Тема 7 основи цивільного права україни

1. Загальна характеристика цивільного права.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України та Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року (в редакції станом на 22 грудня 2006 року).

Методом правового регулювання у цивільному праві є автономний метод, який включає цивільно-правові засоби і заходи впливу на поведінку і діяльність фізичних і юридичних осіб, що були рівноправними і відносно незалежними до вступу в цивільні правовідносини (після вступу у відносини суб’єкти мають певні права та обов’язки і стають залежними один від одного до моменту, коли цивільні права і обов’язки не будуть реалізовані). Отже, особливістю відносин, що регулюються цивільним правом, є юридична рівність, майнова самостійність, вільне волевиявлення щодо участі у правовідносинах їх учасників.

Суб’єктами цивільних правовідносин є фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства) і юридичні особи (підприємства, установи, організації). У цивільних відносинах можуть брати участь також держава та адміністративно-територіальні утворення.

Цивільним правом регулюються правовідносини:

1) між юридичними особами;

2) між фізичними і юридичними особами;

3) між фізичними особами.

Майнові відносини, які характеризуються адміністративним підпорядкуванням їх учасників і регулюються за допомогою авторитарного (імперативного, державно-владного) методу, не належать до предмета цивільного права (вони регулюються фінансовим правом). Цивільним правом також не регулюються сімейні, трудові, земельні, відносини в сільськогосподарських підприємствах, хоча і вони можуть мати майновий характер.

Розрізняють два види майнових відносин, які регулюються цивільним правом:

1) майнові відносини, пов’язані з приналежністю майна певним особам (відносини права власності);

2) майнові відносини, пов’язані з переходом майна від одних осіб до інших (відносини в галузі товарообігу, тобто товарно-грошові відносини).

Немайнові відносини, що регулюються цивільним правом, також поділяються на два види:

1) відносини, які пов’язані з майновими (наприклад, відносини, об’єктами яких є твори літератури, науки, мистецтва, винаходи, відкриття);

2) не пов’язані з майновими (наприклад, відносини, об’єктами яких є честь, гідність, ділова репутація громадян і організацій, право на ім’я , таємницю листування тощо).

Об’єкти цивільних правовідносин поділяються на:

1) речі;

2) роботи та послуги;

3) результати інтелектуальної творчості;

4) особисті немайнові блага.

Речі як предмети матеріального світу, що задовольняють потреби людей, поділяються на:

1) нерухомі, тобто об’єкти, переміщення яких без несумірної шкоди їх призначенню є неможливим (земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними зв’язане – будинки, споруди, сади тощо) і рухомі речі;

2) індивідуально визначені (наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з безлічі однорідних речей) і родові (визначаються родовими ознаками, властивими всім речам того самого роду, та вимірюються числом, вагою або мірою);

3) продукцію (все, що отримано внаслідок виробничого використання речі), плоди (продукти органічного розвитку рослин і тварин) та доходи (грошові та інші надходження від речі внаслідок її участі у цивільному обігу).

Таким чином, цивільне право – це система правових норм, які регулюють на засадах правової автономії (рівності) відносини власності, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини між громадянами і юридичними особами з метою задоволення їх прав і законних інтересів.

Систему цивільного законодавства складають: Цивільний кодекс України, Житловий кодекс України, Повітряний кодекс України, Кодекс торгового мореплавства України, закони України “Про власність”, “Про господарські товариства” та багато інших законів і підзаконних актів Президента, КМУ, міністерств, відомств, органів місцевої державної влади і самоврядування. Елементами цієї системи є також примірні статути кооперативів та інших об¢єднань громадян, схвалені відповідними органами державної влади.

Основним правовим актом, що регулює цивільні правовідносини, є Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року. Новий ЦК України відзначається чітким приватноправовим змістом і спрямованістю на приватну особу. Він побудований за пандектною системою. Це означає, що норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, які становлять предмет цивільного права, представлено окремою книгою під назвою “Загальні положення”. Інститути Особли­вої частини представлено в наступних 5 книгах.

Книга перша “Загальні положення” складається з 5 розділів та 19 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізична особа, юридична особа, держава, територіальні громади), об’єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність.

Книга друга “Особисті немайнові права фізичної особи”. Охоп­лює 3 глави: загальні положення про особисті немайнові права фізичних осіб; особисті немайнові права, що забезпечують при­родне існування фізичної особи; особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Книга третя “Право власності та інші речові права”. Ця кни­га має 2 розділи та 11 глав. У них передбачено основні положен­ня права власності, а також інші види речових прав, таких як право володіння чужим майном, сервітутні права та права ко­ристування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) або для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Книга четверта “Право інтелектуальної власності” містить 12 глав. У ній передбачено основні положення про інтелекту­альну власність та права інтелектуальної власності на окремі об’єкти інтелектуальної творчості.

Книга п’ята “Зобов’язальне право” містить 36 глав, третя гла­ва має два підрозділи. Ця книга регулює майновий обіг, тобто Договірні відносини, пов’язані з переданням майна у власність чи тимчасове користування, виконанням робіт чи наданням по­слуг тощо.

Книга шоста “Спадкове право” охоплює 7 глав, у яких ви­світлено питання про загальні положення про спадкування; спадкування за заповітом; спадкування за законом; спадковий договір; здійснення права на спадкування; виконання заповіту; оформлення права на спадщину.