9.1. Поняття банкрутства

Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) й несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями. В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств – звичайне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20–30.

Провадження у справах про банкрутство безпосередньо регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Згідно з абз. 4 ст. 1 ЗУ банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ознаки банкрутства:

1) застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);

2) встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);

3) зміст встановленого господарським судом факту банкрутства – неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися за своїми боргами (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК України);

4) неплатоспроможність боржника має бути стійкою й не піддаватися усуненню попри здійснених судових заходів щодо відновлення платоспроможності суб'єкта, тобто мова йдеться про безнадійну заборгованість.

Отже, ключовими поняттями банкрутства є боржник та стан його стійкої неплатоспроможності.

Провадження у справі про банкрутство порушується в разі наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження в справі про банкрутство є стійка (понад три місяці) й значна (на суму не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено ЗУ) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження в справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

9.2. Сторони в справі про банкрутство

Участь у справі про банкрутство беруть:

I. Сторони в справі про банкрутство:

1. боржник (банкрут);

2. кредитори (представник комітету кредиторів).

II. Інші учасники провадження в справі про банкрутство:

1. арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор);

2. власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

3. інші особи, які беруть участь у провадженні в справі про банкрутство передбачені ЗУ (Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю).