5. Правові форми державного регулювання підприємництва.

Регулювання державою підприємницької діяльності відбувається з використанням різноманітних засобів. Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 5 квітня 2007 року закріплює основні принципи контролю держави за суб’єктами господарювання.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами:

пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності;

підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

гарантування прав суб'єкту господарювання;

об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю);

наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю);

відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю);

неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю);

невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;

дотримання умов міжнародних договорів України;

незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян.

Держава забезпечує захист права власності підприємця. Вона може впливати на підприємництво засобами податкової, митної, цінової політики й іншими засобами.

Стаття 42 Конституції покладає на державу обов’язки щодо забезпечення захисту конкуренції і недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, а також захисту прав споживачів щодо якості і безпечності продукції, послуг та робіт.

Захист конкуренції здійснюється в Україні на основі законів “Про захист економічної конкуренції ” від 11 січня 2001 року, “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 року, “Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 року та низки підзаконних актів.

Монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Монопольним визнається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% (рішенням Антимонопольного комітету може визнаватися монопольним і становище підприємця при частці, меншій від 35%). Монопольне становище дає можливість підприємцю самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Юридична відповідальність підприємця виникає при виявленні певних форм зловживання монопольним становищем, наприклад: нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагента у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору (в тому числі нав’язування товару, непотрібного контрагенту); обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; розподіл ринку тощо. Різноманітні форми дискримінації підприємців органами державної влади і управління також вважаються порушенням антимонопольного законодавства.

Юридична відповідальність внаслідок недобросовісної конкуренції виникає за таких умов: виявлення різноманітних форм неправомірного використання ділової репутації іншого підприємця; створення перешкод підприємцям у процесі конкуренції і досягнення неправомірних переваг; неправомірного збирання, розголошення і використання комерційної таємниці.

До суб’єкта-порушника можуть застосовуватися заходи адміністративної, кримінальної, цивільно-правової відповідальності. Державний контроль і захист інтересів підприємців здійснюється Антимонопольним комітетом України.

Захист прав споживачів в Україні здійснюється на основі закону “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р із змінами та доповненнями, згідно з яким споживачі мають право на:

1) належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування;

2) безпеку товарів (робіт, послуг);

3) необхідну, доступну й достовірну інформацію про товари (роботи, послуги);

4) відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя й здоров¢я людей товарами (роботами, послугами);

5) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Література:1, 4-8, 12, 13, 17, 21, 30, 35,36, 42, 45-47, 53, 82-86, 90, 96, 114, 115,120, 122-127, 145, 149.