Загальні теоретичні питання кормовиробництва

лина), мишачий горошок, конюшина гірська та ін. Трав’янисті дво- річні культури формують максимальний урожай на другий рік ве- гетації.

Малорічні — це культури, які вегетують протягом 3 – 4 років, а максимальні врожаї дають на першому – другому роках користу- вання (конюшина лучна, рожева, райграс багатоукісний). Рослини досить високопродуктивні, добре реагують на умови зволоження і живлення.

Трави середнього довголіття (люцерна синьогібридна, лядвенець рогатий і болотний, конюшина східна і перемінна, грястиця збірна, пирій безкореневищний) максимальні врожаї формують на друго- му – четвертому роках користування. Починаючи з 4-го року, рід- ше — з 5 – 6-го врожайність їх різко зменшується, що обмежує пері- од їх продуктивного використання.

Довгорічні — це здебільшого лучні трави, серед яких є дуже про- дуктивні навіть на 8 – 10-му році життя (стоколос безостий і пря- мий, райграс високий, пирій повзучий, житняк, конюшина біла, во- лосянець гігантський і ситниковий, китник (лисохвіст) лучний, ка- наркова трава тростинна, костриця лучна і тростинна, тонконіг звичайний, лучний і болотний та ін., мітлиця біла, звичайна, гі- гантська і собача, костриця борозенчаста і овеча, ковила та ін.). Ма- ксимальний врожай формують, починаючи з 3-го року життя.

2. ОЦІНКА ЯКОСТІ КОРМІВ

2.1. Коротка історія питання

Методи оцінки кормів почали розробляти ще наприкінці XVIII ст., і відтоді вони пройшли певні етапи удосконалення і на- ближення до реальних потреб тваринництва. Спершу це була оцін- ка за хімічним складом (старохіміко-аналітичний період, представ- никами якого були Деві і Ейнгоф). У подальшій практиці корми поділяли на воду й сухі речовини, серед яких розрізняли розчинні та нерозчинні у воді, поживні й непоживні, їх замінили сінні екві- валенти Тейєра (початок XIX ст.). Проте така оцінка кормів була досить умовною. У першій половині XIX ст. почали широко застосо- вувати методи хімічного аналізу кормів (хімічний період оцінки їх- ньої якості), визначати складові частини кормів, вміст у них азотис- тих речовин (азотисті еквіваленти Буссенго). Ця теорія еквівалентів азотистих речовин була замінена Ю. Лібіхом поняттями про плас- тичну і безазотисту групи кормів. Перша — це азотиста група по-

39

Частина І

живних речовин, а другу безазотисту називали ще респіраційною. Пізніше Е. Вольф увів поняття про перетравні поживні речовини (ППР) і коефіцієнти перетравності (КП). Німецький учений Гене- берг (середина XIX ст.) поділив поживні речовини корму на п’ять груп: безазотисті, екстрактивні, сира клітковина, сирий протеїн і сирий білок, сирий жир, сира зола. Такий підхід більшою мірою від- повідає сучасному зоотехнічному аналізові кормів. Загальна схема аналізу передбачала поділ корму на сухі речовини і воду, перші, в свою чергу, поділяли на органічну речовину і золу. Серед органіч- них виділяли азотисті й безазотисті поживні речовини. Азотисті по- діляли на аміди і білки, а безазотисті — на сирий жир і вуглеводи, які включали сиру клітковину і БЕР. Це і покладено, по суті, в су- часну схему аналізу кормів. Пізніше почали виділяти поняття «амі- нокислотний склад кормів» (вперше на це звернув увагу Маженді в 1941 р., а після нього Ашер Роуз; першу довідку про амінокислот- ний склад кормів, якою користуються у нас, дав І.С. Попов у

1962 р.).

Серед безазотистих речовин почали виділяти вуглеводи: добре розчинні у холодній воді і гарячому спирті; розчинні у холодній воді і нерозчинні в спирті; розчинні в гарячій воді і нерозчинні в спирті і холодній воді; нерозчинні в гарячій воді, але розчинні в лугах і ті, що гідролізуються розбавленими кислотами; нерозчинні в лугах і які не гідролізуються розбавленими кислотами. Пізніше удоскона- лили поділ вуглеводної частини корму, виділяючи з неї сиру кліт- ковину, цукри (глюкозу), крохмаль і пентозани. У зольній частині почали виділяти макроелементи (Са, Р, К, Nа та ін.) і мікроелемен-

ти (Zn, Со, Mo, S, Mn та ін.).

Велике значення для оцінки кормів мало вчення про вітаміни, яке започаткував Н.І. Лунін у 1880 р. Відкриття вітамінів відіграло величезну роль у науці про годівлю тварин і харчування людини.

2.2. Сучасні методи оцінки кормів

Оцінюючи якість кормів, до поживних речовин відносять воду, сухі речовини, сирий протеїн, сирий жир, сиру клітковину, БЕР, біологічно активні регулюючі речовини, які, крім БЕР, визначають аналітичним способом (рис. 3).

Вміст їх у рослинах різний, а отже, і різна поживність кормів (табл. 3). Ці показники залежно від строків збирання, технології вирощування кормових культур значно змінюються. Так, при запіз- ненні із збиранням у рослинах збільшується вміст клітковини, зме- ншується вміст протеїну, каротину, жиру, БЕР, знижується пере- травність корму.

40

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Рис. 3. Схема хімічного аналізу кормів

Еквіваленти поживності кормів. Кормова оцінка. Основним методом, який дає змогу оцінити поживність корму і використання поживних речовин з нього тваринами, є метод балансу речовин і енергії в організмі, який було розроблено ще в середині XIX ст. Суть методу полягає в тому, що про зміни в тілі тварин роблять висновок за накопиченням білка і жиру в процесі годівлі. Саме це дає змогу робити висновок про продуктивну дію корму.

Метод крохмальних еквівалентів при оцінці кормів вперше був запропонований Кельнером, що дало змогу оцінювати загальну по- живність кормів у кормових одиницях (вівсяній, ячмінній, кукуру- дзяній), а потім і в енергетичній (ЕКО). В основу ЕКО покладено енергетичну оцінку поживності корму.

41

Частина І

Таблиця 3. Середній хімічний склад зеленої маси кормових трав і кукурудзи, % сухої маси (за Б.П. Плєшковим, 1987)

Для повноти оцінки враховують також вміст у кормі перетравно- го протеїну, кальцію, фосфору та ін.

У 1963 р. вівсяну кормову одиницю було запропоновано замінити на енергетичну (ЕКО), що дорівнює 2500 ккал, або 10 468 кДж об- мінної, або фізіологічно корисної, енергії (ОЕ). ОЕ — це лише час- тина валової (брутто) енергії корму (ВЕ). Вміст ОЕ у кормах визна- чають за перетравністю у процесі дослідів на тваринах.

Визначення кормової одиниці в джоулях дає змогу порівняти ви- трати і нагромадження енергії у системі ґрунт — рослина — твари- на — тваринницька продукція, тобто врахувати і порівняти енерго- ємність технологій вирощування культури, її врожаю, раціону і тва- ринницької продукції.

Валова енергія корму (ВЕ) без мінеральної частини (7 – 10 %) становить приблизно 18 МДж/кг сухої речовини (СР) будь-якого кор- му. Це взято за основу при обчисленні обмінної енергії в кормі або в раціоні. Для цього можна використати, наприклад, таку формулу:

ОЕ = 0,73 × 18,0 [(СР – Кл) × 1,05], тобто ОЕ = 13,1 [(СР – Кл) × 1,05].

Останнє означає, що обмінна енергія корму при середньому кое- фіцієнті його перетравності 0,73 дорівнює добутку коефіцієнта 13,1 на різницю між вмістом у кормі сухої речовини і клітковини, по- множеному на 1,05. Вміст сухої речовини і клітковини треба визна- чати не за довідниками, а за фактичними даними аналізів.

Показник БЕ 18 МДж більше підходить для зернофуражу, для трав його доцільніше замінити фактичним вмістом ВЕ в сухій масі кормової рослини, але для цього потрібно зробити хімічний аналіз

42

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

корму з використанням таких енергетичних коефіцієнтів, МДж/кг: протеїн — 23,9; жир — 39,8; клітковина — 20; БЕР — 17,5.

Протеїнова, жирова, вуглеводна, вітамінна і мінеральна поживність кормів та інші показники їхньої якості. Загальні показники в кормових одиницях не дають повної картини якості корму, а тому за методами, описаними у спеціальній літературі, ви- значають протеїнову, жирову (ліпідну), вуглеводну, вітамінну, мі- неральну поживність кормів та інші показники, зокрема кислот- ність або лужність корму, вміст у ньому відповідно кислотних еле- ментів — сірки, фосфору, хлору та лужних — кальцію, магнію, ка- лію. Співвідношення між ними повинно становити 0,8 – 1,0, а над- лишок лужних еквівалентів — у середньому 0,3 – 0,5 г-екв на одну кормову одиницю.

Фактори, що погіршують якість кормів. Порушення техноло-

гій вирощування, заготівлі і зберігання кормів може призвести до значного погіршення якості кормів і поїдання їх тваринами. На- приклад, не досить подрібнена маса кукурудзи у восковій стиглості погано утрамбовується і, як наслідок, в такому силосі молочнокисле бродіння досить швидко змінюється оцтовокислим, а далі — масля- нокислим. Корм фактично втрачає якість і негативно впливає на здоров’я тварин. Крім того, зерно, яке залишається при цьому непо- дрібненим, гірше перетравлюється у шлунку тварин. Лише з цієї причини можна втратити величезну кількість корму. Щоб запобігти цьому, кукурудзу воскової стиглості, зокрема її ціннішу частину, слід збирати комбайнами, які подрібнюють її на відрізки 6 – 7 мм (зерно також подрібнюється).

Велике значення має ботанічний склад культур. Деякі з них міс- тять специфічні сполуки — алкалоїди, сапоніни, глікозиди, нітрати та ін. Вміст цих сполук внаслідок поганої заготівлі та порушення технології вирощування може збільшуватись.

Алкалоїди спричинюють так звані синдроми токсичності, різко погіршують ступінь поїдання корму. Їх відомо близько 10 тис., проте точну кількість не визначено. Більшість алкалоїдів сильні отрути (нікотин, морфін, атропін, стрихнін, хінін та ін.). Найбіль- ше містять їх рослини у період цвітіння. Проросле зерно ячменю містить алкалоїд горденін, а люпину — лупінін, спартеїн, лупанін, оксилупанін та ін., канарник тростинний — близько 8 алкалоїдів (гордеїн, грамін та ін.). Звичайно не всі алкалоїди мають несприя- тливу дію, деякі з них характеризуються тонізуючою, навіть нар- котичною дією.

Глікозиди, подібно до алкалоїдів, також мають токсичну дію на організм тварин і людини. Всі вони є похідними цукрів (здебільшо- го моноцукрів). За даними Б.П. Плєшкова (1986), не слід вважати їх

43

Частина І

«відходами» життєдіяльності організму Це саме стосується і антиме- таболітів — інгібіторів росту — сапонінів, а також кумарину (бур- кун). За правильної заготівлі вміст цих сполук, зокрема кумарину, в кормах різко зменшується. Несприятливо діє на тварин не кумарин, а дикумарин, який утворюється в разі неправильної заготівлі кор- мів (силосу, сінажу) з буркуну.

Таніни також можуть знижувати перетравність кормів, надавати їм гіркого присмаку. Разом з тим вони можуть корисно впливати на засвоєння протеїну твариною, збільшувати приріст великої рогатої худоби.

Зелена маса бобових містить естрогени (флавоноїди), які мо- жуть впливати на організм тварини (великої рогатої худоби, овець, кіз) як корисно, так і несприятливо Так, флавоноїд куместрол є в конюшині білій, рожевій, підземній і в люцерні. Ураження лист- кової поверхні, наприклад, плямистістю листків. збільшує вміст естрогенів у рослинах. Негативна дія естрогенів бобових трав зни- жується при висіванні їх разом із злаковими. Є дані про те, що ес- трогени містять кукурудза та кукурудзяний силос.

Певний вплив на тва- рин справляють рослинні гормони, їх корисно засто- совувати замість синтезо- ваних штучно (до речі, син- тетичні гормони досить широко вводять у раціони великої рогатої худоби, свиней і птиці в деяких країнах Заходу). Рослинні гормони містить, зокрема елеутерокок. Синтетичні гормони, такі як клембу- терол, при введенні їх у раціони великої рогатої худоби, свиней і птиці сприяють приростам маси тварин, але їхнє м’ясо значно поступається своєю якістю м’ясу, одержаному без добавки цих речовин.

За надмірного азотного живлення, не збалансова- ного калійним, при похо- лоданні або нестачі вологи

44

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

в рослинах нагромаджуються азотні сполуки — нітрати (рис. 4). В організмі тварин вони перетворюються на нітрити, які надходять у кров і переводять двовалентне залізо крові у тривалентне. Метгемо- глобін, на відміну від оксигемоглобіну, не функціонує у зворотному напрямі як переносник кисню, що погіршує функцію крові. Це спо- стерігається, якщо вміст нітратів у кормі перевищує 300 – 500 мг/кг.

Певне значення має і кількість корму. Чим більше в ньому ніт- ратів, тим цього корму тваринам треба давати менше.

Вміст нітратів у кормах може перевищувати не більше 0,1 – 0,4 % МОЗ із розрахунку на суху масу (за Б.П. Плєшковим, 1987).

Більше нітратів у злакових, менше — у бобових культурах. Бага- то нітратів може нагромаджуватись у грястиці, костриці тростинній і лучній, листках буряків, у лободі та ін. Якщо корм містить багато нітратів, його треба давати разом з іншим, у якому їх мало (силосі кукурудзі молочно-воскової стиглості).

Згідно з чинними в Україні нормативами, допустимими нормами нітратів у кормах є такі, мг/кг корму: грубі корми — 500, силос і сі- наж — 300, зелені корми — 200, зернофураж — 300, трав’яне борош- но — 800. Тепер дещо переглянуто ці нормативи вмісту нітратів у бік збільшення — у зеленій масі до 300, у сіні — до 1000, силосі й сінажі — до 500, у трав’яному борошні — до 2 тис., листі кормових буряків — до 1500, у комбікормах для ВРХ — до 500.

Нестача деяких макро- і мікроелементів (кальцію, магнію, цин- ку, марганцю), порушення співвідношення їх у рослинах створює загрозу для здоров’я тварин, може спричинити трав’яну тетанію (гі- помагнеземію) при згодовуванні свіжих рослин. Згодовування тра- востою люцерни, конюшини, особливо при випасанні худоби вранці на росянистих травостоях, може призвести до тимпанії. В літературі є відомості про те, що причиною тимпанії є підвищений вміст у бо- бових специфічного білка, якого в люцерні 4 – 5 %, а в еспарцеті, лядвенці та злакових травах — не більш як 1 %.

Фактори, які поліпшують якість і поїдання кормів. Це пра-

вильна експлуатація пасовища, яка дає змогу зменшити вміст ніт- ратів у траві, поліпшує поїдання її тваринами. Додержання прави- льного співвідношення елементів живлення при удобренні різко знижує вміст у кормах нітратів, алкалоїдів, глюкозидів. Велике значення має і добір сортів Наприклад, сорт буркуну Еней містить мало кумарину.

Оскільки у разі перевантаження пасовищ тваринами на них збі- льшується кількість екскрементів, при відростанні трави в ній нако- пичуються нітрати. Саме тому не слід перевантажувати пасовища.

Важливо додержувати технології заготівлі і приготування кор- мів. Наприклад, при заготівлі силосу з кукурудзи в молочно-воско-

45