Тема 6: основи екологічного права україни

1. Правова охорона навколишнього природного середовища.

Екологічне право – це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. Це комплексна галузь права, яка включає відповідні норми декількох галузей права.

Правова охорона довкілля – це сукупність правових норм, спрямованих на збереження, оздоровлення і раціональне використання довкілля, а також діяльність держави, громадян і юридичних осіб щодо їх реалізації.

Завданнями правової охорони навколишнього природного середовища (далі – НПС) є регламентація суспільних відносин у галузі охорони, використання й відтворення цього середовища, а також приналежності природних ресурсів (тобто регламентація екологічних відносин).

Принципові положення екологічної стратегії держави закріплені в Конституції України (статті 13, 14, 16, 50, 66). Зокрема, ст.16 покладає на державу обов’язок забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території України.

Найважливішим комплексним спеціальним нормативним актом екологічного законодавства є закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року, який визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони НПС і містить такі питання:

1) загальні положення;

2) екологічні права й обов’язки громадян;

3) повноваження Рад народних депутатів і органів управління в галузі охорони НПС;

4) повноваження громадських формувань;

5) прогнозування, спостереження, облік та інформація в галузі охорони НПС;

6) екологічна експертиза;

7) стандартизація і нормування в галузі охорони НПС;

8) контроль і нагляд в галузі охорони НПС;

9) регулювання використання природних ресурсів;

10) заходи щодо забезпечення екобезпеки;

11) надзвичайні екологічні ситуації;

12) вирішення спорів і відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Відносини в галузі природокористування регламентуються поресурсовими кодексами і спеціальними законами, до яких належать:

- Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року;

- Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року;

- Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року;

- Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року;

- ЗУ “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 року;

- ЗУ “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 року;

- ЗУ “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 року

- ЗУ “Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 року.

Крім того, екологічні відносини регулюються указами Президента України (наприклад, “Про біосферні заповідники”), декретами КМУ (наприклад, “Про приватизацію земельних ділянок”) та іншими підзаконними нормативними актами. Певною мірою правове регулювання екологічних відносин здійснюється і законами “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про оренду землі” та іншими.

За Конституцією України (ст.14) основним національним багатством є земля, що перебуває під особливою охороною держави. Основою земельного законодавства є Земельний кодекс України. Кодексом регламентуються такі питання: загальні положення; передача земель у власність і надання їх у користування; припинення і перехід прав на землю, вилучення (викуп) земель; платня за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю; права і обов’язки власників землі і землекористувачів, захист і гарантії їх прав; використання земель с/г й іншого призначення; землі запасу; охорона земель; відшкодування збитків власникам землі; контроль за використанням і охороною земель; землеустрій; вирішення земельних спорів; відповідальність за порушення земельного законодавства та інші питання.

Охорона НПС здійснюється, насамперед, шляхом створення економіко-правового механізму, що поставив би кожного природокористувача в умови господарювання, за яких економія на екології була б для нього недоцільною. Складовими елементами такого механізму є: встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів забруднюючих речовин і розміщення відходів; встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування природними ресурсами, розміщення відходів й інші види шкідливого впливу на НПС; надання підприємствам, установам, організаціям і громадянам податкових, кредитних та інших пільг на впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, нетрадиційних видів енергії тощо.