11. Опіка та піклування.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклуваннявстановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд встановлює піклуваннянад фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна чи піклувальника.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Опікун зобов’язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

Опікун малолітньої особи зобов’язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.

Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

Опіка припиняється

1. у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам);

2. у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього;

3. у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Піклування припиняєтьсяу разі:

1. досягнення фізичною особою повноліття;

2. реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

3. надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4. поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Література: 1, 22, 42, 76, 87, 92, 93, 95, 96, 107, 110, 114, 115, 117-120, 123-127, 145-148.

Тема 8: основи сімейного права україни

1. Сімейний кодекс України.

Сімейне право – це сукупність правових норм, що регулюють особисті і майнові відносини, які виникають між людьми із шлюбу, кровного споріднення, усиновлення (удочеріння), опіки і піклування.

Основними засадами сімейного права є: рівноправність у сімейних відносинах, одношлюбство (моногамія), добровільність вступу до шлюбу та свобода його розірвання, взаємна турбота членів сім’ї одне про одного та держави про сім’ю.

Національне законодавство України в галузі шлюбу і сім’ї виходить з основоположних принципів, зафіксованих у ст.51 Конституції України. Основою сімейного законодавства є Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 року. Він складається з 7 розділів:

1. Загальні положення.

2. Шлюб. Права та обов’язки подружжя (укладення шлюбу; особисті та майнові права подружжя; припинення шлюбу та визнання його недійсним).

3. Права та обов’язки матері батька та дитини. (підстави виникнення прав і обов’язків батьків і дітей та їх зміст).

4. Влаштування дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

5. Права та обов’язки інших членів сім’ї

6. Особливості усиновлення за участью іноземних громадян та осіб без громадянства.

2. Поняття шлюбу, умови і порядок його укладення.

Сім’я  – є первинним та основним осередком суспільства.

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає

Шлюб – сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Закон розглядає цей союз як пожиттєвий, не допускаючи укладення шлюбу на певний строк. Права і обов’язки подружжя породжує лише шлюб, який офіційно укладений в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Часом виникнення прав і обов’язків вважається момент реєстрації шлюбу.

Умови укладення шлюбу:

1. Взаємна згода осіб, які беруть шлюб, на укладення шлюбу. Шлюби, укладені без наміру створити сім’ю, закон визнає фіктивними

2. Досягнення особами, які беруть шлюб, шлюбного віку (для чоловіків – 18 років, для жінок – 17 років). Державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконкоми міських і районних в містах рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік. Максимального віку для вступу до шлюбу повнолітніх осіб законодавство не передбачає.

3. Взаємна обізнаність осіб, які беруть шлюб, про стан здоров’я один одного.

4. Відсутність перешкод для укладення шлюбу.

Згідно ст.25 – 26 СК не допускається укладення шлюбу:

- між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі;

- між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії;

- між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами;

- між усиновителями і всиновленими;

- між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною.

Укладення і реєстрація шлюбу відбувається в органах РАЦСу. Особи, що бажають укласти шлюб, подають заяву за місцем проживання однієї з осіб, яка вступає до шлюбу, або за місцем проживання їх батьків (для засвідчення особи і віку вони зобов’язані подати паспорти чи документи, що їх заміняють).

Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з дня подачі заяви (за наявності поважних причин цей строк може бути скорочений органами РАЦСу).

Реєстрація шлюбу відбувається в органах РАЦСу в присутності осіб, які беруть шлюб, в урочистій обстановці.

У паспортах осіб, які укладають шлюб, робиться запис про реєстрацію шлюбу і одночасно видається свідоцтво про шлюб установленого зразка.

3. Розірвання шлюбу.

Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Шлюб також може розриватися внаслідок неможливості сумісного проживання подружжя або небажання одного чи обох з подружжя бути у шлюбі.

Розірвання шлюбу відбувається в судовому порядку і в спрощеному порядку (в органах РАЦСу). Під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини чоловік не має права, без згоди дружини, порушувати справу про розірвання шлюбу.

В органах РАЦСу розірвання шлюбу проводиться при взаємній згоді подружжя, які не мають неповнолітніх дітей, за заявою одного або обох з подружжя. Якщо між подружжям, які розлучаються, виник спір про майно, що є їх спільною сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним, розірвання шлюбу може бути здійснене через суд за заявою подружжя або одного з них.

В органах РАЦСу проводиться також розірвання шлюбу за односторонньою заявою з особами:

1) визнаними судом у встановленому законом порядку безвісно відсутніми;

2) визнаними судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства;

3) засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років.

В усіх інших випадках шлюб розривається в судовому порядку. При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен виявити дійсні мотиви розлучення, з’ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов’язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї стали неможливими. При постановленні рішення про розірвання шлюбу суд вживає в необхідних випадках заходів щодо захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є непрацездатним.

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах РАЦСу, а це означає, що навіть після винесення судом рішення про розірвання шлюбу законодавством передбачена можливість для примирення подружжя із збереженням юридичної сили їх шлюбу.

Від розлучення слід відрізняти визнання шлюбу недійсним. Останнє здійснюється лише в судовому порядку, коли буде з’ясовано, що шлюб був фіктивним або коли були порушені умови вступу до шлюбу.

4. Особисті і майнові права та обов’язки подружжя.

Подружжя, що перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов’язків.

До особистих, тобто таких, що не мають майнового змісту, прав і обов’язків слід віднести право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію і місце проживання. При укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або приєднує до свого прізвища прізвище другого (за винятком, якщо дошлюбне прізвище є подвійним). При розірванні шлюбу питання про прізвище кожен з подружжя вирішує самостійно. Кожен з подружжя користується в сім’ї рівними правами і несе рівні обов’язки. Питання виховання дітей та інші питання життя сім’ї вирішуються подружжям спільно.

Розрізняють спільну сумісну власність і роздільне майно подружжя. Згідно із законодавством майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (угоди про відчуження спільного майна подружжя, для яких законом передбачена нотаріальна форма, потребують письмової згоди другого з подружжя). У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є роздільною власністю. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Речі професійних занять кожного з подружжя, придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

Закон покладає на подружжя обов’язок матеріально підтримувати один одного. В разі відмови у такій підтримці, один з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина у період вагітності і протягом 3 років після народження дитини, а також коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною – на весь час перебування у такій відпустці, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку, мають право по суду одержувати утримання (аліменти) від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу. Один з подружжя після розлучення, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу.

Суд може звільнити одного з подружжя від обов’язку утримувати другого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, або обмежити цей обов’язок строком у випадках:

1) нетривалого перебування подружжя у шлюбних відносинах;

2) негідної поведінки у шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги;

3) якщо непрацездатність одного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи вчинення ним злочину.

Право на утримання одного з подружжя припиняється в разі поновлення його працездатності або якщо він уже не потребує матеріальної допомоги, а також у випадку укладення ним нового шлюбу.

Особи можуть укласти шлюбний договір (Главу 10 Кодексу). На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

1) Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

2) Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

3) Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4) Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5) За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

5. Права та обов’язки батьків і дітей.

Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку. Походження дитини, батьки якої перебувають між собою у шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви в органи РАЦСу. При відсутності такої заяви батьківство дитини може бути встановлено за заявою одного з батьків в судовому порядку. Діти, походження яких встановлене за заявою батьків чи рішенням суду, мають такі ж права й обов’язки щодо батьків, що і діти, батьки яких перебувають у шлюбі.

До особистих прав і обов’язків батьків стосовно дітей належать: право надавати прізвище, ім’я та по батькові; право та обов’язок представляти інтереси дітей та нести відповідальність за їх вчинки. Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров¢я, фізичний, розумовий і моральний розвиток, навчання.

Згідно Конституції України батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а також утримувати своїх непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. За життя батьків діти не мають права на майно батьків. Якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

При неналежному виконанні батьками (одним із них) їх обов’язків або при зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки та піклування.

Питання виховання дітей вирішується батьками спільно. Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов’язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними, а інший з подружжя не вправі перешкоджати другому з батьків спілкуватися з дітьми і брати участь у їх вихованні. Якщо батьки ухиляються від обов’язку виділяти кошти на утримання дітей, то при розірванні шлюбу і при позбавленні батьківських прав суд може вирішити питання про стягнення аліментів. Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину – чверті, на двох дітей – третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) батьків, але не менше половини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину.

Повнолітні діти також зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Якщо цей обов’язок не виконується добровільно, то питання може бути вирішено через суд (аліменти на утримання батьків, як правило, встановлюються у певній сумі, а не в частинах заробітку). Діти можуть бути звільнені від обов’язків щодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання батьківських обов’язків.

На підставі СК батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню своїх дітей, у тому числі при відмові без поважних причин взяти дитину з пологового будинку та інших дитячих лікувально-профілактичних і навчально-виховних закладів, або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться зі своїми дітьми, шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами. Позбавлення батьківських прав проводиться тільки в судовому порядку. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він повідомляє про це прокурора або порушує кримінальну справу. Батьківські права судом можуть бути поновлені, якщо дитина не усиновлена або цього вимагають інтереси дітей.

Література: 1, 41, 114, 115, 123-126, 145.