politika фін курссова

1

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінансовий менеджмент в банку» на тему: «Депозитна політика як стратегія банку з формування ресурсів»

Виконав: студент V курсу

групи МБС-12

денної форми навчання

Розгон В. О.

Перевірив: доцент Криклій О. А.

Суми – 2011

2.1Організаційне та інформаційне забезпечення формування та

2.3Реалізація депозитної політики та контроль за її виконанням……………………………………………………... 25

2.4Аналітичне забезпечення розробки та реалізації депозитної

3.1Стратегічне управління банку в процесі формування та

3

ВСТУП

Раціональний розподіл фінансових ресурсів шляхом акумулювання тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання і населення, а також їх спрямування в кредитно-інвестиційний процес – є однією із основних та важливих функцій банківської системи.

Здійснення депозитних операцій – одна із найважливіших економічних передумов для організації діяльності банку, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банківської установи.

Забезпечення банківської діяльності необхідними обсягами депозитних коштів є пріоритетним на сучасному етапі, тому і виникає проблема розробки та ефективної реалізації депозитної політики банківської установи.

Метою курсової роботи є розробка шляхів вдосконалення процесу формування і реалізації депозитної політики банку.

Завданнями дослідження є:

з’ясування сутності поняття «депозитна політика»;

визначення її місця у складі банківської політики;

виокремлення етапів формування депозитної політики;

визначення методів аналізу і контролю за її реалізацією;

з’ясування інструментарію депозитної політики;

визначення методів стратегічного управління в процесі її розробки.

Об’єктом дослідження є управління процесом формування депозитної

політики, в свою чергу предметом виступають етапи розробки та реалізації депозитної політики, інструменти її реалізації, а також маркетингові підходи до стратегічного планування.

Інформаційною базою для дослідження виступали роботи вітчизняних економістів, зокрема, Дмітрієвої О., Кириленко В., Ковшарь А., Кожеля Н.,

Лаврушина О., Мельникової І., Рисіна В., Саннікової Н.. На основі праць цих

4

вчених відбулося узагальнення існуючих думок, що надало можливість, по-

перше, визначити сутність депозитної політики, з’ясувати її інструментарій, а

по-друге, також запропонувати власний механізм її розробки. На основі праць Райчевої О., Барилюка І. запропоновано використання системи збалансованих показників при формуванні депозитної політики, а також розроблено комплекс маркетингових інструментів для аналізу клієнтської складової депозитної політики.

У процесі дослідження використовувалися такі загальнонаукові методи,

як теоретичне узагальнення, порівняння та систематизація, метод аналогій,

конкретизації та формалізації, методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, а

також метод групувань.

5

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕПОЗИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Характеристика складових банківської політики

Розглядаючи питання реалізації депозитної політики, перш за все необхідно з’ясувати значення терміну «політика» взагалі. Узагальнено прийнято вважати, що політика, як програми дій, представляє собою сукупність засобів, інструментів та методів реалізації визначених інтересів задля досягнення тактичних та стратегічних цілей в певному середовищі. Сутність політики для будь-якої установи полягає у процесі прийняття рішень щодо забезпечення ефективної діяльності в рамках поставленої мети.

В свою чергу банки як фінансові посередники, відіграючи важливу роль у перебігу економічних процесів, проводять власну політику , однією із складових якої є ресурсна політика. Вірогідно банківську політику можна розглядати як узагальнююче поняття. Так, Г. С. Панова розглядає банківську політику як сукупність елементів: депозитної політики; кредитної політики;

політики в сфері організації розрахунково-касового обслуговування клієнтів;

процентної політики; валютної політики; політики щодо здійснення окремих банківських операцій. Крім того, банківська політика повинна включати такі елементи, як політику у сфері управління ризиками банку, його рентабельністю, персоналом, тощо. Частина із перелічених елементів банківської політики безпосередньо стосується формування і розміщення банківських фінансових ресурсів, решта стосується цього процесу опосередковано. Відповідно, сукупність тих елементів банківської політики, за допомогою яких банк залучає ресурси на фінансовому ринку та розміщує їх серед позичальників, можна розглядати як ресурсну політику.

6

Виходячи із цього, ресурсну політику банку можна розглядати як систему заходів, які здійснює банк з метою визначення найефективніших шляхів формування і розширення його ресурсної бази та використання наявних банківських ресурсів.

Основними напрямами ресурсної політики банку є: акумуляція тимчасово вільних коштів економічних суб’єктів; формування власного капіталу банку;

розміщення банківських ресурсів у сфери найефективнішого їх використання з метою отримання максимального прибутку.

Розглядаючи напрями ресурсної політики банку, слід зазначити, що два перших пов’язані з акумуляцією банківських ресурсів (депозитів, запозичених та власних коштів), а третій передбачає трансформацію цих пасивів у кредити та інвестиції, за рахунок чого створюється промисловий та торговий капітал

[40].

Відповідно у складі ресурсної політики можна виділити дві складові:

акумуляційну політику, що в свою чергу поділяється на депозитну політику,

політику запозичень та політику капіталізації; капіталотворчу політику, яка поділяється на кредитну та інвестиційну політику (рис. 1).

Ресурсна політика банку

Рис. 1.1 – Структура ресурсної політики банку [40]

В межах здійснення акумуляційної політики кожен банк включає в механізм банківського менеджменту необхідність розробки і реалізації

7

депозитної політики. Депозитна політика представлена комплексом заходів із формування депозитного портфеля, а також різноманітними формами та методами з приводу реалізації конкурентних переваг на ринку депозитних послуг із метою забезпечення необхідних обсягів депозитних ресурсів.

Залучення депозитів є традиційним джерелом ресурсів банку, але за умов розширення банківської діяльності актуальним є пошук нових джерел зростання ресурсної бази, що досягається шляхом запозичення ресурсів на фінансових ринках. Такі ресурси утворюють так звані недепозитні зобов’язання банку, які при впровадженні політики запозичень формують відповідний портфель. Запозичення ресурсів на фінансових ринках дають змогу банку самостійно визначати необхідні їхні обсяги та терміни користування.

Політика капіталізації – це система заходів банку щодо формування власної капітальної бази. Таким чином, при формування капіталу банк визначає обсяги активних операцій, розмір депозитної бази, можливості запозичень коштів, максимальні розміри наданих кредитів та інші важливі показники, що істотно впливають на його діяльність. При реалізації політики капіталізації банк поповнює власний капітал за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел відноситься нерозподілений прибуток, а до зовнішніх – емісія акцій, субординований борг та продаж активів.

Кредитна політика банку – це стратегія і тактика банку щодо спрямування залучених коштів на кредитування клієнтів банку. Вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком та його клієнтами з приводу зворотного руху грошових коштів.

Останнім елементом ресурсної політики банку є інвестиційна політика,

яка передбачає формування системи цільових орієнтирів інвестиційної діяльності, вибір найефективніших способів їх досягнення. В організаційному аспекті вона виступає як комплекс заходів щодо організації та управління інвестиційною діяльністю, спрямованих на забезпечення оптимальної

8

структури інвестиційних активів, зростання їх рівня прибутковості за допустимого рівня ризику.

Отже, визначивши поняття політики, ресурсної політики банку та надавши характеристику окремими її елементам, перейдемо до більш детального розгляду сутності депозитної політики.

1.2 Сутність депозитної політики банку

Дослідженням змісту депозитної політики у контексті розвитку

банківської системи займалися як зарубіжна, так і вітчизняні вчені:

А. М. Мороз, М. І. Савлук, І. О. Лютий, О. І. Лаврушин, С. А. Шулькова,

О.В.Дзюблик та інші.

Так, вітчизняні вчені Р. Коцовська, Р. Ричаківська, Г. Табачук,

Я. Грудзевич, М. Вознюк визначають депозитну політику банківської установи як «стратегію і тактику банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів для визначення найефективнішої комбінації їх джерел».

Дослідники даної теми не дійшли єдиної згоди щодо визначення депозитної політики, зокрема через те, що даний термін в економічній літературі розглядається як у широкому, так і вузькому значенні, у

теоретичному та практичному аспекті, на рівні мікрота макроекономіки.

Так, А. С. Шульков стверджує, що у широкому значенні депозитну політику банку варто розглядати як стратегію і тактику банку при здійсненні ним діяльності щодо залучення ресурсів на обіговій основі, а також під час організації та управління депозитним процесом. У вузькому ж значенні депозитна політика в його розумінні являє собою стратегію і тактику банку в частині організації депозитного процесу. При цьому російський вчений-

економіст О. І. Лаврушин в широкому значенні депозитну політику банку

9

розглядає як діяльність банку, що пов’язана із залученням коштів вкладників та інших кредиторів, а також визначенням (регулюванням) відповідної комбінації джерел коштів. У вузькому значенні – це дії, що направлені на задоволення потреби банку в ліквідності шляхом активного пошуку та залучення коштів, в

тому числі і запозичених. Таким чином, навіть із наведених двох поглядів,

можна зробити висновок про відмінності у трактуванні даного питання.

Визначення І. О. Лаврушина звужується до поняття регулювання ліквідності, та поряд із цим автор включає сферу запозичення у процес реалізації депозитної політики, що зменшує кількість вище визначених складових ресурсної

політики.

Г. С. Панова розглядає депозитну політику банку у вузькому значенні як невід’ємну складову кредитної політики банку в цілому і вважає, що депозитна політика – це банківська політка щодо залучення коштів у депозити та ефективне управління ними. Таке визначення не є точним, оскільки акумульовані банківські ресурси та депозити спрямовуються не лише у сектор кредитування, ай на інші операції банку. Суб’єктивність депозитної політики полягає у тому, що вона визначається оцінкою її корисності порівняно із її відсутністю. У цьому значенні депозитна політика може розглядатись виключно як система управлінських рішень, програма дій або документ, що містить напрямки діяльності банку у галузі проведення депозитних операцій.

Об’єктивність депозитної політики пов’язана із дією економічних законів

розвитку.

Поряд із вище зазначеним слід звернути увагу на визначення

І. М. Мельникової, яка стверджує, що депозитна політика – комплекс заходів щодо формування асортименту високоякісних депозитних послуг,

різноманітних форм та методів залучення коштів з метою забезпечення стійкості та надійності депозитної бази для забезпечення конкурентних переваг банку на фінансовому ринку. Ключовим у зазначеній думці І. М. Мелникової є окреслення проблеми конкурентоздатності окремого банку

10

на ринках фінансових послуг під час активізації фінансових інститутів з приводу потенційного залучення депозитних коштів.

Отже, узагальнюючи різноманітні погляди вітчизняних вчених, депозитна політика – політика – це стратегія і тактика комерційного банку відносно залучення коштів вкладників та інших кредиторів, що при визначеному рівні дохідності та ризику забезпечує формування достатньої для здійснення діяльності ресурсної бази, стійкість банківської установи, а також збереження її конкурентних переваг на фінансовому ринку. Отже, приведене визначення буде орієнтуючим у розгляді подальших питань протягом даної роботи.

Депозитна політика є важливим елементом діяльності на рівні окремого банку, а також на рівні всієї економіки країни, тому доцільним є аналіз на макрота мікрорівні.

На макроекономічному рівні депозитна політика має важливе значення для формування позичкового фонду. Банки відіграють надзвичайно важливу роль у перерозподілі тимчасово вільних коштів одних суб’єктів господарювання між іншими суб’єктами господарювання, в яких виникає потреба мобілізації додаткового капіталу. Таким чином, у відповідності до концепції стимулювання інвестиційного процесу Дж. М. Кейнса ефективне проведення депозитної політики надає можливість не тільки залучати достатню кількість грошових ресурсів на депозитному ринку для поповнення ресурсної бази окремо взятого банку зокрема та банківської системи взагалі, а й стимулювати збільшення самого депозитного ринку країни, а отже, вирішення одного із найважливіших завдань соціально-економічного розвитку держави – формування необхідних інвестиційних ресурсів [36].

На мікроекономічному рівні роль депозитної політики виявляється у забезпеченні стабільності та стійкості банку, його рентабельності, ліквідності і надійності, а також адекватності його діяльності потребам клієнтів.

І. О. Лаврушин визначає, що депозитна політика банку повинна відповідати його стратегічним цілям, тому при її формуванні надзвичайно важливим питанням є вибір генеральної лінії банку. Тобто банк може вибрати як своїх