12. Джерела (форми) права.

Крім внутрішньої форми права – його системи, розрізняють і зовнішню форму права – джерела права.

Джерела права – це офіційно-державні способи закріплення і зовнішнього вияву правових норм, за допомогою яких право набуває загальнообов’язковості та формальної визначеності.

Розрізняють такі основні джерела права:

Правовий звичай – правило поведінки, що склалося стихійно протягом тривалого часу, було санкціоноване державою і нею охороняється. Правовими стають звичаї, що відповідають інтересам і потребам держави. Сукупність правових звичаїв становить звичаєве право. Правові звичаї як джерела права були поширені в давні часи.

Судовий або адміністративний прецедент – це рішення з конкретної юридичної справи, що ухвалює судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа), яке стає обов’язковим зразком при вирішенні всіх аналогічних справ у майбутньому. Застосовується тоді, коли є прогалини в законодавстві. Є основним джерелом права у країнах, які належать до англосаксонської правової системи (Великобританія, США та ін.).

Нормативний договір – це двостороння чи багатостороння угода, яка містить норми права і забезпечується державою. Наприклад: міждержавна угода, колективний договір.

Нормативно-правовий акт – офіційний письмовий документ компетентного органу держави, в якому містяться норми права. Нормативно-правовий акт має такі ознаки:

1) видається уповноваженим органом держави чи посадовою особою;

2) встановлює, змінює чи скасовує норми права;

3) має зовнішню форму у вигляді письмового документу;

4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою;

5) має юридичну силу.

Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт.

13. Закони і підзаконні нормативні акти. Законодавчий процес.

Нормативно-правові акти за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти.

Закон – це нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади чи референдумом з додержанням спеціальної законодавчої процедури, регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Закони за юридичною силою поділяють на:

- конституції (є Основним Законом держави);

- конституційні закони (становлять основу розвитку правової системи, вносять зміни й доповнення до конституції чи передбачені текстом конституції),

- звичайні закони.

Всі інші нормативно-правові акти є підзаконними актами.

Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що приймається на основі, на виконання та відповідно до закону.

Залежно від юридичної сили підзаконні акти поділяють на:

1) загальні, що поширюються на всю територію та населення держави (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

2) відомчі, що поширюються на певну сферу суспільних відносин (акти міністерств, відомств і державних комітетів);

3) місцеві, які мають чинність на території певної адміністративної одиниці (акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування);

4) локальні, що поширюються на працівників конкретних підприємств, установ, організацій (накази та розпорядження їх адміністрацій).

Нормативні акти діють у часі, просторі і щодо кола осіб.

Законодавчий процес регулюється Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України.

Він має такі стадії:

1) законодавча ініціатива – право певних органів і осіб вносити проекти законів у законодавчий орган (Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України.);

2) підготовка законопроекту та його наукова експертиза;

3) обговорення законопроекту на засіданнях Верховної Ради України у 3 читаннях, внесення змін і доповнень;

4) прийняття закону шляхом постатейного голосування або затвердження проекту в цілому;

5) прийнятий закон підписує Голова Верховної Ради України і направляє Президентові України, який повинен ознайомитися з ним і протягом 15 днів прийняти одне з двох можливих рішень:

а) схвалити і підписати закон,

б) накласти на закон вето і зі своїми вмотивованими і чітко сформульованими пропозиціями повернути до Верховної Ради для повторного розгляду (якщо під час повторного розгляду закон буде прийнятий Верховною Радою не менш як двома третинами від її конституційного складу, вето вважається подоланим, і Президент зобов’язаний підписати його протягом 10 днів);

6) оприлюднення закону (офіційним вважається оприлюднення закону шляхом публікації в “Відомостях Верховної Ради України”, “Офіційному віснику України” або в газеті “Голос України”).

За загальним правилом закон набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення. Інший варіант: дата набрання законом чинності спеціально вказується у постанові Верховної Ради України, якою супроводжується закон.

Нормативний акт слід відрізняти від індивідуального акту – юридичного документу, що приймається органом держави на основі нормативного акту в результаті розгляду конкретної справи (конкретної юридичної ситуації), має однократне значення, адресується чітко визначеним суб’єктам, може бути оскарженим заінтересованими особами. Серед індивідуальних актів розрізняють акти застосування права (рішення чи вирок суду) та інтерпретаційні акти (постанова Пленуму Верховного Суду з конкретної справи).