4. Механізм і апарат держави.

Механізм держави – це система державних організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави. Згідно з наданими їм повноваженнями і сферами діяльності вони поділяються на такі види:

1) державні підприємства – організації, які здійснюють функції держави у сфері матеріального виробництва;

2) державні установи – організації, які здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ (заклади науки, освіти, культури, охорони здоров¢я);

3) державні органи – організації (посадові особи), які наділені державно-владними повноваженнями і компетенцією для здійснення від імені держави її функцій у суспільстві. Орган держави уповноважений приймати рішення, що в межах території, на яку поширюється його компетенція, мають загальнообов’язковий характер. Для забезпечення реалізації таких рішень органи держави наділяються правом у передбачених законом випадках застосовувати заходи державного примусу.

Сукупність усіх державних органів утворює державний апарат, який є складовою механізму держави. На основі тих чи інших критеріїв органи держави поділяють на декілька груп:

1) за місцем у системі державного апарату: первинні (створюються через вибори усім населенням або його частиною) та вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

2) за змістом та напрямами державної діяльності: законодавчі органи, глава держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно – наглядові органи, правоохоронні та інші органи;

3) за способом утворення: виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися;

4) за часом функціонування: постійні, тимчасові;

5) за складом: одноособові, колегіальні;

6) за територією, на яку поширюються їх повноваження: загальні або центральні, місцеві або локальні.

Система органів державної влади сучасних держав будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, що є практичним втіленням теорії розподілу влади, основні положення якої були сформульовані Ш.Л. Монтеск’є (1689-1755). Суть цієї теорії зводиться до того, що влада у державі не повинна зосереджуватися в одній точці, бо це завжди приводить до зловживання нею. Щоб цьому запобігти, державну владу, єдиним джерелом якої є народ, слід поділити на законодавчу, виконавчу і судову гілки, кожна з яких, з одного боку, повинна бути незалежною, а з іншого – мати можливості для стримування спроб інших гілок влади виконувати непритаманні їм функції.

5. Функції держави.

Функції держави – це основні напрями діяльності держави, що відображають її сутність і соціальне призначення. Вони можуть бути класифіковані за різними ознаками:

1) за соціальним значенням державної діяльності: основні (характеризують найголовніші напрямки державної діяльності і здійснюються багатьма ланками державного апарату) та неосновні (є додатковими, складовими основних);

2) за часом виконання: постійні (здійснюються протягом тривалого історичного періоду функціонування держави) та тимчасові;

3) за сферою суспільних відносин: економічні (діяльність держави у процесі регулювання економічних відносин), політичні (визначають порядок реалізації політичної влади в суспільстві), гуманітарні чи соціальні (спрямовані на охорону та реалізацію прав і свобод особи у сфері праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я, культури, екології тощо);

4) за територіальною спрямованістю: внутрішні (регулятивні й охоронні) та зовнішні.

До внутрішніх функцій належать:

- створення демократичних інститутів для виявлення і координації інтересів різних соціальних груп;

- створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності;

- розвиток освіти, науки, культури;

- захист навколишнього природного середовища;

- захист державно – конституційного ладу;

- забезпечення законності й правопорядку та інші.

До зовнішніх функцій належать:

- розвиток зовнішньополітичних відносин;

- зовнішньоекономічна діяльність, що заснована на принципах міжнародного розподілу праці й інтеграції виробництва;

- участь в міжнародних економічних, екологічних, соціальних та інших програмах;

- міжнародне культурне співробітництво;

- функція економічного, дипломатичного та військового захисту країни.

Функції держави реалізуються у певних формах, які поділяються на три групи:

- правотворчу (законодавчу);

- правореалізаційну (виконавчу);

- правоохоронну (судову).

6. Держава і особа.

В теорії держави і права використовуються терміни “людина”, “особа”, “громадянин”, зміст яких слід розрізняти.

Термін “людина” означає біологічну істоту, наділену мовою, здатністю мислити, створювати і використовувати знаряддя праці. Поняття “особа” характеризує людину як суб’єкта, що має індивідуальні ознаки та усвідомлює себе членом соціальної спільності. Термін “громадянин” означає особу, яка перебуває у сталих юридичних відносинах з конкретною державою і має її громадянство.

Соціальна спрямованість будь-якої держави наочно виявляється в її ставленні до особи, що знаходить вираження у понятті правового статусу особи.

Правовий статус особи – це сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод та обов’язків громадян та гарантій їх реалізації.

Держава й особа тісно взаємопов’язані. Головний обов’язок держави – забезпечення людині належних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов’язків, в тому числі і перед державою. Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність. За допомогою права (передусім конституційного) держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можливості користуватися своїми суб’єктивними правами і виконувати свої обов’язки.