3. Загальна характеристика постійної непрацездатності

Юридичним фактом, що є основою постійної непрацездатності особи, є досягнення нею пенсійного віку. Пенсійний вік можна диференціювати на загальний та спеціальний.

Загальний пенсійний вік відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років. Щоправда для жінок передбачений поступовий перехід до загального пенсійного віку 60 років. Так. до досягнення 60 років право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до ЗО вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років -- з 1 квітня 1957 року по ЗО вересня 1957 року;

56 років 6 місяців -- з 1 жовтня 1957 року по 31 березня

1958 року; 57 років - з 1 квітня по ЗО вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - з І жовтня 1958 року по 31 березня

1959 року; 58 років - з 1 квітня по ЗО вересня 1959 року;

58 років 6 місяців -- з 1 жовтня 1959 року по 31 березня

1960 року; 59 років - з 1 квітня 1960 року по ЗО вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

З досягненням цього віку будь-яка особа може звернутися за призначенням їй пенсії за віком.

Спеціальний пенсійний вік встановлюється окремими законами для призначення пенсії з більш раннього періоду у зв'язку з виконаннями особою певного виду робіт або за станом здоров'я. Це стосується, зокрема, осіб, які працювали на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36. Тут пенсійний вік становить 50 років для чоловіків та 45 для жінок. А для осіб, які виконували роботи, що визначені Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36, пенсійний вік встановлено у 55 років для чоловіків та 50 для жінок. За спеціальними правилами обчислюється пенсійний вік для інвалідів зору І групи (сліпих) та інвалідів з дитинства І групи, для жінок, які народили 5 дітей та виховали їх до 8-річного віку, тощо.

Спеціальний пенсійний вік може визначатися у так званому пенсійному контракті, яким регулюється призначення пенсії у недержавній пенсійній системі. Тут пенсійний вік визначається учасником недержавного пенсійного фонду, але при цьому він не може бути меншим або перевищувати загальний пенсійний вік більше як на 10 років.

4. Поняття, ознаки та порядок встановлення стійкої непрацездатності

Юридичними фактами, що визначають настання стійкої втрати працездатності особи, є: 1) встановлення групи інвалідності; 2) встановлення групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) встановлення ступеня втрати професійної працездатності.

Інвалідністю вважається соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги. При цьому соціальна недостатність (дезадаптація) визначається як нездатність людини виконувати звичайну для її становища роль у суспільстві.

Що стосується життєдіяльності, яка теж фігурує у законодавчому визначенні інвалідів, то тут йдеться про повсякденну діяльність, завдяки якій людина забезпечує своє існування шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності тощо. Відповідно, обмеження життєдіяльності пов'язане з неможливістю здійснення активних функцій, властивих людині, що ставить її в незручне становище щодо інших членів суспільства.

Основними критеріями життєдіяльності людини законодавство України визначає: 1) здатність до самообслуговування; 2) здатність до пересування; 3) здатність до орієнтації; 4) здатність до спілкування (комунікативна здатність); 5) здатність контролювати свою поведінку; 6) здатність до навчання; 7) здатність до трудової діяльності.

Інвалідність у повнолітніх осіб визначається шляхом експертного обстеження МСЕК, підпорядкованими республіканському в Автономній Республіці Крим, обласним та міським в містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи.

Направляють хворого до МСЕК з метою його огляду лікувально-консультаційні комісії лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування за наявності стійкого чи незворотного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом 4 місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом 5 місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні 12 місяців, а при захворюванні на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317, медико-соціальна експертиза повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або незворотний характер захворювання.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних факторів.

Датою встановлення інвалідності вважається день надходження до МСЕК документів, необхідних для освідування хворого. Інвалідність встановлюється до першого числа місяця, наступного за місяцем, на який призначено чергове переосвідування хворого.

Періодичне освідування інвалідів проводиться через 1—3 роки.

Законодавством передбачено 3 випадки, коли інвалідність встановлюється без зазначення терміну переосвідування: 1) особам, які досягли пенсійного віку; 2) інвалідам, у яких строк переосвідування настає після досягнення пенсійного віку; 3) при анатомічних дефектах і прирівняних до них станах, стійких незворотних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, за неможливості відновлення соціальної адаптації.

Встановлення групи інвалідності на визначений термін (чи безстрокове) не позбавляє права особу пройти освідування у МСЕК достроково. Переосвідування інвалідів раніше вказаних строків, а також громадян, інвалідність яким встановлено без зазначення строку переосвідування, проводиться при зміні стану здоров'я і працездатності або при виявленні фактів зловживань чи помилок, допущених у встановленні групи інвалідності.

Ступінь втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. МСЕК встановлює ступінь обмеження професійної працездатності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Ступінь втрати професійної працездатності, Ідо встановлюється МСЕК потерпілому, визначається у відсотках професійної працездатності, яку він мав до ушкодження здоров'я.

При встановленні втрати професійної працездатності МСЕК керується Положенням про медико-соціальну експертизу, а також Положенням про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 757, Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317, та Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 р. № 212.