Список рекомендованої літератури

Нормативно-правові акти

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18–22. – Ст. 144 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 5213–VI від 06.09.2012).

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 5284–VI від 18.09.2012).

Тема 6. Договірне право. Загальні положення План

6.1. Поняття та ознаки господарського договору.

6.2. Класифікація господарських договорів.

6.3. Зміст господарського договору.

6.4. Форма господарського договору.

6.5. Поняття процедури укладання господарського договору.

6.6. Особливості укладання окремих видів господарських договорів.

6.7. Способи забезпечення виконання господарських договорів.

6.8. Процедура зміни та розірвання господарських договорів.

Основні терміни та поняття: господарські зобов’язання, договір, господарський договір, класифікація господарських договорів, зміст господарського договору, істотні умови господарського договору, звичайні умови господарського договору, випадкові умови господарського договору, форми господарських договорів, способи укладання господарських договорів, неконкурентні способи укладання господарських договорів, конкурентні способи укладання господарських договорів, оферта, акцепт, протокол розбіжностей, протокол узгодження розбіжностей, торги, тендер, аукціон, конкурс, конкурентні переговори, процедура запиту цінових пропозицій, попередній договір, державне замовлення, державний контракт, типова форма господарського договору, примірна форма господарського договору, способи забезпечення виконання зобов’язань, порука, гарантія, фінансова установа, застава, договір застави, завдаток, притримання, іпотека, заклад, аванс.

6.1. Поняття та ознаки господарського договору

З метою досягнення основної мети підприємницької діяльності (мова йдеться про прибуток) суб’єкти підприємництва повинні вступити в певні відносини з іншими особами для безпосередньої реалізації своєї продукції, надання послуг, виконання робіт тощо, тобто стати учасниками господарських зобов’язань.

Згідно із ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов’язання – це зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Однією з найпоширеніших підстав для виникнення господарських зобов'язань є господарські договори. Чинне законодавство України не містить легального визначення поняття «господарський договір», проте ст. 626 ЦК визначає: договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Категорії «договір» і «господарський договір» співвідносяться як загальне та часткове. Тобто господарський договір є різновидом цивільно-правової угоди, на який поширюються загальні положення гл. 16, гл. 47–53 та інші положення ЦК України щодо угод (зобов'язань) у разі, якщо вони не суперечать положенням господарського законодавства України. Підтвердженням цього є ч. 7 ст. 179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Щоб відмежувати господарські договори від цивільно-правових, проаналізуємо ознаки, що притаманні саме господарським договорам.

Ознаки господарських договорів:

• особливий суб'єктний склад. Обов’язковою стороною під час укладання господарського договору є суб’єкт підприємництва (на відміну від цивільно-правових договорів, які можуть укладатися між будь-яким суб’єктами цивільного права);

• укладаються, як правило, у письмовій формі (на відміну від цивільно-правових, які можуть укладатися й в інших правових формах);

• є результатом внутрішньогосподарського планування учасників господарських відносин, а також державного (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності) та комунального (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності) планування;

• поєднання в господарському договорі організаційних елементів (погодження істотних і звичайних умов договору та його підписання) і майнових (передача предмета договору та його оплата);

• можливість укладати угоди не тільки на підставі вільного волевиявлення сторін, а й за допомогою примірних, типових договорів та договорів приєднання;

• обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг);

• виступають як вертикальні договори, що передбачає можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів), тобто для однієї зі сторін укладання договору є обов’язковим.

Таким чином, господарський договір – це угода між двома чи більше особами (одна з яких – суб’єкт підприємництва), що фіксується в спеціальному правовому документі та породжує взаємні права й обов’язки сторін, направлені на отримання бажаного результату від виконання цього договору.