1. Призначення місця проживання

У цивільному обороті місце проживання має важли­ве значення. Перш за все, за його допомогою відбува­ється індивідуалізація фізичної особи. Такий висновок можливо зробити із тлумачення, наприклад, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»', ч. 1 та 2 ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень»², у яких місце проживання відноситься до відомостей, що дозволяють ідентифікувати фізичну особу. Внаслідок того, що місце проживання виконує індивідуалізуючу функцію, воно повинно вказуватися у різ­них документах (наприклад, у подвійному складському свідоцтві - п. 3. ч. 2 ст. 962 ЦК, у свідоцтві про участь у фонді фінансування будівни­цтва житла - ч. 9 ст. 15 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»³ та ін.), за місцем проживання визначаються місце встановлення опіки або піклування (ст. 62 ЦК), виконання зобов'язань (п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК), укладення договору (ст. 647 ЦК), відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1221 ЦК) та ін.

Чітке встановлення місця проживання має на меті сприяння ви­значеності та стабільності у цивільних відносинах, завдяки тому, що особа перебуває в місці свого проживання. Наслідками відсутнос­ті особи за місцем постійного проживання протягом певного стро­ку може бути її визнання безвісно відсутньою (ч. 1ст. 43 ЦК)або ж оголошення померлою (ч. 1ст. 46 ЦК).

Окрім цього, важливу роль місце проживання відіграє і в публіч­ному законодавстві, де воно використовується при встановленні виборчої адреси (ст. 8Закону України «Про Державний реєстр

' Про організацію формування та обігу кредитних історій: Закон України від 23 червня 2005 р. № 2704-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 32. - Ст. 421.

² Про організацію формування та обігу кредитних історій: Закон України від 23 червня 2005 р. № 2704-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 32. - Ст. 421.

³ Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19 червня 2003 p. № 978-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 52. - Ст. 377.

виборців»'), податкової адреси (п. 1.14ст. 1Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»²), підсудності цивільних справ (ч. 1ст. 109,ч. 1ст. 110ЦПК³), місця проходження альтернативної (невійськової) служби (ч. 2ст. 13Закону України «Про альтерна­тивну (невійськову) службу»⁴) та ін.

Однак не завжди послідовне використання законодавцем певно­го понятійного апарату призводить до виникнення непорозумінь та плутанини у правозастосовчій діяльності. Не є в цьому плані ви­нятком і ситуація з місцем проживання, оскільки законодавство містить суперечливі підходи до регулювання місця проживання. Наведене наглядно простежується при розгляді наступних питань, пов'язаних із місцем проживання фізичної особи.

2. Поняття місця проживання

2.1. У ч. 1ст. 29 ЦКпередбачається, що місцем проживання фі­зичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Із аналізу цього визначення можливо виділити три структурні складові місця проживання:

а) приміщення (житловий будинок, квартира, готель, гуртожиток тощо), причому вони повинні бути придатними для проживання⁵;

б) населений пункт (село, селище, місто)⁶;

в) певні часові рамки (постійно, тимчасово, переважно).

¹ Про Державний реєстр виборців: Закон України від 22 лютого 2007 p. № 698-V // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 20. - Ст. 282.

² Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 травня 2003 р. № 889-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

³ Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-IV// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41,42. - Ст. 492.

⁴ Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України від 12 грудня 1991р. № 1975- XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим до­ ступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

⁵ Приміщення має відповідати вимогам, що містяться у законодавстві. Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень не­ придатними для проживання: затв. постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 р. № 189 // Збірник постанов УРСР. - 1984. - № 5. - Ст.31.

⁶ Окрім перелічених існують ще селища міського типу, хоча вони не передбачені ст. 133 Конституції України, яка регулює адміністративно-територіальний устрій в Україні.

66 %ф*%~

2.2. Разом з тим ЗаконУкраїни «Про свободупересування та вільний вибір місця проживання в Україні»¹ визначає місце про­ живання як адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік (абз. 5ч. 1ст. 3),без його поділу на постійне, тимчасове або переважне. Отже, на відміну від ЦК,основний акцент поставлено на адміністративно- територіальній одиниці² та часових рамках (більше 6місяців). До­ речно зауважити, що у цьому Законі також використовуються по­ няття «місце перебування» (до 6місяців).

Цілком логічно, що за таких умов досить складно визначити, перш за все, у практичному плані, наприклад, якими мають бути критерії для встановлення постійного, переважного або тимчасового місця проживання, чим місце перебування відрізняється від тимчасового місця проживання. Поглиблює вище перелічене й вказівка у ч. 6ст. 29 ЦК,що фізична особа може мати кілька місць проживання.

2.3. Між тим зіставити ст. 29 ЦК таЗакон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» необ­ хідно для утилітарного використання поняття «місце проживання», і певне розмежування варто провести у кількох напрямках.

По-перше, ЦК таЗакон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачають різні під­ходи до розуміння місця проживання: ЦК -множинність місць про­живання, закон -єдине. По-друге, підхід щодо одного місця прожи­вання фізичної особи втілений у інших нормативно-правових актах, зокрема тих, що стосуються паспорта³, реєстрації місця проживан-

¹ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. -№15.- Ст. 232.

² Адміністративно-територіальна одиниця - це компактна частина єдиної територіїУкраїни, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «район» та «район у місті» (справа про адміністративно-територіальний устрій) від 13 липня 2001 р. № 11-рп/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 29. - Ст. 1327. Систему адміністративно-територіального устрою згідно зч. 1 ст. 133 КонституціїУкраїни складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

³ Див. напр.: Положення про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народ­ ження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон: Постанова Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-ХН // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi.

ня¹. По-третє, основою підходу, закріпленого в ст. 29 ЦК,є регулю­вання, в першу чергу, майнового аспекту місця проживання. Причому наведене допомагає розмежувати два моменти: а) місце проживання як певний майновий об'єкт і відповідне майнове право на нього; б) право на вибір місця проживання, що відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи. Втім, ці права є взаємообумовлени-ми парними категоріями. По-четверте, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» спрямо­ваний на регулювання в основному особистих немайнових прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Зважаючи на викладене, допустимим є спільне використання положень ст. 29 ЦКта Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні. Дійти такого висновку змушує і відсутність у прикінцевих положеннях закону «стандарт­ної» фрази українського законодавства -«до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону».

2.4. Окрім того, у контексті викладеного вбачається допустимим вести мову про те, що фізична особа може мати декілька місць про­живання тільки щодо її можливості мати у власності або на підста­ві іншого права декілька житлових об'єктів. Таке тлумачення відо­бражає загальний підхід, закріплений в ЦК до розмежування особистих немайнових та майнових прав, який проявляється в тому, що перші є наявними у особи з моменту набуття правоздатності, тобто з народження (це підтверджується використання терміну «має» у ч. 2 ст. 26 ЦК), другі можуть набуватися особою (підтвер­джується вживанням терміну «здатна мати» - ч. З ст. 26 ЦК,а у ч. 6ст. 29 ЦК -відповідно, «може мати»).