Загальні теоретичні питання кормовиробництва

зелений корм по 500 – 600 ц/га ці відмінності порівняно з кукуру- дзою молочно-воскової стиглості та іншими культурами з тривалим періодом вегетації будуть ще більшими.

5.4. Агротехнічні основи кормової площі

Агротехнічні основи кормової площі — це комплекс теоретичних і практичних питань агротехнічного забезпечення оптимальних умов вегетації рослин — ґрунтові умови життя рослин і методи аг- ротехнічного регулювання їх, чергування посівів і способів викорис- тання їх, бур’яни та способи боротьби з ними.

Способи боротьби з хворобами і шкідниками на кормовій площі порівняно з посівами зернових і технічних культур мають менше значення, оскільки рослини збирають у вигляді зеленої маси. Про- блеми захисту рослин від шкідників і хвороб стосуються переважно кормових коренеплодів, насамперед кормових буряків, меншою мі- рою — кукурудзи та сорго на силос і більшою — зернокормових культур.

5.4.1.Ґрунтові умови життя (вегетації) кормових рослин

ірегулювання їх

Ґрунтові умови росту і розвитку рослин формуються за певними законами землеробства, які вперше були узагальнені та сформульо- вані В. Р. Вільямсом. Він виділив 6 основних законів землеробства:

1.Закон незамінності факторів (жоден фактор не може бути за- мінений іншим).

2.Закон мінімуму, або закон обмежувального фактора (вперше сформульований Ю. Лібіхом), за яким урожай визначається факто- ром, що перебуває в мінімумі.

3.Закон мінімуму, оптимуму і максимуму (вперше сформульова- ний Саксом) означає, що найбільший урожай може бути за оптима- льного рівня кожного фактора. В разі мінімального або максималь- ного значення будь-якого фактора високого врожаю не буде.

4.Закон сукупної дії (взаємодії) факторів вперше сформульова- ний німецьким дослідником Лібшером наприкінці XIX ст. Цей за- кон слід розуміти так, що мінімальне значення фактора використо- вується тим краще, чим більше інших факторів перебуває в опти- мумі. За В.Р. Вільямсом суть цього закону полягає в тому, що для одержання високих урожаїв рослини слід забезпечувати всіма фак- торами в оптимальному співвідношенні.

5.Закон повернення поживних речовин (відкритий у середині XIX ст. Ю. Лібіхом) означає необхідність повернення в ґрунт вико- ристаних з нього рослинами поживних речовин у вигляді добрив.

73

Частина І

Це основний закон землеробства і живлення рослин. В інтенсивно- му рослинництві та кормовиробництві його значення зростає у зв’язку з більшим виносом поживних речовин з ґрунту.

6. Закон плодозміни на початку XIX ст. запропонував професор М.Г. Павлов. За цим законом агрономічні прийоми більш ефективні при плодозміні — чергуванні культур на полях, ніж при беззмінних посівах. Цей закон — важливе обґрунтування необхідності запрова- дження сівозмін.

Родючість ґрунту — запорука високої врожайності кормових культур в інтенсивному кормовиробництві. Розрізняють природну родючість, яка залежить від механічного складу ґрунту, вмісту в ґрунті поживних речовин, умов зволоження, та ефективну, або культурну, родючість, що залежить від цілеспрямованої діяльності людини. Вважають, що за правильного використання ґрунту родю- чість його не зменшується, а, навпаки, зростає. Практика сучасного землеробства підтвердила можливість підвищення родючості ґрунту при інтенсивному вирощуванні сільськогосподарських рослин. Така можливість реальна на кормовій площі, особливо у зв’язку з вели- кою часткою посівів одно- та багаторічних бобових рослин. Біль- шість їх має позитивний баланс азоту, а також органічної речовини.

Регулювання умов вегетації механічним обробітком ґрун-

ту. Механічний обробіток ґрунту, тобто вплив на нього робочими органами сільськогосподарських знарядь, для створення оптималь- них умов вегетації рослин, поліпшення фізичних властивостей ґру- нту нерідко ще має інтенсивний характер. Разом з тим доведено те- оретично і практикою, що він має бути щадним. Наприклад, при вирощуванні кормових культур у сівозміні водопроникність ґрунту, повітряний режим його не обов’язково поліпшуються полицевою оранкою. При надходженні великої кількості органічної речовини у ґрунт (багаторічні трави, проміжні культури, органічні добрива) цей обробіток можна чергувати з безполицевим, поверхневим і так зва- ним «нульовим». При цьому пористість, аерація, водопропускна здат- ність ґрунту не тільки не погіршуються, а навіть можуть поліпшу- ватися.

На відміну від польових сівозмін, на інтенсивній кормовій площі має бути відкинутий як анахронізм так званий ранній зяблевий об- робіток, який призводить до надмірної мінералізації органічної ре- човини, створенням умов, які аналогічні паровому полю, але в літ- ньо-осінній період.

Ідея напівпару не нова. Ще у другій половині XIX ст. її обговорю- вали в агрономічних і періодичних сільськогосподарських видан- нях. З цього питання писали П.А. Костичев, В.В. Докучаєв, О.О. Із- маїльський, І.О. Стебут, О.М. Енгельгардт та ін. Тоді напівпар на-

74

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

зивали міжкультурним паром. Однак К.А. Тімірязєв, В.С. Будрін, О.М. Енгельгардт та інші широко пропагували післяжнивні куль- тури. За аналогією із зайнятим паром був навіть термін «зайнятий міжкультурний пар». На практиці це означало, як і тепер, обробіток ґрунту слідом за збиранням зернових та інших культур, які збира- ють рано, і сівбу післяжнивних культур.

Передова агрономічна думка, особливо в Україні, ще в XIX ст. настійно рекомендувала ущільнене використання ріллі. Використо- вувати весь можливий період вегетації рослин, зберігаючи і при- множуючи родючість ґрунту, треба не тільки на кормовій площі, а й при вирощуванні зернових і технічних культур. Для цього потрібні спеціальна техніка, насіння, добрива, а основне — розуміння доці- льності й необхідності використання всього можливого періоду веге- тації.

Інтенсивна кормова площа відрізняється від польової тим, що на ній не застосовують системи раннього зяблевого обробітку, у тому числі напівпарового, де його ще застосовують при вирощуванні зер- нових і технічних культур. Роль раннього зябу як засобу боротьби з бур’янами повинні виконувати густі травостої післяжнивних і сиде- ральних культур.

Основне завдання обробітку ґрунту — приведення його до так званої рівноваги, властивого певному для певного типу ґрунту його фізичного стану, забезпечення оптимальних показників водно- повітряного режиму (пористості, аерації). Цього, як уже зазначало- ся, не обов’язково досягають регулярною глибокою полицевою оран- кою, яка, до того ж, призводить до утворення так званої плужної плити — значної перешкоди для проникання в ґрунт і росту коре- невої системи культурних рослин.

Полицева оранка забезпечує перевертання, кришіння і перемі- шування ґрунту. Найкраще це робити плугом з передплужником, а при обробітку поля з великою кількістю стерньових решток — ярус- ними плугами (ПЯ-3-35, ПЯ-4-35). Безполицевий обробіток плоско- різами із залишенням стерні технологічно поступається перед зви- чайною оранкою, проте щодо захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії має переваги. Крім того, сама ідея перевертання шару землі, яка має дуже давню історію, пов’язана насамперед з обробітком ці- линних земель, а пізніше — з так званою перелоговою системою зе- млеробства. З цією метою вона застосовується і тепер при перезалу- жуванні загонів на пасовищі, переорюванні трав у сівозміні, заорю- ванні восени гною, післяжнивних і стерньових решток (особливо грубостеблових культур — кукурудзи, сорго, соняшнику).

Крім оранки слід застосовувати обробіток плоскорізами і поверх- невий дисковими боронами, фрезерними культиваторами. Останній

75

Частина І

тип обробітку поєднує основну і передпосівну підготовку ґрунту. За- стосування плоскорізного і поверхневого обробітку сприяє нагрома- дженню насіння бур’янів здебільшого у верхній частині орного ша- ру, а сходи їх потім знищують механічним способом. Завдяки цьому засміченість поля через кілька років значно зменшується порівняно з ділянками, де проводиться регулярна полицева оранка. На полях, де регулярно здійснюють оранку, насіння, зберігаючи схожість, по- тім виорюється на поверхню. Без оранки можна обійтись навіть при обробітку поля після багаторічних трав. Корені їх добре дренують ґрунт, а після їх мінералізації його фізичні властивості мають опти- мальні параметри. Достатньо обробити поле гербіцидами і сівбу проводити стерньовою сіялкою. Краще в такому разі обробити діля- нки фрезерним культиватором на глибину до 8 см, що дасть змогу запобігти проростанню бобових трав.

Разом з тим у сівозмінах з великою часткою багаторічних і одно- річних трав певне значення має і звичайна оранка, особливо для одержання 2 – 3 урожаїв за рік.

Застосування важких машин і знарядь, а також транспортних засобів при збиранні кормів 2 – 3, а то й 4 рази за вегетаційний пе- ріод призводить до того, що ґрунт на кормовій площі ущільнюється не менше, ніж за польової сівозміни при вирощуванні технічних і зернових культур (табл. 13). Це вже не плужна плита на глибині 30 – 40 см внаслідок оранки. Ґрунт ущільнюється на значно більшу глибину — до 80 – 100 см. Щоб запобігти такому ущільненню ґрун- ту, крім оранки треба проводити розпушування його на глибину 50 – 60 см, особливо на полях сівозміни, віддалених від поля бага- торічних трав. Для цього, зокрема, використовують лапи, прикріп- лені до корпусів плуга. Розпушування поліпшує аерацію більш гли- боких шарів ґрунту. При цьому в підзолистих ґрунтах різко зменшу- ється вміст алюмосилікатів, окисних і закисних сполук заліза, які негативно впливають на ріст рослин.

Глибоке розпушування ґрунту має агрофізичне, агротехнічне і біологічне значення. Цей метод енергоємний, проте необхідний. За- стосовуючи його, забезпечують економію добрив, поліпшують еколо- гічну обстановку на полях.

На кормовій площі вирощують 2 – 3 урожаї, тому широко засто- совують поверхневий обробіток і стерньову сівбу. Як правило, 2 – 3 врожаї вирощують при поверхневому і нульовому обробітку. Глибо- кий обробіток плугом або плоскорізом застосовують переважно восе- ни, а також при вирощуванні післяукісних і післяжнивних культур на Поліссі, в північній і західній частинах Лісостепу, на зрошува- них площах, де втрати вологи в орному шарі внаслідок оранки ком- пенсуються поливом і опадами.

76