17. Юридична відповідальність: поняття, підстави, види.

В юридичній науці розрізняють перспективну і ретроспективну юридичну відповідальність.

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність – це сумлінне виконання суб’єктом права приписів юридичних норм.

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність – це закріплений у законі обов’язок винної особи перетерпіти за скоєне правопорушення певні санкції особистого, майнового чи організаційного характеру, що накладаються державою.

Основні ознаки юридичної відповідальності:

1) забезпечується силою державно-правового примусу;

2) є негативною реакцією держави на скоєне правопорушення;

3) застосовується лише до суб’єктів, які винні у вчиненні конкретного правопорушення;

4) тягне застосування до порушника певних санкцій.

Юридична відповідальність виконує в суспільстві такі функції:

1) попереджувальна (превентивна);

2) репресивна (каральна);

3) компенсаційна (поновлення у межах можливого порушених прав потерпілих).

Принципи юридичної відповідальності:

1) відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру його вчинити;

2) детальна правова регламентація підстав і процедури притягнення до юридичної відповідальності;

3) законність, невідворотність, доцільність, справедливість і гуманність юридичної відповідальності.

Підставою притягнення суб’єкта до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.

Підставами звільнення від юридичної відповідальності, відбування покарання чи стягнення є:

1) давність притягнення до юридичної відповідальності;

2) втрата суспільної небезпечності діяння;

3) амністія чи помилування;

4) притягнення винного до загально-соціальної (неюридичної) відповідальності.

Розрізняють такі види юридичної відповідальності:

1) кримінально-правова;

2) цивільно-правова;

3) адміністративна;

4) дисциплінарна;

5) матеріальна;

6) конституційна.

Література: 1, 89, 91, 100, 111,

114, 115, 123-126, 128, 137, 145.

Тема 2: основи конституційного права україни

1. Конституція: поняття, види, місце в системі законодавства.

Конституція – це основний закон держави, що визначає основи суспільного і політичного ладу, правовий статус людини і громадянина, структуру та організацію діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування та інші найважливіші суспільні відносини. Сам термін “конституція” походить від латинського слова “constitutio”, яке означає “встановлення”, “устрій”.

Термін конституція можливо розглядати у двох значеннях – матеріальному та формальному. Під конституцією у матеріальному значенні розуміють писаний акт, сукупність таких актів або конституційних звичаїв, які визначає суспільний та державний устрій, виборчу систему, принципи організації та діяльності органів державної влади, адміністративно – територіальної устрій основні права і свободи громадян.

Під формальним значенням конституції розуміють закон або кілька законів що мають вищу юридичну силу щодо решти законів.

Залежно від критерію конституції поділяють на такі види:

1) за юридичною формою – писані (єдиний нормативний акт, прийнятий у встановленому порядку і має чітку внутрішню структуру) та неписані (складаються з декількох законів, які прийняті в різний час і в різному порядку, але у своїй сукупності проголошуються конституцією держави, як, наприклад, конституція Великобританії);

2) за способом прийняття, зміни та скасування – гнучкі (порядок їх прийняття та зміни відрізняється від звичайного лише необхідністю кваліфікованої більшості голосів) та жорсткі (порядок їх прийняття та зміни суттєво ускладнено порівняно з усіма іншими законами необхідністю виконання ряду додаткових процедур);

3) відповідно до форми державного устрою – унітарні та федеративні;

4) за рівнем втілення у суспільне життя – фіктивні та не фіктивні.

Конституція України за своїми юридичними ознаками – це писана, унітарна, жорстка конституція. Її приналежність до жорстких конституцій підтверджується тим, що:

1) законопроект про зміни до Конституції України може вносити вузьке коло суб’єктів (Президент або не менше третини від конституційного складу парламенту);

2) необхідне повторне затвердження змін у Конституції на наступній черговій сесії Верховної Ради, а змін до низки її розділів – на Всеукраїнському референдумі;

3) неможливе внесення до Конституції змін, спрямованих на скасування чи обмеження прав людини і громадянина, ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України;

4) розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції України можливий лише за наявності відповідного висновку Конституційного Суду.

Як Основний Закон держави Конституція має установчий, програмний та ідеологічний характер, тобто вона закріплює найважливіші суспільні відносини, визначає засади національної системи права, а також закладає програму державного і суспільного розвитку та створює для нього певне ідеологічне забезпечення. Це обумовлює її провідне місце в системі законодавства:

1) Конституція має вищу юридичну силу порівняно з усіма іншими нормативними актами держави і виступає юридичною базою для поточного законодавства (акт, який суперечить Конституції, або скасовується, або приводиться у відповідність до неї);

2) Конституція має підвищену стабільність, що зумовлено наявністю особливого, у порівнянні з іншими законами, порядку її прийняття, зміни та скасування;

3) Конституція має високий рівень захисту (існує спеціальний орган, який здійснює контроль за додержанням Конституції у сфері правотворчості – Конституційний Суд України);

4) міжнародні договори, до яких приєднується держава, не повинні суперечити Конституції.

Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина можливе безпосередньо на підставі Конституції навіть за умови відсутності регулювання певних правових відносин іншими нормативними актами.

Конституція є основним джерелом окремої галузі законодавства – конституційного (державного) права, предметом регулювання якого є принципи організації і порядок функціонування інститутів державної влади, правовий статус громадян та їх відносини з державою. Однак конституційне законодавство крім конституції включає також т.зв. конституційні закони (наприклад, “Про Конституційний Суд України”, “Про громадянство України” та ін.).

Нині в Україні діє Конституція, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України (ВРУ) 28 червня 1996 р. (із змінами внесеними ВРУ станом на 8 грудня 2004 року).