Частина 4

5.2.Деякі сучасні способи хімічного консервування кормів і їх ефективність

Крім названих кислотних та інших хімічних препаратів, давно випробовують і застосовують як консерванти органічні кислоти — карбонові (мурашину), оцтову, пропіонову, а також ароматичні — бензойну і саліцилову (оксибензойну), антранилову (амінобензой- ну). Саліцилова й антранилова кислоти дорожчі, ніж бензойна. Во- ни є продуктами переробки бензойної кислоти, а за ефективністю не переважають її. Можна також назвати порівняно недавно синтезо- вану сорбінову кислоту. За ефективністю дії бензойна, мурашина й сорбінова кислоти майже однакові. Всі вони нешкідливі для органі- зму. Є підстави вважати, що подібно до інших хімічних препаратів, які застосовують і на рослинах, нешкідливість їх є відносною. З ча- сом нові дослідження засвідчили шкідливість того чи іншого препа- рату. Наприклад, ще в 70-х роках минулого століття з’явились дока- зи того, що небажано вводити в раціон тварин мінеральні кислоти. Так, за даними С.Я. Зафрена із посиланням на Естронга і Мак На- мару (1975), введення невеликої кількості соляної кислоти в раціон знижує поїдання кормів худобою, а більша її кількість спричинює ацидоз.

Ефективним консервантом є також формальдегід, його суміші з мурашиною кислотою для консервації кукурудзи, при силосуванні свіжої трави люцерни, злакових трав, бобово-злакових сумішей.

При консервації формальдегідом поліпшується перетравлюва- ність вуглеводної частини кормів, сповільнюється утворення кислот, помітно зменшуються втрати сухої речовини, спиртове бродіння, дезамінування амінокислот у кормі. Цей консервант знижує пере- травність азоту (протеїну) в рубці жуйних. Потім протеїн засвоюєть- ся в іншому відділі травного каналу, у власне шлунку і кишках. При цьому зменшується утворення аміаку в рубці і поліпшується засвоєння азоту тваринами. Іншими словами, формальдегід, обме- жуючи бактеріальний розпад білка в рубці, підвищує біологічну по- вноцінність азоту корму, сприяє його відкладанню в організмі тва- рин. Сполучення формальдегіду з іншими хімічними сполуками — мінеральними та органічними кислотами (відповідно, із сірчаною, мурашиною і оцтовою), які застосовували за рубежем, не під- вищують консервувальної дії порівняно із застосуванням одного формальдегіду.

Слід зазначити, що консерванти треба застосовувати переважно при збиранні оводненої зеленої маси — свіжої трави, кукурудзи до молочно-воскової стиглості. Консервація сприяє припиненню проце- су розвитку не тільки молочнокислих бактерій, а й дріжджів. Разом із тим при пров’ялюванні трав (а також і рано зібраної кукурудзи),

418

Сучасні технології заготівлі кормів

при збиранні кукурудзи у восковій та у повній стиглості, коли кон- сервація проходить з мінімальними втратами сухих речовин, хіміч- не консервування неефективне. Крім того, хімічні консерванти не- дешеві. Достатньо нагадати, що звичайне консервування, напри- клад, вологого зерна кукурудзи на 154 % дешевше, ніж обробка його пропіоновою кислотою.

За даними В.А. Тащиліна (1985), ефективність використання хі- мічних консервантів, зокрема органічних кислот (мурашиної, пропі- онової, оцтової, бензойної) і їх сумішей, сильно знижується через недостатність і брак механізмів для внесення рідких і порошкоподі- бних консервантів. Більш удосконаленим є внесення рідких консервантів.

У 80-х роках минулого століття застосовували обробку зрідже- ним аміаком пров’ялених трав при досушуванні їх, тюків сіна під- вищеної вологості. У Всеросійському інституті кормів (А.А. Мака- ров, С.X. Євтисова) дійшли висновку про високу консервувальну ефективність зрідженого аміаку в дозах 0,6 – 1 % маси сіна. Він запобігає самозігріванню сіна і за цією дією ефективніший, ніж пропіонова кислота. Аміак дуже швидко (за 20 с) зв’язується ма- сою. Збільшення експозиції від 60 с до 10 хв майже не впливає на кількість зв’язаного аміаку, оскільки вміст речовин у рослинах, з якими він вступає в реакцію (це переважно білки, клітковина, ки- слоти), залишається незмінним. При підвищенні вологості рослин кількість зв’язаного аміаку збільшується. При повторному самозіг- ріванні маси обробку можна повторити. Застосування аміаку мож- на поєднувати з активним вентилюванням. У практиці широко застосовували і обробку соломи в скиртах зрідженим аміаком. Не- зважаючи на очевидні позитивні сторони такої обробки, нині її майже не застосовують. Не встановлено позитивного впливу аміа- ку на якість кормів, небажаним вважається згодовування подріб- неного сіна, обробленого аміаком, свиням і птиці. Передозування аміаку несприятливо впливає на навколишнє середовище, особли- во при зберіганні сіна в рулонах. У сховищах і біля них відчува- ється різкий і стійкий запах аміаку, що неприпустимо на кормових дворах, розміщених недалеко від ферм. Нерідко тюки й рулони сіна, оброблені зрідженим аміаком, зберігають під плівкою. Це призводить до суцільного пліснявіння маси через недостатню вен- тиляцію і конденсацію водяної пари (С.X. Євтисова). Те саме може статися і в скиртах тюків сіна, вкритих соломою. У разі зволожен- ня соломи дощами погіршується вентиляція. Спостерігається та- кож зниження вмісту каротину в обробленому аміаком сіні порів- няно з необробленим, але підвищується вміст протеїну, причому досить значно — на 46 % (С.X. Євтисова). Разом із тим перетрав- ність поживних речовин не підвищується.

419

Частина 4

Важливо зазначити, що обробка рулонів сіна і тюків аміаком не дає позитивних результатів. Сіно при цьому дуже зігрівається. В результаті екзотермічної реакції його температура досягає 90 °С. Але при обробці сіна такими консервантами, як мурашина кислота, форміат амонію, КВС-1, КВС-2, у процесі заготівлі його в рулонах результати є позитивними (В.І. Сироткін, В.Р. Торопов). Обробка сіна підвищеної вологості (35 – 38 %) пропіоновою кислотою під час заготівлі ефективна при дозі її 2,0 % від маси сіна. Це запобігає його самозігріванню, появі плісняви і гнилі (Є.Ф. Борисенко, П.А. Де- нисевич, Н. К. Капустін та ін.).

У цілому консерванти під час заготівлі сіна слід застосовувати насамперед у районах, де через опади й загальну підвищену воло- гість у період заготівлі неможливо просушити рівномірно увесь ва- лок сіна до необхідної вологості.

6.МАЛОПОШИРЕНІ І НЕТРАДИЦІЙНІ МЕТОДИ ЗАГОТІВЛІ КОРМІВ

До нетрадиційних або малопоширених методів заготівлі кормів належать, наприклад, приготування білково-вітамінних концентра- тів із соку зелених рослин, заготівля листкової маси трав, яка містить білки вищої фізіологічної цінності, приготування кормів штучного сушіння безпосередньо в полі з валків, сінажу з кукурудзи, консерву- вання кормів холодом. Усі ці та інші прийоми не мають вирішально- го значення, не завжди вигідні, але можуть помітно впливати на по- ліпшення зберігання і якості виготовлюваних кормів.

Приготування білково-вітамінного концентрату із зелених рослин. Суть методу полягає в коагуляції клітинного соку зелених рослин, насамперед багаторічних бобових трав (люцерни, конюши- ни тощо). Кормами у вигляді пасти і сухого концентрату можна за- мінити частину дорогих білків тваринного походження. Технологія приготування таких білкових концентратів ґрунтується на механіч- ному фракціонуванні зеленої маси трав на сік і жом. З попередньо процідженого соку виходить паста в натуральному або сухому ви- гляді. Жом використовують свіжим, сушать його або силосують. Концентрат згодовують свиням і птиці.

Пасту, БВК, трав’яно-протеїновий концентрат (ТПК) зберігають консервуванням суміші органічних кислот, формаліну, мурашиної кислоти з формаліном; сухий порошок — у паперових мішках (крафт-мішках) або в інертному середовищі (в азоті) в герметичних місткостях, а частину — на повітрі. Найкраще зберігається сухий концентрат в інертному газі. Суха речовина ТПК або БВК містить 50 – 67 % білка, що приблизно втричі рази більше, ніж у сухій речо- вині рослин.

420

Сучасні технології заготівлі кормів

Ще в 1941 р. у зв’язку з нестачею каротину в період війни А.А. Зубрилін і С.Я. Зафрен запропонували спосіб одержання його із листя не тільки моркви, а й трав. Рослинні білково-вітамінні кон- центрати потім широко використовувались як лікувально-харчовий продукт у госпіталях та лікарнях. Пізніше БВК почали застосовува- ти як білково-вітамінну добавку у тваринництві. Нині БВК вироб- ляють на промисловій основі. Для цього створено сировинні конвеє- ри на зразок конвеєра для заготівлі кормів штучного сушіння. У США виробництво білково-вітамінного концентрату, або ПЗК (про- теїново-зеленого концентрату) під назвою Про-Ксан-1 і Про-Ксан-3, почали з 1970 р. За даними зарубіжних досліджень, білково- вітамінні концентрати забезпечують такі самі результати, як і ви- користання висушеного збираного молока в раціонах птиці.

Використання зелених кормів таким способом все-таки пов’язане з великими витратами. За нашими розрахунками, 1 кг протеїну у ви- гляді пасти БВК обходиться набагато дорожче (в 1,5 – 2 рази), ніж заготівля кормів штучного сушіння і високоякісного сіна (в 6 – 10 разів). Тому технологію приготування трав’яної пасти слід вдоскона- лювати, щоб зменшити витрати сукупної енергії на її виготовлення.

Приготування сінажу з нетрадиційних видів сировини.

Сінаж готують переважно з багато- і однорічних трав. Економічно вигідне приготування його з кукурудзи, а також із сорго на зелений корм, які вирощували в загущених звичайних рядкових посівах на високому агрофоні. При такій сівбі за короткий вегетаційний період (до 60 днів) формується високий урожай зеленої маси, збільшується вихід сухої речовини і перетравного протеїну з 1 га (табл. 101).

Таблиця 101. Вихід зеленої маси, протеїну, каротину і сухої речовини

з 1 га посіву кукурудзи залежно від технології вирощування і фази збирання (за Л.Г. Боярським, 1988)

421

Частина 4

Велике значення має якість пров’яленої зеленої маси. В кожному районі залежно від погодних умов слід уточнювати строки її зби- рання, пров’ялювання, ступінь подрібнення при закладанні. Проте можна вирішувати питання і по-іншому. За даними спостережень автора, у колишньому колгоспі «Новий світ» Уманського району Черкаської області на початку 70-х років ХХ ст. з кукурудзи на зе- лений корм, посіяної загущено, й кукурудзи, зібраної у молочній стиглості, готували високоякісний, зелений на колір силос, але при додаванні до кукурудзяної маси січки горохової соломи (у співвідно- шенні приблизно 5 : 1 за об’ємом). Це слід мати на увазі, особливо коли за річним прогнозом у другій половині літа буває мало опадів. У такому разі треба максимально використати зимово-весняний і червневий дебіти вологи для заготівлі якомога більшої кількості кор- мів у першій половині літа. Кукурудза, зокрема на звичайних рядко- вих посівах із міжряддями 15 – 18 см і густотою стеблостою 350 – 400

рослин на 1 га, за високого фону живлення (N120–140Р60–80К60) упро- довж 55 – 60 днів вегетації нарощує в Лісостепу і на Поліссі

600 – 700 ц/га легкоперетравної зеленої маси. Для заготівлі сінажу із зеленої маси кукурудзи її можна висівати ще густіше — по 450 – 500 тис. рослин на 1 га.

Консервування кормів зниженими температурами. Крім сушіння кормів на агрегатах АВМ, що дає змогу зберегти пожив- ність і вітамінну повноцінність зеленої маси на певний період (3 – 4 міс), заслуговує на увагу консервування трав зниженими тем- пературами (понад мінус 20 °С). При цьому, на відміну від сушіння на агрегатах, зберігається або майже зберігається збиральна воло- гість і поживна цінність зеленого корму. Технологія заморожування кормових трав ще недостатньо відпрацьована, немає для цього і спеціальних установок. Для розв’язання цього питання слід вико- ристовувати великий досвід заморожування фруктів у харчовій промисловості. В результаті консервування холодом у зеленій масі кормових трав припиняються ферментативні процеси і розвиток мікроорганізмів.

Заготівля листкової маси. Листя бобових трав (люцерни, ко- нюшини, еспарцету, лядвенцю, козлятнику) містить велику кіль- кість білків (до 30 %), які, за даними Інституту кормів УААН, прирів- нюються за повноцінністю до яєчного білка. Для приготування та- кого протеїнового концентрату спеціальними машинами (ЖОН-4, ЖОН-6 та ін.) листя знімають із вегетуючих рослин або під час ско- шування трав. У вітчизняній практиці і в інших країнах, зокрема в США, проводять обчісування листя люцерни. Вдале технічне вирі- шення цього питання ще в 70-ті роки ХХ ст. було запропоновано Ін- ститутом механізації та електрифікації сільського господарства (В.Є. Поєдинок). Із листкової маси роблять борошно, яке потім гра-

422

Сучасні технології заготівлі кормів

нулюють, або додають листя до інших кормів. Стебла рослин сушать і брикетують. Вони містять 14 – 16 % протеїну. Замість обчісування листя можна здійснювати двоярусне скошування бобових трав. Із верхньої більш облистненої частини мають білковий концентрат або, що дешевше, готують високоякісне білкове сіно і сінне борошно. Можна поділити це трав’яне борошно на фракції і згодовувати його різним видам тварин і птиці. Дрібні фракції з листя містять більше протеїну, їх можна згодовувати птиці і свиням, а більш грубі — мо- лодняку великої рогатої худоби.

Попри перспективність приготування білкового концентрату з листя трав, цей метод поки що малопоширений. Одним із його не- доліків є енергоємність виготовлення.

Виробництво кормів штучного сушіння у полі з валків. Іс-

тотною вадою стаціонарних сушильно-брикетувальних установок є необхідність транспортування до них сировини, що здорожчує корм. Доцільніше ці корми заготовляти прямо в полі з валків. Такий спо- сіб їх виробництва застосовували у США і європейських країнах ще в 50-х роках минулого століття.

Пересувну установку у разі потреби можна використовувати ці- лодобово. До її складу входять косарка, сушильний агрегат, підби- рач-подрібнювач, дизельна установка, електрогенератор, брикетний прес, контейнер для брикетів. За годину на такому агрегаті можна висушити 2 – 3 т і більше зеленої маси (краще прив’яленої) і мати 500 – 700 кг брикетів вологістю 14 %.

Можна здійснювати брикетування попроцесно, наприклад трав’яну масу сушити на краю поля. Такий принцип роботи су- шильно-брикетувальних установок розроблено у Великій Британії. Основу їх становлять два причіпні барабани і косарка-підбирач.

Брикетують також траву, пров’ялену до вологості 65 %. При цьо- му можливі втрати травою вітамінів, каротину. Проте при тривало- му зберіганні (більш як 3 міс) зменшується вміст вітамінів і в трав’яному борошні, виготовленому із свіжої трави. Вітаміни можна добавляти в раціон. Головне — мінімізуються втрати натуральної поживності кормів за такого способу приготування. Необхідне пода- льше технічне і технологічне його удосконалення.

Практикується і брикетування сіна з валків, але в незначній кі- лькості через широке застосування пресування і заготівлю подріб- неного сіна, необхідність охолодження брикетних кубиків у сховищі. Загальна вада цього способу приготування кормів — його велика енергоємність, пов’язана насамперед із витратами пального, що і гальмує їх виробництво. В подальшому потрібно вдосконалювати технологію у напрямі здешевлення такого виробництва кормів

Використання мікроскопічних водоростей. Вищі рослини у сільськогосподарському виробництв людина вирощує тисячоліття-

423

Частина 4

ми. Морські водорості — макрофіти, як природні, так і ті, що куль- тивуються на морських шельфах, також порівняно давно викорис- товуються як джерело кормів і продовольства. Але хлорофіловмісні організми гідросфери, ґрунтів та аерофітна флора зацікавили вче- них і практиків в аспекті промислового використання цього джере- ла фотосинтезу по суті лише у другій половині минулого століття. Установки промислового вирощування одноклітинної водорості хло- рели на фермах України у 60 – 70-х роках ХХ ст. були досить поши- рені, проте через недосконалість технологічного процесу і деяке, можливо, упереджене ставлення до цього високобілкового корму подальшого розвитку не набули.

Нині визначено найбільш продуктивні, стійкі до несприятливих умов організми, які почали використовувати в різних галузях гос- подарства. За даними Л.Я. Сіренка і Т.В. Паршикової (2003), вже в 90-ті роки минулого століття із мікроскопічних водоростей, вирощу- ваних у фітобіореакторах різного типу, одержували не менш як 5 % всього світового виробництва білка. Ця цифра невпинно зростає. Важливе значення має велика пластичність мікроскопічних водоро- стей у процесі адаптації до екологічних умов: здатність до фотосин- тезу вони зберігають у широкому діапазоні температур — від 0 до

45– 50 °С.

Звеликого різноманіття мікроскопічних водоростей використову- ються близько 20 видів. Їх кількість постійно збільшується. Матеріа-

ли видань «Phicolodicae Sociеty of Amerika» та видання в Німеччині «European Workshop Biotechnoloqi of Microalqae» за 1982 – 2003 рр.

свідчать про те, що, крім різнобічного наукового дослідження мак- ро- й мікроводоростей, велика увага приділяється практичним тех- нологіям їх вирощування. Найчастіше використовують зелені водо-

рості родів хлорела (Chlorella Beiger; Chl. Pyrenoidosa; Chl. Vulqaris; Chl. sp. f. marina; Сhl. reqularis та ін.), скенедесмус (Scenedesmus Meyen; S. obliqnus; S. quadricauda; S. acutus; S. spinosus та ін.), Anlgistrodesmus Corda (A. obliqnus, A. finqustus). Із інших водорос- тей використовують Clamydomonas reinhardtii Danq., Coelastrum proboscideum Bohe та ін. Проводяться дослідження із синьозелени-

ми водоростями — спіруліною (Spirylina platensis Turр.; S. mayor Turp.; S. maxina Turp. та ін.). Із хризолітових водоростей досліджу-

ють роди Monochrysis lutheri Skuja, Jsochysis qalbana Parke та ін., з

червоних — Porphyridium cruentum Naq. Продуктивність водоросте- вої маси різна. У найпростіших установках (басейнах, лотках та ін.)

13– 18, максимум 40 г/м2 сухої речовини за добу. Але за рік із роз- рахунку на 1 га одержують у 2 – 3 рази більше продукції, ніж із по- сівів польових культур (до 70 т/га сухої речовини). Набагато більша продуктивність цих водоростей у закритих керованих автоматизо- ваних системах: 100 – 140 г/м2 за добу у хлорели; 50 – 60 г/м2 АСР

424

Сучасні технології заготівлі кормів

(абсолютно сухої речовини) у спіруліни і платимонасу (Л.А. Сіренко, Т.В. Паршикова). За даними цих авторів, у Дортмунді (Німеччина) при культивуванні Scenedesmus за 220 діб одержували фітомасу 220 ц/га сухої речовини і 120 ц/га сирого протеїну. На цих же уста- новках в Африці, Південній Америці, на Тайвані і в інших країнах продуктивність їх становила 440 ц/га с.р. і 240 ц/га білка. Це наба- гато перевищує продуктивність кормових культур.

Високоефективне виробництво кормової, високобілкової, екологіч- но чистої і повноцінної біомаси ґрунтується на новітніх технологіях. Великі успіхи в індустріалізації фотосинтезу на основі мікроводоро- стей має Німеччина. Найбільший тут у Європі завод, збудований досить швидкими темпами (за 10 міс) у 2000 р., виробляє 370 т/га сухої речовини. Фотоактивний об’єм скляних трубчастих біореакто- рів 700 000 л, площа поверхні їх 12 000 м2, довжина труб 500 000 м, вартість будівництва — близько 8,4 млн євро. Окупність витрат 2 – 4 роки. Рівень використання ФАР на таких підприємствах на- ближається до теоретично можливих 18 – 20 %. Можна також відмі- тити, що вказане підприємство сприяє поліпшенню екології навко- лишнього середовища шляхом утилізації викидів СО2 із найближ-

чих промислових підприємств. Вуглекислий газ, очищений від до- мішок, у рідкому стані доставляється на завод спеціальними газго- льдерами (Л.В. Сіренко, Т.В. Паршикова, 2003). Суха маса корму із мікроводоростей містить від 35 – 43 (Haеmatococсuc) до

40 – 64 % сирого протеїну (Chlorella, Spirulina, Scenedesmus). Ці во-

дорості містять ліпіди (від 2 – 5 до 12 – 14 %), вуглеводи (10 – 39 %), каратиноїди (від 2 – 6 до 8 – 12 % і навіть більше). Слід зазначити, що водорості, зокрема спіруліна, містять (мг/кг): кальцію — понад 1000, фосфору — близько 8000, заліза — понад 500, натрію — понад 300, хлору — близько 4000, магнію — 1600, калію — 14 300, марган- цю — близько 20 – 22, цинку — 30 – 33, селену — 0,4. Все це свід- чить про велику перспективу культури мікроскопічних водоростей як могутнього джерела виробництва кормів, харчової продукції, си- ровини для косметичної і парфумерної продукції.

Заготівля кормів з побічної продукції рослинництва. Свого часу ще В.Р. Вільямс зазначав, що до 75 % валової продукції рос- линництва припадає на побічну продукцію, яку з найбільшою виго- дою можна використати у тваринництві. Господарства одержують продукцію тваринництва і велику кількість органічних добрив, тоб- то побічна продукція рослинництва, крім її великої кормової цінно- сті, є й основною сировиною для біологічних фабрик органічних доб- рив. Побічна продукція рослинництва — це солома зернових (пше- ниці, ячменю, гороху, сої, проса, вівса, гречки), стебла кукурудзи, кошики соняшнику, солома насінників трав, гичка і жом цукрових буряків, яблучний і виноградний, відходи овочівництва тощо. Її з

425

Частина 4

великою ефективністю використовують у тваринництві. Щоправда,

узв’язку з розвитком селекції кількість побічної продукції зернових дещо зменшилася за рахунок перерозподілу вегетативної маси уро- жаю: зменшилась кількість листостеблової маси і збільшилась маса зерна. Нині співвідношення їх в урожаї пшениці приблизно 1 : 1.

Урайонах бурякосіяння джерелом кормів є гичка цукрових бу- ряків, жом і меляса.

Збирання соломи озимих і ярих. Кращий спосіб заготівлі соло-

ми — подрібнення на січку під час обмолочування валків або пря- мого збирання. Січку скиртують, укривають соломою (доцільніше на кормовому дворі). У Степу України застосовують установку для по- дрібнення соломи з одночасним формуванням скирти заповненням спеціального сітчастого каркасу. Це дуже продуктивний метод, який ще не дістав відповідного поширення. Поки що поширене і звичай- не скиртування неподрібненої соломи. Правда, при застосовуваному нині способі формування скирт скиртокладами вони виходять неви- сокими (до 6 м) і солома в таких скиртах зберігається гірше. Раніше формували високі (8 – 10 м) скирти, в яких солома добре ущільню- валась і зберігалася протягом 2 – 3 років. Тому і тепер неподрібнену солому треба складати у більш високі скирти. Не можна скиртувати її після дощів — вона чорніє, в ній розмножуються гриби і пліснява. Така солома практично непридатна для годівлі тварин. Таку солому

уподрібненому вигляді слід використовувати для приготування компостів у полі.

Стебла кукурудзи. За поживною цінністю стебла кукурудзи мож- на прирівняти до сіна середньої якості. В селянських господарствах їх слід зберігати під навісами і згодовувати тваринам подрібнени- ми. Кукурудза, зібрана у фазі вологого зерна, має наполовину зеле- не листя, містить достатньо цукру, добре силосується після подріб- нення. До неї можна додати гичку буряків, а якщо треба (після ви- значення вологості) — воду, довівши загальну вологість маси до

65 – 67 %.

При врожайності зерна кукурудзи 60 – 80 ц/га сухої листостебло-

вої маси збирають приблизно стільки ж і навіть більше (70 –

90ц/га). Це означає, що додатково можна мати 35 – 45 ц/га корм. од. Гичка цукрових буряків. Кілограм сухої речовини гички містить

160 – 180 г протеїну, тобто стільки ж, як і 1 кг бобових багаторічних трав. Цю високобілкову сировину використовують переважно для заготівлі силосу. Інститут кормів УААН розробив спосіб силосуван- ня гички без додавання наповнювачів. Перед укладанням гички слід зробити солом’яну підстилку 40 – 60 см завтовшки, на якій по- тім шарами закладають гичку із солом’яною січкою або подрібнени- ми кукурудзяними стеблами у співвідношенні їх і гички приблизно 1 : 5. Гичку силосують без трамбування і подрібнення. Силос із неї

426