Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Для того щоб запобігти випріванню трав, вдаються до коткуван- ня снігового покриву. Внаслідок цього температура ґрунту знижу- ється, і він промерзає. Проти вимокання восени заздалегідь влаш- товують водовідвідні борозни.

Значної екологічної шкоди травам завдає льодяна кірка, яка утворюється в результаті танення снігу і подальшого замерзання талих вод. Щоб запобігти утворенню її, необхідно ретельно вирівню- вати ділянки перед сівбою, не допускати утворення блюдець, відво- дити талі води нарізаними з осені борознами.

1.2.4.Відношення кормових рослин до ґрунтів. Еутрофи, мезотрофи, оліготрофи

Щодо родючості ґрунту кормові рослини прийнято поділяти на три групи: рослини багатих, середніх і бідних ґрунтів — відповідно еутрофи, мезотрофи і оліготрофи.

До еутрофів належать одно- і багаторічні рослини, що добре рос- туть на багатих чорноземних ґрунтах: кукурудза, суданська трава, люцерна, пирій, костриця тростинна, стоколос безостий, грястиця збірна, гарбузи, кормові кавуни, борщівник, сильфія пронизанолис- та, амарант, топінамбур, сорго; з різнотрав’я — полин, яглиця, спо- риш, цикорій, подорожник, коноплі дикі, таволга та ін.

До мезотрофів належать більшість злакових і бобових багаторі- чних трав — тимофіївка лучна, костриця лучна, конюшина лучна (червона) і біла, тонконіг лучний, пажитниця багаторічна та ін.

До оліготрофів відносять з бобових однорічних — озиму (мохна- ту) вику, сераделу, люпин, буркун, із злакових — біловус, мітлицю звичайну та ін.

Рослини добре реагують на реакцію ґрунтового розчину (рН), яка може бути кислою (рН < 6), нейтральною (рН 6 – 7), лужною (рН > 7). Більшість кормових культур добре ростуть на слабкокис- лих, нейтральних і слабколужних ґрунтах. Кислі ґрунти слід вапну- вати, а надмірно лужні — гіпсувати.

Про високу і надмірну кислотність ґрунтів свідчить проростання на них осоки сіруватої, перстачу прямостоячого, чорниці, біловусу, щучнику, щавлю, комонника лучного, хвоща польового та ін.

На ґрунтах посушливих районів з надмірною лужною реакцією — солончаках, солонцях і солодях, які можуть містити від 1 до 10 % солей і більше, рослини характеризуються великою солевитриваліс- тю. Проте такі кормові угіддя малоцінні і малопродуктивні. На со- лончаках ростуть рослини, які називають галофітами. Вони міс- тять багато золи (до 28 – 32 % сухої маси) і виділяють солі разом з водою, що випаровується, на поверхню листя.

17

Частина І

Відношення рослин до аерації ґрунту. Усі рослини позитив-

но реагують на вміст кисню у ґрунті. Водний, повітряний і пожив- ний режими ґрунту взаємопов’язані. Проте є рослини, які можуть вегетувати при меншому вмісті кисню у ґрунті. Щучник дернистий, типчак, осока, хвощ, спориш, подорожник, а серед польових куль- тур — соняшник і почасти кукурудза, сорго та суданська трава мо- жуть витримувати значне ущільнення ґрунту, тоді як грястиця збі- рна, стоколос безостий, пирій повзучий, люцерна, конюшина, рай- грас пасовищний, еспарцет, гарбузи, коренеплоди, пшениця на корм і жито, овес, вика та ін. у таких умовах ростуть незадовільно

Рівень аерації ґрунту, тобто кількість пор, заповнених повіт- рям, — найважливіший показник фізичних властивостей його. У структурних ґрунтах оптимальне співвідношення між порами, за- повненими водою і повітрям (приблизно 4 : 1). Під дією сільськогос- подарських машин і тракторів ґрунти, особливо суглинкові, легко ущільнюються. Важкі суглинкові ґрунти можуть і самі ущільнюва- тися, внаслідок чого різко знижується їх родючість.

Для поліпшення повітряного режиму ґрунту регулярно прово- дять глибоку оранку, чизелювання, глибоку культивацію долотопо- дібними лапами. Велике значення має оранка ґрунту з одночасним його розпушуванням на глибину 40 – 60 см спеціальними лапами, які монтують за корпусом плуга.

Крім кисню у ґрунті є вуглекислота, водяна пара, метан, сірково- день. Останні два негативно впливають на життєдіяльність рослин, мікроорганізмів, дощових червів. Співвідношення на користь кисню і вуглекислоти як природного результату діяльності ґрунтових ор- ганізмів можна забезпечити розпушуванням і так званою біологіч- ною оранкою — висіванням однорічних рослин. Подальша мінера- лізація їхньої кореневої системи поліпшує повітряний режим ґрун- ту. Вуглекислота має велике значення для фотосинтезу рослин. Вміст її у ґрунті, за даними Г.С. Кияка (1986) з посиланням на Є. Рассела (1955), має бути не вищим за 1,46 %.

Регулярне внесення органічних добрив, заорювання кореневих і стерньових решток, соломи і сидератів має велике значення для по- ліпшення структури та аерації ґрунту.

1.2.5. Поділ рослин за способом живлення

За способом живлення виділяють такі групи рослин: автотрофні, мікотрофні, бактерієтрофні, напівпаразити і паразити. До авто- трофних належать рослини, що тісно взаємодіють з ґрунтовими мі- кроорганізмами, які живуть у ризосфері кореневих систем. Мікроор- ганізми допомагають очищати поживні речовини, що надходять у корені і виділяються ними. Кореневі виділення (коліни) часто не- сприятливо діють на рослини інших видів і родин, що ростуть по-

18

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

ряд, і мікроорганізми. Ці ризосферні організми є своєрідним біоло- гічним фільтром — захисним фактором у процесі живлення і виді- лення вищих рослин. Автотрофні рослини поглинають поживні ре- човини з ґрунту — мінеральні солі, що утворюються внаслідок міне- ралізації органіки, життєдіяльності мікроорганізмів і внесення мі- неральних добрив. До автотрофів належить більшість диких і куль- турних рослин.

Мікотрофні рослини вегетують у симбіозі з грибом мікоризою. Це явище мікотрофії дуже поширене (практично в усіх зонах кормо- виробництва). Мікориза буває на коренях злакових і бобових трав (тимофіївка, костриця, райграс, чина лучна, конюшина червона і біла мишачий горошок), розоцвітих, зонтичних, подорожникових, герані- євих, жовтецевих та ін. Слабко виражена вона у гвоздикових, хрес- тоцвітих, хвощових, гігрофітів. Найбільш виражена мікотрофія вліт- ку і восени і менш помітна — навесні й узимку. Внесення високих доз мінеральних добрив зменшує розвиток її. На думку І.В. Ларіна, П.П. Бєгучева, Т.О. Работнова, І.П. Леонтієвої, грибні симбіонти по- ліпшують засвоєння поживних речовин кормовими рослинами з важкодоступних сполук.

Бактеріотрофні рослини характеризуються симбіозом азотфік- суючих бульбочкових бактерій з кореневою системою. Найбільш ви- ражений він у бобових. Вони забезпечують азотом небобові рослини в результаті мінералізації бульбочок і багатих на азот кореневих решток. Це значно поліпшує ріст і біохімічні показники злакових. У наших дослідах стоколос безостий у суміші з еспарцетом і пирій без- кореневищний у суміші з люцерною відрізнялись кращим ростом і оводненістю тканин, більшим вмістом хлорофілу у зеленій масі, азоту і протеїну у сухій речовині (табл. 1).

Таблиця 1. Ріст і хімічний склад багаторічних злакових трав

в одновидовому посіві і в суміші з бобовими (дослідне поле Уманського державного аграрного університету)

19

Частина І

Якщо на посівах багаторічних трав злакові можуть живитися про- дуктами мінералізації коренів, то в однорічних сумішах це, можливо, відбувається внаслідок сприятливої взаємодії бобових із злаковими, живлення їх з різних шарів ґрунту, розчинення поживних речовин ґрунту коренями одного виду і використання їх іншим видом.

Бобові рослини використовують безпосередньо і азот ґрунту. При цьому частка ґрунтового азоту часто набагато перевищує кількість азоту, що надходить у рослини внаслідок азотфіксації.

Однак наявність бульбочок не завжди означає, що рослини ви- користовують атмосферний азот. Якщо, наприклад, бульбочки ро- жеві, великі, розміщені на центральній частині кореневої системи, можна вважати, що азотфіксація відбувається добре, а якщо дрібні світлі бульбочки розміщені по периферії, тобто на бічних коренях, то вони фіксують мало азоту.

У разі доброї вегетації бобові трави нагромаджують 100 – 200 кг/га азоту (І.В. Ларін та ін., 1975). Ці дані підтверджені дослідженнями в Естонській СГА (1967), Інституті землеробства (М.В. Куксін, А.В. Боговін) та ін. За даними іноземних авторів (Уолтон Пітер Д., 1986), нагромадження азоту може сягати 250 – 300, іноді — 600 кг/га.

Для нормальної життєдіяльності бульбочкових бактерій важли- во, щоб не було надлишку мінерального азоту в зоні розміщення їх на коренях. Азот добрив гальмує також утворення бульбочок у бобо- вих (табл. 2).

Таблиця 2. Залежність кількості і розмірів бульбочок у ярої вики

і сої від добрива (дослідне поле Уманського ДАУ)

20

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

За поганої аерації, підвищеної кислотності ґрунту, вмісту рухли- вого алюмінію, недостатнього зволоження діяльність бульбочкових бактерій обмежується або зовсім припиняється.

Для поліпшення азотфіксації насіння бобових перед сівбою обро- бляють спеціально підібраними штамами бульбочкових бактерій (для кожного виду певні штами). Дія штамів залежить від їхньої вірулентності (здатності проникати у корені), конкурентної здатнос- ті щодо місцевих форм азотфіксуючих бульбочкових бактерій.

Бульбочкові бактерії виявлено також на багатьох злакових та інших рослинах (тимофіївці лучній, тонконозі лучному, колосняку сибірському, китнику лучному, стоколосі м’якому, зельці східному, герані лісовій, хвощі лучному та ін.). Проте даних про рівень фікса- ції ними азоту майже немає. Для використання бактеріотрофності небобових рослин треба проводити глибокі дослідження з біотехно- логії і селекції.

У польових умовах важко визначити також нагромадження азоту бульбочковими бактеріями бобових. Це можна встановити насампе- ред непрямими методами — за розвитком і якістю як бобових, так і супутніх рослин. Застосовують також метод вегетаційних судин та інші специфічні методи дослідження у суворо контрольованих умо- вах. У дослідах автора з висіванням суміші вики мохнатої і жита не- прямим методом визначали збільшення врожайності зеленої маси на 30 – 40 ц/га. Урожайність кукурудзи у повторному (післяукісному) посіві після жита і викожита збільшувалась на 60 – 80 ц/га. Розра- хунки показали, що введення озимої вики у суміші із житом дає змо- гу додатково одержувати завдяки азотфіксації 45 – 60 кг/га біологіч- ного азоту.

Рослини-напівпаразити (очанки, брат-і-сестра, зубчатки, хобот- ники та ін.) розвиваються переважно на луках. За даними Т.О. Ра- ботнова, вони можуть різко (на 20 – 25 %) знижувати урожайність травостою.

Рослини-паразити (повитиця, вовчок, феліпея та ін.) паразиту- ють здебільшого на молодих польових кормових рослинах, а пови- тиця — і на багаторічних бобових травах, особливо люцерні. Вважа- ється, що на луках умови для розвитку рослин-паразитів несприят- ливі через наявність органіки, яка мінералізується, а також різних кореневих виділень.

Роль у живленні рослин бактерій, що вільно живуть у ґрун-

ті. Крім міко- і автотрофності як способів живлення рослин і поліп- шення родючості ґрунту, велике значення мають також бактерії, що вільно живуть у прикореневій зоні рослин — азотобактер, нітробак- тер, нітрозомонас та ін. В 1 г ґрунту в ризосфері люцерни їх міліарди. Велике значення серед них мають азотобактер і нітрозомонас.

21