12.2 Страховий ринок

Страховий ринок — це особливе соціально-економічне се­редовище, частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист (страхова послуга) і формуються попит та пропозиція на неї, а також інфраструктура й конку­ренція.

Суб’єктами страхового ринку є страховики (страхові ком­панії), які надають страхові послуги, і страхувальники — спо­живачі цих послуг. Прямими посередниками у проведенні страхування є страхові агенти і страхові брокери, непрямими — оцінювачі ризику (актуарії та сюрвейєри) і оцінювачі збитку (аварійні комісари та диспашери).

Об’єктивна необхідність виникнення і розвитку страхового ринку зумовлена суспільними потребами у страхових послу­гах і наявністю страховиків, здатних їх забезпечити.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та роз­поділ страхового фонду з метою страхового захисту суспіль­ства (громадян) і суб’єктів господарювання.

На сьогодні в Україні налічується 353 страхові компанії, 12 з яких мають ліцензії на операції зі страхування життя.

Страхові компанії становлять основу інституційної та тери­торіальної структури страхового ринку.

Основними підходами, що допоможуть вивчити процес ство­рення страхової компанії, є розгляд таких взаємопов’язаних етапів:

• реєстрація страховика як юридичної особи;

• надання цій юридичній особі статусу страховика.

Страхові компанії при формуванні своїх організаційних структур використовують такі принципи:

1. лінійного підпорядкування — вищі керівники мають пра­во давати розпорядження нижчим співробітникам з усіх пи­тань, що виникають;

2. функціонального підпорядкування — право давати роз­порядження, пов’язане з виконанням конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує;

3. лінійно-штабного підпорядкування — виконання кон­сультаційних функцій у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії.

Усі правові відносини, пов’язані з проведенням страхуван­ня, можна поділити на дві групи:

• правовідносини, які виникають у зв’язку з організацією страхової справи, що регулюють діяльність страховиків, їх взаємозв’язок з бюджетом, банками, органами державного управління;

• правовідносини, що регулюють процес формування та використання страхового фонду при особистому, майновому страхуванні та страхуванні відповідальності.

Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття законів та нормативних актів, що регулюють стра­хову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямами и питаннями взаємовідносин страховиків з клієнтами, суспіль­ними та державними інститутами України.

Система правового регулювання страхової діяльності вклю­чає норми, що визначені:

1. Конституцією України;

1. міжнародними угодами зі страхування, що були підпи­сані та ратифіковані Україною;

2. Цивільним кодексом України;

2. законами та постановами Верховної Ради України, зокре­ма Законом „Про страхування”;

3. указами та розпорядженнями Президента України;

3. декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України;

4. нормативними актами (інструкціями, методиками, по­ ложеннями, наказами), що прийняті міністерствами, відом­ствами та центральними органами виконавчої влади і зареєст­ровані в Міністерстві юстиції України;

5. нормативними актами органу, що згідно із законодав­ством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;

6. нормативними актами органів місцевої виконавчої вла­ди у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішеннями Прези­дента або Кабінету Міністрів України.