62. Міська реформа 1870 року.

Одна з бурж реформ в Росії 60-70-х рр. 19 століття Згідно Міським положенням [затв. імп. Олександром II 16 (28). УІ 1870] на міські органи самоврядування (думи та управи) було покладено виконання адм.-госп. завдань на тер. міста: Питання впорядкування (тр-т, освітлення, опалення, каналізація, водопровід, благоустрій мостових, тротуарів, мостів), завідування шкільним, мед. справою, міською торгівлею і пром-стю, міським кредиту т.д.

Органами самоврядування в містах були міські виборні збори, міська дума і міська управа. Міські виб. збори скликалися тільки для обрання гласних членів міської думи, час їх скликання визначався думою. Голосні обиралися секретності. голосуванням на 4 роки. Кількість гласних в міській думі залежала від кількості населення міста (від С до 72); в столицях - значно більше (у Москві - 180, Санкт-Петербурзі - 250). У виборах мали право брати участь міські жителі будь-якого стану, які досягли 25-річного віку, володіли нерухомістю, зокрема пром. або торг, підприємствами, займалися промислами або дріб, торгівлею і платили міські податки. Юрид. особи і жінки брали участь у виборах через представників. Не допускалися до виборів особи засуджені, звільнені з посади, ті, які перебували під слідством, позбавлені духовного сану і т.д. Виборці ділилися на 3 курії (великі, середні і дрібні платники податків). Кожна з них обирала рівну кількість (третина) гласних міської думи. Встановлений порядок забезпечував перевагу в складі дум і управ представників заможних верств, оскільки перші 2 курії мали 2 / 3 голосних, складаючи при цьому лише близько 14% від заг. кількості виборців. Діяльність органів міського самоврядування перебувала під наглядом губернаторів і м-ва внутр. справ. З цією метою згідно Міським положенням були створені губернські по міських справах присутствія під головуванням губернатора, які розглядали скарги на міські органи самоврядування. Особовий склад міської управи вважався знаходиться на державній службі. М. р.. 1870 була проведена і в 9 губерніях і прирівняних до них містах України. В інших укр. міст реформа проводилась на розсуд міністра внутр. справ з урахуванням місць. особливостей. На Одесу силу Міського положення з деякими змінами була поширена з особливих Правилами від 20.VI 1872, а на зап. губернії - по спец законом від 29.IV 1875. Процес проведення М. р. 1870 в Україні розтягнувся на 14 років. За цей час міське управління було реформовано в 135 містах і посадах, а нереформованим залишилося в 25 містах і посадах. Цей процес не був одночасним: якщо на більшій частині тер. Україна реформа проводилася в стислі терміни (часто не враховувалося навіть бажання більшості городян), то на Правобережжі уряд, перш за все з політичних міркувань, здійснював реформування поступово, починаючи з тих міст, де «не здається це шкідливим і небезпечним у політичному відношенні».

63. Кримінальне Уложення 1903 року.

Крим. закон Рос. імперії, підписаний імп. Миколою II 22.ІІІ (4.ІУ) 1903. Складається з 37 розділів і 687 статей, зосереджених в Заг. частини (гл. I, 72 статті) і Особливої ​​частини (36 глав, 615 статей). У дію К. в. 1903 вступало частинами, вводилися переважно розділи і статті, які містили нові склади політ, злочинів. Протягом 1904-06 була введена в дію гол. II («Про порушення постанов, обороняють віру»), гол. III («Про бунт проти верховної влади і про злочинні діяння проти священної особи імператора і членів імператорського дому»), гол. IV («Про державну зраду»), гол. V («Про непокору владі») та ін К. в. 1903 розділяло злочинні діяння на 3 групи: Тяжкі злочини (за них призначалися смертна кара, каторга і заслання) злочину (вони тяг-ли за собою ув'язнення в испр. Домі, фортеці, в'язниці) і провини, каралися арештом або ден. штрафом. Суб'єктом злочину вважалася особа, яка досягла віку 10 років. Законодавець передбачав ситуацію «зменшеною» осудності для осіб від 10 до 17 років і від 17 до 21 року. Обставинами, виключали крим. відповідальність, К. в. 1903 називало малолітство, хворобливий розлад душевного стану, випадок, необхідну оборону, непереборну силу. Обставинами, підвищували відповідальність, вважалися рецидив, вчинення двох або більше злочинів, діянь. Вперше давалося визначення простору дії закону: він поширювався на всю тер. Росії, все одно на всіх осіб, які на ній знаходилися. Покарання поділялися на головні, додаткові і змінні. Передбачалося 8 родів головних і 8 родів доп. покарань. При призначенні покарання суд враховував станову приналежність злочинця і жертви. Смертна кара виконувалася через повішення публічно і не застосовувалася до осіб молодше 17 і старше 70 років. Каторга призначалася на термін від 4 до 15 років або без терміну, посилання - без терміну, але з правом дострокового звільнення за зразкову поведінку. Висновки у фортеці призначалося на термін від 2 тижнів до 6 років, у в'язниці-до 2 років; арешт - на термін від одного дня до 6 місяців; перебування в испр. будинку - до 8 років. Засудження до смертної кари, каторги або посилання на поселення супроводжувалося позбавленням прав стану. Передбачалися також такі доп. покарання, як позбавлення права займатися деякими видами діяльності, займати окр. посади, тощо. Особлива частина уложення складалася зі статей, більшість яких містила норми, що передбачають відповідальність за реліг, держ., Посад, правопорушення, посягання на основи життя сусп-ва, приват, осіб, їх права (особисті та майнові) і т.д. К. в. 1903 було одним із джерел крим. права, що діяли на тер. цар. Росії, в т.ч. в Україну.