8. Цивільно-правова відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність полягає у застосуванні встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав і обов’язків. Суттю цього впливу є покладення на порушника невигідних наслідків майнового характеру. Міра відповідальності встановлюється законом, а інколи – договором сторін у межах законності.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є її майновий і компенсаційний характер (її мета полягає у поновленні порушених майнових прав кредитора і її розмір за звичайних умов має відповідати розміру завданих збитків).

Основною формою цивільно-правової відповідальності є відшкодування збитків, під якими розуміють ті негативні наслідки, які настали для потерпілого від цивільного правопорушення. Вони складаються з реальної шкоди (зменшення наявного майна потерпілого, в тому числі витрати, зроблені кредитором для відновлення свого порушеного права) та втраченої вигоди (можливого збільшення майна потерпілого, яке не відбулося внаслідок правопорушення).

Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, і тому за загальним правилом відшкодовуються як реальна шкода, так і втрачена вигода. У договірних зобов’язаннях формою відповідальності може також виступати неустойка (штраф, пеня) – грошова сума, яку боржник має сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

У цивільному праві відшкодовується також моральна шкода, яка полягає в душевних і фізичних стражданнях потерпілого. Підставами цивільно правової відповідальності є:

1. завдання майнової шкоди ( або моральної шкоди, вираженої у грошах), тобто невиконання абсолютного обов’язку;

2. невиконання або неналежне виконання зобов’язання;

3. протиправність діянь особи, що завдала збитків (заподіяла шкоду);

4. наявність прямого причинного зв’язку між поведінкою порушника і негативними наслідками;

5. вина порушника (у формі умислу чи необережності).

Цивільно-правова відповідальність поділяється на такі види:

1) договірна і позадоговірна;

2) часткова, солідарна і субсидіарна.

Договірна відповідальність настає у випадку невиконання або неналежного виконання договірних зобов’язань і полягає в тому, що боржник повинен відшкодувати кредиторові завдані йому збитки, включаючи неодержані кредитором доходи. Якщо за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються у частині, не покритій неустойкою. Законом чи договором можуть передбачатися випадки, коли: стягується лише неустойка; коли збитки відшкодовуються повністю понад неустойку; коли за вибором кредитора можуть стягуватися або неустойка, або збитки. Сплата неустойки і відшкодування збитків не звільняє боржника від виконання зобов’язання натурою, що має право вимагати кредитор.

Позадоговірна відповідальність виникає внаслідок: заподіяння матеріальної чи моральної шкоди іншій особі; рятування державного майна громадянином, який зазнав у зв’язку з цим збитків; безпідставного придбання чи збереження майна однією особою за рахунок іншої. Підставою для відшкодування шкоди визнається, як правило, делікт – діяння, що суперечить цивільному законодавству і за яке передбачена цивільно-правова відповідальність. Деліктна відповідальність є позадоговірною і виступає у формі зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди.

Часткова (дольова) відповідальність має місце, якщо кожний із боржників несе відповідальність перед кредитором лише у тій частці, яка припадає на нього відповідно до законодавства чи договору (за загальним правилом частки є рівними). Часткова відповідальність застосовується, якщо у зобов’язанні є декілька боржників, однак їх солідарна або субсидіарна відповідальність не встановлена.

Солідарна відповідальність базується на принципі “один за всіх, всі за одного”. У разі її застосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як в частині боргу, так і повністю. Особа, що відшкодувала збитки за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором.

Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли у зобов’язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий – додатковим (субсидіарним). Кредитор має право висувати вимогу до субсидіарного боржника не одразу, а лише в тому випадку, якщо цю вимогу не задовольнив основний боржник (наприклад, договір гарантії). Субсидіарний боржник отримує право регресу до основного.

Змішана відповідальність має місце, коли шкода виникає не тільки з вини відповідача, але й самого потерпілого (розмір відшкодування збитків може бути зменшений).

За шкоду, заподіяну неповнолітньою особою віком до 15 років, відповідають її батьки (усиновителі чи опікун), якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини (тобто внаслідок нездійснення за неповнолітнім контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо нього своїх прав). Неповнолітній віком від 14 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах. Збитки, завдані неповнолітніми віком від 14 до 18 років, які не мають свого майна чи заробітку, достатніх для відшкодування, також відшкодовуються батьками (усиновителями чи піклувальником), якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини.

Без наявності вини відповідають лише власники джерела підвищеної небезпеки (власник автомобіля, промислове підприємство, будівельна організація та ін.), якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу самого потерпілого. До цивільно-правової відповідальності притягається не водій (оператор) об’єкта, а його власник. Однією з обставин, що звільняє від відповідальності, визнається непереборна сила, або форс-мажорні обставини (стихійне лихо, бойові дії, страйк тощо). Не звільняються у цих випадках від відповідальності організації, які здійснюють авіаційні перевезення, експлуатують атомні електростанції.

Державні органи несуть майнову відповідальність за збитки, завдані їх неправомірним втручанням у здійснення власником його прав, і повинні відшкодувати майно і неодержані прибутки у повному обсязі.