14. Поняття про законодавство. Форми систематизації законодавства.

Законодавство на відміну від права, що є системою правових норм, виступає як система нормативно-правових актів певної держави. Необхідність систематизації законодавства зумовлена потребою його вдосконалення, звільнення від застарілих актів і суперечливих норм та усунення правових прогалин Водночас його впорядкування повинно сприяти найбільш ефективному застосуванню законодавчих актів, підвищенню рівня правового виховання, юридичної культурі: населення. Сказане повною мірою стосується і законодавства України, що зумовлюється його надзвичайною складністю і розгалуженістю.

В юридичній літературі існують різні точки зору щодо змісту поняття “законодавство”, згідно яких законодавство – це система:

1) нормативних актів, виданих органом законодавчої влади (Верховною Радою України);

2) нормативно-правових актів, прийнятих парламентом, виданих Президентом України та урядом;

3) всіх існуючих у країні нормативно-правових актів.

Доцільно користуватися третім варіантом визначення як найповнішим.

Законодавство має вертикальну структуру (ієрархія нормативно-правових актів в залежності від їх юридичної сили) та горизонтальну (наближається до структури системи права, але не збігається з нею, оскільки включає комплексні галузі законодавства, які об’єднують норми декількох правових галузей).

Розрізняють також державно-організаційну структуру, що враховує особливості форми державного устрою (нормативні акти України та нормативні акти Автономної Республіки Крим).

Первинним елементом у структурі законодавства є нормативний припис – логічно завершене положення, що формулюється в тексті нормативного акта й містить обов’язкове веління державної влади (як правило, має форму статті, пункту чи абзацу). Система взаємопов’язаних нормативних приписів, що регламентують певний вид суспільних відносин, становить нормативний інститут (як правило, має форму структурного підрозділу кодексу). Сукупність нормативних приписів, що регулюють певну сферу суспільних відносин, становить галузь законодавства.

Стаття нормативно-правового акта виступає зовнішньою формою норми права. Іноді вони збігаються, але здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права.

Залежно від цього розрізняють такі способи викладу норми в статті:

- прямий (всі елементи норми права викладені в статті);

- посилальний (робиться посилання на іншу статтю);

- відсилальний або бланкетний (стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта).

Під систематизацією законодавства розуміють діяльність органів держави щодо упорядкування правових актів, приведення їх до певної системи з метою усунення протиріч, заповнення “прогалин” у законодавстві, забезпечення його доступності для всіх громадян, органів та організацій.

Систематизація нормативних актів має на меті впорядкування правового матеріалу, розташування його по певних розділах і рубриках, тобто класифікацію, що полегшує пошук необхідних нормативних актів і яка слугує умовою виконання вимог законності. У цьому аспекті прийнято говорити про зовнішню систематизацію нормативних актів. У внутрішньому плані систематизація направлена на досягнення внутрішньої єдності правових норм, тобто на усунення колізій і прогалин в праві.

Систематизація законодавства необхідна правознавцям завжди, особливо в період різкого збільшення об’єму виконуваної роботи, оскільки логічно послідовний, внутрішньо узгоджений виклад правової інформації забезпечує пошук потрібної правової норми і її тлумачення.

Науково обґрунтована систематизація правової інформації дозволяє правотворчому органу в короткий термін оцінити весь масив чинного законодавства, більш успішно і з меншою витратою сил і засобів виявляти неузгодженість, суперечності, пропуски правового регулювання і вживати заходи по їх усуненню.

Систематизація правових актів здійснюється двома основними способами:

Інкорпорація – спосіб систематизації законодавства, який полягає в об’єднанні групи чинних нормативних актів за певним критерієм у одному збірнику без зміни їх змісту.

Розрізняють такі види інкорпорації:

1) за юридичним значенням – офіційна (здійснюється правотворчими органами – як правило, Міністерством юстиції) та неофіційна (підготовка збірника будь-якими організаціями та особами);

2) за обсягом – загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами галузі);

3) за критерієм об’єднання – предметна (за предметом регулювання), хронологічна (за датою прийняття), суб’єктна (за суб’єктами прийняття).

Окремим видом інкорпорації (іноді самостійним видом систематизації) вважають консолідацію.

Консолідація є проміжною ланкою, чимось середнім між кодифікуванням і інкорпорацією. В процесі консолідації декілька нормативних актів об’єднуються в один.

При цьому норми права, включені в колишні акти, висловлюються в логічній послідовності, усуваються повтори і суперечності.

Кодифікація – спосіб систематизації законодавства, який полягає у змістовній переробці, погодженні та об’єднанні в одному нормативному акті групи юридичних норм, що мають спільний предмет регулювання. Вона завжди має офіційний характер.

Розрізняють такі види кодифікації:

1) за обсягом – галузева, міжгалузева, спеціальна;

2) за формою вираження – кодекси, статути, положення та ін.

Найвідомішим кодифікаційним актом є кодекс, наявність якого є характерною рисою більшості галузей права.