
- •1.Морфемна будова слова. Типи морфем.
- •2.Словотвір. Способи словотвору.
- •3.Граматика української мови. Морфологія як розділ мовознавства. Частини мови та принципи їх виділення в українській мові.
- •4.Іменник як частина мови: лексичне значення, морфологічні ознаки та синтаксична роль. Лексико-граматичні розряди іменників. Особливості функціонування іменників у мові змк.
- •5.Граматичні категорії іменника. Категорії роду, її значення, морфологічне, синтаксичне та лексичне вираження.
- •7.Категорія відмінка. Відмінкова система сучасної української літературної мови. Основні значення відмінків.
- •8.Словозміна іменників. Принципи поділу іменників на відміни та групи. Невідмінювані іменники.
- •9.Особливості відмінювання іменників I відмін.
- •10.Особливості відмінювання іменників II відміни.
- •11) Особливості відмінювання іменників 3-4 відміни
- •12) Поняття про прикметник як частину мови. Лексико-граматичні розряди прикметників. Специфіка вживання прикметників у мові змк.
- •13)Формальне та функціональне співвідношення між короткими та повними прик. В сучасній укр.Мові. Стягнені та нестягнені форми повних прикм.
- •14) Ступені порівняння як форми якісних прикметників.
- •15) Особливості відмінювання прикметників.
- •16)Числівник як частина мови. Функціональні розряди числівників.
- •17) Особливості відмінювання різних розрядів числівників.
- •18) Займенник як частина мови. Лексико-граматичні розряди займенників. Граматичні категорії займ. Їх відмінювання.
- •19)Поняття про д.С. Як частину мови. Система дієсл. Утворень в укр.. Мові. Поділ дієслів на відміни. Особливості вживання дієслівних форм у мові змк.
- •20) Категорія виду дієслова. Способи творення форм доконаного та недоконаного виду. Двовидові та одновидові д.
- •21. Категорія перехідності-неперехідності та стану дієслова.
- •22. Категорія способу дієслова, особливості творення та значення.
- •24. Категорія часу дієслова. Система дієслівних часів у сучасній українській літературній мові, їх творення та значення.
- •25. Дієприкметник і дієприслівник як особливі форми дієслова.
- •26. Загальна характеристика прислівника як частини мови. Значеннєві розряди прислівників.
- •27. Прийменник як частина мови. Правопис прийменників.
- •28. Сполучник. Семантико-синтаксичні функції сполучників.
- •29. Частки. Функціонально-комунікативний аналіз різних розрядів частки.
- •30. Вигук як частина мови. Звуконаслідувальні слова.
- •31.Синтаксис як розділ граматики. Типи синтаксичних одиниць. Синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення.
- •32. Поняття про словосполучення як одиницю синтаксису. Типи словосполучень.
- •33.Граматичні зв’язки між компонентами словосполучень. Види підрядного зв’язку.
- •35.Речення як основна одиниця синтаксису. Основні ознаки речення. Різні типи речень у мові змк.
- •36. Головні компоненти двоскладного речення: структурно – семантичні характеристики, засоби вираження в українській мові.
- •37.Поняття про односкладне речення. Структурно- семантичні різновиди односкладних речень: означено- особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.
- •38.Структурно- семантичні різновиди односкладних речень:безособові, інфінітивні та номінативні.
- •39.Другорядні члени речення: засоби вираження та їх роль у реченні.
- •40.Повні та неповні речення. Структурно- семантичні різновиди неповних речень .Комунікативні умови їх функціонування.
- •41.Поняття про ускладнене речення. Основні різновиди ускладнених речень.
- •42. Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова при однорідних членах. Розділові знаки при однорідних членах.
- •43.Речення з відокремленими другорядними членами. Основні умови відокремлення другорядних членів.
- •45. Відокремлення обставин. Пунктуація при відокремлених обставинах.
- •46. Уточнювальні слова та звороти в складі простого речення ,їх синтаксична роль. Пунктуація в реченнях з уточнювальними членами.
- •48. Звертання . Значення та способи вираження звернення, його місце в реченні. Інтонація при звертанні.
- •49. Еквіваленти речення як ускладнювальний компонент структури простого речення.
- •50. Складне речення як синтаксична одиниця . Визначальні граматичні та семантичні ознаки складного речення. Засоби звязку частин складного речення.
- •51. Класифікація складних речень.
- •52. Складносурядні реч. Структурно-семантичні типи складносур речень. Пунктуація у складносур реч.
- •53. Складнопідрядні реч. Та їх типи. Функції сполучних слів і сполучників у складнопідрядному речені. Пунктуація
- •54. Складнопідрядні реч. З підрядним з’ясувальним і підрядним означальним
- •55. Різновиди складнопідрядних реч. З підрядними обставинними
- •56.Безсполучникові складні речення. Засоби синтаксичного зв’язку. Розділові знаки у ньому
- •57. Складні неелементарні речення з різними типами синтаксичного зв’язку
- •58. Поняття про складне синтаксичне ціле. Період в укр. Мові
- •59. Пряма та непряма мова. Монолог, діалог, полілог. Цитати.
- •60 Основи суч. Укр. Пунктуації
7.Категорія відмінка. Відмінкова система сучасної української літературної мови. Основні значення відмінків.
Категорія відмінка – граматична словозмінна категорія, яка служить засобом вираження синтаксичних зв’язків іменника з іншими повнозначно-лексичними компонентами речення; реалізує граматичні значення називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого, кличного відмінків.
У сучасній українській мові є шість відмінкових форм, до кожної з яких можна поставити окремі питання. Крім того в систему відмінкових форм включається також клична форма, вживана для вираження звертання.Деякі відмінки окремих груп іменників можуть мати і дві і навіть три паралельні відмінкові форми.
8.Словозміна іменників. Принципи поділу іменників на відміни та групи. Невідмінювані іменники.
Відміна – клас однієї з іменних частин мови, об’єднаний спільними особливостями відмінювання; тип відмінювання, за яким відбувається словозміна іменників. Відміни іменника поділяють на типи залежно від особливостей утворення відмінкових форм. До основних належать 4 типи відмінювання, які називають відмінами. З них найбільш продуктивні перша і друга.
Відмінювання – словозміна іменних частин мови, а також дієприкметників.
До 1 відміни належать іменники ж.р, ч.р. і с.р. з закінченням -а, -я у н.в. однини: трава, земля, груша, Микола, суддя, сирота.
До 2 відміни належать:1) іменники ч.р., що в н.в. однини мають 0 закінчення: день, кінь, бій, інститут;2) іменники ч.р. в н.в. однини з закінченням -о: батько, Михайло;3) іменники с.р.в н.в. однини з закінченням -о, -е: село, море – та з закінченням -я, крім іменників, у яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, єн-: знання, життя, листя, обличчя.
До 3 відміни належать іменники ж. р, що в н. в. однини мають 0 закінчення (вість, сіль, радість, розкіш), а також іменник мати.
До 4 відміни належать іменники с.р. з закінченням -а , -я у н. в. однини (з суфіксами -ат-, -ят-, -єн- при відмінюванні): лоша (лошати), гуся (гусяти), ім’я (імені).
Поза відмінами перебувають: 1) невідмінювані іменники: кіно, кашне, поні, рагу; 2) іменники, що мають тільки форму множини: веселощі, радощі, ножиці, канікули;
3) іменники, що утворилися шляхом переходу з інших частин мови: черговий, вихідний, учительська.
9.Особливості відмінювання іменників I відмін.
У д.в., м.в. однини г, к, х, г перед закінченням -і чергуються із з, ц, с, дз: дорога — дорозі, на дорозі; відпустка — відпустці, у відпустці; комаха — комасі, на комасі. В о.в. однини всі іменники 1-ї відміни в кінці мають -ю: дорогою, межею, суддею.
У к.в. однини іменники м'якої групи мають звичайно закінчення -є, -є: пісне, земле, душе, Маріє. Лише пестливі назви мають закінчення -ю: бабусю, Марусю, Галю.У р.в. множини іменники 1-ї відміни мають звичайно нульове закінчення: трава — трав, груша — груш, земля — земель.Якщо голосні о, є опиняються в закритому складі, то вони нерідко чергуються з і: нога — ніг, корова — корів, підкова — підків, череда — черід.Якщо в кінці основи збігаються два приголосні, то між ними може з'являтися вставний о або є: церква — церков, іскра —іскор. При чому м'якість кінцевого приголосного основи зберігається: крапля —крапель, постеля — постель, пісня — пісень, сотня — сотень,.
Кілька іменників у цьому відмінку мають:
а) закінчення -їв: суддів, гайдамаків, теслів, ніздрів, мамів (і мам), бабів (і баб), губів (і губ), легенів (і легень), старостів (у весільному обряді) і старост (керівників); а також прізвища: Журба — Журбів, Чупринка — Чупринків, Нудьга — Вудьгів, Чайка — Чайків,
б) закінчення -ей: мишей, вошей (ці два іменники пере йшли з III відміни, у якій таке закінчення закономірне); але в словоформах свиней, статей (без подвоєння т, хоч стаття, статтею і т. д.), породі лей (без подвоєння л, хоч породілля, породіллею і т. ін.)
Іменник вівця в р.в. множини має форму овець, іменники дошка, зморшка — дощок.
У з.в. множини:а) назви істот мають таку саму форму, як і в родовому відмінку: бачу сестер, дочок, учениць, корів, овець, качок, бджіл, комах, але якщо йдеться про назви тварин (не людей), то може вживатися й форма називного відмінка: бачу корови, вівці, бджоли;
б)назви неістот мають таку саму форму, як і в н.в.: бачу книжки, дороги, вишні.
В о.в. множини іменники свиня і сльоза, крім типових форм свинями, сльозами, мають ще форми свиньми і слізьми.
Іменник гра в множині має форми з початковим і-: ігри, ігор і т. д.
Іменники людина, дитина, курка, гуска, дівчина вживаються тільки в однині. Для вираження значення множини цих понять використовуються множинні однокореневі форми люди, діти, кури, гуси, дівчата.