1.Предмет політичної економії та його тлумачення різними школами.

Політична економія –фундаментальна економічна наука, що вивчає методологічні і теоретичні проблеми виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ.

У різних школах економічної думки існували наступні визначення предмета політичної економії:

меркантилізм: наука про види діяльності, зв'язаних з обміном і торгівлею між людьми (країнами); наука про формування примноження і розподіл багатства нації.

класична політекономія (А.Сміт, Д.Рікардо, У.Петті): наука про багатство;

марксистська політекономія: наука про виробничі відносини — відносини між людьми, що складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ на різних етапах розвитку людського суспільства;

маржиналізм (Ф.Візер, К.Менгер, Е.Бем-Баверк): економічна наука про діяльність людей щодо задоволення своїх потреб, шляхом використання обмежених виробничих ресурсів.

економікс - наука про використання людьми рідких чи обмежених виробничих ресурсів для виробництва різних товарів і послуг, їхнього розподілу й обміну між членами суспільства з метою споживання. До ведучих напрямків економікса відносяться:

кейнсіанство   (засновник  -   Дж.М.Кейнс)  -   економічний різновид сучасного лібералізму, що обґрунтовує необхідність державного регулювання економіки;

монетаризм (М.Фридмен) - неокласична економічна теорія, що приписує грошовій системі визначальну роль у процесі розвитку економіки.

фізіократи- встановлення доходів в с/г в аграрній сфері.

2. Інтереси і потреби: діалектика взаємозв’язку. Єдність і суперечності в системі інтересів.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.

По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів.

По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.

3. Економічна система: її сутність та структурні елементи.

Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та прочно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.

Економічна система – це сукупність певних елементів , що взаємопов’язані між собою, виконують свої функції з метою задоволення потреб суспільства в економічних благах;зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремої країни з її внутрішньогалузевою стуктурою, фірмами, підприємствами, сімейними гсподарствами.

Основні складові частини економічної системи:

1)продуктивні сили:роб сила,засоби праці,предмети праці,інформація,наука,екологія.

2) економічні відносини:техніко-економічні,організаційно-економічні,соціально-економічні.

3) господарський механім:ринк. Механізм само регул.,держ регул.

Виробничі сили та техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. А технологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинами утворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.

Продуктивні сили-матеріально речовий зміст економічної сис-ми тому,що поєднують собі засоби виробництва з робочою силою.

Економічні відносини – відносини між людьми з приводу виробництва,розподілу,обміну, споживання матеріальних і не матеріальних благ.

А)техніко-економічні відносини-вкл в себе технології ,науково-технічні розробки,інновації та їх впровадження в господарську діяльність.

Б) Соціально-економічні відносини- є ядром економічної сис-ми ,тому що відображають відносини власності.

В) Організаційно-економ відносини- виникають з приводу різних способів і методів організації і управлінням суспільним виробництвом.

Господарський механізм- сукупність форм та методів регулювання економ процесів за допомогою об’єктивних економ законів правових норм та інституційних утворень.

4. Товарне виробництво -  це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами. Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці та спеціалізація, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності.

В історії виділяють три, так звані, великі поділи праці: 1) відділення землеробства і скотарства; 2) виділення ремесел; 3) виділення торгівлі, як спеціальної форми діяльності. В подальшому поділ праці розвивався в напрямку виділення окремих операцій (поопераційний) та появи часткового робітника. Зворотньою стороною цього процесу є кооперація праці.

Споживча вартість-  – здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність – людину. З’ясування природи другої властивості товару – вартості – є більш складним. Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість – це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Мінова вартість – видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Закон вартості – особливий економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення.

Основні функції закону вартості. Закон вартості є:

1) стихійним регулятором товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо – у період існування товарного виробництва: законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. – у період розвитку капіталістичного товарного виробництва);

2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил;

3) основною диференціації товаровиробників.

5)Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною  формою  вартості  інших  товарів та послуг. Виникнення гроші виникли в процесі розвитку обміну внаслідок виділення з нього окремого товару, який виконував роль загального еквівалента. Із появою грошей з'являється ціна. Вона визначає суму грошей, яку необхідно заплатити за товар. Функції грошей Гроші виконують ряд важливих функцій:

Міра вартості — це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, та встановлює певну грошову одиницю розрахунків — національну валюту.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Засіб нагромадження — це функція, що пов'язана із здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються на скарб.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Види кредитних грошей:

вексель(прості,переказні,комерційні)-,боргове письмове зобов’язання повернути певну сумму грошей які були позичені;

банкнота-випускається банком,що заміняє комерційний вексель;

чек-письмовий документ яким власник чекового рахунку передає право на певну суму грошей. кредитна картка,електро гроші. За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні (товарні та металеві) і неповноцінні (паперові та кредитні):

Повноцінні — це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. До повноцінних відносять товарні та металеві гроші.

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. До них відносяться паперові, кредитні гроші та білонна монета.

Змішані форми грошей ─ гроші, якими користувалися в період переходу від повноцінних до неповноцінних грошей. Форми вартості:проста,розгорнута,еквівалентна. Види грошей:вексель,банкнота,чек,кредитна картка,електронні гроші.

Сутність грошей як загального еквівалента виявляється в тому, що гроші:

- це економічна категорія, яка виражає певні притаманні товарному виробництву виробничі відносини між людьми;

- це загальноприйнятий засіб стихійного врахування кількості і якості уречевленої в товарі суспільно-необхідної праці;

- споживна вартість грошей (на тому етапові розвитку, коли вони були представлені товаром) подвоюється за рахунок задоволення потреби в загальному еквіваленті;

- поява грошей (у їх розвиненій формі) розколює увесь світ товарів на товар еквівалент як носій вартості та на всі інші товари як носії споживної вартості.

Грошови́й о́біг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

де

M — об'єктивно необхідна маса грошей;

ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;

ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;

V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;

6)Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому На відміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Капітал як фактор виробництва- це всі засоби виробництва, вироблені людиною. Це поняття охоплює будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання, інструменти, напівфабрикати, складські приміщення, транспортні засоби, тобто всі засоби виробництва, що застосовуються для виробництва товарів і доведення їх до споживача. Процес виробництва та нагромадження цих засобів називається інвестуванням. У загальноекономічному розумінні поняття „капітал" охоплює не лише засоби виробництва, але й гроші, покладені в банк, цінні папери (акції та облігації, коштовності тощо). Як економічний ресурс воно означає лише реальний капітал, той, що безпосередньо бере участь у процесі виробництва.види капіталу за формами привласнення – індивідуальний,колективний.;за джерелами формування:власний,залучений.

За участю у виробничому процесі: Постійний-існує у формі засобів виробництва бере участь у процесі праці ,але не змінює свою вартість і переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.Змінний – це частина капіталу,яка авансована на придбання робочої сили і не тільки відтворює свій еквівалент але й створює надлишок.

Кругооборот промислового капіталу - безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу. Оборот капіталу - це безперервно повторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

Основний капітал частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Оборотний капітал - частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (ут.ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

7)Заробітна плата-винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договоромвласник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Сутність заробітної плати. У процесі встановлення заробітної плати створюється додаткова видимість продажу праці. Це зумовлено тим, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, її величина змінюється зі зміною тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.Внаслідок цього вартість робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну. Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів. Погодинна. Останні десятиріччя характеризуються все ширшим застосуванням погодинної заробітної плати і відповідним скороченням відрядної внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. У Великобританії, США, Німеччині і Франції 60-70% промислових робітників отримують погодинну заробітну плату.

Системи заробітної плати. В економіці розвинутих країн світу існують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні та колективні. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою.  Застосування преміальної системи ґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив беруть найменший можливий обсяг виробітку, який поширюється на більшість робітників. За стимулювання на основі погодинних форм заробітної плати нормою вважають обсяг роботи, виконуваної, як правило, робітником середньої кваліфікації за одну годину. За її перевиконання на 1% заробітна плата збільшується також на 1%, але загальний розмір надбавок не перевищує 15—20% загального заробітку.

Поняття і види доходів населення. Існує ряд показників, що визначають поняття доходів: а) сукупні доходи - загальна сума грошових і натуральних доходів, отриманих від всіх джерел надходження, у тому числі за рахунок соціальних фондів; б) номінальні доходи - сума нарахованих доходів; в) наявні доходи - доходи, які фактично залишаються у розпорядженні населення, або кінцеві доходи; г) реальні доходи - кількість товарів і послуг, які можуть бути придбані на кінцеві доходи.

Індекс інфляції - показує різницю між реальною і номінальною заробітною платою.Наявність у суспільстві різних верств населення за доходами та працездатністю визначає необхідність перерозподілу первинних доходів через систему бюджету та соц.фондів.сучасна класифікація доходів:1.ддоходи від турдової діяльності і підприємництва. 2.доходи від власност.3. доходи що не пов’язані з результатами економічної діяльності.

8)Існують різні види ринків: світовий, внутрішній, електронний, локальний, патентний, ресурсів, продавців, покупців, ліквідний, ринок товарів і послуг,  товарний ринок, Ринок чистої конкуренції,  ринок монополістичної конкуренції, олігополістичної конкуренції і ринок чистої монополії, тощо.

 Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.причини виникнення ринку аналогічні до причин виникнення товарного виробництва.механізм дії ринку проявляється у виконанні ним своїх функцій:регулювання,стимулювання,розподілення,інформативна,оздоровча,алокаційна.Класифікація ринкув за територіальною ознакою:місцевий,регіональний,національний,світовий.Класифікація ринків за умовами господарювання:монополізований(монополія,монопсонія,олігополія),вільний,монополістичної конкуренції,регульований.Класифікація за економічним призначенням об*єктів ринкових відносин:ринок ресурсів(ринок землі,праці,капіталу,землі),ринок товарів і послуг(споживчих товарів,послуг,наук-технолог інформації), фінансовий ринок (ринок грошей,цінних паперів,валютний)Особливість ринків ресурсів у тому що виробничій попит визначають підприємці,а пропозицію формують населення. Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).

 Ринковий механізм саморегулювання - це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже, зникають ті фактори, що спричинили зміни в ціні. Пропозиція й попит не завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище вирівнюється.

9)Конкуренція і моделі ринків

Економічна конкуренція – конкуренція передбачає певні змагання, з метою привласнення найбільших прибутків. Відповідно, конкуренція виконує в ринковій економіці такі дії:

1)регулювання темпів і обсягів виробництва

2)мотивація до досягнення науково-технічного прогресу

3)розподіл ресурсів у раціональних напрямках використання

4)контроль за рівнем ефективності господарювання

Конкуренція:

1.цінова, змагання відбувається в результаті зміни цін

2.нецінова, боротьба відбувається за допомогою реклами, після пільгового кредитування, після реалізаційного обслуговування, безоплатної доставки

Конкуренція:

1)чесна(зниження цін, підвищення якості, гарантія обслуговування)

2)нечесна(підробка продукції, шантаж, обдурювання споживачів)

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку:

1) чиста конкуренція - економічне суперництво між суб’єктами економічних процесів, за якого жоден з них не може впливати на загальну ситуацію на ринку або цей вплив є таким незначним, що ним можна знехтувати

2) монополістична конкуренція - ринкова ситуація, за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію

3) олігополія - структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива

4) чиста монополія - організація ринку, при якій на ньому існує єдиний продавець товару, причому близького замінника цього товару немає в інших галузях моделі ринкової економіки: Американська-заохочує економ.активність людей,не втручання держави в ринкову економіку.Японська-максимальне втручання держави в приватний сектор економіки.Швейцарська-базується на підвищенні стану життя населення.Німецька-сприяння розвитку малого бізнесу. Основні складові ринкового механізму:попит,пропозиція,ціна,конкуренція.

10. Поняття і суть ринкової інфраструктури, її основні елементи. Функції інфраструктури.

 Поняття ринкової інфраструктури. Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.

Ринкова інфраструктура – це система підприємств, які призначені для організаційної підтримки діяльності окремих ринків.      Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.    Основні елементи ринкової інфраструктури. Елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.