Тема 12. Страхування і страховий ринок

План

12.1 Сутність, принципи, види та роль страхування

12.2 Страховий ринок

12.3 Галузі страхування

12.4 Доходи та витрати страховика

12.1 Сутність, принципи, види та роль страхування

У Законі України „Про страхування” від 4 жовтня 2001 р. № 2745-III зазначено, що страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб при настанні певної події (стра­хового випадку), визначеної договором страхування чи чин­ним законодавством за рахунок грошових фондів, що форму­ються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (внесків, страхових премій).

Сутність і зміст страхової діяльності розкривають через її функції:

• ризикову (відшкодування), тобто матеріальна відпові­ дальність страхових компаній (СК) за наслідки ризику;

• заощадження засобів (накопичувальну), застосовуване за окремими видами особистого страхування (життя, пенсій, ренти) з урахуванням інвестиційного доходу протягом терміну дії договору;

• попереджувальну (превентивну), тобто фінансування за­ходів для зменшення наслідків страхових подій;

• контрольну (державний нагляд та внутрішній аудит);

• ціноутворення (тарифікація).

Принципи, на яких базується здійснення страхової діяль­ності, такі:

1. вільний вибір страхувальником страховика, а страхови­ком — виду страхування;

2. страховий ризик — потенційна можливість збитку чи втрати доходу при настанні визначених подій;

3. страховий інтерес страхувальника і страховика як закон­на вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із пра­вом власності, володіння, розпорядження і використання об’єк­та страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

4. максимальна сумлінність, тобто довіра між сторонами, надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі вико­нання;

5. страхове відшкодування на рівні збитку, тобто виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випад­ком, що відбувся;

6. застереження, тобто включення до договору страхуван­ня особливих клаузул. Франшиза — позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;

7. суброгація (зустрічний регресний позов) означає можли­вий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компен­ сації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

8. диверсифікованість, тобто законодавча можливість роз­ширення ділової активності страховиків за рамками основної діяльності.

Відповідно до названих критеріїв (якісних ознак) методо­логія передбачає класифікацію страхування за такими озна­ками:

— за історичною ознакою, що передбачає виділення етапів еволюції законодавства зі страхування:

а) до 1993 р., тобто вихід України із системи Держстраху СРСР;

б)1993—1996 рр. — початок формування національної си­ стеми страхування незалежної України в умовах різноманіт­них організаційних форм страхування (від прийняття Декре­ту Кабінету Міністрів України „Про страхування”);

в)з 1996 р. — зміцнення фінансових основ діяльності стра­хових компаній (після затвердження Закону України „Про страхування”);

— за економічними ознаками:

а)залежно від спеціалізації страховика (страхування жит­тя і ризикове страхування);

б)за об’єктами страхування (особисте та майнове страху­вання, страхування відповідальності);

в)за родом майна (автотранспортне, морське, авіаційне, космічне, кредитне, вогневі ризики);

г)за статусом страхування (захист інтересів громадян — фізичних осіб і суб’єктів підприємницької діяльності — юри­дичних осіб);

д)за статусом страховика (державне, взаємне, комерційне);

— за юридичними ознаками:

а) за ліцензованими видами страхування;

б) за формами проведення страхування (добровільне, обо­в’язкове).

Обов’язкова форма страхування здійснюється за такими ознаками:

1) установлення законом, згідно з яким страховик зобов’я­заний застрахувати відповідні об’єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі (перелік об'єктів, обсяг страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок установлення тарифних ставок; надане право їх ди­ференціації на місцях: періодичність внесення страхових пла­тежів);

2. суцільне охоплення зазначених у Законі України „Про страхування” об’єктів після щорічної їх перереєстрації, нара­хування страхових платежів і стягнення у встановлений строк;

3. автоматичність — поширення на об’єкти, зазначені у згаданому вище законі;

4)здійснення незалежно від внесення страхових платежів (стягнення внесків зі страхувальника здійснюється аж до судо­вого порядку, а у випадку або втрати, або ушкодження застра­хованого майна, не оплачуваного страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборго­ваності за страховими платежами, а на не внесені в строк стра­хові платежі нараховується пеня);

5. безстроковість, тобто дія протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном;

6. нормування страхового забезпечення для спрощення стра­хової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і поря­док його здіснення визначаються правилами страхування кон­кретного страховика, що встановлюються ним самостійно від­повідно до вимог законодавства; конкретні умови визначають­ся безпосередньо при укладанні договору страхування.