Тема 10: основи підприємницького права україни

1. Поняття, принципи, види підприємницької діяльності.

Відповідно Господарського Кодексу України, у якому визначаються правові, економічні та соціальні засади підприємницької діяльності в Україні підприємницькою визначається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

1. ініціативи (починається і ліквідується підприємцем на власний розсуд);

2. систематичність (тобто постійність, регулярність, повторюваність) – має умовний характер і пов’язана переважно з правовим статусом підприємця як такого;

3. здійснюється на власний ризик і під свою майнову відповідальність (в межах, що визначаються організаційно-правовою формою підприємства) і від свого імені (тобто фізичною або юридичною особою);

4. метою підприємницької діяльності і головною її рисою є одержання прибутку.

За останньою з наведених ознак підприємницьку діяльність відрізняють від господарської. Підприємництво завжди є господарською діяльністю, оскільки воно пов’язано з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Але деякі організації і об¢єднання некомерційного характеру (творчі спілки, релігійні організації тощо) ведуть господарську діяльність, яка не є підприємницькою. З іншого боку, діяльність, спрямована на одержання прибутку, але не господарська, не є підприємницькою. Таким чином, підприємництво є господарською діяльністю, що завжди має комерційний характер.

Підприємництво має здійснюватися відповідно до визначених у статті 44 Кодексу принципів:

1) вільного вибору підприємницької діяльності (вибір є вільним і незалежним від будь-яких владних структур, хоча й зумовлюється багатьма чинниками);

2) залучення на добровільних засадах майна і коштів громадян і юридичних осіб;

3) можливість самостійно формувати програму діяльності, обирати постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлювати ціни (відповідно до чинного законодавства);

4) право вільного найму працівників (визначення штатів, встановлення розміру зарплати);

5) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

6) право вільного розпорядження прибутком, що залишається після внесення податків, зборів, платежів, які встановлені законодавством;

7) право самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Підприємницька діяльність повинна відповідати вимогам чинного законодавства, яке, зокрема, передбачає обов’язкову державну реєстрацію суб’єктів підприємництва, додержання ними при використанні найманої праці трудового законодавства, дотримання вимог екологічного законодавства тощо.

Кодексом проголошена свобода підприємницької діяльності, але в інтересах суспільства встановлені і певні обмеження щодо цієї діяльності, за якими її можна поділити на три види – вільну, дозвільну (ліцензовану) і державну.

Вільна підприємницька діяльність характеризується тим, що підприємець має право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку діяльність, якщо це не суперечить чинному законодавству (за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”).

Дозвільна (ліцензована) підприємницька діяльність, перелік якої встановлений Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року. Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання;

захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;

встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції у провадженні господарської діяльності.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

Строк дії ліцензії визначається органом, що її видає, але не може бути меншим 3 років.

Іншим видом обмежень у здійсненні підприємницької діяльності є патентування (наприклад, заняття торгівлею можливе за умови наявності у підприємця торгового патенту).

Патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в законі видами підприємницької діяльності.

Державна підприємницька діяльність може здійснюватися виключно державними підприємствами. Перелік її видів включає виготовлення і реалізацію наркотичних засобів, військової зброї, вибухових речовин тощо.

За функціональним призначенням підприємницька діяльність поділяється на 4 види:

1) виготовлення продукції;

2) виконання робіт;

3) надання послуг;

4) торговельна діяльність.

Джерелами правового регулювання підприємництва є Конституція України (насамперед, стаття 42); Господарський Кодекс від 16 січня 2003 року, низка спеціальних законів – “Про власність”, “Про господарські товариства” та інші; підзаконні акти Президента України, КМУ, міністерств і відомств, місцевих органів влади.