Польове кормовиробництво

4.2.Ефективність основних прийомів вирощування кормових і зернокормових культур. Видовий склад кормових рослин і ефективність удобрення при біологічній рекультивації кар’єрних виробок

Видовий склад рослин у початковій стадії освоєння відвалів для сівби кормових і зернофуражних культур залежить від місцевих умов. Проте майже повсюдно першочергове значення мають бобові рослини, що забезпечують азотфіксацію і залишають велику кіль- кість органічної маси кореневих і стерньових решток. Це насампе- ред буркун білий і жовтий, еспарцет, люцерна посівна і жовта, у во- логих місцях — конюшина лучна, лядвенець рогатий. Особливо стійкий проти несприятливих ґрунтових умов буркун. Продуктив- ність посівів буркуну білого у господарстві на лесоподібному суглин- ку після використання глини для виготовлення цегли (глибина ви- робки у середньому 4 м) мало поступалася перед продуктивністю посівів його на польових землях. Внесення невеликих норм мінера- льного добрива (N45P45K45) посилювало ріст рослин буркуну. Цьому

сприяли добрі умови зволоження. Еспарцет і люцерна були менш продуктивними.

На насипному шарі із застосуванням добрив можна вирощувати і зернофуражні культури. При цьому більш ефективними є органічні добрива (табл. 53).

Таблиця 53. Урожайність сільськогосподарських культур на насипному

шарі чорнозему 40 см завглибшки залежно від форм застосовуваних добрив, ц/га (за В.П. Ступаковим, В.І. Печенюком та ін., 1981)

Внесення гною і торфомінеральних компостів дає можливість поліпшити біологічну активність ґрунту. З гноєм у ґрунт потрапляє багато мікроорганізмів, що мінералізують органічну речовину. По- зитивні результати дає внесення мікробіологічних препаратів, на- приклад АМБ дозою 0,5 т/га (В.П. Ступаков, В.І. Печенюк та ін.), аміачної води. На дуже підкислених виробках слід застосовувати фізіологічно лужні добрива. У ґрунтах виробок мало мікроелемен- тів. Їх вносять разом з мінеральними добривами.

267

Частина 3

Обробіток ґрунту. Необхідно ретельно підготувати ґрунт під сів- бу кормових і зернофуражних культур, особливо при обробітку роз- кривних порід без попереднього нанесення родючого шару ґрунту. Важливим у цьому випадку є глибоке розпушування (до 60 см). У поєднанні із внесенням органічних добрив воно посилює газообмін у ґрунті, сприяє створенню середовища для біологічних процесів, що позитивно впливає на врожайність сільськогосподарських культур і створення родючого шару ґрунту.

Залежно від площі виробок у подальшому можна організувати сівозміну (3 – 4 поля), а на посівах бобових і бобово-злакових сумі- шей багаторічних трав — укісно-пасовищне використання траво- стою.

4.3.Особливості технології вирощування деяких кормових і зернофуражних культур

Буркун білий і жовтий. Ці культури можна вирощувати май- же повсюдно на різних ґрунтах і ґрунтових відмінностях, у тому чис- лі і на залізорудних кар’єрних виробках Криворіжжя. Маючи гли- бокопроникну міцну кореневу систему, буркун поглинає поживні речовини з шару ґрунту 2,5 – 3 м, розчинюючи їх своїми кореневими виділеннями. При цьому верхній шар ґрунту збагачується на каль- цій, який позитивно впливає на реакцію ґрунтового розчину. Разом з тим у разі підвищеної кислотності ґрунто-підґрунтя під буркун слід вносити вапняні добрива.

Вирощують як дворічний, так і однорічний буркун. У безпокрив- них посівах однорічний буркун накопичує 60 – 70, дворічний — 90 – 120 ц/га сухої маси рослинних решток, тобто більше, ніж люцерна другого року користування. З рослинними рештками у ґрунт потра-

пляє відповідно 160 – 180 і 260 – 300 кг/га азоту, 45 – 50 і 60 – 80

фосфору, 120 – 140 і 180 – 220 кг/га калію.

За кількістю рослинних решток буркун майже не має собі подіб- них серед інших сільськогосподарських культур. Це однаково стосу- ється польових і рекультивованих земель. Проте, на відміну від польових земель з їхньою високою родючістю, на кар’єрних вироб- ках високий урожай буркуну можливий лише за удобрення підготов- леного до сівби ґрунто-підґрунтя. Це можуть бути ґрунто-підґрунтя, підготовлені глибоким обробітком, вапнуванням та іншими прийо- мами, або нанесений шар ґрунту, раніше знятий гумусний шар, ле- соподібні породи кар’єрів. Особливо важливо внести достатню кіль- кість азоту, бо ефективність бульбочкових бактерій може бути не- значною. Більше того, буркун позитивно реагує на азотні добрива навіть на польових землях. Вносять невеликі їх дози (N45–60).

268

Польове кормовиробництво

У дослідах Подільського державного аграрного університету (В.П. Ступаков, В.І. Печенюк та ін.) при внесенні добрив одержува- ли по 310 ц/га зеленої маси буркуну на виробках у вапняних кар’єрах. Ці ґрунто-підґрунтя і насипний ґрунт бідні не тільки на азот, а й фосфор Так, у дослідах Л.В. Етеревської найвагоміше збі- льшення зеленої маси буркуну мали на азотно-фосфорному фоні. Рівень забезпечення рослин фосфором на рекультивованих землях найчастіше виявляють при висіванні бобових.

Основні прийоми підготовки ґрунту під буркун — глибокий обро- біток, передпосівна культивація, сівба з коткуванням. У зв’язку з наявністю бур’янів буркун дворічний доцільно висівати під покрив ранніх ярих (виковівсяної суміші або ячменю). Урожайність їх буде незначною, проте вони зменшують забур’яненість посіву.

Еспарцет — винятково витривала культура, проте поступається перед буркуном у місцях вирощування з підвищеною кислотністю ґрунту, де без вапнування він росте погано або не росте зовсім. Це посухостійка рослина, яку з буркуном можна культивувати у кар’єрних виробках південних районів. Здатність до азотфіксації вже у ранні фази розвитку забезпечує ріст еспарцету на бідних на азот ґрунтах, його коренева система здатна завдяки виділенням ко- ріння розчинювати важкодоступні форми фосфатів, кальцію і таким чином забезпечувати ріст рослин. Коренева система еспарцету вже у перший рік проникає у ґрунт на глибину до 1,5 м і більше, що за- безпечує його посухостійкість. Особливо добре росте він на вапняних виробках і взагалі на ґрунтах, багатих на карбонати, добре реагую- чи також на повне мінеральне удобрення. Врожайність при цьому підвищується, зростає вміст протеїну в зеленій масі.

Спостереження автора показали, що азот на посівах еспарцету краще вносити навесні на глибину 15 – 20 см у ризосферу коріння.

Для сівби використовують еспарцет піщаний і посівний. Перший дає два укоси, посівний (виколистий) не дає другого укосу, а перебу- ває у фазі пагоноутворення, його можна використовувати для випа- сання худоби. Як і буркун, еспарцет слід підсівати під виковівсяну і гороховівсяну суміші, а також під горох. Норма висіву — у серед- ньому 6 млн насінин на 1 га, покривних культур — на 20 – 30 % менше. Глибина загортання насіння 3 – 4 см з одночасним кот- куванням. Покривну культуру краще висівати упоперек рядків еспарцету. Після її збирання еспарцет у разі потреби підживлюють азотно-фосфорними, а на супіщаних землях — і калійними добри- вами.

Навесні посіви підживлюють. Добрива вносять у кількості не менш як по 45 кг/га азоту та фосфору і в разі потреби — калію, во- сени — по 30 – 45 кг/га фосфору і калію.

269

Частина 3

Крім весняних, за достатнього зволоження можна практикувати літні — післяукісні (після ранніх ярих сумішок) і навіть післяжнивні посіви еспарцету після гороху і ячменю. Проводять два поверхневих обробітки перший — для проростання насіння післяжнивних бур’янів і втраченого під час обмолоту зерна, другий — передпосівний

Люцерну вирощують на більш родючих виробках — на лесових породах у південних районах країни або на насипному шарі чорно- зему глибиною не менш як 40 см у поєднанні з удобренням (органі- чним і мінеральним або тільки мінеральним). Люцерна погано рос- те навіть на слабкокислих ґрунтах (рН 4,5 – 5). Тому реакцію ґрун- тового розчину обов’язково нейтралізують вапном, дефекатом або вапном з напівперепрілим гноєм по 30 – 40 т/га. Внесення свіжого гною можливе лише за мінімального вмісту в ньому насіння бур’янів і обов’язково при ретельному глибокому заорюванні плугом з передплужником. У таких умовах люцерна дає 3 повноцінних уко- си і за врожайністю набагато переважає інші культури (табл. 54).

Таблиця 54. Урожайність зеленої маси трав на лесових породах Байдаківського вуглерозрізу, ц/га (за Л.В. Етеревською)

Норма висіву люцерни 6 – 8 млн насінин на 1 га. Висівають її підпокривно під вико-(горохо-, чино-)вівсяну суміш або кукурудзу на зелений корм. Норма висіву насіння покривних ярих бобово- злакових сумішей на 25 – 30 % менша від звичайної.

Люцерну можна висівати одночасно зернотрав’яною сівалкою або після сівби покривної культури упоперек рядків. Такий варі-

270

Польове кормовиробництво

ант, як показують польові досліди Інституту кормів УААН кращий (Г.П. Квітко).

Догляд за посівами переважно такий самий, як і за посівами ес- парцету. Однак норми весняного підживлення можуть бути вищи- ми. Крім того, за аналогією із посівами на польових землях, восени або навесні проводять розпушування упоперек рядків долотоподіб- ними лапами. У більш зволожених місцях — навесні, а там, де на- весні, особливо у травні, вологи мало, — восени. На кар’єрних ґрун- то-підґрунтях з високою щільністю їх розпушування ще більш необ- хідне, ніж на польових землях. Його проводять одночасно з борону- ванням.

Заслуговує на увагу вирощування галеги (козлятнику східного).

Умови вирощування вологолюбних трав. Вирощувати волого-

любні культури — конюшину лучну, рожеву, білу, лядвенець рога- тий, а також бобово-злакові сумішки багаторічних трав — можна ли- ше за достатнього зволоження ґрунту, неглибокого (80 – 100 см) заля- гання ґрунтових вод, достатньої кількості опадів або при зрошенні.

Вирощування зернофуражних культур, однорічних трав і хрестоцвітих. Зернофуражні культури (ячмінь, овес, горох, сорго, кукурудзу, могар, а також суданську траву на корм, хрестоцвіті) вирощують переважно на родючому насипному шарі або на лесо- подібних покривних суглинках 60 – 80 см завтовшки. Добрива вносять з урахуванням родючості насипного шару і основної ґрун- тової породи кар’єрної виробки. Технології вирощування їх прин- ципово не відрізняються від технології вирощування на польових землях. Важливою є оранка у поєднанні з глибоким розпушуван- ням, яке дає змогу задіяти в біологічному кругообігу розміщені нижче шари ґрунту.

Узагальнюючи численні дані вітчизняних і зарубіжних авторів, можна дійти висновку, що на рекультивованих ґрунтах кар’єрних виробок можна забезпечити урожайність зеленої маси кормових трав 250 – 300 ц/га (45 – 54 ц/га корм. од.) і 18 – 24 ц/га зерна ярих культур — ячменю, вівса, гороху. Це означає, що рекультивовані землі — важливе джерело додаткових кормів і зернофуражу. Та оскільки майже в усіх випадках культурами-піонерами є кормові бобові і злакові багаторічні й однорічні трави, то кар’єрні і шахтові виробки — це насамперед потенційні кормові вгіддя.

Вирощувати кормові трави на кар’єрних виробках економічно вигідно. Найрентабельніше вирощувати люцерну, еспарцет, буркун, горох (178 – 265 %), менш рентабельно — конюшину і виковівсяну суміш (22 – 65 %). Витрати на вирівнювання території, виположу- вання і нанесення родючого ґрунту добре окупаються при вирощу- ванні багаторічних трав, зернових і зернобобових культур.

271