54. Основні риси цивільного права за Зводом законів Російської імперії.

Джерелом цивільного права служили 4 книги 10-го тому "Зводу законів Російської імперії", з яких книга 1 - норми сімейного права; книга 2 - право власності та володіння; книга 3 - спадкове і зобов'язальне право; книга 4 - договірне право. У цивільному процесі діяв Статут цивільного судочинства 1864 р. Цивільний законодавство виділяло правоздатність та дієздатність особи, об'єкт і суб'єкт цивільних правовідносин, фізичних і юридичних осіб. Закон містив вказівки на поняття права власності, найважливішими ознаками якого були в поєднанні володіння, користування і розпорядження. Володіння полягало у фактичному пануванні над об'єктом власності, використання - в одержанні з об'єкта користі, розпорядження - право відчужувати об'єкт у рамках закону. Законодавець визначав вічну і потомствені власність, види обмежень права власності та його захисту.

У зобов'язального права правовідносини могли виникати за згодою сторін і за її межами (силою закону). Законодавство регулювало виникнення правовідносин, їх припинення, основний зміст зобов'язальних дій тощо. Найбільш істотними видами договорів були купівля-продаж, міна, дарування, запродажню, позика, поставка, найм, підряд, доручення, товариство, кооператив, страхування і т.д.

Сімейне право регулювало шлюбний договір, опіку і піклування, відповідальність батьків і дітей. Умовами дійсності шлюбу встановлено обопільна згода сторін, визначений законом вік (чоловіки 18-80 років, жінки 16-80 років); згода батьків майбутніх подружжя, для християн - вінчання. Розірвання шлюбу (через формальний духовний суд) допускалося у виняткових випадках: А) перелюбу, б) нездатності до шлюбного життя, в) покарання судом г) тривалої відсутності. Подружні обов'язки поділялися на особисті та майнові, діти - на законних і незаконних. Опіка і піклування встановлювалися над малолітніми, божевільними, Слабоумним, глухонімими, гультяями, майном безвісти відсутніх.

У спадковому праві передбачалося спадкування за заповітом і за законом. Заповіт не було суперечити законам і моралі. Норми визначали і частку виморочний майна, з'являлося в разі відсутності спадкоємців або їх небажання отримати спадок. Виморочне майно йшло державі або тим установам, де служив або значився гажійній.

У 60-80-х pp. XIX ст. уряд прийняв ряд законів, які почали трудове право. Це були положення про гірничозаводське населення, про найманих робітників, про наймання сільськогосподарських робітників, про малолітніх працюючих, про заборону нічної праці жінок і неповнолітніх, про нагляд за підприємствами, тощо. Правда, стосувались вони лише приватних підприємств.

55. Злочин і покарання за Уложенням про покарання виправні та кримінальні 1845 року.

Уложення про покарання кримінальних та виправних 1845 - законод. акт Росс. імперії. Це був перший в Росії крим. кодекс, затв. імператором. У 1866 і 1885 видавалися нові редакції Уложення. Складалося з 24 розділів, 81 глави і 2224 статей. Перший розділ В. «Загальна частина» містить 181 статтю. Тут дано поняття крим. діяння і види покарання, визначено стадії вчинення правопорушення, форми співучасті, обставини, що пом'якшують або обтяжують крим. відповідальність. Усі покарання розділені на два розряди (покарання кримінальних та покарання виправні); розряди - на пологи (11), а пологи - на ступені покарання з вищою і нижче ступеня (35).

Поняття злочину по Укладенню 1845

У статті 1, 2 і 4 Уложення 1845 дається поняття злочину: «Злочином або проступком визнається як саме протизаконне діяння, так і невиконання того, що під страхом покарання кримінальної або виправного законом наказано" (ст.4). Це визначення дозволяє виділити як мінімум три основні характеристики злочинного діяння. По-перше, головною ознакою злочину вважалося протиправність діяння (так зване формальне визначення злочину). По-друге, злочинні діяння підрозділялися на злочини і провини. По-третє (і це було вперше зазначено в Уложенні 1845), злочином називалося як дія, так і бездіяльність.

Розмежування злочинів і проступків проводилося по об'єкту посягання, хоч і не дуже чітко (ст. 1 і 2). Однак такий критерій розмежування був передбачений вперше - у Зводі законів розподіл діянь на злочини і провини залежало від тяжкості покарання. Крім того, названий критерій дозволяє стверджувати, що визначення злочинного діяння, встановлене укладеним, не може бути позначена як безумовно формальне. Таким чином, в поняття злочину Висновок 1845 було внесено нові суттєві та прогресивні для того часу моменти.

До крим. покарань ставилися: позбавлення всіх прав стану в поєднанні зі смертною карою або посиланням на каторгу, на поселення до Сибіру, ​​на Кавказ. Позбавлення всіх прав стану означало втрату всіх привілеїв, пов'язаних з приналежністю до нього, припинення подружніх відносин та позбавлення права на майно (воно переходило до спадкоємців), позбавлення батьків. прав. Стереотип. покарання ями вважалися: Позбавлення всіх особливих особистих і станових прав і привілеїв, поєднане з посиланням до Сибіру або ін місця; позбавлення волі шляхом укладення у фортеці, в'язниці, гамівні або робітному будинках, в монастирі; Брешемо. арешт, догану, ден. стягнення і т.д. До цих покарань додавалися тілесні покарання: биття батогом, палицею, мотузкою. Крім поділу покарань на крим. і виправні, в Уложенні виділялося 3 групи покарання: головні, додаткові і замінюють. До головних належали ті пологи, в яких визначалася крим. відповідальність - т.зв. сходи покарань. Доп. покараннями називалися такі, які окремо не встановлювалися (церк. покаяння, конфіскація майна, заборона промислу і т.д.), але супроводжували головні. Замінюють зв. покарання, які заміняли головні в деяких визначених законом випадках. Крім того, існували особливі покарання за злочини та проступки по службі (звільнення зі служби, зміщення з посади, догана, зауваження тощо) і виняткові покарання (позбавлення христ. Поховання, часткове позбавлення права спадкування тощо).

Особлива частина Уложення (розділи II-XII) стосувалася системи злочинів. Це, зокрема, злочини проти віри, державні (замах на життя імператора, участь у повстанні, складання та поширення письм. І печатка, творів бунтівного змісту тощо), проти порядку управління, посадові, проти законів про стани (була окр. глава про злочини кріпаків проти своїх власників), проти життя, здоров'я, свободи і гідності приват, осіб, проти власності приват, людина. У ред 1866 кілька лібералізовано систему покарань. З Уложення вилучено статті про малозначні злочини і провини. Введено нове положення, яке надавало суду право враховувати обставини вчинення злочину. Редакція Уложення 1885 відрізнялася від ред. 1866 деякими новими складами держ. злочинів: було, наприклад, встановлена ​​відповідальність за розповсюдження творів, які закликали до повстання проти верх, влади серед війська; посилена крим. відповідальність за страйку т.д.