ПОЛЬОВЕ КОРМОВИРОБНИЦТВО

Польове кормовиробництво

кормові буряки, в Іспанії — еспарцет, люцерна, в Італії — олексан- дрійська конюшина, люцерна. З Англії конюшина поширилась у Нідерланди, Данію, Бельгію, скандинавські країни.

Усередині XVIII ст. в Росії, як і в Європі, помітно зріс інтерес до розвитку сільського господарства на прогресивній основі, чому сприяло, зокрема, створення «Вільного економічного товариства» у 1762 р. Почали видавати спеціальні журнали. Особливе значення мали «Вісник Вільного економічного товариства» і «Економічний магазин», який видавав А.Т. Болотов.

УРосії і в Україні в другій половині XVIII — на початку XIX ст. набули великого розвитку польове травосіяння, вивчення трав’яних рослин з метою введення їх у культуру.

Перші роботи в цьому плані були проведені професорами І.І. Ле- пехіним — ученим-ботаніком, учнем М.В. Ломоносова, і П.С. Пал- ласом. Вони поклали початок науковому кормовиробництву. Автор праці «Про землеробство» (1788) І.М. Комов надавав великого зна- чення нерозривному зв’язку землеробства і тваринництва, наголо- шував на широкому впровадженні посівів трав. У цей період пра- цював В.А. Левшин — автор праць із травосіяння. Його перша пра- ця (кінець XVIII ст.) називалась «Об открытых в Тульской губернии кормових травах». Цінною була і праця Г.І. Енгельмана «О заведе- нии лугов», тобто про штучну кормову площу. У працях С.М. Усова з рослинництва (1837) уже дається не тільки опис польових кормових трав (у тому числі люцерни, еспарцету і ріпаку), а й технологія ви-

рощування їх. У першій третині XIX ст. з’явилась праця М.М. Щеглова «Описание дикорастущих и могущих разводиться в России хозяйственных растений».

За цих умов у Росії і Європі виникла плодозмінна система зем- леробства, активними прихильниками якої були І.І. Комов, А.Т. Бо- лотов, Г.І. Енгельман, у Західній Європі — Ю. Лібіх, Ж.-Б. Буссенго. Вона мала велике прогресивне значення, оскільки давала змогу збільшити виробництво зерна і кормів на польових землях.

З розвитком сільського господарства країни Західної Європи пе- рейшли на шлях інтенсивного розвитку тваринництва. Поряд із введенням плодозміни і розвитком сільськогосподарської хімії це сприяло розширенню площ під кормовими культурами і поліпшен- ню прийомів вирощування їх. Дедалі більшого значення в Росії і на Заході набували озимі проміжні, післяукісні, післяжнивні і ущіль- нені культури.

Пізніше питання вирощування багато- і однорічних кормових трав та інших кормових культур найповніше були висвітлені О.В. Совєтовим, П.А. Костичевим, І.О. Стебутом, В.Г. Котельниковим, П.В. Будріним, О.М. Енгельгардтом, П.Н. Васильєвим, В.Р. Вільям-

237

Частина 3

сом, А.М. Дмитрієвим та ін. Перший критичний звіт про кормові якості 346 видів культурних трав дав В.Г. Бєляєв у 1905 р. (І.В. Ларін, 1956).

Другу половину XIX і початок XX ст. можна вважати початком інтенсифікації польового кормовиробництва. На початку XX ст. у Європі почався так званий «зелений рух», або зелена революція («Грюнбевегунг»), яка триває і тепер. При цьому різко зросло зна- чення вирощування кормових культур для одержання зелених кор- мів, сіна, силосу, сінажу, кормів штучного сушіння на польових зем- лях.

Цей короткий історичний екскурс дає змогу зробити висновок про те, що польове кормовиробництво стало галуззю, яка поєднує ріль- ництво із тваринництвом, перетворивши їх на основу сільськогоспо- дарської діяльності людини і продовольчої бази людства.

2. СКЛАДОВІ ПОЛЬОВОГО КОРМОВИРОБНИЦТВА

Польове кормовиробництво включає три основні джерела одер- жання кормів: кормову площу, зернокормові культури, побічну про- дукцію рослинництва.

Кормова площа. Польові землі, на яких вирощують кормові культури, називають польовою кормовою площею. Вона забезпечує від 50 – 55 до 65 – 70 % загального обсягу виробництва кормів (за поживністю). Це переважно грубі (сіно, солома), соковиті і зелені корми, трав’яні концентрати, сінне і трав’яне борошно, листкова маса бобових трав, трав’яні брикети і гранули.

До складу кормових культур, які вирощують на польовій кормо- вій площі, входять багато- й однорічні бобові і злакові трави, зерно- фуражні злакові і бобові, коренеплоди, бульбоплоди, баштанні, які вирощують на корм, а також одно і багаторічні рослини хрестоцві- тих, айстрових, мальвових та інших родин.

Зернокормові культури. На польовій кормовій площі вирощу- ють усі види кормів, крім зерна, яке використовують на корм. Це є завданням переважно галузі рослинництва. Основні зернокормові культури — це злакові (кукурудза, ячмінь, сорго, овес), зернобобові (горох, соя, боби, люпин, чина). Певне значення для одержання зе- рнофуражу мають озима пшениця, могар. Використовувати пшени- цю на фураж небажано. Як корм вона набагато поступається іншим зернофуражним культурам, особливо ячменю і кукурудзі.

Побічна продукція рослинництва становить велику частку вало- вого його продукту (до 40 % і навіть більше). Найвигідніше цю про- дукцію можна використати у тваринництві. Крім того, вона є основ- ним джерелом органічних добрив, які мають на тваринницьких

238

Польове кормовиробництво

фермах і комплексах або виготовляють безпосередньо в полі компо- стуванням соломи з гноївкою і рідким гноєм. Краще це робити у спеціальних польових гноєсховищах.

Розміщення посівів кормових культур на кормовій площі.

Польова кормова площа — поняття збірне, оскільки кормові куль- тури рідко вирощують разом на окремій, спеціально виділеній для цього площі. Якщо це вигідно для тваринництва, то не завжди ви- правдано в загальногосподарському плані. Річ у тім, що більшість кормових рослин — це ще й добрі попередники для культур польо- вої сівозміни. Наприклад, багато- і однорічні бобові трави, кукуру- дзу на силос і зелений корм, ранню кормову картоплю, ранні ярі кормосуміші вирощують на зайнятих парах як попередники озимих зернових. Тому польова кормова площа включає посіви кормових культур на різних типах і видах сівозмін — кормових, кормо- польових, польових, ґрунтозахисних, на схилах, заплавних землях, на запільних ділянках. Сюди можна віднести і рекультивовані зем- лі після кар’єрних виробок, піщані землі.

Враховуючи розкиданість кормової площі, треба правильно роз- містити на ній посіви кормових культур, з’ясувати, в яких сівозмі- нах, на якій відстані від ферм більш вигідно виробляти ті або інші корми, оскільки це пов’язано з урожайністю кормових культур, собі- вартістю кормів і продукції тваринництва, а в кінцевому підсум- ку — з рентабельністю господарства.

Розміщення посівів культур зеленого і сировинного конвеє-

ра та кукурудзи на силос. Як уже зазначалося, у польових сівозмі- нах економічно вигідніше мати сіно і сінаж, а зелені корми й сирови- ну — для трав’яних добавок у концкорми — в спеціалізованих кормо- вих. Такий підхід до виробництва вказаних кормів практично реалізу- ється у багатьох господарствах. Не можна вважати поки що вирішеним питання про місце виробництва кукурудзяного силосу. Великий обсяг заготівлі цього корму спонукає виробляти його в польовій сівозміні, де для цього відводять 7 – 10 % площі. Крім того, кукурудза на силос як основна силосна культура є попередником озимих зернових, насампе- ред озимої пшениці, але часто не кращим. Тому в 60 – 70-х роках ми- нулого століття були пропозиції поміняти місцями виробництво зеле- них кормів і вирощування кукурудзи на силос: кукурудзу вирощувати в кормовій сівозміні, культури зеленого конвеєра — у польовій. Проте це виявилося практично неприйнятним, оскільки в польовій сівозміні за нинішньої її структури зелений конвеєр практично неможливий. Крім того, великі транспортні витрати призводять до того, що зелений корм стає дорожчим майже удвічі.

Як було зазначено вище, одержання зелених кормів у польовій сівозміні пов’язане з недобором зеленої маси. Тут треба нагадати

239

Частина 3

висловлювання В.Р. Вільямса про те, що будь-яка спроба створити основну, а не підсобну зелену кормову площу в польовій сівозміні пов’язана із значним зниженням продуктивності праці в польовій сівозміні.

Слід чітко усвідомити, що більш транспортабельні і менш обводнені корми доцільно вирощувати в польових, а зелену масу кормових культур — поблизу місць утримання худоби в кормових сівозмінах.

Кукурудза на силос у фазі воскової стиглості містить 28 – 30 % сухої речовини, тому більш транспортабельна, ніж зелені корми, які містять 18 – 22, а нерідко навіть 12 – 14 % сухої речовини (хрестоц- віті). Утім, і її доцільно вирощувати ближче до ферм. Возити за 4 – 6 км силосну масу невигідно. У зв’язку з цим можна було б збі- льшити спеціалізовану кормову сівозміну, яку розміщують поблизу місць утримання худоби, і вирощувати в ній також кукурудзу на силос, а після неї — пшеницю. З думкою відносно того, що кукуру- дза на силос є поганим попередником пшениці, повністю погодитись не можна. Досліди кафедри механізації Уманського державного аг- рарного університету (М.К. Сінгур) і практика багатьох господарств (у тому числі навіть у Степу) показали, що за правильного догляду за кукурудзою і якісної підготовки ґрунту після неї під пшеницю врожайність пшениці не менша, ніж після інших попередників.

Місце багаторічних трав у системі польової кормової площі. Багаторічні трави вирощують у кормових і польових сіво- змінах. Агротехнічне значення трав у польовій сівозміні полягає в тому, що вони поліпшують структуру і родючість ґрунту і є поперед- никами озимих культур. У польовій сівозміні культура бобових трав (конюшини й еспарцету) переважно не мета, а засіб. Основний не- долік такого розміщення полягає в тому, що не реалізується біоло- гічна особливість багаторічних трав давати урожай протягом 3 – 5 років, тобто багаторічні трави використовуються як звичайні попе- редники один рік і часто на один укіс. При цьому дуже сумнівним є і їх агротехнічна перевага перед однорічними бобовими. Все це ускладнюється ще й дорожнечею насіння багаторічних трав. Неви- гідно сіяти дуже дороге насіння для одержання одного-двох укосів еспарцету і конюшини. Тому основне місце багаторічних трав, куль- тура яких передусім була б метою, а не засобом, у кормових і ґрунто- захисних сівозмінах, на схилах.

У зайнятих парах слід розміщувати посіви буркуну дворічного, ярі і озимі суміші, горох для одержання сіна, сінажу, раннього сило- су. Буркун, наприклад, — найцінніший попередник озимої пшени- ці. Еспарцет доцільно вирощувати на зайнятих парах у суміші з бу- ркуном. Таке поєднання вигідне. Зелену масу можна згодовувати

240