13. Державний лад Володимиро-Суздальського князівства.

Володимиро-Суздальське князівство розцінюється як класичний зразок російського князівства періоду феодальної роздробленості. До цього є ряд підстав. По-перше, воно займало величезну територію північно-східних земель - від Північної Двіни до Оки і від витоків Волги до впадання Оки у Волгу. Володимиро-Суздальської Русі стала згодом центром,навколо якого об'єднувалися руські землі, складалося Російська централізована держава .* На території Володимиро-Суздальського князівства утворилася Москва, що стала згодом столицею великої держави.

По-друге, саме у Володимиро-Суздальське князівство перейшов з Києва великокнязівський титул. Всі володимиро-суздальські князі, нащадки Мономаха - від Юрія Долгорукого (1125 - 1157) аж до Данила Московського (1276 - 1303) - носили великокнязівський титул. Це ставило Володимиро-Суздальське князівство в центральне положення в порівнянні з іншими руськими князівствами періоду феодальної роздробленості.

По-третє, у Володимир була перенесена митрополича кафедра. Після розорення Батиєм Києва в 1240 р. на зміну митрополиту - грека Йосипу константинопольський патріарх поставив в 1246 р. як глави російської православної церкви руського за походженням митрополита Кирила. У своїх роз'їздах по єпархіях Кирило явно віддавав перевагу Північно-Східної Русі. А вже наступний за ним митрополит Максим у 1299 р., «не стерпівши насилля татарського», залишив митрополію в Києві. В 1300 р. він вже остаточно «седе в Володимер і з усімкліром своїм ». Максим першим з митрополитів привласнив собі титул митрополита «всієї Русі».

Ростов Великий і Суздаль - два найдавніших російських міста, перший з яких згадується в літописі під 862 р., другий - під 1024 р. Ці важливі північно-східні руські центри спрадавна давалися великими київськими князями в уділи своїм синам. Володимир Мономах заснував у 1108 р. м. Володимир на Клязьмі і дав його на ділянку сімнадцятирічному синові Андрію. Місто увійшло до складу Ростово-Суздальського князівства, великокнязівський престол якого займав старший брат Андрія - Юрій Володимирович Долгорукий. Після смерті Юрія Долгорукого його син Андрій Боголюбський (1157 - 1174) переніс столицю з Ростова у Володимир. З тих пір і бере свій початок Володимиро-Суздальське князівство.

Слід сказати, що Володимиро-Суздальське князівство недовгий час зберігало єдність і цілісність. Незабаром після свого піднесення за великого князя Всеволода Юрійовича Велике Гніздо (1176 - 1212) воно стало дробитися на дрібні князівства. На початку ХШ в. від нього відокремилося Ростовське князівство, в 70-х роках того ж століття при молодшого сина Олександра ЯрославовичаНевського (1252 - 1263) - Данила - самостійним стало Московське князівство.

14. Вищі органи влади і управління Великого Новгороду.

Володимиро-Суздальське князівство являло собою ранньофеодальна монархію з сильною великокнязівської владою. Вже перший ростово-суздальський князь - Юрій Долгорукий - характеризується як сильний монарх, зумів підкорити в 1154 р. Київ, де він посадив свого сина Андрія, який втік, правда, звідти через рік. У 1169 р. Андрій Боголюбський знову завоювавКиїв, але не залишився на київському престолі, а повернувся у Володимир. Він зумів підпорядкувати ростовських бояр, за що отримав в російських літописах характеристику «самовластца» Володимиро-Суздальській землі. Після смерті Всеволода Велике Гніздо Володимиро-Суздальське князівство стало дробитися на ряд дрібніших, проте володимирський стіл впродовж XIII-XIV ст. все ж таки традиційно розцінювався як великокнязівський, найперший престол навіть у лиху годину монголо-татарського ярма. Монголо-татари залишили недоторканими внутрішнє державний устрій і право російського народу, в тому числі і родової порядок спадкоємства великокнязівської влади.

Великий князь володимирський спирався у своїй діяльності на дружину, за допомогою якої створювалося військову могутність князівства. З дружини, як і в київські часи, формувався Рада при князеві. У нього входили і представники духовенства, а після перенесення митрополичої кафедри у Володимир - сам митрополит. Рада зосереджував кермо влади всім Володимиро-Суздальським князівством, до нього входили намісники-дружинники, які управляли містами.

Великокнязівським палацом керував дворецький або двірський, який був другим за значенням особою в державному апараті. Іпатіївський літопис згадує в 1175 р. про тіуна, Мечников і дитячих,які також належали до числа князівських чиновників. Очевидно, що Володимиро-Суздальське князівство успадкувало від Київської Русі палацово-вотчинну систему управління.

Місцеве управління було зосереджено в руках намісників, посаджених у містах, і волостелей - у сільській місцевості. Органи управління вершили і суд у підвідомчих землях. Як згадує про це Іпатіївський літопис, посадники «многу тягар людем сім створіша продажами і вірамі».

До перенесення митрополичої кафедри у Володимир у Володимиро-Суздальському князівстві було кілька єпархій, очолюваних архієпископами або єпископами. Кандидати в єпископи обиралися на соборах вищого духовенства за участю великого князя і присвячувалися у сан митрополита. Єпархії ділилися на округи на чолі з церковними десятниками. Найнижчу одиницю церковної організації становили парафії на чолі зі священиками. До «чорного» духовенству належали монахи і монахині на чолі з настоятелями монастирів. Монастирі часто грунтувалися князями, літописці з любов'ю відгукувалися про такі князів, як Юрій Долгорукий, Всеволод Велике Гніздо і ін Монастирі в Північно-Східній Русі з'явилися вже в XI ст, як, наприклад, Аврааміевскій монастир в Ростові Великому, і до цього днявражають нас своєю величчю і красою.