Лучне кормовиробництво

ції, наявність добрив і насіння трав дають змогу і при поверхневому поліпшенні досягти високих результатів — збільшити продуктив- ність травостою у 3 – 5 разів. Про це, наприклад, свідчить досвід Гірсько-Карпатської лучної сільськогосподарської дослідної станції, Запорізької і Полтавської обласних сільськогосподарських дослід- них станцій та ін. Застосування корінного поліпшення на великих територіях, крім того, потребує дуже великої кількості дорогого на- сіння бобових і злакових трав. Уже одна ця обставина різко обмежує сьогодні можливості проведення докорінного поліпшення природ- них угідь у широких масштабах.

4.1.Система поверхневого поліпшення природних пасовищ і сіножатей

Поверхневе поліпшення — це система заходів поточного догляду за природним кормових угіддям. Воно включає: культуртехнічні роботи, роботи, спрямовані на поліпшення і регулювання водного та поживного режимів ґрунту, роботи з догляду за травостоєм і дерни- ною, знищення бур’янів, підсівання трав, упорядкування або поліп- шення лучнопаркових пасовищ і сіножатей.

4.1.1. Культуртехнічні роботи на пасовищах і сіножатях

Ці роботи спрямовані на очищення території — звільнення її від каміння, чагарників, дрібнолісся, кротовин, скотобійних і, якщо по- трібно, мурашиних та інших купин, очищення території від сміття, хмизу після спадання весняних вод. Розчищання від чагарників і дрібнолісся проводять механічно — кущорізами, корчувачами, зби- рачами коренів, оранкою чагарниково-болотними плугами дрібного чагарнику (1 – 2 м). Спеціальними ланцюгами або стальними кана- тами вивертають пні. Чагарник можна обробити також гербіцида- ми. Для цього використовують бутиловий ефір 2,4-Д або амінну сіль 2,4-Д, та ін., вносячи їх наземним способом — локально або на ве- ликих масивах із вертольота.

Доцільно знищувати не весь чагарник, а залишати його на пло- щі у вигляді смуг. Це захищає луки від заносів, а тварин — від спе- ки. Чагарники затримують сніг, що дає змогу поліпшити водний режим луки.

Знищення купин (землерийних, утворених кротами і мишами, скотобійних, мохових, осокових та ін.) проводять різними способами (мурашині переносять). Кротові, скотобійні (землисті) легко знищу- ються лучними або звичайними важкими боронами восени або рано навесні. Щільні купини зрізують дисковими знаряддями або болот- ними фрезами, це стосується й осокових купин — дрібні знищують

171

Частина 2

дискуванням, великі — фрезуванням у 1 – 2 сліди. Мохові купини знищують при первинній обробці боліт. Каміння збирають спеціа- льними машинами або вручну. Сміття, хмиз, рослинність збирають і спалюють, каміння виносять за межі поля.

Планування поверхні для кращої механізації сільськогосподар- ських робіт на луках проводять болотними фрезами, бульдозерами, у разі потреби — скреперами, які зрізують невеликі горби і засипа- ють нерівності. Після цього на оголені ділянки ґрунту обов’язково підсівають трави.

4.1.2. Поліпшення і регулювання водного режиму

Оптимальний водний режим — найважливіша умова високої продуктивності лук. Лучні трави порівняно з польовими культура- ми в середньому на одиницю урожаю споживають більше води. Так, коефіцієнт водоспоживання лучних трав становить приблизно 600 – 800, польових — 350 – 500. Якщо умови зволоження оптимальні і фони живлення достатні, коефіцієнти водоспоживання знижуються.

Як надмірна кількість, так і нестача вологи негативно вплива- ють на продуктивність лучних трав. Оптимальні умови вегетації їх при 75 – 80 % НВ (найменшої вологоємності) ґрунту. Важливо, щоб волога в ґрунті була неглибоко. Польові культури добре ростуть при постійному зволоженні ґрунту на глибині 200 – 300 см. На сі- ножатях і пасовищах оптимальна зволоженість має бути на глиби- ні 70 – 90 см. При надмірному зволоженні і підтопленні слід вла- штовувати постійні канали з подвійним регулюванням, яке сприяє створенню оптимального залягання ґрунтових вод. На ділянках з тимчасовим затопленням застійними водами внаслідок тривалих дощів нарізують мережу неглибоких осушувальних каналів до 30 см завглибшки. За недостатності вологи здійснюють заходи щодо обводнення і зрошування. Організовують також збирання павод- кових вод у водоймищах і ставках. В окремих випадках для обвод- нення лук і пасовищ використовують підземні води. Разом з тим не можна не звернути уваги на нераціональне і часто неграмотне використання стоку таких річок, як Дніпро, Буг, Дністер та ін. Ве- лика кількість води нерідко втрачається на інфільтрацію в ґрунті. Це призводить до підняття ґрунтових вод, підтоплення, засолення ґрунтів.

Способи зрошення лук. Розрізняють такі способи зрошення лук: дощування, поливання напуском, підґрунтове зрошення. До- щування — це основний вид зрошення кормових культур. Найбіль- ша потреба в ньому в лісостепових і степових районах, де буває зна- чний дефіцит вологи в період інтенсивного росту рослин — у травні,

172

Лучне кормовиробництво

липні, серпні й вересні. Якщо в Лісостепу ще можливі середні і на- віть високі урожаї на луках і пасовищах при природному зволожен- ні, то в Степу це можливо тільки за умови зрошення. Слід уникати великих поливних норм (600 – 700 м3/га). Це пов’язано із засолен- ням ґрунту як у Лісостепу, так і в Степу. Вони повинні становити переважно 250 – 400 м3/га.

Поверхневе зрошення напуском проводять, рівномірно розпо-

діляючи на площі воду каналів, потоків, гнучких трубопроводів або тимчасово затоплюючи угіддя талими водами. Застосовують також лиманне зрошення одноярусними або багатоярусними ли- манами, які влаштовують за допомогою невеликих загат відпові- дно до рельєфу ґрунту. Багатоярусне лиманне зрошення доско- наліше від одноярусного, оскільки більш рівномірно розподіляє ґрунтову вологу.

Підґрунтове зрошення. Дуже ефективним є підґрунтове зро- шення спеціально обладнаною закритою зрошувальною мережею. Це можливо насамперед за наявності подвійного регулювання сто- ку. Рівень ґрунтових вод підвищують до потрібного, закриваючи шлюзи. У цьому разі дуже важливо мати контрольні копані — ко- лодязі з вимірювальними рейками, на яких червоного рискою по- значено оптимальний рівень води. В суху пору року, коли відносна вологість повітря понижується до 45 %, бажано поєднувати підґрун- тове зрошення з дощуванням. Лучні трави краще ростуть в умовах оптимального зволоження ґрунту і при достатньому вмісті вологи в повітрі.

Підґрунтове зрошення більш ефективне порівняно з дощуван- ням. За даними М.Г. Андрєєва (1984), урожайність лук при такому зрошенні збільшується в 1,5 – 2,5 раза порівняно з дощуванням.

На луках з рівнинним рельєфом доцільно також проводити сні- гозатримання. Для цього утворюють снігові вали установленням щитів, розкиданням снопів із сухих стебел соняшнику, кукурудзи, соломи, очерету, хмизу Це сприяє більш рівномірному сніготанен- ню, подовжує його період, поліпшує зимостійкість травостою.

Використання стічних вод. Численні дослідження цього питан- ня в Україні, Росії та інших країнах свідчать про можливості вико- ристання стічних вод після попереднього очищення на очисних спо- рудах або знешкодження в біологічних ставках. Хімічний склад стіч- них вод неоднорідний. Вони містять феноли (0,09 – 1,32 мг/л), ціаніди

(до 0,115), роданіди (до 0,17), миш’як (0,003 – 0,02 мг/л). У 1000 м3 мі-

ських стічних вод міститься залізо, мідь, фтор, 45 – 80 кг азоту, 15 – 25 кг фосфору, 30 – 45 кг калію, 100 – 200 кг СаО, 30 – 40 кг МgО і 500 – 1300 кг органічних речовин, є також мікроелементи. Негатив- ним є вміст у цих водах хлору і натрію (відповідно 150 – 200 і 60 –

173

Частина 2

150 кг на 1000 м3/га). Вони витісняють із ґрунтового комплексу кальцій, внаслідок чого погіршуються фізичні властивості ґрунту. Тому при зрошенні стічними водами на пасовищах і сіножатях тре- ба регулярно застосовувати вапнування.

Використання для зрошення природних угідь рідкого гною і рідких стоків ферм. Дощування дає змогу застосовувати ці стоки у чистому вигляді і разом з водою залежно від концентрації поживних елементів у рідких стоках. Режим поливу повинен урахо- вувати потребу рослин у поживних речовинах

У господарствах, які мають великі відгодівельні комплекси на гідрозмиві, нагромаджується багато стоків, від яких прагнуть швид- ше позбутися, оскільки потрібні ємкості для чергового заповнення. Відмова від використання підстилки (соломи, торфу, тирси) призво- дить до втрати гною, погіршення санітарного стану навколишнього середовища і полів. З надмірною кількістю відходів тваринницьких ферм у ґрунт потрапляють не тільки поживні речовини, макро- та мікроелементи, а й важкі метали. Щодо цього рідкі фракції гною і стоки мають переваги.

При зрошенні природних кормових угідь рідкою фракцією гною і гнойових стоків дощуванням норми їх внесення М слід визначати розрахунковим методом за формулою

М = Ва , К1К2С

де В — винесення поживних речовин рослинами, кг/га; а — коефі- цієнт забезпеченості ґрунту поживними речовинами (при низькій забезпеченості — 1,2; середній — 1,0; високій — 0,8); К1 — коефіці-

єнт використання поживних речовин рослинами (якщо немає дослі- дних даних, то для азоту приймають 0,7, фосфору і калію — 0,6); К2 — коефіцієнт, що враховує втрати аміачного азоту під час поливу

становить 0,85; С — вміст поживних речовин у стоках, кг/м3. Технологію зрошення природних угідь стоками тваринницьких

ферм і комплексів подано у табл. 28.

Для кращого використання поливної води, стічних вод і рідких стоків ферм на луках доцільно робити щілювання на глибину до 60 см, а також обробляти дернину долотами на глибину до 20 см з відстанню між долотами 25 – 30 см. Це поліпшує механічний склад ґрунту, його водопроникність і повітряний режим, умови росту рос- лин, запобігає дигресії травостою.

174