафіолетова-в основі лежить здатність деяких речовин ДНК, РНК поглинати ультрафіолетові промені. Вона дає можливість спостерігати і кількісно встановлювати розподіл цих речовин у клітці без спеціальних методів фарбування. 2.Електронна-принципово відрізняється від світлової. В електронному мікроскопі замість світлових променів для побудови зображення використовується потік електронів у глибокому вакуумі. Зображення в електронному мікроскопі спостерігають на флюоресцуючому екрані і фотографують. Як обєкти використовують ультратонкі зрізи чи мікроорганізмів тканин товщиною 20-50 нм, що значно менше товщини вірусних часток.За допомогою електронного мікроскопа вивчають ультратонку будову мікроорганізмів і тканин, а також проводять імунну електронну мікроскопію.