Семінар № 3

1. Одним з найважливіших інструментів оптимізації витрат підприємства є проведення якісного та глибокого їх аналізу, спрямованого на виявлення основних тенденцій поведінки витрат та формування подальших рекомендацій щодо покращення їх структури. З метою своєчасного реагування на невідповідність показників діяльності підприємства необхідним є регулярне проведення оцінки показників діяльності підприємства. При цьому об’єктом особливого дослідження повинна виступати система показників, які прямо або опосередковано відображають ефективність діяльності підприємства за критерієм витрат. Аналіз витрат торговельного підприємства є різноспрямованим та може здійснюватись за наступними напрямками: аналіз динаміки абсолютних показників витрат; аналіз питомої ваги окремих видів витрат у загальному обсязі чистого доходу підприємства; аналіз відносних показників ефективності витрат (рентабельність витрат); факторний аналіз витрат. Однак, слід зазначити, що проведення аналізу витрат за вказаними напрямками не дозволяє комплексно оцінити структуру витрат підприємства та ефективність управління ними. У даному зв’язку, на наш погляд, в якості інструмента аналізу витрат торговельного підприємства доцільно використовувати метод таксономічного аналізу, сутність якого полягає у дослідженні об’єктів, які характеризуються великою кількістю ознак. Його використання допомагає вирішити проблеми упорядкування та узагальнення багатомірного статистичного матеріалу у єдину кількісну характеристику. У даному зв’язку використання таксономічного методу для побудови інтегрального показника ефективності управління витратами надасть можливість узагальнити абсолютні та відносні показники витрат та отримати однозначно інтерпретовану їх оцінку. Побудова таксономічного показника рівня розвитку відбувається за допомогою наступних етапів: 1 етап – побудова матриці спостережень на основі динаміки значень показників, що характеризують стан витрат підприємства. Відзначимо, що формування інтегрального показника ефективності управління витратами пропонується проводити у розрізі показників, що відображають наступні напрямки аналізу витрат торговельного підприємства: 1) абсолютні показники, що характеризують суму витрат: собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут; 2) структурні показники, що характеризують відношення різних видів витрат до обсягів доходу підприємства: питома вага усіх витрат у ЧД, питома вага адмін. витрат у ЧД, питома вага витрат на збут у ЧД, питома вага собівартості у ЧД; 3) відносний показник, що характеризує ефективність політики ціноутворення та показує, скільки прибутку припадає на одиницю витрат підприємства: рентабельність витрат. Вибір даних показників обумовлюється тим, що у сукупності вони дають характеристику витрат підприємства за різними напрямками їх аналізу. 2 етап – формування стандартизованої матриці спостережень. Це обумовлено тим, що елементи матриці спостережень виражаються у специфічних для кожної ознаки одиницях вимірювання – абсолютні показники витрат – у тис. грн., показники питомої ваги елементів витрат у чистому доході підприємства – у відсотках, показник рентабельності витрат – у долях одиниці. 3 етап – диференціація ознак матриці на стимулятори та де стимулятори. Основою такого розподілу є характерний вплив кожного з показників на ефективність кінцевого показника, тобто в даному випадку – управління витратами, при цьому ознаки, котрі позитивно впливають на загальний рівень управління витратами, називають стимуляторами, а ознаки, які знижують даний рівень – дестимуляторами. У даному випадку дестимуляторами є абсолютні показники витрат та показники питомої ваги витрат у величині чистого доходу. Показник рентабельності витрат є стимулятором, оскільки його збільшення свідчить про підвищення рівня ефективності управління витратами. 4 етап – побудова вектора-еталона. Для цього із значень ознак матриці необхідно обрати найбільші значення стимуляторів та найменші значення дестимуляторів за весь досліджуваний період відповідно. 5 етап – визначення відстані між окремими спостереженнями та елементами вектору-еталону. 6 етап – розрахунок коефіцієнту рівня розвитку (за алгоритмом, представленим у Інтегральний показник змінюється в межах від 0 до 1, його інтерпретація наступна: він приймає високі значення при великих значеннях стимуляторів і низькі значення – при малих значеннях стимуляторів. Побудований таким чином таксономічний показник синтетично характеризує зміну значень ознак досліджуваних показників, тобто витрат підприємства. Для оцінки рівня ефективності управління витратами на основі побудованого інтегрального показника пропонується використовувати метод експертних оцінок, що розбиває значення таксономічного показника на 3 діапазони, потрапляння інтегрального показника до яких характеризує якість управління витратами на підприємстві відповідно як високу, середню або низьку. Найважливіша перевага використання таксономічного методу полягає в тому, що тепер рівень ефективності управління витратами вимірюється одним синтетичним показником, який вказує напрям і масштаби змін у процесі управління витратами підприємства, що описуються сукупністю вихідних ознак. Результат оцінки, отриманий за допомогою даного показника, дає змогу оперативно реагувати на його зміни та оптимізувати процес управління витратами на підприємстві. При цьому при низьких значеннях показника слід надавати перевагу оптимізації витрат у короткостроковій перспективі, при середніх значеннях – у більш довгостроковій. Пошук резервів зниження витрат звернення має бути спрямований на витрати, які безпосередньо не пов’язані з обслуговуванням покупців. Виходячи з того, що витрати обігу займають значне місце у торговельній надбавці, їх скорочення є вагомим чинником. Зменшення торгової надбавки сприяє зниженню цін на товари, підвищенню їх конкурентоспроможності, зростанню обороту роздрібної торгівлі. Важливим фактором зниження витрат обігу є впровадження прогресивних форм торгівлі, скорочення або повне усунення незапланованих втрат: штрафів, пені, збитків від списання дебіторської заборгованості. Для цього необхідно забезпечити чітку організацію обліку та контролю за виконанням договірних зобов’язань [2]. Таким чином, використання методу рівня розвитку в процесі аналізу ефективності управління витратами торговельного підприємства надасть можливість підвищити точність та якість аналізу витрат та забезпечити формування адекватних управлінських рішень щодо їх оптимізації.

2. Перш ніж організувати виробництво або придбання інструменту на стороні, виявляють потребу в ньому. Визначення потреби в інструменті засноване на нормах його зносу, під яким розуміється час роботи інструменту в годинах до остаточного його вибуття. На практиці використовуються галузеві нормативи витрат інструменту на 1000 верстато-годин або 100 одиниць готової продукції. Для серійного виробництва норми витрати інструментів розраховуються на 1000 годин роботи однотипних верстатів.

Важливою функцією організації інструментального господарства є регулювання запасу інструменту. Мінімальна кількість інструменту, необхідне підприємству для безперебійної роботи, утворює оборотний фонд. Він включає складські запаси в центральному інструментальному складі (ЦІС) і в цехових, інструментально-роздавальних коморах (ІЗК), експлуатаційний фонд на робочих місцях і інструмент у заточенню, ремонті, відновлення та перевірці. Інструмент на робочих місцях і в ІЗК становить цехової оборотний фонд. Сума цехових оборотних фондів і запасів у ЦЙСе утворює загальнозаводського фонд.

Основна частина запасу інструменту, що включає резервний фонд для діючого виробництва та інструмент для нових об'єктів, знаходиться в ЦІСе.

Запаси для діючого виробництва встановлюються за системою «максимум -мінімум ». Під запасом-мінімумом розуміється величина, що дорівнює денної потреби в цьому інструменті, помноженої на кількість днів термінового виготовлення або отримання з боку чергової партії.

3. У теорії і практиці відомі дві системи планування і проведения ремон-тних робіт: 1) ремонт за потребою (аварійний ремонт); 2) планово-попереджувальний ремонт. Система ремонту за потребою передбачає усу-нення несправностей та поломок устаткування, які вже виникли. Успішне вирішення завдань, що стоять перед ремонтним господарством промисло-вого підприємства, як вже визначалося, мае забезпечувати система плано-во-попереджувального ремонту устаткування (ППР).

Основними принципами цієї системи є плановість і попереджуваність. їх реалізація забезпечується проведениям через певну кількість годин роботи агрегату профілактичних оглядів і різних видів планових ремонтів, чергу-вання і періодичність яких визначаються призначенням агрегату, його конс-труктивними особливостями, розмірами й умовами експлуатації.

Система ППР передбачає проведения таких видів робіт з технічного нагляду та ремонту устаткування [16].

-  нагляд за устаткуванням полягає у дотриманні правил технічної екс-плуатації, підтриманні порядку на робочому місці, промиванні, чищенні і змащенні робочих поверхонь. Здійснюєгься він безпосередньо виробничи-ми робітниками, що обслуговують устаткування, у неробочий час;

-  міжремонтне обслуговування полягає у нагляді за станом устатку-вання, виконанні працівниками правил експлуатації, у своєчасному регу-люванні механізмів і усуненні дрібних несправностей. Виконується воно основними робітниками і черговим ремонтним персоналом (черговими слюсарями, електриками, мастильниками та ін.) без простою устаткуван-ня — у неробочі години;

-  заміна і поповнення мастила здійснюється для всього устаткування за спеціальним графіком, узгодженим з графіком проведения планових ремонтів;

-  перевірка на точність полягає у виявленні відповідності дійсних можливостей агрегату необхідній точності його роботи. Проводиться ця операція контролерами ВТК із залученням слюсарів-ремонтників. Переві-рці на точність піддається все устаткування після проведения чергового планового ремонту. Окремо за спеціальним графіком періодично переві-ряється все прецизійне устаткування;

-  огляд проводиться з метою перевірки стану устаткування, виявлен-ня міри зношеності деталей і вузлів, усунення дрібних несправностей, а також уточнения обсягу робіт, що підлягають виконанню при черговому плановому ремонті. Крім того, для вантажопідіймального устаткування проводяться профілактичні огляди й випробування за графіком;

-  малий ремонт є найменшими за обсягом видом планового ремонту, що виконується для забезпечення чи відновлення працездатності агрегату. Полягає він у заміні невелико! кількості зношених деталей і регулюванні механізмів. Здійснюється малий ремонт ремонтниками як у робочий, так і в неробочий час;

-  середній ремонт полягає в частковому розбиранні агрегату, капіта-льному ремонті (чи заміні) окремих складальних одиниць, складанні, ре-гулюванні й випробуванні під навантаженням. Здійснюється середній ремонт ремонтним персоналом винятково в робочий час;

-  капітальний ремонт передбачає повне розбирання агрегату зі знят-тям його з фундаменту, заміну всіх зношених деталей і складальних одиниць, ремонт незмінюваних деталей, складання, регулювання й випробування під навантаженням. При середньому і капітальному ремонтах відновлюють передбачені державним стандартом чи ТУ геометричну точ-ність, потужність і продуктивність агрегату на термін до чергового планового середнього чи капитального ремонту.

4. Планування ремонтних робіт полягає у складанні загальних річних, уточнених квартальних і місячних планів ремонтів за цехами і заводу в цілому. Плани ремонтів складаються бюро ППР у вигляді календарних планів-графіків, що включають перелік усіх інвентарних одиниць устаткування, види ремонтів і оглядів, які повинні бути здійснені в плановому році з зазначенням календарного строку їхнього виконання.

Попередні строки виконання ремонтів і оглядів визначаються за нормативами ППР відповідно до тривалості міжремонтного циклу, міжремонтного й міжоглядового періодів. Місяць, у якому повинен проводитися черговий плановий ремонт або огляд, визначається шляхом додавання до місяця попереднього ремонту (огляду) часу міжремонтного (міжоглядового) періоду. Наприклад, якщо міжремонтний період верстата 1Л62 становить 9 місяців за двозмінної роботи й останній поточний ремонт проводився у квітні поточного року, то наступний поточний ремонт повинен бути запланований на січень планового року, а інші види ремонтів і оглядів установлюються за структурою міжремонтного циклу, міжоглядового й міжремонтного періодів. Крім того, на графіку вказуються трудомісткість ремонту за слюсарними роботами, а також час простою устаткування в ремонті. У плані-графіку проставляється сумарна трудомісткість слюсарних і верстатних робіт зі всіх видів ремонтів і оглядів, запланованих на певний плановий період. Підсумкові дані цих граф є вихідними даними для розрахунку кількості слюсарів-ремонтників і верстатників для виготовлення запасних частин.

Для рівномірності завантаження ремонтного персоналу протягом року графік ремонту корегується таким чином, щоб обсяг робіт у нормо-годинах за місяцями був приблизно однаковим. Для цього частина ремонтних робіт з місяця зі значним перевищенням обсягу в нормо-годинах переноситься на місяці з нсдозаваптаженням робітників проти існуючого місячного фонду часу.

У плані-графіку проставляється сумарна тривалість простоїв одиниці устаткування в ремонті. Час, затрачений па огляди, у загальну суму простоїв устаткування не включається, тому що огляди проводять в неробочий час. За даними цієї графи визначається середня кількість одиниць устаткування, що постійно перебуває в ремонті. Вона дорівнює частці від ділення загальної кількості днів простою устаткування на середню кількість робочих дпів у році.

На основі річного плану-графіка складаються місячні плани ремонтних робіт, які є базою для розроблення календарних планів ремонту кожного виду устаткування й організації праці робочих ремонтних бригад. Місячний план ремонту узгоджується із планом випуску основної продукції на певний місяць.

Склад бригад для здійснення ремонту конкретного типу устаткування залежить від трудомісткості й виду ремонту, для кожного виду ремонту й типу устаткування встановлюється певна нормативна кількість робітників у бригаді, виходячи із трудомісткості ремонтних робіт, що забезпечують повне завантаження ремонтників протягом робочого дня.

Планування роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ) здійснюється методами, аналогічними методам планування роботи механічних цехів з одиничним і дрібносерійним типами виробництва.

На основі річного плану-графіка ремонту устаткування планово-виробниче бюро відділу головного механіка встановлює для РМЦ квартальний план з розбивкою за місяцями. План складається в ремонтних одиницях і одиницях трудомісткості за такими видами ремонтних робіт: ремонт устаткування (з розбивкою на капітальний, середній, поточний); огляди; перевірки на точність і промивання; виготовлення запасних деталей; регенерація масел; роботи з техніки безпеки, господарські та інші.

Крім того, передбачається резерв на позапланові (аварійні) роботи в розмірі до 15 % загальної трудомісткості робіт.

Обсяг робіт з виготовлення запасних і змінних деталей установлюється, виходячи з тривалості виробничого циклу виго-

топлення деталей і строку ремонту устаткування, в якому будуть використані ці деталі. Крім того, за окремими видами деталей установлюється завдання для поповнення поточного запасу.

Семінар №4

1.У машинобудуванні щорічні витрати на ремонт і обслуговування устаткування складають 10-25% від його первісної вартості, або 6-8% від собівартості машинобудівної продукції. Кількість ремонтників складає 20-30% від кількості допоміжних робітників і 10-15% від загальної чисельності робітників у промисловості.

Для виконання всього комплексу робіт із ремонту й обслуговування устаткування на кожному промисловому підприємстві створюється ремонтне господарство. Основним завданням його діяльності є забезпечення постійної працездатності устаткування при мінімальних витратах на ремонт. Досягнення цього передбачає вирішення ряду завдань, у тому числі:

- монтаж придбаного чи виготовленого на самому підприємстві устаткування;

- здійснення технічного обслуговування і всіх видів ремонту устаткування;

- модернізацію устаткування;

- виготовлення запасних частин і вузлів (у тому числі для модернізації устаткування);

- збереження запасних частин і мастильних матеріалів; планування усіх видів робіт з обслуговування і ремонту устаткування;

- розробку заходів щодо підвищення ефективності діяльності ремонтного господарства підприємства.

До складу ремонтного господарства підприємства входять: відділ головного механіка (ВГМ), ремонтно-механічний цех (цеха), енергоремонтний цех (цеха), ремонтні дільниці в складі основних і допоміжних цехів, склади устаткування і запасних частин, склади мастильно-обтиральних матеріалів. Склад і структура ремонтного господарства залежать від характеру знарядь праці, що застосовуються, обсягу ремонтних робіт, рівня заводської і внутрішньозаводської спеціалізації і кооперування, типу виробництва, розміру підприємства і ряду інших факторів. Зразок структури ремонтного господарства машинобудівного підприємства представлений 

2.При капитальному, а іноді й середньому ремонті, зазвичай, здійснюєть-ся модернізація устаткування. Вона полягає в приведенні конструкції ма-шини у відповідність до сучасних вимог за допомогою внесения в неї час-ткових змін і удосконалень. При модернізації здійснюється заміна деяких деталей і складальних одиниць більш досконалими чи оснащения агрегату новими механізмами (приладами, пристроями і т. ін.).

Модернізація може проводитися з метою:

-  підвищення рівня механізації й автоматизації виконуваних робіт;

-  розширення технологічних можливостей агрегату, підвищення по-тужності, точності, швидкості і режимів обробки;

-  поліпшення умов праці і дотримання вимог техніки безпеки;

 

поглиблення спеціалізації агрегату; зниження витрат на експлуатацію; підвищення терміну служби агрегату. Модернізація устаткування є одним із найважливіших елементів тех-нічного прогресу. Вона дозволяє ефективно використовувати малопроду-ктивна, фізично або морально застаріле устаткування. Витрати на модер-нізацію устаткування, зазвичай, окупаються за порівняно короткий термін (два — три роки).

Функціонування системи ППР грунтується на нормативах, що дозво-ляють планувати обсяги ремонтних робіт, їх черговість, терміни прове-дения, трудомісткість та ін. До основних нормативів системи належать:

-  категорія ремонтної складності ремонту;

-  тривалість ремонтного циклу;

-  структура ремонтного циклу;

-  тривалість міжремонтного і міжоглядового періодів;

-  трудомісткість ремонтних робіт (норми часу);

-  норми простою устаткування в ремонті.

Організація і планування ремонту і технічного обслуговування устат-кування здійснюються на основі таких нормативів: тривалості ремонтного циклу, його структури, тривалості міжремонтного періоду, міжоглядового періоду, категорії складності ремонту, норм витрат робочого часу, норм витрат матеріалів, норм простоїв устаткування в ремонті.

1. Ремонтний цикл — це проміжок часу від введения устаткування в експлуатацію до капитального ремонту або між двома капітальними ремо-нтами. Ремонтний цикл (Трч) визначається за формулою

Т  =Ф  В В В В

р.ц.     ор"н"м"у"т ,

де Фор — нормативний час роботи верстата протягом ремонтного циклу,

год.;

Д,, Рм, Р , Рт — коефіцієнти, що враховують: Рн — тип виробництва

(для масового і багатосерійного — 1,0; для серійного — 1,3; для дрібносе-рійного й одиничного — 1,5); Рм — рід оброблюваного матеріалу для мета-лорізальних верстатів нормальної точності (при обробці сталі — 1,0; алюмі-нієвих сплавів — 0,75; чавуна і бронзи — 0,8); Ру — умови експлуатації

устаткування (для металорізальних верстатів у нормальних умовах механіч-ного цеху при роботі металевим інструментом р = 1,1; для верстатів, що

працюють абразивним інструментом без охолодження,— 0,7); Рт — тип устаткування (для легких і середніх металорізальних верстатів Рт = 1,0; для великих і важких — 1,35; для особливо важких і унікальних — 1,7).

3.комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі). Поточний ремонт повинен провадитись з періодичністю, що забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об'єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію).

4.Косметичний ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатністьобладнання до наступного пла­нового ремонту. Модерпиація - це сукупність організаційно-технічних заходів із покращення основ­них параметрів і характеристик агрегатів. Модернізація передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних при­ладів та пристроїв.

Семінар № 5

1. За даними Управління з енергетичної інформації США (EIA - US Energy Information Administration) в 2008 році світове споживання електроенергії склало близько 17400000000000 кВт год Передача електричної енергії від електричних станцій до споживачів здійснюється по електричних мереж. Електромережевого господарства - природно-монопольний сектор електроенергетики: споживач може вибирати, у кого купувати електроенергію (тобто енергозбутової компанію), енергозбуткова компанія може вибирати серед оптових постачальників (виробників електроенергії), однак мережа, по якій поставляється електроенергія, як правило, одна, і споживач технічно не може вибирати електромережних компаній. З технічної точки зору, електрична мережа являє собою сукупність ліній електропередачі (ЛЕП) ітрансформаторів, що знаходяться на підстанціях.

 Лінії електропередачі представляють собою металевий провідник, по якому проходить електричний струм. В даний час практично повсюдно використовується змінний струм. Електропостачання в переважній більшості випадків - трифазне, тому лінія електропередачі, як правило, складається з трьох фаз, кожна з яких може включати в себе кілька проводів. Конструктивно лінії електропередачі діляться на повітряні та кабельні.

Повітряні лінії (ПЛ) підвішені над поверхнею землі на безпечній висоті на спеціальних спорудах, званих опорами. Як правило, провід на повітряній лінії не має поверхневої ізоляції; ізоляція мається на місцях кріплення до опор. На повітряних лініях є системи грозозахисту. Основною перевагою повітряних ліній електропередачі є їх відносна дешевизна в порівнянні з кабельними. Також набагато краще ремонтопридатність (особливо в порівнянні з безколекторними кабельними лініями): не потрібно проводити земляні роботи для заміни дроти, нічим не ускладнений візуальний контроль стану лінії. Однак, у повітряних ЛЕП є ряд недоліків:

• широка смуга відчуження: в околиці ЛЕП заборонено ставити будь-які споруди і садити дерева, при проходженні лінії через ліс, дерева по всій ширині смуги відчуження вирубуються;

• незахищеність від зовнішнього впливу, наприклад, падіння дерев на лінію і крадіжки проводів; незважаючи на пристрої грозозахисту, повітряні лінії також страждають від ударів блискавки. Унаслідок уразливості, на одній повітряній лінії часто обладнають два ланцюги: основну та резервну;

• естетична непривабливість; це одна з причин практично повсюдного переходу на кабельний спосіб електропередачі в межах міста.

Кабельні лінії (КЛ) проводяться під землею. Електричні кабелі мають різну конструкцію, проте можна виявити спільні елементи. Серцевиною кабелю є три струмопровідні жили (по числу фаз). Кабелі мають як зовнішню, так і междужільную ізоляцію. Звичайно як ізолятора трансформаторне масло в рідкому вигляді, або промасленим папером. Струмопровідна серцевина кабелю, як правило, захищається сталевий бронею. Із зовнішнього боку кабель покривається бітумом. Бувають колекторні і безколекторні кабельні лінії. У першому випадку кабель прокладається в підземних бетонних каналах - колекторах. Через певні проміжки на лінії обладнуються виходи на поверхню у вигляді люків - для зручності проникнення ремонтних бригад в колектор. Безколекторні кабельні лінії прокладаються безпосередньо в грунті. Безколекторні лінії істотно дешевше колекторних при будівництві, проте їх експлуатація більш витратна в зв'язку з недоступністю кабелю.