1.2. Предмет і методи підприємницького права

Будь-яка галузь права має свій предмет і методи, що якісно виділяє її з інших структурних елементів системи права. Згідно з теорією права предметом правового регулювання виступає коло відносин, які покликані регулювати норми цієї галузі права, а методом є сукупність прийомів, способів, засобів впливу на відносини, що є предметом певної галузі з метою їх урегулювання.

Предметом підприємницького права як самостійної галузі є підприємницькі відносини.

Підприємницькими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення підприємницької діяльності між суб’єктами підприємництва, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері підприємництва.

Таким чином, є можливість говорити про дві складові предмета підприємницького права: перша – функціональна, яка передбачає виділення відносин, що мають направленість на процес організації та здійснення підприємницької діяльності; друга – суб’єктна, що передбачає виділення суб’єктного складу відносин – суб’єктів підприємництва й учасників відносин у сфері підприємництва.

Отже, підприємницькі відносини породжуються підприємницькою діяльністю.

Методами правового регулювання підприємницьких відносин виступають законодавчо визнані способи впливу на підприємницькі відносини норм підприємницького права з метою їх регулювання, захисту та застосування юридичної відповідальності у випадку їх порушення.

Розрізняють чотири основні методи правового регулювання.

1. Метод автономних рішень базується на диспозитивних засадах і дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення. Обов'язок усіх інших суб'єктів – не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень.

На підставі цього методу особа має право:

• на власний розсуд приймати рішення про створення суб’єкта господарювання;

• самостійно здійснювати вибір його організаційно-правової форми;

• обирати контрагентів для укладання договорів;

• визначати цілі та напрями використання прибутку, отриманого від підприємницької діяльності, тощо.

2. Метод владних приписів базується на імперативних засадах і дозволяє державі (в особі відповідних компетентних органів) встановлювати бажані для неї моделі підприємницьких правовідносин з метою контролю за дотриманням чинного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності.

Цей метод реалізується через:

• встановлення обов’язкової процедури державної реєстрації суб’єктів підприємництва;

• процедури патентування та ліцензування підприємницької діяльності;

• фіксацію для окремих організаційно-правових форм мінімально допустимого розміру статутного та резервного капіталів;

• здійснення певних видів підприємницької діяльності за допомогою чітко визначених організаційно-правових форм (банківська, страхова діяльність, ломбардні операції тощо).

3. Метод координації базується на диспозитивних засадах і забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не має права нав'язувати свої умови другій стороні. Рішення приймається на основі компромісу. Цей метод, як правило, використовується під час укладання господарських договорів за допомогою конкурентних і неконкурентних способів.

4. Метод рекомендацій базується на імперативно-диспозитивних засадах і дозволяє державі (в особі її компетентних органів) рекомендувати суб’єктам підприємництва бажані для неї моделі підприємницьких правовідносин з метою їх упорядкування.

Цей метод реалізується через встановлення державою:

• примірних і типових господарських договорів;

• примірних установчих документів (статутів і засновницьких договорів);

• зразків внутрішніх правових документів господарських організацій – форм бухгалтерської звітності, податкових декларацій тощо.

Регулювання підприємницьких відносин відповідними методами здійснюються на основі конкретних принципів підприємницького права.