Частина 2

ціальний паспорт, де наведено відомості про використання угідь, які підлягають поліпшенню. Окремо виділяють інші, менш цінні ділян- ки, які слід перевести в пасовищно-сіножатні угіддя. Це насамперед стосується ділянок заболочених і вкритих чагарниками та деревною рослинністю, яка не має промислової цінності (верболіз, верба, віль- шаник) та інші малоцінні деревно-чагарникові вгіддя.

Як правило, дані, які є в господарствах, районах, області, поєд- нують із даними безпосереднього обстеження кожної ділянки (кон- туру). Використовують землевпорядні плани та ґрунтові карти угідь. До них додають поконтурний опис у вигляді відомості. Інвен- таризацію і паспортизацію природних кормових угідь слід проводи- ти регулярно, що дає змогу враховувати умови, які склалися, і при- ймати вчасні та дійові рішення.

4.СИСТЕМА ПОЛІПШЕННЯ ПРИРОДНИХ КОРМОВИХ УГІДЬ

Більшість природних кормових угідь — це низькопродуктивні луки і пасовища, які часто перебувають у дуже незадовільному культуртехнічному стані. Одержаний з них корм має низьку якість, тварини поїдають його не більш як на 40 – 50 %. Сіножаті й пасо- вища, з яких мають 30 – 40 ц/га і більше корму, займають незначні площі. Для поліпшення продуктивності природних лук і пасовищ можна застосовувати різні агротехнічні, меліоративні, агрохімічні та біологічні заходи.

Розрізняють поверхневе і докорінне поліпшення природних сіно- жатей і пасовищ. Поверхневе поліпшення — це комплекс культуртех- нічних, агротехнічних, біологічних, організаційно-господарських, економічних заходів, спрямованих на поліпшення продуктивності і якості травостою (дернини). Під докорінним поліпшенням розуміють комплекс культуртехнічних, агрохімічних, меліоративних, агротехні- чних, біологічних, організаційно-господарських та економічних захо- дів, спрямованих на створення нового, високопродуктивного бобово- злакового або злаково-бобового травостою замість малопродуктивно- го, малоцінного за видами. Поверхневе поліпшення доцільно прово- дити там, де в травостої збереглось не менш як 25 % цінних злакових і бобових трав. Оптимальний показник — 30 – 40 %.

Крім ботанічного складу травостою велике значення має і стан території природного угіддя. Якщо вона не менш як на 25 – 30 % вкрита деревами і чагарниками або на 30 – 40 % заболочена, то, не- залежно від виду травостою, проводять докорінне поліпшення.

В.Р. Вільямс вважав, що на луках і пасовищах слід застосовувати насамперед докорінне поліпшення. Проте сучасні засоби механіза-

170