14. Аграрна сфера в-ва та її особливості. Сутність аграрних і земельних відносин.

С/г – це одна із основних галузей сфери матеріального в-ва. Особливості аграрного в-ва: 1)С/г задовольняє потреби населення в продуктах харчування і формує продовольчу безпеку держави. Крім того підприємці галузі постачають сировину для легкої, харчової та переробної промисловості. 2)Національний роинок країни складається з великої к-ті ринків, серед яких важливе значення мають ринки аграрної продукції, аграрних ресурсів. 3)Єдність навк. Природного середовища і людини зумовлена потребою гармонізації і взаємодії. Біоресурси планети потребують особливої уваги, бо є джерелом енергії для людини. Це питання є глобальним. 4)Природно-кліматичні умови значною мірою впливають на результати господарювання с/г. Виникає необхідність формування резервних фондів, страхування можливих ризиків. В Укр. розрізняють 3 осн. Природно-економічні зони господарювання: Степ, Ліслстеп, Полісся. Організація с/г в названих зонах визначається виробничою спеціалізацією і напрямком діяльності. 5)Сезонне безробіття, яке потребує регулювання. Шляхом вирішення даної проблеми є поєднання різних видів економічної діяльності., тепличне господарство, маркетингова діяльність. 6)Земля зумовлює низьку мобільність аграрного підприємництва. Вона є водночас і предметом і засобом праці. За законодавством Укр. За Податковим Кодексом земельні ділянки обліковуються як окрема група осн. засобів і підпадає під амортизацію. 7)Галузь аграрного в-ва характеризується низькою швидкістю обігу коштів і тому потребує особливого фінансового менеджменту на рівні підприємства і на державному рівні.////Аграрні відносини-відносини з приводу в-ва, розподілу,обміну,споживання с/г продукції, доходів, які при цьому одержані. Організаційно-правовими формами агробізнесу в Укр. є: приватні підприємства, об*єднання підприємств, фермерські господарства, домогосподарства, виробничий кооператив, господарські товариства.///Земельні відносини-складова аграрних відносин, що включає в себе 3 осн. правочинності: землеволодіння, землекористування, земле розпорядження. Земельний Кодекс Укр. розрізняє землі за цільовим призначенням. Розрізняють економічну оцінку землі, в основі якої бонітування грунтів та грошову оцінку, в основі якої рента. Економічна рента-доход який приносить власнику рідкісний ресурс. Земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності за якої землевласники привласнюють надлишок доданої вартості над середнім прибутком на капітал. Форми земельної ренти: 1)Диференціальна(Дифрента1 утв. На середніх і кращих землях за родючістю і місцем розташування. Дифрента2 виникає в результаті додаткових капітальних вкладів, інвестицій.). Причиною виникнення диференти1 і 2 є монополія на землі як об*єкт господарювання. 2)Абсолютна(виникає, бо є монополія приватної власності на землю, виникає на всіх землях). 3)Монопольна(утв. в результаті монополій приватної власності на землю особливої природної родючості). 4)Екологічна(проявляється на екологічно чистих територіях). Ціна землі=(Рента/Банківський %)х100. Ціна землі-капіталізована земельна рента. На ціну землі впливають також попит і пропозиція.

15.Сутність і джерела позичкового капіталу.Позичковий процент. Сутність позичкового капіталу Позичковий капітал сфери обміну — це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента. Загальна формула руху позичкового капіталу Г — Г1. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збільшення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбувається у сфері виробництва. Підприємець сфери виробництва «ділиться» часткою прибутку з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс—капітал.У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку. Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини: на процент, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, і цю частину отримує капіталіст-власник; на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу. Джерела позичкового капіталу Першим і основним джерелом утворення позичкових капіталів є частина коштів, яка звільняється у процесі вітворення та накоплює в собі грошові капітали.Вивільненню грошових капіталів з процесу виробництва сприяє ряд суб'єктивних факторів:По-перше, це амортизаційний фонд підприємства. По-друге, виникає різниця, виражена у грошовому капіталі між вартістю товару, що вивільнюється в процесі реалізації продукції та з часом проведення нових матеріальних витрат на покупку сировини та матеріалів.По-третє, та ж різниця, що з'являється в результаті інтервалу l3f часом отримання виручених від реалізації доходів та часом видачі заробітної плати.По-четверте, додаткова вартість, яка виникає в результаті виробничої діяльності.Другим джерелом утворення позичкових капіталів є капітали рантьє (грошових капіталістів). Капіталістів, які бачать поповнення своїх багатств не в тому, щоб отримувати прибуток від вкладення у виробництво, а в тому, щоб дати у позику ці капітали іншим капіталістам чи державі та заробити з цього позичковий процент при умові повернення первісного позичкового капіталу. Сутність позичкового процента Позичковий процент — це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на ринку, він залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал.

16.Виробни́цтво — процес створення матеріальних і суспільних благ, необхідних для існування і розвитку. Створюючи певні блага люди вступають у зв'язки і взаємодію – виробничі відносини. Тому виробництво є завжди суспільним. Виробництво завжди, незалежно від суспільно-економічної формації, характеризується наявністю взаємодії суб'єкта і об'єкта. Суб'єктом виробництва виступають люди, а об'єктом - природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовини природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, який включає три складові: а) працю людини; б) предмети праці; в) засоби праці.

Праця - свідома, доцільна діяльність людини з приводу використання своїх розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ. Це найважливіший елемент процесу виробництва, без якого предмети праці і засоби праці є мертвими речами.

Предмети праці - усе те, на що спрямована праця людини. Вони бувають двох видів:

- предмети, які дані самою природою;

- і, що підлягають попередньому обробленню. Такі предмети праці називаються сировиною.

Засоби праці - це речі або комплекс речей, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, перетворюють їх і пристосовують для своїх потреб. До них належать, наприклад, інструменти, машини і обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби тощо. Загальним засобом праці є земля.

17. Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт (ССП).Сукупний суспільний продукт (ССП) — сукупність товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).Сукупний суспільний продукт визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах.

Кінце́вий проду́кт — це частина сукупного суспільного продукту, що являє собою всю масу виробленої за певний період готової продукції.За своїм речовим змістом кінцевий продукт складається: а) з готових до особистого споживання предметів споживання; б) з готових до виробничого використання засобів праці (тобто лише частини засобів праці без предметів праці).

Націона́льний дохі́д — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси — у своїй країні чи за межами своєї країни.НД = ЧНД — Tn, де, ЧНД — чистий національний дохід, а Tn — непрямі податки.

Валовий національний продукт (ВНП) — сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств. Існують 3 способи вимірювання ВНП (ВВП):За витратами (метод кінцевого використання), за доданою вартістю (виробничий метод), за доходами (розподільчий метод).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання.

Націона́льне бага́тство — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію, які мають ринкову цінність і можуть обмінюватися на гроші або інші блага. Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її наступного соціально-економічного розвитку. Багатство нації може бути поділено на два основних види – речове багатство, втілене в фізичних і фінансових активах, яке називається капіталом, і неречове багатство, яке називається людським капіталом.

18)Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

фактори пропозиції;

фактори попиту;

фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

кількість і якість природних ресурсів;

кількість і якість трудових ресурсів;

обсяг основного капіталу (основні фонди);

Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Розрізняють два основні типи економічного прогресу: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний (лат. extensivus — розширювальний) тип розвитку — спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва.

Екстенсивний шлях розвитку народного господарства посилює витратний характер економіки. Економіка колишнього СРСР, зокрема України, розвивалася й розвивається переважно на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і утричі, ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10—12 разів більша, ніж у розвинутих країнах. Значне економічне зростання України у 2000—2004 рр. здебільшого базувалося на екстенсивному типі розвитку передусім за рахунок сировинних галузей, а отже, низького рівня доданої вартості.

Екстенсивний розвиток деякою мірою може поєднуватися з інтенсивним. Щоб перейти на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно якісно вдосконалити всі елементи економічної системи.

Інтенсивний (лат. intensio — напруження, посилення) тип розвитку (інтенсифікація виробництва) — процес суспільного виробництва, що грунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил та досконаліших форм розвитку (техніко-економічної, організаційно-економічної і суспільної).