Частина 2

2.КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛУЧНИХ РОСЛИН

2.1. Злакові

До цієї родини належать багато- і однорічні трав’яні рослини з мичкуватою або кореневищною кореневою системою, порожнистими або округлими, інколи сплющеними стеблами, лінійними, ланцет- ними листками, які розміщені на стеблі почергово, з двостатевими, рідше одностатевими квітками, зібраними у волоть, колоски або ко- лосоподібну волоть. Ця родина об’єднує майже 350 родів і 3500 ви- дів, у тому числі в Україні, Росії та інших країнах СНД відповідно 146 і 986. Але на сіножатях і пасовищах використовується не більш як 30 родів.

Злакові багаторічні трави — основа лучного кормовиробництва, важлива складова польового травосіяння. Тварини на переважно злаковому пасовищі дістають практично всі необхідні поживні ре- човини в достатній кількості. За поживністю 1 кг злакової трави на пасовищі відповідає 0,18 – 0,22, а на сіножатях під час збиран- ня у більш пізні фази (викидання колоса — колосіння) — 0,22 – 0,24 корм. од., більш енергоємних трав південних степів — до

0,30 корм. од.

Найвищу кормову цінність мають костриця лучна, пажитниця багаторічна (райграс пасовищний), тонконіг лучний, пирій повзу- чий, безкореневищний, тимофіївка лучна. Добра кормова цінність у пажитниці багатоукісної і райграсу високого, грястиці збірної, тон- конога болотного, стоколосу безостого; середня — у стоколосу прямо- го, мітлиці білої і звичайної, костриці червоної і тростинної, очере- тянки; нижча за середню — у костриці овечої, горошку запашного, лепешняку напливаючого; незадовільна — у щучнику дернистого, біловусу торчкуватого, куничника надземного та ін. Разом з тим слід підкреслити, що навіть трави, які мають цінність, нижчу за се- редню, і малоцінні дають непогане сіно

На природних кормових угіддях росте дуже багато цінних трав, які слід вводити в культуру на сіножатях і пасовищах. Урожайність злакових трав залежить переважно від родючості ґрунту і може ста- новити від 3 – 5 до 15 – 20 ц/га сіна, а на заплавних ділянках пів- денних районів — до 40 – 60 ц/га. Це насамперед пирійні і стоколо- сові перелоги з бобовими і різнотрав’ям.

Серед злакових трапляються отруйні — молінія голуба, джонсо- нова трава — гумай, більшість перлівок. Деякі з них є дуже неба- жаними в травостої, оскільки спричинюють ураження слизової обо- лонки рота, кульгавість, порушують зір, засмічують вовну овець та ін. (ковила, лишай, люцерна — кримська ріпиця).

128

Лучне кормовиробництво

Бекманія звичайна (Весmannia erисіfогmіs L. Ноst) — корене-

вищний верховий ярий злак. Висота стебла до 140 – 150 см. Стебла біля основи мають потовщення у вигляді цибулини. В травостої ба- гато подовжених вегетативних пагонів. Листки світло-зелені, до 1 см завширшки, шорсткі. Суцвіття — звичайний або гіллястий ко- лос 20 – 30 см завдовжки. Поширена переважно в Степу і Лісостепу. Трапляється в північних і гірських районах. Рослина вологолюбна, зимостійка, солевитривала. Добре витримує тривале затоплення (до 100 днів). Цінний корм для великої рогатої худоби і коней. Вівці і кози поїдають її гірше. Кілограм якісного сіна відповідає 0,55 – 0,6 корм. од. і містить 36 – 38 г перетравного протеїну.

Очеретянка (Digarphis arundinaceae L.) — кореневищний злак,

переважає на сіножатях, від 1 до 2,5 м заввишки. Має добре розви- нену кореневу систему, яка глибоко проникає в ґрунт (до 3 м). Добре кущиться. Листки світло-зелені, довгі, широкі (8 – 15 мм), по краях і знизу шорсткі, з довгим гострим язичком. Суцвіття — волоть до 20 см, стиснута, з короткими гілками. Колір волоті зелений або з фіолетовим відтінком. Насіння дрібне (2 – 3 мм), плоске, видовжено- яйцеподібної форми, блискуче. Маса 1000 насінин — 0,7 г. Волого- любна рослина. Добре витримує затоплення (до 45 днів). Морозо- стійка, росте в травостоях і одновидових посівах. Кормова цінність задовільна — 1 кг сіна відповідає 0,45 – 0,47 корм. од. і містить 45 – 47 г протеїну. Добре поїдають очеретянку всі види тварин до почат- ку колосіння. В 1 кг трави 0,14 – 0,16 корм. од. і 24 – 27 г протеїну. Строк використання 4 – 6 років. Приріст за добу 6 – 8 см. Дає зелену масу рано, одночасно з озимими культурами на зелений корм, тому

вокремих районах її можна використовувати замість озимих на зе- лений корм. Дає 2 – 3 укоси. Урожайність сіна — 40 – 70 ц/га і бі- льше, на родючих землях — 100 – 120 ц/га. На насіння збирають у фазі воскової стиглості. Якщо запізнюються і збиранням, втрачають багато насіння Урожайність насіння 15 – 20 ц/га. Насіння можна використовувати протягом 2 – 3 років. Норма висіву насіння — 12 – 14 кг/га.

Грястиця збірна (Dactуlis glomerata L., рис. 7) — верховий не-

щільнокущовий злак озимого типу. Має велику кількість вегетати- вних пагонів i прикореневих листків. Розвинена мичкувата корене- ва система проникає в ґрунт на глибину до 1 – 1,5 м. Облистненість дуже висока, листя велике, шорстке, язичок довгастий. Маса листя

впершому укосі перевищує масу стебел. У другому укосі травостій складається з видовжених вегетативних стебел. При цьому маса ли- стя у 2 – 3 рази більша за масу стебел.

Суцвіття — лапчаста волоть. Насіння злегка зігнуте, має корот- кий (1,5 – 2 мм) остюк, довжина насінин — 4,5 – 6,0 мм. Маса 1000

129

Частина 2

насінин 1,2 — 1,4 г. Високоврожайна рослина (50 – 70 ц/га сіна, 350 – 400 ц/га зеленої маси). Поширена в Лісостепу, на Поліссі, в Нечорноземній зоні, в гірських районах, на заплавних, низинних, суходільних луках. Добре росте при задовільному зволоженні. Погано витримує затоплення талими водами, підтоплення.

Рис. 7. Грястиця збірна

Рис. 8. Житняк ширококолосий

Житняк гребінчастий, або ширококолосий (пирій гребінча-

стий, рис. 8) (Agropyrum pectiniforme) — ксерофільний ярий, напів-

верховий, нещільнокущовий злак. Поряд із генеративними у траво- стої багато видовжених і вкорочених, добре облистнених вегетатив- них пагонів. Листя зверху шорстке. Суцвіття — сплюснутий корот- кий (до 7 см) і широкий (1,5 – 2 см) колос. Колоски прикріплюються до осі колоса майже перпендикулярно, розміщуються паралельно. Нижня квіткова луска має короткий (3 – 4 мм) остюк. Насіння лан- цетної форми, 5 – 7 мм завдовжки. Маса 1000 насінин 1,8 – 2,0 г

Це посухостійка рослина, але витримує затоплення до 30 днів, зимостійка. Росте на суглинкових і глинистих чорноземних та каш-

130

Лучне кормовиробництво

танових засолених ґрунтах. Поширена у південній частині Лісосте- пу, Степу і напівпустелі, в гірських районах до лісового поясу.

Як і інші житняки, введений у культуру В.С. Богданом. Широко використовується в США і Канаді. Ранньостиглий злак. Типи — степовий, солончаковий, піщаний, заплавно-лучний, алтайський. Найбільш урожайні, які краще за інші поїдаються тваринами, — піщаний і заплавно-лучний, що мають високі стебла, широкі листки. Кормова цінність висока: 1 кг сіна відповідає 0,48 – 0,50 корм. од. і містить 130 – 140 г перетравного протеїну в 1 корм. од., а в 1 кг сві- жої трави — відповідно 0,22 – 0,23 корм. од. і 38 – 40 г перетравного протеїну. Траву тварини добре поїдають до колосіння, потім вона швидко грубіє. Житняк використовують при створенні культурних сінокосів і пасовищ. Урожайність — від 14 – 16 до 30 ц/га сіна. Має тривалий строк використання. Повністю розвивається в 1 – 2-й рік. Може домінувати у травостої. При ранньому скошуванні добре від- ростає і дає другий укіс. Використовують також житняк пустель-

ний, вузькоколосий (Agropyrum desertorum (Fisch).

Ковила Лессінга, ковилок (Stіра Lеssingiana) — щільнокущо-

вий злак низового типу 30 – 60 см заввишки. Генеративні стебла голі. Листя тонке, грубе, щетиноподібне, прикореневе довге, більш ніж половина стебла з голими піхвами, інколи опушеними, і дуже коротким язичком. Суцвіття 10 – 20 см завдовжки, вузьке і стисну- те, ості перисті, соковиті, з двома колінами, зверху перисті з дрібни- ми (майже 3 мм) волосками. Зернівки волосисті 9 – 11 мм завдовж- ки. Росте переважно на суглинкових і глинистих темно-каштанових, рідше світло-каштанових ґрунтах, південних чорноземах, солонцю- ватих ґрунтах і глибоких солонцях. Часто домінує в травостої при- родних кормових угідь, займаючи великі ділянки.

Як і більшість степових і напівпустельних злаків, навесні розви- вається дуже рано — в кінці квітня — на початку травня починає колоситися, цвіте у другій половині травня, плодоносить у червні. Плоди обсипаються. Восени відростає.

Це переважно пасовищна рослина, яку використовують на сіно при ранньому збиранні, до плодоносіння. Характеризується висо- ким вмістом перетравної енергії: 1 кг свіжого корму відповідає 0,31 – 0,37 корм. од. і містить 40 – 45 г перетравного протеїну.

Поїдання до виколошування задовільне і добре, після виколошу- вання знижується. Траву в період цвітіння тварини не поїдають, а після скошування поїдають охоче. Урожайність на каштанових ґрун- тах — 8 – 12 ц/га сіна, на чорноземах вища.

Колосняк гігантський, або гігантський кияк (Еlіmуs giganteus Vahl.) — кореневищний верховий злак. Висота стебел від 0,8 до 2,5 м. Стебла товсті (1 – 1,2 см), листя довге (до 40 – 60 см),

131

Частина 2

грубе, зверху і по краях шорсткувате, знизу гладеньке. Маса листя становить 20 – 25 % маси рослини. Колосся довге (15 – 45 см), вгору поступово звужується подібно до колосся ячменю. Ості товсті, майже голі. Колоски великі. Насіння плівчасте, як у вівса, але дрібніше. Маса 1000 насінин 5 – 8 г.

Це рослина барханних і горбистих пісків напівпустелі. Росте кур- тинами в кілька квадратних метрів, часто дуже розрідженими. Урожайність невелика — 12 – 15 ц/га сіна невисокої якості, але бу- ває й вища — до 40 ц/га. Добре росте у степових і лісостепових ра- йонах, трапляється на берегах Чорного моря. Пізньостигла сіножа- тно-пасовищна рослина. Отавність незначна. Цінна трава для за- кріплення пісків, наприклад у нижньому Придніпров’ї. У культурі з кінця минулого століття. Можна використовувати і як зернофураж- ну рослину. За поживністю зерна колосняк близький до вівса.

Стоколос (кострець)

безостий (Вrоmus inеrmis Lеuss., рис. 9) — цінна кормова кореневищна рос- лина озимо-ярого типу. Верховий злак від 80 до 160 см заввишки. У тра- востої багато добре облист- нених вегетативних паго- нів. Завдяки цьому стоко- лос добре поїдають твари- ни. Основна маса коренів розміщена в орному шарі, але корені сягають глиби- ни 2,5 м і більше. Листя шорсткувате або голе, піх- ва листка на більшій час- тині замкнена коротким тупим язичком. Суцвіт-

тя — велика розлога во- Рис. 9. Стоколос безостий лоть зеленого, інколи чер-

вонуватого кольору. Ко- лоски безості, рідше з дуже короткими остями. Насіння широколанцетне, темно-сіре або фіоле-

тове, 8 – 12 мм завдовжки. Маса 1000 насінин 2,5 – 3,5 г. Добре рос- те на схилах балок.

На думку А.П. Микитенко (Київська дослідно-селекційна станція луківництва), стоколос — це «король» злакових трав на схилах. Ба- гато зробив для введення цієї рослини в культуру, яку раніше вва-

132

Лучне кормовиробництво

жали злісним бур’яном, як і пирій, академік М.Г. Андрєєв (кафедра лучного кормовиробництва Московської сільськогосподарської ака- демії). Ця трава росте повсюди на схилах і в заплавах рік. Розріз- няють лісові, лісостепові і степові екотипи стоколосу. Росте чистими заростями і в сумішах з іншими лучними травами. Його кормова цінність висока, добре поїдають тварини.

Дає продуктивні травостої протягом тривалого часу (8 – 10 років і більше), не знижуючи при цьому продуктивності. Як ранньостигла рослина в кормовому конвеєрі може замінити озиму пшеницю на зелений корм. Отавність добра.

Стоколос береговий (В. rіраrіus Rеhm.) — кореневищний (з ко- ротким кореневищем) напівверховий злак. Облистненість менша, ніж стоколосу безостого. Висота стебел у середньому 50 – 70 до 95 – 100 см. Основне листя в прикореневій частині рослини слабко опу- шене, з коротким розсіченим язичком. Суцвіття — волоть. Насіння зеленувате або світло-коричневе, ланцетної форми, 10 – 12 мм за- вдовжки. Маса 1000 насінин 3,6 – 4,2 г.

Поширений повсюди. Зимо- і посухостійкий, тіньовитривалий. Кормова цінність добра. Можна використовувати як рослину сіно- жатей і пасовищ.

Добре відростає після випасання і скошування, але, як і всі кореневищні злаки, при інтенсивному випасанні випа- дає. Тому за сезон рекомендується не більш як 3 – 4 випасання.

Можна використовувати для ремонту сіножатей і пасовищ підсіванням. Уро- жайність 15 – 18 ц/га сіна.

Стоколос прямий (В. grасіоsа) —

кореневищний, напівверховий озимий злак. За будовою нагадує стоколос берего- вий. Відрізняється більшою посухостій- кістю. Поширений на степових подах. Можна використовувати для задерніння супіщаних і піщаних земель. Зимо- і по- сухостійкий. Сіножатно-пасовищна рос- лина.

Кормова цінність і поїдання добрі. Пі- сля викидання колосу тварини поїдають цю траву гірше.

Лисохвіст, або китник лучний

(Alopecurus Pratensis L., рис. 10) — коре-

невищно-нещільнокущовий, ранньостиг- Рис. 10. Лисохвіст лучний

133

Частина 2

лий, гідрофільний, озимо-ярий, верховий і напівверховий злак, 60 – 120 см заввишки. Коренева система неглибока. Оскільки він поши- рений на вологих луках, то добре облистнений. Більшість листя у прикореневій частині рослин. Піхва листків з язичками, маса листя становить 52 – 56 % маси рослин. Суцвіття — колосоподібна волоть (султан). Колоски світло-жовті, опушені, однонасінні, темні, мають м’які остюки. Посівний матеріал у вигляді одноквіткових колосків. Насіння покрите опушеними колосовими плівками, що зрослися. На відміну від тимофіївки, суцвіття лисохвосту м’яке, колоски до стриж- ня прикріплюються під кутом 45°.

Більше поширений на Поліссі, в лісовій зоні й гірських районах, у Лісостепу — на вологих заплавних і болотистих луках. Нерідко утворює чисті зарості на помірно вологих луках із сильним наму- лом. Еутроф, добре росте на родючих ґрунтах, витримує тривале (до 30 днів) затоплення. Не витримує застійних вод і засолених ґрунтів. Зимо- і морозостійкість добрі. Кормова цінність висока. Урожай- ність 20 – 66 ц/га сіна. У культурі давно. В Швеції вирощують із се- редини XVIII ст., але значного поширення на пасовищах і сіножа- тях не набув. Доцільно вирощувати лисохвіст на осушених заплав- них луках і болотах, вологих суходільних і гірських луках Лісостепу, Полісся.

Дає зелений корм уже в травні. В травостоях зберігається 8 – 10 років. Добре відростає після скошування і випасання. Може випа- дати з травостою, тому треба запобігати інтенсивному спасуванню. При різкому зниженні відносної вологості повітря і жаркій погоді листя уражується іржею.

Тонконіг лучний (Роа рrаtensis) — один із найцінніших пасо- вищних багаторічних злаків. Кореневищно-нещільнокущовий, дріб- новолотистий, низовий озимий злак. Генеративні стебла голі, від 70 до 100 см заввишки. Коренева система досить глибока — 1,3 – 1,5 м. У травостої багато вегетативних пагонів з дуже довгим (30 – 50 см і більше) вузьким листям. Облистненість дуже висока. Листя і веге- тативні пагони переважають над генеративними стеблами. Язичок дуже короткий (0,5 – 2 мм). Волоть розлога, в колосках 3 – 5 квіток, зібраних по кілька разом, які утворюють дрібні клубки. Насіння дрібне — 2,6 – 3 мм завдовжки, маса 1000 насінин — 0,3 – 0,4 г, сип- кість насіння незадовільна.

Поширений на луках і пасовищах, особливо на зрошуваних. Во- логолюбний, затоплення витримує досить довго — до 30 днів. Посу- хостійкий, добре росте на нейтральних і слабкокислих ґрунтах, як і всі злаки, добре реагує на азотні добрива, а також на вапнування. На луках і пасовищах з’являється без сівби, потім розмножується самосівом і вегетативно.

134

Лучне кормовиробництво

Кормова цінність висока, добре поїдається всіма видами тварин. Тонконіг утворює сильну дернину, тому його використовують для залуження газонів, стадіонів, аеродромів. На корм слід використо- вувати разом з іншими травами. Частка тонконогу в сумішах збіль- шується поступово, але потім він може домінувати в травостої. В травостоях буває довго, як і стоколос безостий (до 12 років).

Після випасання і скошування швидко відростає. Урожайність висока — до 400 ц/га зеленої маси за пасовищний сезон. На луках трапляється багато видів тонконогу. У зв’язку з великою різномані- тністю роду тонконогових родину злакових тепер називають роди- ною тонконогових (Poaceae).

Крім тонконогу лучного значно поширені тонконіг альпійсь-

кий — Р. аlріnа L., болотний — Р. раlustris L., лісовий — Р. silvestris L., цибулинний (живородний) — Р. bulbosa L. та багато ін-

ших. Усі вони добре поїдаються тваринами, вологолюбні й досить посухостійкі, добре відростають, високоврожайні, а тонконіг цибу- линний — ефемер, поширений у напівпустельних і пустельних ра- йонах, де розмножується вегетативно виводковими цибулинками, що легко обсипаються (утворюються на стеблі замість насіння).

Костриця (вівсяниця) лучна (Fеstuca ргаtеnsіs Нuds., рис. 11) —

багаторічний, нещільнокущовий, великоволотистий, озимий, середньо- стиглий злак. Коренева система добре розвинена, проникає на глиби-

135

Частина 2

Широко використовується в культурі. Це вологолюбна рослина, але менше, ніж тимофіївка. Дуже добре реагує на зрошування та азотні добрива, холодо- і зимостійкість добрі. Засуху витримує пога- но. Листя під час засухи уражується іржею, погано росте і навіть випадає з травостою. У травостої утримується до 10 років і більше. Кормова цінність досить висока до викидання волоті, після цього — середня. У культуру введена в минулому столітті. Висівають у су- міші з люцерною, еспарцетом. У чистому вигляді з двох укосів зби- рають від 40 – 50 до 60 ц/га сіна. При зрошуванні й удобрюванні одержують сіна до 120 ц/га. Урожайність насіння — від 4 до 8 ц/га.

Костриця тростинна (F. аrundіnасеа Sсhгrеb.) дуже нагадує кострицю лучну. Насіння теж важко розрізнити. Проте рослини бі- льші, ніж костриці лучної, листя і стебла грубіші, відростає до піз- ньої осені за рахунок прикореневих листків.

У культуру введена давно як у нашій, так і в інших країнах. У Великій Британії і США використовують восени і взимку. За ре- зультатами спостережень автора, в Лісостепу України може давати два укоси, після чого ще можливі 2 – 3 цикли пасовищного викорис- тання.

Високопродуктивна, придатна для інтенсивного вирощування на пасовищах, у кормових сівозмінах, на схилах балок. Кормова цін- ність середня. Тварини поїдають добре. Перспективна повсюди, але особливо на вологих і солонцюватих ґрунтах.

Костриця овеча (F. оvіnа L.) — багаторічний низовий, дрібно- волотистий, щільнокущовий злак. Стебла гладенькі, до 40 см за- ввишки, слабкооблистнені. Листя переважно прикореневе, голе або із слабкозеленими чи сизуватими волосками. Як і костриця борозниста, утворює дернину. Половина пагонів зимує зеленими.

Поширена повсюди в Лісостепу, на Поліссі. Росте на луках, лісо- вих галявинах, в рідколіссі, чагарниках, на гірських луках. Поїдає велика рогата худоба. Урожайність низька (10 – 12 ц/га). Вміст пе- ретравної енергії високий (в 1 кг — 3,2 – 3,4 МДж, 0,29 корм. од. і 55 – 58 г протеїну).

На луках і природних пасовищах значно поширені костриця бо- розниста — типчак (F. sulcata) — низовий, щільнокущовий, мезо- ксерофітний, типово пасовищний, переважно малопродуктивний дрібноволотистий злак; костриця червона (F. rubrа) — кореневищно- нещільнокущовий, озимий, напівверховий пасовищний злак лісового, лісостепового і високогірних поясів; костриця східна (F. оrіеntаlіs) — кореневищний верховий злак великих і середніх заплав Кавказу, південної частини Західного Сибіру, Середньої Азії.

Мітлиця біла ( Agrostis stolonifera L.; A. alba L., рис. 12) — цін-

ний багаторічний, кореневищний, напівверховий (інколи низовий)

136

Лучне кормовиробництво

пасовищно-укісний злак озимого типу. Ви- сота генеративних стебел 60 – 100 см і бі- льше, знизу вони добре облистнені. В тра- востої багато вкорочених вегетативних па- гонів, тому більшість листя в нижній час- тині куща. Листя шорсткувате по краях і жилках, язичок плівчастий, але в цілому листкова маса ніжна. Піхва листка має до- вгий (4 – 6 мм) плівчастий язичок. Волоть нещільна, від 10 до 30 см завдовжки. Коло- ски у мітлиці, на відміну від тонконога, од- ноквіткові. Насіння біле, ланцетної форми, 2 мм завдовжки, маса 1000 насінин — 0,2 г. Поширена, як і тонконіг лучний, повсюди у вологих місцевостях. Лісостепу і лісової зо- ни, а також у гірських районах, у фітоцено- зах і чистих заростях Морозостійка, витри- мує тривале затоплення весняними вода- ми, засолення ґрунту, але в засушливі пері- оди припиняє ріст. Кормова цінність задо- вільна і добра: 1 кг трави відповідає 0,25 – 0,27 корм. од., містить порівняно мало про- теїну (17 – 18 г). Урожайність середня — до 30 ц/га сіна, на родючих ґрунтах і при вне- сенні добрив — до 50 і 200 – 300 ц/га зеле-

ної маси (в Лісостепу).

Мітлиця звичайна (А. vulgaris With.) Рис. 12. Мітлиця біла

за будовою така сама, як і мітлиця біла, але продуктивніша на бідних, більш сухих і опідзолених ґрунтах, швид-

ко грубішає. Згодовувати слід у фазі кущіння — виходу в трубку (пізніше грубіє). Поїдання задовільне, а при ранньому випасанні тварин на пасовищах — добре.

Пирій безкореневищний (Аgropyrum tenerum Vassey) — бага-

торічний нещільнoкущовий верховий, колосовий, мезофітний, се- редньостиглий, ярий, переважно сіножатний злак. Поширений зде- більшого в Степу і Лісостепу, Західному Сибіру, Казахстані. На відміну від пирію повзучого, зернівка з опушеним стрижнем, колос нещільний. Насіння велике (9 – 12 мм), маса 1000 насінин —

2,6 – 3,0 г.

Рослина добре і середньо облистнена. Придатна для вирощуван- ня в травосумішах з люцерною та еспарцетом, менше, ніж інші зла- ки, витісняє бобові в травостої. Дикі види у нас не трапляються. Введений у культуру в 1913 р. Досить посухостійкий. У травостоях,

137

Частина 2

за спостереженнями автора, утримується до 5 років, потім потрібне самообсіменіння. Морозостійкий. Можна вирощувати на солонча- ках. Дуже добре росте на родючих чорноземних ґрунтах, реагує на удобрення й поливи. Урожайність середня — 20 – 30, а при зрошен- ні — 40 – 50 ц/га сіна. Отавність задовільна. Кормова цінність висо- ка. Проте через меншу облистненість і деяку грубостебловість тва- рини поїдають пирій гірше.

Пирій повзучий (А. repens (L.) Веаn.) — верховий кореневищ- ний злак. Поки що мало поширений у культурі, але є одним з най- більш поширених серед злакових трав. Основна маса коренів (80 – 85 %) розміщена в шарі ґрунту 0 – 20 см. Рослини високі (80 – 100 і навіть 140 – 160 см), добре облистнені. Листя зверху шорсткувате (по жилках і нижніх піхвах), інколи з волосками. Язичок піхви дуже короткий. Суцвіття — вузький колос 8 – 16 см завдовжки. Колоски часто мають коротку ость. До стрижня повернуті широким боком, що характерно для всіх видів пирію, на відміну від райграсів пасовищ- ного та багаторічного (багатоукісного), у яких багатоквіткові колос- ки повернуті до колосового стрижня вузьким боком. Це важлива ознака при визначенні на практиці відмінностей між пирієм і за- значеними видами райграсу.

Поширений повсюди у заплавах річок, на лиманах і в полях в Україні, на Північному Кавказі, в Сибіру. Краще росте на родючих ґрунтах. Пирійні перелоги можуть займати сотні тисяч гектарів. Це цінні й високопродуктивні природні вгіддя. Під час випасання на пирійних перелогах корови без підгодовування концентратами да- ють 18 – 20 л молока за день. Сіно з пирію є дуже цінним кормом для коней, великої рогатої худоби, овець та ін. При інтенсивному випасанні пирій випадає з травостою

Пирій повзучий — типовий мезофіт, зимо- і морозостійкий. У за- плавах річок витримує тривале затоплення. Може розмножуватись відрізками кореневищ, тому при розпушуванні, переорюванні ґрун- ту його урожайність збільшується. Залежно від вологості і родючості ґрунту збирають від 20 – 25 до 50 – 60 ц/га сіна з укосу. Отавність добра, особливо при укісному використанні.

До і на початку колосіння 1 кг трави містить 22 – 23 % сухої речо- вини і відповідає 0,20 – 0,22 корм. од., містить 38 – 40 г перетравного протеїну і порівняно мало клітковини (24 – 26 %). Отава пирію хара- ктеризується високим вмістом протеїну (18 % у сухій речовині). Слід застосовувати пирій на пасовищах, в кормових сівозмінах і на схилах балок як компонент травосумішей.

Крім безкореневищного і повзучого значно поширені пирій воло-

соносний (А. trісhорсhоrum (Link.) Rісht.; Тrіtiсum trісhорсhоrum Lіnk.) — кореневищний злак, поширений у Середній Азії, менше —

138

Лучне кормовиробництво

в Криму і на Кавказі; пирій середній, проміжний (А. іntеrmеdіum),

пирій сизий (А. glaucum R. et Sch., Elуtrigia intermediо Nevski) —

багаторічний кореневищний верховий озимий злак, який можна використовувати на сіно і сінаж. Поширений у середній смузі і на півдні, на Кавказі, а також у горах Середньої Азії, особливо на схи- лах і площах з вапнистими і крейдяними виявленнями. Ці види пирію слід використовувати при створенні сіножатей і пасовищ у степових районах.

Райграс високий (Аrrenatherum elatius (L.) M. et K.) — верхо-

вий, нещільнокущовий, великоволотистий, ранньостиглий озимо- ярий середнього довголіття злак. Облистненість добра, висота 80 – 100 і 160 – 180 см. Введений у культуру в Україні. Добре росте в лі- совій зоні, південніше Лісостепу майже не трапляється. Дикі види поширені на південно-західних луках.

Листя шорсткувате, язичок короткий (1,5 – 2 мм), дрібнозубчас- тий, тупий. Волоть нещільна, нагадує волоть вівса. Одноквіткові колоски по 1 – 4 на коротких гілочках першого і другого порядку, мають колінчасті остюки, які складаються з двох ниток — темної і світлої. Насіння обсипається. Завдяки самообсіменінню в травостої лісопарків росте десятиліттями. Дуже реагує на азотні добрива. До- бре відростає, дає два – три укоси. В рік сівби при безпокривному висіванні до осені може наростити продуктивний укіс (80 – 120 ц/га). Трава має гіркуватий смак, тому в чистому вигляді тварини поїдають її гірше, ніж інші злаки. В суміші тварини поїдають її охо- че. З двох укосів збирають 60 ц/га цінного сіна. З травостоїв не ви- падає протягом 3 – 5 років.

Пажитниця багатоукісна, або райграс багатоукісний

(Lolium multiflorum Lam. (L.) italicum A. Braun) — верховий, нещі-

льнокущовий, одно- і дворічний ярий вологолюбний злак. Суцвіт- тя — колос 8 – 12 см завдовжки і більше. Верхні колоски мають ко- роткі (4 – 6 мм) ості, які легко відокремлюються від спілих зернівок. Облистненість добра — до 40 %. Краї і верх листя шорсткуваті. На- сіння за формою схоже на насіння райграсу пасовищного, але з ко- ротким остюком. Маса 1000 насінин 2 – 2,1 г. Характеризується ін- тенсивним нарощуванням зеленої маси.

Поширений у Лісостепу, на Поліссі і в Західних районах Украї- ни, в Середній Азії і Закавказзі в умовах зрошення.

Зимостійкість незадовільна. Затоплення витримує погано. Дуже добре відростає, дає 3 – 4 укоси, на зрошуваних землях Закавказзя і Середньої Азії — 5 – 6 укосів. Урожайність на доброму агрофоні становить 400 – 450, при зрошуванні — 500 – 600 ц/га. У рік висі- вання дає 1 – 2 укоси. Цінний злак для змішаних посівів з конюши- ною лучною (червоною). Кормова цінність добра, поїдається дуже

139

Частина 2

добре. Дедалі більшого значення набувають однорічні форми рай- грасу багатоукісного. Однорічний райграс використовують як підсі- вну культуру, а також як покривну для багаторічних трав (насам- перед для конюшини лучної). При ранній весняній сівбі може по- шкоджуватись заморозками. Обидва види райграсу дають від 5 до 8 ц/га насіння.

Пажитниця багаторічна або райграс пасовищний (Lolium perenne L.) — багаторічний нещільнокущово-кореневищний, напів- верховий і низовий, ярий злак. Облистненість залежно від сорту й живлення задовільна і добра. Типова пасовищна рослина. Дуже добре відростає, висота рослин від 25 – 30 до 60 см. Суцвіття — ко- лос 12 – 15 см завдовжки, зрідка — довше. На відміну від райграсу багатоукісного, колоски безості. Насіння схоже на насіння костриці лучної, але стриженець плоский, догори злегка розширюється. Маса

1000 насінин 2 – 2,2 г.

Рослина вологолюбна. Трапляється майже повсюди. Високі вро- жаї дає лише в районах із м’яким кліматом. Зимо- і посухостійкість низькі. Погано витримує безсніжні зими і пізні весняні заморозки. У степових районах майже не трапляється. Дуже добре реагує на азотні добрива і зрошування, незадовільно витримує затоплення вес- няними водами. Оптимальний рівень ґрунтових вод — 0,5 – 0,8 м.

Тимофіївка лучна (Phleum pratense L., рис. 13). Разом з кост-

рицею лучною і тростинною, грястицею збірною, райграсами, пирієм тимофіївка — один з видів найбільш поширених злакових багато- річних трав. Верховий, нещільнокущовий, середнього довголіття,

140