6. Питання перевірки нотаріусом обсягу дієздатності фізич­ної особи

6.1. У нотаріальній практиці постає питання про доведення фак­ ту обмеження особи в дієздатності. Або, іншими словами, як нота­ ріус дізнається про те, що особа, яка звернулася до нотаріуса, є обмеженою у дієздатності?

Відповідно до ст. 44Закону України «Про нотаріат» при по­свідченні правочинів обов'язково визначається дієздатність фізичних осіб. При цьому слід мати на увазі, що законодавство України ви­ходить з презумпції повної цивільної дієздатності фізичної особи, яка не потребує додаткового документального підтвердження. Так само існує презумпція психічного здоров'я людини. Згідно зі ст. З Закону України «Про психіатричну допомогу»² кожна особа вва­жається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність тако­го розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передба­чених цим Законом та іншими законами України.

6.2. За загальним правилом, навіть якщо дії особи, яка звернула­ ся до нотаріуса за здійсненням певних нотаріальних дій, бачаться явно неадекватними і є небезпідставними причини вважати особу хворою на психічний розлад або алкоголізм чи наркоманію, при відсутності рішення суду про визнання її недієздатною або обме­ ження дієздатності вона може бути учасником правочину.

¹ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подруж­ жя: Постанова Пленуму Верховного суду України від21 грудня 2007 р. № 11 //Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 1.

² Про психіатричну допомогу: Закон України від 22 лютого 2000 р. № 1489-ПІ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. -№ 19. - Ст.143.

Увага, нотаріусе!

6.3. Дієздатність осіб, які звернулися до нотаріуса за вчи­ненням правочину, визначається нотаріусом докумен­тально, на підставі документів, в яких вказується вік осіб, і візуально, шляхом проведення бесіди з учасниками пра­вочину, внаслідок чого нотаріусом здійснюється власна оцінка адекватності поведінки цих осіб.

6.4. Між тим перевірка дієздатності учасників правочину, з'ясування їх дійсних намірів та роз'яснення змісту і правових на­слідків правочину складає для нотаріуса певні труднощі, оскільки в законодавстві України відсутній ефективний механізм перевірки дієздатності фізичної особи. При цьому, якщо у нотаріуса є під­стави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хро­нічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зло­вживає спиртними напоями або наркотичними засобами, токсич­ними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недіє­здатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає посвідчення правочину і з'ясовує, чи виносилося судом рішення про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, яке набрало законної сили. Якщо такого рішення не існує, нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один з органів, указаних у ст. 237 ЦПК, які можуть звернутись до суду із заявою про визнання цієї особи недієздатною або обмежено дієздатною. Зокрема, це члени сім'ї особи, орган опіки та піклування, нарко­логічний або психіатричний заклад (п. 39Інструкції). У своєму листі нотаріус просить повідомити його про прийняте рішення. Залежно від прийнятого цією особою чи органом рішення нота­ріус або вчиняє нотаріальну дію, або зупиняє вчинення нотаріаль­ної дії до розгляду справи в суді.

Інші підходи до перевірки нотаріусом обсягу цивільної дієздат­ності фізичних осіб запропоновані Законом України «Про вне­сення змін до Закону України «Про нотаріат» від 01.10.2008 р. № 614-VI. Відповідно до ст. 44Закону України «Про нотаріат» (у новій редакції) визначення обсягу дієздатності фізичної особи здійснюється документально, тобто за паспортом або іншими

документами,які унеможливлюють виникнення будь-яких сумні­вів щодо обсягу дієздатності особи. І лише у разі потреби нотаріу­су надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Порядок видачі та органи, які б її видава­ли, Законом не визначені. Очевидно, йдеться про медичні довідки, які мають видаватись відповідними установами охорони здоров'я. При цьому в такій довідці має зазначатись лише відповідна медич­на інформація без вирішення заздалегідь питання про визнання особи недієздатною чи обмеження її дієздатності, що є виключно прерогативою суду.

6.5. Для перевірки наявності рішення суду про обмеження ци­ вільної дієздатності фізичної особи, нотаріус може відповідно до ст. 46Закону «Про нотаріат» зробити запит до суду. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ст. 236 ЦПК справи про об­ меження цивільної дієздатності фізичної особи розглядаються за місцем її проживання, а якщо вона перебуває на лікуванні у нарко­ логічному чи психіатричному закладі - за місцезнаходженням цьо­ го закладу. Про встановлення піклування нотаріус робить запит до відповідного органу опіки та піклування.

Увага, нотаріусе!

На відміну від наведених у цьому пункті положень Ін­струкції про порядок вчинення нотаріальних дій нота­ріусами України, ст. 44Закону України «Про нотаріат» передбачає обов'язок нотаріуса в разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи звернутись до орга­ну опіки та піклування за місцем проживання цієї особи для вста­новлення факту відсутності опіки або піклування над такою фі­зичною особою.

6.6. Якщо до нотаріуса звернулася фізична особа-підприємець, дані про наявність рішення про обмеження її дієздатності може повідомити державний реєстратор, оскільки відповідно до ч. 1ст. 49Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця,

у тому числі рішення про визнання фізичної особи-підприємця не­дієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Отже, фізичні особи, цивільна дієздатність яких обмежена, не мають права здійснювати підприємницьку діяльність. Така діяль­ність має бути припинена за рішенням суду. Відповідно така осо­ба вибуває зі складу повного товариства (п. З ч. 1 ст. 129 ЦК), оскільки учасники цього товариства здійснюють підприємницьку діяльність.

7. У разі постановления судового рішення про обмеження ци­вільної дієздатності фізичної особи, яка є підприємцем, проводить­ся державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (ст. 46 Закону «Про державну реєстра­цію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). Якщо під­ставою для постановления судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є об­меження її цивільної дієздатності, у судовому рішенні щодо при­пинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з обмеженням цивільної дієздатності фізичної особи-підприємця суд може вказати особу, яка призначена управителем майна фізичної особи-підприємця за поданням органу опіки та пі­клування, якщо інше не встановлено законом (ст. 49 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» ). Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управ­ління цим майном. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є влас­ником майна. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений (ст. ст. 54, 1029-1045 ЦК).

8. Законодавством встановлено інші обмеження правого ста­тусу фізичних осіб, цивільна дієздатність яких була обмежена, зо-

_-«3fe3

кремащодо заснування певних видів юридичних осіб або участі (членства) в них (напр.,заборона прийняття до кредитної спілки (ст. 10Закону України «Про кредитні спілки»¹), неможливість бути засновником об'єднання громадян (ст. 11Закону України «Про об'єднання громадян»²) та ін.

7. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

7.1. ЦК передбачає можливість поновлення цивільної дієздатнос­ ті фізичної особи залежно від підстави обмеження її дієздатності в наступних випадках:

1. видужання фізичної особи, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

2. припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо.

2. Поновлення цивільної дієздатності здійснюється в судовому порядку, за наявності достатніх даних, що підтверджують наведені підстави.

3. Наслідками поновлення цивільної дієздатності фізичної особи є: і) втрата сили всіма обмеженнями щодо вчинення особою право-

чинів, отримання і розпорядження заробітком, пенсією, стипен­дією та іншими доходами; 2)припинення піклування (п. 4ч. 1ст. 77 ЦК).

7.4. Незалежно від часу припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами або видужання фізичної особи, її дієздатність поновлюється лише з дня набрання законної сили рішення суду про це.

¹ Про кредитні спілки: Закон України від 20 грудня 2001 р. № 2908-Ш // Офіційний

сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.

rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi. ^г Про об'єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ // Офіційний

сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.

rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

^{РОЗДІЛ 7}

Визнання фізичної особи

недієздатною

Стаття 39. Визнання фізичної особи недіє­здатною

1. Фізична особа може бути визнана судом недієздат­ною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психіч­ного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встанов­люється Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була за­явлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

, Стаття 40. Момент визнання фізичної особи І '' недієздатною

1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту І набрання законної сили рішенням суду про це. 2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить ви­знання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздат­ною.

Стаття 41. Правові наслідки визнання фізич­ку ної особи недієздатною

Y3&*"-^fc.

1. Над недієздатною фізичною особою встановлюєть-■ ся опіка.

128 &ф**~

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

(ST""—\ Стаття 42. Поновлення цивільної дієздатності

)^КЖ^ фізичної особи, яка була визнана недієздат-(%$%С\ ною

vS-—* ) і. За заявою опікуна або органу опіки та піклування

суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встанов­лено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Ци­вільним процесуальним кодексом України.

_if

1. Одним із важливих факторів, що впливають на дієздатність фізичної особи, є психічне здоров'я. Зро­зуміло, що якщо особа психічно нездорова, то вона не може адекватно сприймати дійсність, а відтак її дії не можуть бути усвідомлені й осмислені. Це і є причиною для недопущення таких осіб до здійснення юридично значимих дій. Тому психічний розлад людини, внаслідок якого вона не може розу­міти значення своїх дій і (або) керувати ними, є підставою для ви­знання її судом недієздатною.

Закон України «Про психіатричну допомогу» визначає психічні розлади як розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хво­роб, травм і причин смерті.

Згідно з ч. 1ст. 39 ЦКнедієздатною судом може бути визнана особа, яка має хронічний, стійкий психічний розлад. Цим і відріз­няється підстава для визнання особи недієздатною від підстави для обмеження особи в дієздатності, коли її психічний розлад істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та/ або керу­вати ними (ч. 1 ст. 36 ЦК). Тобто, якщо психічний стан особи такий,

що вона взагалі не розуміє суті того, що відбувається, ситуація ви­магає визнання її недієздатною. Якщо ж особа здатна розуміти свої дії, але лише почасти (наприклад, періодично), або не повною мірою (тобто не охоплюючи всю гаму причинно-наслідкових зв'язків), або не в силі протистояти впливу обставин, своїх поривів, часто не контрольованих нею, тиску з боку інших осіб тощо, у зв'язку з чим стає уразливою, - це підстава для обмеження в дієздатності.

2. Слід зазначити і те, що нині в ЦК відсутня така підстава визна­ння особи недієздатною, якії слабоумство. Також замінений термін «душевна хвороба» (ст. 16 ЦК УРСР)на «психічний розлад». Разом з тим слабоумство не є психічним розладом, воно має свою медичну і соціальну специфіку і причини. А внаслідок такого фор­мулювання в ЦКця хвороба опинилася за межами ст. 39і, як на­слідок, за межами можливості визнати осіб із глибоким ступенем слабоумства недієздатними. Однак у діях і вчинках таких людей цілком відсутній розумний початок, у зв'язку з чим вони також не здатні розуміти значення своїх дій і/або керувати ними.

3. Фахівці відзначають, що кількість таких людей досить велика, а захистити їхні права й інтереси за допомогою ст. 39 ЦКзараз стало практично неможливо. Тому висловлюються пропозиції з розширення цієї правової норми.

4. На відміну від підстав обмеження дієздатності, перелік підстав для визнання особи недієздатною досить вичерпний. Всі інші об­ставини, у тому числі сліпоглухонемота, параліч і т.п.,не призводять до настання такого наслідку. Тобто існує інша категорія осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, але при цьому мова йде не про психічне здоров'я, а про різні немощі і фізичні недоліки. Такі особи відповід­но до ст. 78 ЦКдієздатні, однак здійснюють права і виконують обов'язки за допомогою помічника.

5. Сам по собі факт психічного розладу, хоча б і очевидний для оточуючих або навіть підтверджений довідкою медичної установи, ще не дає підстав вважати особу недієздатною. Недієздатність є

ізо ^gpj^

особливим правовим станом, що виникає лише у випадку визнання фізичної особи недієздатною судом.

Таким чином, визнання особи недієздатною відбувається тільки в судовому порядку. Виключно наявність судового рішення дає мож­ливість вважати фізичну особу недієздатною.

6. Із заявою до суду згідно з ч. З ст. 237 ЦПК можуть звернутися члени сім'ї особи, її близькі родичі, незалежно від їх спільного про­ живання, органи опіки та піклування, психіатрична установа. Чле­ ни родини подавати таку заяву не зобов'язані. Навпроти, подібні дії є обов'язком органів опіки та піклування, що в силу своєї компе­ тенції повинні вживати заходів із захисту інтересів фізичних осіб, а тому у всіх випадках при виявленні факту психічного розладу осо­ би органи опіки та піклування повинні подавати заяву до суду.

Заява подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, -за місцезнаходженням цього закладу (ч. 1ст. 236ЦПК).

7. Згідно з ч. З ст. 238ЦПК у заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здат­на усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. До заяви не додається висновок експертизи, оскільки її призначає суд. Між тим як обґрунтування і підтвердження обставин, які ви­кладаються в заяві, що є підставами для визнання особи недієздат­ною, і іншими відомостями, заявник може прикласти довідки з лі­кувальних установ, що підтверджують психічні захворювання, вказати в заяві показання свідків тощо. По справах цієї категорії можуть бути використані будь-які засоби доказування - пояснення заявників, самої зацікавленої особи і членів її родини, показання свідків, письмові, речові докази. Замінити ними висновок експертів-психіатрів не можна, але досліджувати їх поряд з цим висновком є бажаним. Суд має перевірити належність і допустимість доказів.

8. Утім, безумовно, основним для розгляду такої справи є висно­вок про стан психіки фізичної особи, що видається судово-психіатричною експертизою за вимогою суду.

Розрізняють судово-психіатричну і психологічну експертизу. Звичайно, це пов'язують з різними обставинами. Так, можливі ви­падки, коли особа, яка є стороною правочину, що оспорюється в суді, заявляє про свій хворобливий стан у момент його вчинення, що згідно зі ст. 225 ЦКможе слугувати підставою для визнання правочину недійсним. Тобто мова йде про тимчасовий розлад пси­хічної діяльності, викликаний не захворюванням, а іншими факто­рами психологічного порядку. Тоді суд призначає психологічну, а не психіатричну експертизу. Якщо ж цей стан був пов'язаний із психічною хворобою особи, призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Інша справа, якщо подібну заяву робить друга сторона право­чину або третя особа. Цього недостатньо, щоб суд призначив експертизу, бо подібне здатне викликати необгрунтоване втручан­ня у приватну сферу. У таких випадках призначення судом психі­атричної експертизи можливо за наявності обґрунтованих даних, що дозволяють сумніватися в повноцінності психічного здоров'я особи як сторони правочину. Наприклад, якщо існує довідка про лікування особи в психіатричній лікарні, дані про психіатричний діагноз і т.д. Одного клопотання сторони про призначення екс­пертизи стосовно іншої особи не достатньо.

9. Не виключено, що особа, відносно якої вирішується питання про недієздатність, буде відмовлятися від проведення дослідження її психічного стану. І право на це випливає зі ст. ст. 28, 32Консти­туції України. Однак згідно з ч. 4ст. 286 ЦКфізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, установлених законодавством. А згідно зі ст. 21Закону Україну «Про психіатричну допомогу» судово-психіатрична експертиза з адміністративних, кримінальних і цивільних справ призначається і проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.

Ч. 2ст. 239ЦПК встановлює право суду у виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмежен­ня її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну

i32 Оф*л^

експертизу. Це робиться у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра.

Згідно зі ст. 6Закону України «Про психіатричну допомогу» допускається передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для проведення дізнання, по­переднього слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду.

При цьому перед експертом постають не тільки діагностичні питання, але метою експертизи може стати виявлення симуляції. Це важливо враховувати, оскільки не завжди питання недієздатнос­ті зв'язані винятково з цивільно-правовими наслідками.

10. Дослідивши докази і висновок експерта, суд виносить рішен­ня про відмову у задоволенні заяви або про визнання особи недіє­здатною.

1. Згідно зі ст. 40 ЦКУкраїни фізична особа визнається недіє­здатною з моменту набрання сили рішення суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсними шлюбу, договору або іншого правовочину, суд може вказати у сво­єму рішенні день, з якого особа визнається недієздатною. Це мож­ливо лише з урахуванням висновку судово-психіатричної експер­тизи та інших доказів щодо психічного стану особи.

2. Так, експертиза може установити стійке психічне нездоров'я особи, що виникло задовго до розгляду справи в суді, коли особа вступила і перебувала в численних правовідносинах. їхня правова доля безумовно залежить від дієздатності учасників. І якщо буде встановлено, що хтось з них у момент укладання договору (вчинен­ня правочину) не міг усвідомлювати свої дії, то такі правовідноси­ни із самого початку мали вади.

10.3. Правочин, учинений недієздатною особою, є нікчемним (ч. 1ст. 226 ЦК). Томуважливо, що особа перебувала в такому стані де-факто в момент його вчинення, а де-юре це було підтвер­ джено рішенням суду пізніше. Однак абсолютно вірним є те, що в самому рішенні суду може бути зазначено, з якого саме моменту особа вважається недієздатною. Зрозуміло, що це буде не цілком

точним моментом, однак досить того, щоб сам по собі підхід, за­стосовуваний у цьому випадку, забезпечив гарантію прав як самої фізичної особи, у відношенні якої судом приймається рішення про визнання її недієздатною, так і інших осіб, інтереси і права яких порушуються тим станом, у якому вона фактично перебуває без юридичної констатації своєї недієздатності.

11. Розгляд подібних справ у суді є одним із найделікатніших питань, оскільки вони пов'язані зі становищем у суспільстві найбільш уразливих осіб - осіб, що страждають на психічні захворювання. Це накладає певний відбиток на таку категорію справ - і не тільки тому, що держава в особі суддівської влади повинна приділяти особ­ ливу увагу захисту їхніх прав і інтересів, а і через те, що далеко не виключене створення різних комбінацій для навмисного зображен­ ня ситуації в такому світлі, щоб фізична особа визнавалася недіє­ здатною. Ці комбінації спрямовані на провокування психічно не- врівноваженої людини на здійснення неадекватних дій.

Нерідко ініціюються позови про визнання хворої особи недіє­здатною для того, щоб її думку можна було не брати до уваги. Не поодинокими є випадки призначення як опікунів недієздатної осо­би медичних працівників, що користуються повною беззахисністю свого підопічного. Порушенням елементарних прав таких осіб при­діляється увага Уповноваженим по правах людини.

Використовується й довірливе відношення людини, не освіченої в життєвих, а тим більше в юридичних питаннях, і це загальновідо­мо. Можливе і маніпулювання людьми за допомогою релігійних вивертів, а також залякування різними парапсихологічними мето­дами. Далеко не виключені примітивне вигадування фактів і підта­сування доказів стосовно тих або інших осіб, обраних з різних причин жертвами шахраїв, а також різні інші варіанти.

На практиці іноді мають місце порушення процесуального за­конодавства: подібні справи розглядаються з порушенням підсуд­ності, вирішуються без усяких доказів, крім довідок психіатричних лікувальних установ, за відсутності на засіданні представника ор­ганів опіки та піклування, що є порушенням вимог ст. 240 ЦПК.

12. Процедура розгляду справи в суді про визнання фізичної особи недієздатною повинна максимально забезпечити інтереси

особи та її оточення. Разом з тим не виключені випадки відмови суду в задоволенні заяви про визнання особи недієздатною. При цьому найбільш ймовірною підставою для відмови є встановлення судом того, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави. У подібних випадках фізична особа, безумовно, уражена таким розглядом і змушена доводити своє психічне здоров'я. Крім того, вона почувається перед широким загалом некомфортно до такого ступеня, що неминуче від цього страждає, тому що фак­тично її представили як психічно неповноцінну людину. Отже, подібними діями їй було завдано моральної шкоди, відшкодування якої вона має право вимагати від заявника (ч.З ст. 39, ст. 23 ЦК). Крім того, згідно з ч. З ст. 240ЦПК суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

13. Не слід забувати, що визнання фізичної особи недієздатною не впливає на її правоздатність. Недієздатна особа продовжує залишатися суб'єктом права і може мати цивільні права й обов'язки, у тому числі набувати їх. Однак це робиться вже не її діями, а діями іншої особи -її представника. Представником недієздатної фізичної особи є опікун.

14. Наслідки визнання особи недієздатною

Висловлюючись фігурально, визнання особи недієздатною тягне за собою її цивільну смерть, оскільки особа сама вже не бере участі в жодних цивільних правовідносинах. Всі цивільні правовідносини такої особи забезпечують лише дії її опікуна.

1. Призначення опікуна є прямим наслідком визнання особи недієздатною (ч. 1 ст. 41 ЦК). В ч. 1 ст. 60 ЦК зазначається, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздат­ною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

2. При рекомендації кандидатури опікуна до призначення цей орган має керуватися життєвими обставинами і характеристикою кандидата, його особистісними даними та відносинами з особою, визнаною недієздатною. Не виключене і ставлення останньої до такого кандидата. У той же час, якщо поведінка особи може бути небезпечною, якщо вона потребує медичного догляду, орган опіки

-=^^3-135

та піклування має право рекомендувати суду прийняти рішення про поміщення цієї особи у психоневрологічний стаціонар.

Положення ускладнюється ще й тим, що далеко не завжди над особою, визнаною недієздатною, може бути встановлена опіка через відсутність осіб, які бажають прийняти на себе опікунські права й обов'язки.

14.3.Фігура опікуна призначена цілком компенсувати неможливість для особи своїми діями здобувати для себе права й обов'язки. Тому після набрання сили рішенням суду про визнання особи недієздатною всі правочини від її імені вчиняє опікун (ч. ч. 2, 3 ст. 41 ЦК).

4. На вчинення опікуном правочинів, що вимагають нотарі­ального посвідчення та/або державної реєстрації, у тому числі відносно поділу або обміну житлового будинку, квартири, від імені осіб, визнаних недієздатними, потрібен попередній дозвіл органів опіки та піклування.

5. Опікун відтепер буде нести й відповідальність за шкоду, за­вдану недієздатною фізичною особою (ч. 4 ст. 41 ЦК). Якщо ж недіє­здатна фізична особа поміщена у відповідний заклад, то завдана такою особою шкода відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності, (ч. 1 ст. 1184 ЦК).

6. У ЦК передбачені й інші наслідки визнання фізичної особи недієздатною: припиняється представництво за виданими нею до­віреностями (п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК) і відповідно припиняється до­говір доручення, на підставі якого і була видана довіреність (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК), оскільки цей договір безпосередньо пов'язаний з осо­бистістю особи, визнаної недієздатною, тобто є фідуціарним. У той же час заповіт особи, визнаної недієздатною, залишається в силі. Це пов'язане з тим, що договір і видана на його основі довіреність спричиняють наслідки у виді здійснення дій у майбутньому, в яких мала б брати участь особа як сторона договору, але вона вже цього зробити не зможе у зв'язку зі своєю недієздатністю.

7. А от заповіт як особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК)було зроблено в той час, коли

фізична особа знаходилася в адекватному стані й усвідомлювала свої дії, якщо інше не буде встановлено судом, у рішенні якого буде зазначено день, з якого особа визнаватиметься недієздатною (ч. 2ст. 40 ЦК).На майбутнє ж воля такої особи поширюється тільки як факт, що вже мав місце. Інших же дій з боку заповідача надалі не буде потрібно. Тому наступна недієздатність заповідача не може потягнути скасування заповіту.

14.8. Також визнання особи недієздатною є підставою для при­ пинення її підприємницької діяльності (ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців » ). Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України « Про державну реєстрацію юри­ дичних осіб та фізичних осіб-підприємців» суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи-підприємця недієздатною, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо при­ пинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Особа, яка здійснювала підприємницьку діяльність, перебувала в численних правовідносинах, які потребують відповідного досвіду та знань, зусиль та вмінь. Крім того, стан багатьох правових зв'язків та людей залежить від подальшого продовження та/ або завершен­ня тих чи інших зобов'язань, в яких брала участь особа. Тому функ­цій опікуна для такої діяльності буде замало, і саме це послугувало підставою для того, щоб передбачити в законі можливість призна­чення в цьому разі управителя майна фізичної особи-підприємця за поданням органу опіки та піклування, якщо інше не встановлено законом (ст. 54 ЦК, ст. 49 Закону України «Про державну реєстра­цію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

В цьому випадку опікун зберігає свої повноваження по відно­шенню до того майна підопічного, яке не передане в управління.

14.9. Втім, питання щодо того, хто буде призначати управите­ ля майна, врегульовано в законодавстві непослідовно. Так, згідно зі ст. 54 ЦК, навідміну від опікуна, який призначається судом, управитель майна особи, визнаної недієздатною, призначається

органом опіки та піклування, який укладає з управителем договір про управління цим майном. Згідно ж з ч. 2 ст. 49 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» суд може вказати особу, яка призначена управителем майна фізичної особи-підприємця за поданням органу опіки та піклування, якщо інше не встановлено законом.

При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. У до­говорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя. Орган опіки та піклування здійснює контроль за ді­яльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений (ст. ст. 54, 1029-1045 ЦК).

14.10. При поміщенні підопічного до відповідного виховного, лікувального закладу, закладу соціального захисту населення або іншої аналогічної організації орган опіки та піклування звільняє раніше призначеного опікуна від виконання ним своїх обов'язків, якщо це не суперечить інтересам підопічного. У цьому випадку обов'язки по захисту прав і інтересів підопічного будуть виконува­тися тими закладами, що здійснюють функції опіки і піклування в силу закону.

15. Якщо стан психічного здоров'я особи, визнаної недієздатною, покращився настільки, що вона видужала або її психічний стан значно поліпшився, внаслідок чого у неї поновилася здатність усві­ домлювати значення своїх дій та керувати ними, то за рішенням суду те попереднє рішення суду, яким вона визнавалася недіє­ здатною, скасовується, а дієздатність цієї особи поновлюється. Підставою для такого рішення суду є відповідний висновок судово- психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклу­ вання (ст. 42 ЦК, ч. 4 ст. 241 ЦПК). Визнання особи дієздатною тягне за собою відміну встановленої над ним опіки.

16. Насамкінець торкнемося й питання стану особи, яка не здатна розуміти своїх дій та керувати ними, але не внаслідок

/

-^ІЬЙЬЗР

стійкого психічного розладу, а якщо це сталося або випадково, або відбувається час від часу в проміжках між чим особа поводиться абсолютно нормально. Це важливо особливо тоді, коли така особа вчиняє правочин, що є підставою його оспорення (ст. 225 ЦК).

Такі вади волі особи піддавалися дослідженням правників, які називали стан особи «неволездатінстю» (В. А. Ойгензихт), про­понувалося ввести категорію «ступені неволездатності», що до­зволило б точніше передбачити обмеження та заборони; юридичним виразом цього поняття є часткова або повна недієздатність особи (Л. Я. Данілова). Йшлося також про осіб, які тимчасово перебува­ли у стані неосудності (В. А. Рясенцев). О. А. Красавичков пропо­нував вважати їх недієздатними.

Оскільки недієздатність визначається як юридичний стан, що виник лише на підставі судового рішення, то одна й та ж сама особа одночасно не може бути дієздатною та недієздатною (в певний момент).

Сучасний ЦКрозмежовує осіб недієздатних та осіб, формально дієздатних, але не здатних розуміти значення своїх дій в якийсь момент, якщо в цей момент вчиняється правочин. Остання катего­рія осіб на підставі висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів може:

• або визнаватися судом недієздатною не з дня набрання чинності рішенням суду, а значно раніше, що вплине на кваліфікацію пра-вочину;

• або визнаватися судом такою, що саме в момент вчинення право-чинувона не здатна була усвідомлювати значення своїх дій.

У першому випадку правочин, вчинений такою особою, буде нікчемним (ч. 2ст. 40,ч. 1ст. 226 ЦК), а вдругому -оспорюваним (ч. 1ст. 225 ЦК).

РОЗДІЛ 8

Визнання фізичної особи

безвісно відсутньою

та оголошення її померлою

Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постій­ного проживання немає відомостей про місце її перебування.

2. У разі неможливості встановити день одержання остан­ніх відомостей про місце перебування особи початком її без­вісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможли­вості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою вста­новлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

_ш

Стаття 44. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме

1. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцемїїпро-живання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та пі­клування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвален­ня судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої не-

140 ^*ф*^

відоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фі­зичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішен­ня суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Стаття 45. Скасування рішення суду про ви­знання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно від­сутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої осо­би скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою

1. Фізична особа може бути оголошена судом по­мерлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певно­го нещасного випадку, - протягом шести місяців.

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка про­пала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встанов­люється Цивільним процесуальним кодексом України.

Стаття 47. Правові наслідки оголошення фі­зичної особи померлою

1. Правові наслідки оголошення фізичної особи по­мерлою прирівнюються до правових наслідків, які на­стають у разі смерті.

2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухо­ме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спад­щини.

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної •р особи, яка була оголошена померлою

1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, 9 з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за за­явою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збе­реглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним догово­ром, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена помер­ лою і з'явилася, перейшло у власність держави. Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізо­ ване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалі­ зації цього майна.

142 Оф*^

_ї/

Визнання особи безвісно відсутньою

1. Завданням інституту визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою є усунення невизначеності у цивільних та інших право­відносинах за участю цієї особи у випадках її тривалої відсутності у місті постійного проживання та відсутності відомостей про місце її перебування. Існування зазначених обставин перешкоджає логіч­ному завершенню правовідносин за участю фізичної особи, зокре­ма виконанню договірних та інших зобов'язань тощо.

Правила ЦК, що коментуються, спрямовані на захист майна без­вісно відсутньої особи, прав та законних інтересів членів її сім'ї, утриманців, кредиторів та інших осіб, з якими вона перебувала у правовідносинах.

Визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою є за своєю природою юридичними фікціями, оскільки незважаючи на формально-юридичне визнання відповідних фактів (безвісна відсутність, зникнення безвісти за обставин, що загрожували смер­тю тощо) відповідна фізична особа може бути учасником цивільних правовідносин, не зазнаючи при цьому обмежень правового стату­су. Така ситуація може виникнути внаслідок як свідомої поведінки даної особи (наприклад, вона переховується від кредиторів, алі­ментних зобов'язань), так і дій інших осіб (перебування в полоні, в заручниках).

2. На практиці можуть виникнути випадки необхідності визна­чення кола правових норм, які встановлюватимуть підстави і по­рядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошен­ня її померлою. Тим більше, що особа може опинитися за межами України. Відповідно до ст. 20Закону України «Про міжнародне приватне право» ці питання регулюються останнім з відомих осо­бистих законів цієї особи, тобто законом держави, громадянином якої є дана особа (ст. 16цього Закону). Відповідно до ст. 25Кон­венції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сі­мейних і кримінальних справах по справах про визнання особи

¹ Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 p. №2709-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 32. - Ст. 422.

безвісно відсутньою або оголошення померлою і по справах про встановлення факту смерті визнана компетенція установ юстиції Договірної Сторони, громадянином якої особа була в той час, коли вона за останніми даними була жива, а у відношенні інших осіб -установи юстиції за останнім місцем проживання особи. При роз­гляді цих справ застосовується національне законодавство.

3. Безвісна відсутність -це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного прожи­вання за умов, якщо не вдалося встановити місце її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосо­вується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у даний час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

4. Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються:

а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання, яке визначається відповідно до правил ст. 29 ЦК, ст.З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Слід мати на увазі, що у фізичної особи може бути декілька місць проживання, тому відповідні дані повинні перевірятись за всіма відомими місцями проживання цієї особи;

б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і немож­ ливість отримати такі відомості. Відповідно до ст. 248 ЦПК встановлює зазначені обставини шляхом надіслання запитів до житлово-експлуатаційних організацій, органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування за останнім місцем прожи­ вання відсутнього, викликом свідків;

в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до ч. 2ст. 43 ЦК;

г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питан­ ня про визнання особи безвісно відсутньою, тобто наявність між ним і відсутньою особою цивільного або іншого правовідношен-

ня, що виникло раніше (договірного, аліментного тощо). Хоча ЦК і ЦПК не визначають кола осіб, які можуть бути заявниками по даній справі, вважається, що ними можуть бути діти, один з подружжя , батьки, будь-які члени сім'ї, кредитори або інші за­цікавлені особи. Не виключається і те, що заявниками можуть бути зацікавлені юридичні особи.

Правова зацікавленість може полягати у необхідності надання утримання за рахунок майна відсутньої особи, виконання її зобов'я­зань, припинення зобов'язань з участю безвісно відсутньої особи. Звернення до суду може бути обґрунтоване також потребами в оформ­ленні соціальних виплат. Так, Куп'янський міськрайоний суд Харківської області рішенням від 8 лютого 2007 р. задовольнив заяву N., визнавши безвісно відсутнім її чоловіка. Звертаючись до суду, заявниця вказала, що має намір отримати матеріальну допомогу на утримання неповно­літньої дитини .Лисичанський міський суд Луганської області задо­вольнив заяву Дочірнього підприємства ЗАТ «Текстильеластотехніка» Житлово-гостинного комплексу «Алексіс ТЕТ», яке визнання особи безвісно відсутньою обґрунтувало тим, що потрібно вирішити це питання через необхідність зняття цієї особи з реєстраційного обліку для припинення сплати комунальних послуг .В багатьох випадках заявники обґрунтовують судове визнання особи безвісно відсутньою необхідністю припинення сплати житлово-комунальних послуг за дану особу, розірвання шлюбу ст. 107СК, виїздом дитини відсутньо­го за кордон на постійне місце проживання.

5. Справа про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядається судом в порядку окремого провадження (гл. 4розд. IVЦПК) за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місце перебу­вання якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Оскільки

¹ Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - X., 2007. - С 284.

² Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 8 лютого 2007 р. Справа№ 2-0-28/2007 р. // Єдиний державний реєстр судових рішень України: http:// www.reyestr.court.gov.ua.

³ Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 28 лютого 2007 р. Спра­ ва № 2-0-26/2007р // Єдиний державний реєстр судових рішень України: http://www. reyestr.court.gov.ua.

підсудність даної категорії справ визначена законодавцем альтер­нативно (ст. 246 ЦПК), місце розгляду справи обирає заявник.

6. Суд, визнавши доводи заявника обґрунтованими, ухвалює рішення про визнання особи фізичної безвісно відсутньою. З рі­шенням суду ЦКпов'язує настання певних правових наслідків, одним з яких є встановлення опіки над майном фізичної особи. За чинним цивільним законодавством опіка над майном може встановлюватись нотаріусом у двох випадках:

1. особа оголошена безвісно відсутньою за рішенням суду (ч. 1ст. 44 ЦК);

2. місце перебування особи невідоме, до ухвалення рішення про визнання її безвісно відсутньою (ч. 2ст. 44 ЦК).

6.1. Після набуття рішенням суду законної сили, нотаріус за останнім місцем проживання безвісно відсутньої особи, за заявою заінтересованої особи, описує належне майно та встановлює над ним опіку. Особа, яка звертається до нотаріуса з проханням вста­новити опіку над майном, подає йому відповідну заяву, копію рі­шення суду, документи, що підтверджують право власності безвісно відсутньої особи на майно, при необхідності документи, які під­тверджують родинні зв'язки заявника та безвісно відсутньої особи, інші документи. Нотаріус, перевіряючи подані документи, вивчає питання на наявність перешкод у встановленні опіки над майном. Зокрема, чи відповідає особа вимогам до опікунів ЦК таПравила­ми опіки та піклування ,іншими актами законодавства.

Після вчинення вказаних дій, перевірки дієздатності майбутньо­го опікуна, наявності його письмової згоди бути опікуном, нотаріу­сом видається Свідоцтво опікуна над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою за формою № 17, затвердженою на­казом Міністерства юстиції України від 10 січня 2005 р. № 1/5. Свідоцтво надає право опікуну над майном безвісно відсутньої особи приймати виконання цивільних обов'язків на її користь, отримувати належні їй платежі, погашати за рахунок її майна борги, управляти цим майном в її інтересах.

¹ Правила опіки та піклування: Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999р. № 34/166/131/88 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.

Відповідно до ч. 3 ст. 39 ЦПК опікун захищає права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою. Опікун над майном на підставі Свідоцтва опікуна може представляти інтереси безвісно відсутньої особи у суді.

При вирішенні питання про встановлення опіки над майном нотаріус проводить огляд майна, складає його опис та передає опі­куну на зберігання. Складання опису майна, над яким встановлю­ється опіка, здійснюється за правилами, встановленими для вжиття заходів з охорони спадкового майна (розд. 20 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Опис здійснюєть­ся нотаріусом, який видав Свідоцтво опікуна над майном фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, або, за його дорученням, іншим нотаріусом. Після складання акта опису майна нотаріус при­значає охоронця цього майна та передає йому майно на зберігання. Охоронцем може бути призначено опікуна над майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, однак не виключається і призначення охоронцем іншої особи. По закінченні складання акта опису один його примірник видається нотаріусом охоронцю.

Якщо згодом певне майно виключається з акта опису, зокрема, на підставі рішення суду, на акті робиться напис, у якому за підписом нотаріуса, інших осіб, що підписали акт опису, вказується перелік вилучених речей. Цей напис скріплюється печаткою нотаріуса.

У випадку появи особи, яка була визнана безвісно відсутньою, одержання відомостей про місце її перебування, суд за заявою цієї особи або іншої зацікавленої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст. 45 ЦК). Уцьому випадку нотаріус, який встановив опіку над майном, за заявою відповідної особи знімає з майна опіку.

6.2. Встановлення опіки над майном можливе і до ухвалення судом відповідного рішення, у випадку, коли місце перебування особи невідоме. Нотаріусу повинні бути подані докази на підтвердження цього факту (довідки з її останнього місця проживання тощо).

Цивільне законодавство не пов'язує можливість встановлення опіки над майном із тим, чи подана заява про визнання особи без­вісно відсутньою до суду та чи прийнята вона судом до розгляду, тому нотаріус може встановити опіку над майном і до подання за­яви до суду. Ініціювати перед нотаріусом встановлення опіки над

майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, можуть зацікавлені особи або орган опіки та піклування.

Відповідно до ст. 248 ЦПК при підготовці до розгляду справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою суд через органи опіки та піклування вживає заходів щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої не відоме, якщо опіку над май­ном ще не встановлено, тобто питання не вирішено нотаріусом. Тобто суд має право при підготовці справи до розгляду звернутись до органу опіки та піклування з пропозицією ініціювати питання про встановлен­ня опіки над майном у нотаріальному порядку. Якщо опіку над майном уже встановлено, нотаріус або орган опіки та піклування інформують про цю обставину суд для врахування її при розгляді справи.

Можливість встановити опіку над майном особи, місце перебу­вання якої невідоме, може бути використано зацікавленими осо­бами для захисту її майнових інтересів, які охороняє закон, у ситу­ації, коли не сплив встановлений цивільним законодавством строк, що дає право визнати фізичну особу безвісно відсутньою в судово­му порядку. Оскільки фізична особа може бути визнана судом без­вісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування, до спливу цього строку унеможливлюється визнання судом фізичної особи безвісно відсутньою, саме тому виникає потреба у встановленні нотаріусом опіки над майном особи.

При встановленні опіки над майном особи, місце перебування якої невідоме, нотаріус призначає опікуна, видає йому Свідоцтво опікуна над майном, проводить опис майна та складає акт опису у такому самому порядку, що і при призначенні опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою в судовому порядку. Нормативно-правові акти МЮУ окремо не встановлюють форму Свідоцтва опікуна над майном фізичної особи, місце перебування якої невідо­ме, тому для цього може бути використане, з відповідним корегу­ванням, Свідоцтво опікуна над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою¹ (форма № 17).

¹ Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на правочинах і засвідчуваних документах: Наказ Міністерства юстиції України від 10 січня 2005 р. № 1 /5 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

14* Оф*^

6.3. У випадку появи особи,місце перебування якої було невідо­ме, встановлення місця її перебування, або ж відмови суду у задо­воленні заяви про визнання особи безвісно відсутньою, нотаріус знімає опіку з майна цієї особи.

Докладніше про встановлення опіки над майном див. коментар до глави 6 «Опіка та піклування».

7. ЦК встановлює лише загальні наслідки визнання судом фізич­ної особи безвісно відсутньою у вигляді встановлення опіки над її майном, надання опікуну права приймати виконання цивільних обов'язків на користь безвісно відсутньої особи, погашати за раху­нок її майна борги, управляти цим майном в її інтересах. Однак наведені правила не виключають встановлених законодавством до­даткових наслідків безвісної відсутності фізичної особи:

1. Шлюб з такою особою розривається державним органом РАЦС за заявою іншого з подружжя (ст. 107СК), незалежно від наявності неповнолітніх дітей (п. 6Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільно­го майна подружжя») та майнового спору між подружжям;

2. Припиняється представництво за довіреностями, виданими безвісно відсутньою особою або на її ім'я (п. п. 6, 7ч. 1ст. 248 ЦК),припиняється дія окремих договорів особистого характеру, зокрема доручення (ст. 1008 ЦК)та управління майном (ст. 1044 ЦК);

3. Діти безвісно відсутніх батьків визнаються дітьми, позбав­леними батьківського піклування (ст. 2Закону України «Про осно­ви соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»'),вони отримують право на утримання за рахунок коштів і майна безвісно відсутніх батьків (ст. 17Закону України «Про охорону дитинства»²);

4. Виїзд за межі України дітей зазначених фізичних осіб здійсню­ється без пред'явлення нотаріально посвідченої згоди цього з батьків,

¹ Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України від 2 червня 2005 р. № 2623-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 26. - Ст. 354.

² Про охорону дитинства: Закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402 - III / / Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. - Ст. 142.

а з пред'явленням оригіналу або нотаріально посвідченої копії рішен­ня суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім (п. 2-2Правил перетинання державного кордону громадянами України¹);

5. Усиновлення дитини безвісно відсутніх батьків проводиться без їхньої згоди (п. 2ч. 1ст. 219СК);

6. Прізвище дитини безвісно відсутньої особи може бути змі­нене на прізвище одного з батьків за його заявою (ч. 4ст. 148СК);

7. У непрацездатних членів сім'ї, які перебували на утриманні безвісно відсутньої особи, а у дітей -незалежно від перебування на утриманні, виникає право на пенсію у разі втрати годувальника (ст. 36Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсій­не страхування»);

8. Здійснюється державна реєстрація припинення підприєм­ницької діяльності фізичної особи підприємця (ч. 1ст. 46Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»);

9. Для безвісно відсутньої особи настають інші правові наслід­ки, зокрема припиняються її повноваження як народного депутата України (п. З ст. 4Закону України «Про статус народного депутата України»²), депутата місцевої ради (п. 6ч. 1ст. 5Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»³), члена Вищої ради юстиції (п. 4ч. 1ст. 18Закону України «Про Вищу раду юстиції»⁴), судді (п. 8ч. 1ст. 15Закону України «Про статус суддів»⁵), нотаріуса (ст. 12Закону України «Про нотаріат») та ін.

8. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою не призводить до відкриття спадщини (п. З Постанови Пленуму ВСУ від 30трав-

¹ Правила перетинання державного кордону громадянами України: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

² Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 р. № 2790- XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

³ Про статус депутатів місцевих рад: Закон України від 11 липня 2002 p. № 93-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

⁴ Про Вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. № 22/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 25. - Ст. 146.

^s Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ// Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

ня2008р.№ 7«Про судову практику у справах про спадкування»). Тому відсутні правові підстави заведення нотаріусом спадкової справи після безвісно відсутньої особи.

9. За наявності обставин, що спростовують юридичну фікцію безвісної відсутності (поява самої особи, одержання відомостей про її місце перебування), рішення суду про визнання особи безвіс­но відсутньою скасовується та наступають наслідки, передбачені ЦК,зокрема припиняється опіка над майном. Шлюб з такою осо­бою, якщо його було розірвано, може бути поновлений відділом реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. При цьо­му державний орган РАПС анулює актовий запис про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі (ч. З ст. 118 СК). Анулювання актового запису про розірвання шлюбу провадиться відділом РАЦС, у якому зберігається актовий запис, тільки за наявності рішення суду про скасування попереднього рішення суду про визнання цієї особи безвісно відсутньою. Як за­значалося, шлюб не може бути поновлений, якщо другий з подруж­жя особи, визнаної безвісно відсутньою, зареєстрував новий шлюб. У цьому разі той з подружжя, який з'явився, вправі одержати або витребувати свідоцтво про розірвання шлюбу від відділу реєстрації актів цивільного стану, у якому було зареєстровано розірвання шлюбу. При цьому актовий запис про розірвання шлюбу доповню­ється тими відомостями, яких бракує (п. 23 підрозд. 4розд. IIIПравил реєстрації актів цивільного стану¹).

Оголошення фізичної особи померлою

10. Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) -судове визнання померлою фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. При оголошенні особи померлою суд виходить з презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих,

¹ Про внесення змін до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні: Наказ Міністерства юстиції України від 22 листопада 2007 р.№ 1154/5 // Офіційний вісник України. - 2007. - № 90. - Ст. 3320.

однак встановити це достеменно неможливо. Тому оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв'язку з тривалою безвісною відсутністю особи.

Звертаючись до суду із заявою про оголошення особи померлою, заявник повинен довести свою юридичну зацікавленість у вирішенні цієї справи. її інтерес може полягати, зокрема, в отриманні спадщини.

11. Слід мати на увазі, що безвісна відсутність та оголошення померлою є юридичними станами особи, які не пов'язані між собою, тому закон не вимагає для оголошення особи померлою спочатку обов'язково визнати її безвісно відсутньою. Однак на практиці при вирішенні питання про оголошення особи померлою суди дослі­джують питання, чи визнавали її до цього безвісно відсутньою. Так, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 19 бе­резня 2001 р. А. визнано безвісно відсутнім в с Руська Поляна Черкаського району Черкаської області, цей же суд рішенням від 12 січня 2007 р. оголосив його померлим¹.

12. ЦК визначає дві підстави оголошення фізичної особи по­мерлою:

1. Тривала безвісна відсутність -у місці її постійного про­живання немає відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років;

2. Особа зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного не­щасного випадку; в такому разі цей термін скорочується до шести місяців. Такими обставинами можуть бути визнані природні ката-клізми (землетруси, повені², гірські обвали, зсуви тощо) та інші дії військового або політичного характеру. Наприклад, однією з таких обставин визнається знаходження громадянина в Ленінграді в пе­ріод блокади міста³.

¹ Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 12 січня 2007 р. Спра­ва № 2 О-6/07 // Єдиний державний реєстр судових рішень України: http://www. reyestr.court.gov.ua.

Наприклад, під час повені на території Прикарпаття влітку 2008 р. загинули та зникли безвісти 38 осіб.

Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Застосу­вання судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За заг. ред. П. І. Шевчука. - К., 2002. - С 220.

152 ^g^^

Певні особливості мають випадки, коли особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями. В такому випадку вона може бути оголо­шена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Суду надано право оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

За цих обставин оголошення осіб померлими пов'язувалося з подіями Великої Вітчизняної війни 1941-45pp.Незважаючи на тривалий час, що минув після закінчення війни, такі справи ще про­довжують зустрічатися у практиці. Так, К. звернулася до суду із заявою про оголошення померлим її брата, який, будучи призваним до Радянської армії у 1944p.,з фронту не повернувся. У 1946р. його родина отримала повідомлення, що у списках загиблих, по­мерлих від ран, та тих, що пропали безвісти, він відсутній, подальші розшуки виявилися безрезультатними. Оголошення брата померлим необхідно для того, щоб вирішити питання про його частку у спад­щині після смерті матері, яке залишилося відкритим. Суд заяву за­довольнив, оголосивши особу померлою.

В сучасних умовах актуальною є проблема щодо визначення юри­дичного стану осіб, які пропали безвісти у зонах локальних військо­вих конфліктів на території колишнього СРСР (Абхазія, Чечня, Південна Осетія, Придністров'я, Нагірний Карабах та ін.) та світу (Югославія). Військові конфлікти в цих регіонах не завжди офіційно визнаються воєнними діями, не мають чітко визначених часових меж, що ускладнює вирішення справ про оголошення померлими осіб, які зникли під час цих конфліктів. Хоча кількість зниклих безвісти під час цих подій є досить великою. Так, за даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, за період югославського конфлікту без­вісти зниклими вважаються 34тис. 278осіб. У РФбезвісти зникли­ми вважаються 600тис. осіб, під час війни в Чечні за офіційними даними безвісти зникли майже 5тис. осіб. Хоча з часу закінчення війни в Афганістані минуло більше десяти років, невідомою залиша­ється доля більш ніж 300 військовослужбовців колишнього СРСР.

При вирішенні питання про кваліфікацію тих чи інших обставин як воєнних дій суд може виходити з положень відповідних міжнарод­но-правових актів, зокрема керуватись Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 p., що стосуються захисту жертв міжнародних

збройних конфліктів, та додатковими протоколами до них, які під­писані та набули чинності для України.

13. Однією з умов оголошення особи померлою є відсутність в органах реєстрації цивільного стану даних про її смерть. Тому суд робить із цього приводу запити до органів РАЦС щодо наявності актового запису про реєстрацію смерті особи. За наявності акто­вого запису про смерть заява про оголошення особи померлою судовому розгляду не підлягає.

14. При оголошенні особи померлою важливе значення має термін вірогідної смерті особи. За загальним правилом, фізич­на особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду. Однак якщо особа пропала безвісти за об­ставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припус­тити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, вона може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті, про що має бути зазначено у рішенні суду.

Ж. звернувся до суду з вимогою оголосити померлим його сина. Заявник вказав, що 25червня 1990р. його син відправився до Алтайського краю (РФ) ускладі туристичної групи. 7липня, пря­муючи з групою, його син підвернув ногу, і інструктор повернув його на базу одного. Група продовжила прямувати маршрутом, однак при поверненні на базу було встановлено, що син Ж. не по­вертався. Пошуки результатів не дали. Рішенням суду від 11берез­ня 1991р. його оголошено померлим, при цьому суд визнав днем смерті дату набуття рішенням законної сили. Це рішення було змінено виходячи з того, що є підстави вважати загибель особи від нещасного випадку: не маючи навичок пересування в горах і тай­зі, син Ж. міг заблукати під час переходу через гірські річки та джерела, міг зірватися у провалля і загинути, його водою могло віднести до одного з водопадів. До того ж, у той час у даному ра­йоні пройшли істотні опади, рівень води у гірських водоймищах піднявся більш ніж на 1метр. З огляду на викладене, днем його смерті слід вважати день його вірогідної смерті, а не дату набуття судовим рішенням законної сили.

1S4 Є^#^-

15. ЦКвизначає, що при оголошенні судом фізичної особи по­мерлою настають такі правові наслідки, як і при смерті особи. Оголошення судом фізичної особи померлою не скасовує необ­хідності реєстрації її смерті в органах РАЦС. Тому відповідно до ст. 249 ЦПК після набрання рішенням законної сили воно над­силається до відповідного органу РАЦС для реєстрації смерті та державній нотаріальній конторі для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Увага, нотаріусе!

15.1. Внаслідок оголошення особи померлою відкрива­ється спадщина (ч. 1ст. 1220 ЦК), прицьому певну спе­цифіку має час відкриття спадщини. Оскільки днем смер­ті особи визнається день набрання законної сили рішенням суду, цей же день вважається часом відкриття спадщини. Однак якщо суд відповідно до ч. З ст. 46 ЦК визначив у рішенні іншу дату вірогідної смерті особи і на момент набуття рішенням законної сили строки прийняття спадщини та інші строки вже спливли, то, з метою охо­рони інтересів спадкоємців, часом відкриття спадщини все одно слід визнавати день набрання рішенням суду законної сили.

15.2. Шлюб з особою, оголошеною померлою, припиняється (ч. 1ст. 104СК). Однак нотаріусам слід мати на увазі, що шлюб припиняється не автоматично, зокрема якщо смерть особи, оголо­ шеної судом померлою, не була зареєстрована в органах реєстрації актів цивільного стану, то шлюб не вважається припиненим (п. 22підрозд. 4розд. III Правил реєстрації актів цивільного стану);

3. Припиняється представництво за довіреностями, виданими фізичною особою або на її ім'я (п. п. 6, 7ч. 1ст. 248 ЦК),припиня­ються зобов'язання, нерозривно пов'язані з особою відповідної сторони (ст. 608 ЦК),а також інші правовідносини особистого характеру, правонаступництво в яких не допускається, наприклад, договори доручення (ч. 1ст. 1008 ЦК),комісії (ст. 1027 ЦК),управ­ління майном (ст. 1044 ЦК);

4. З оголошенням особи померлою законодавство пов'язує настання тих самих правових наслідків, що і при судовому посвід­ченні безвісної відсутності (пп. 7.3.-7.9.п. 7коментарю).

Увага, нотаріусе!

16. Оформлення спадщин після осіб, оголошених помер­лими, має певні особливості, пов'язані з обмеженням спад­коємців у праві відчужувати успадковане нерухоме майно. У зв'язку з цим нотаріусу при видачі свідоцтва про право на спадщину слід перевіряти, чи не був спадкодавець оголошений померлим. У свідоцтві про смерть така інформація не зазначається, однак актовий запис про смерть буде містити ці дані, оскільки гра­фа 11(«Документ, що підтверджує факт смерті») актового запису заповнюється відповідно до документа лікувального закладу або рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення гро­мадянина померлим (п. 5Правил заповнення бланків актових за­писів цивільного стану та свідоцтв, що видаються на підставі вчи­нених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні¹).Тому нотаріус має право зробити запит до органів РАЦС. Пересвідчившись, що спадкодавця було оголо­шено померлим, нотаріус за місцезнаходженням нерухомого майна при видачі свідоцтва про право на спадщину накладає заборону його відчуження строком на п'ять років (п. п. 5п. 250Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій), про що робить відповід­ний напис на свідоцтві. П'ятирічний строк відраховується з дня видачі свідоцтва про право на спадщину.

17. Оскільки в основі оголошення особи померлою лежить пре­зумпція смерті цієї особи, ЦКвизначив підстави і наслідки її спрос­тування (ст. 48 ЦК).Підставами є поява самої особи або одержан­ня відомостей про місце її перебування.

Правові наслідки появи фізичної особи, оголошеної померлою:

1. Рішення суду про оголошення особи померлою скасовуєть­ся, копія рішення суду надсилається до відповідного органу РАЦС для анулювання актового запису про смерть (ч. 2ст. 250ЦПК), на підставі рішення суду актовий запис анулюється;

2. Якщо смерть особи, оголошеної судом померлою, була зареєстрована в органах РАЦС, а другий з подружжя не взяв новий

¹ Правила заповнення бланків актових записів цивільного стану та свідоцтв, що вида­ються на підставі вчинених актових записів, у державних органах реєстрації актів цивільного стану в Україні: Наказ Міністерства юстиції України від 1 грудня 2003 р. № 148/5 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 49. - Ст. 2S83.

шлюб, то шлюб вважатиметься поновленим тільки після анулю­вання актового запису про смерть на підставі рішення суд (ч. 1ст. 118СК, п. 22підрозд. 4розд. III Правил реєстрації актів ци­вільного стану);

3. Нотаріусом знімається заборона відчуження нерухомого майна, накладена при видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 253Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій);

4. Особа набуває права вимагати повернення її майна, яке перейшло до інших осіб (ст. 48 ЦК).Однак скасування рішення про оголошення особи померлою не тягне за собою автоматичного і повного повернення у первісний стан учасників усіх правочинів та інших правовідносин, що виникли у зв'язку з оголошенням її по­мерлою. При цьому слід мати на увазі наступні особливості засто­сування правил ст. 48 ЦК:

а) юридична конструкція ст. 48 ЦКпередбачає лише вимогу про повернення майна, а про визнання недійсним правочину чи за­ стосування наслідків недійсності правочину, тому правила ст. 16 ЦКзастосуванню не підлягають;

б) майно, набуте безоплатно, зокрема, на підставі договорів дару­ вання, в порядку спадкування тощо, за вимогою особи підлягає поверненню їй в натурі, правила ч. З ст. 48 ЦК провідшкоду­ вання вартості майна в цьому випадку не застосовуються. Тоб­ то, якщо майно, яке перейшло безоплатно, в натурі не збереглося, вимоги про відшкодування його вартості задоволенню не під­ лягають;

г) положення ч. 2ст. 48 ЦК проте, що вимагати повернення майна особа, яка була оголошена померлою, може незалежно від часу появи, слід розуміти таким чином, що на ці вимоги відповідно до ч. 2ст. 268 ЦКпозовна давність не поширюється. Причому це правило застосовується лише у випадках безоплатного переходу майна. На вимоги про повернення майна, яке перейшло за від- платними договорами, позовна давність застосовується на за­ гальних підставах;

д) обов'язок повернути грошові суми, отримані від реалізації май­ на, покладається лише на державу, Автономну Республіку Крим або територіальну громаду. На набувачів майна з числа інших

учасників цивільних правовідносин цей обов'язок не поширю­ється. Право особи вимагати від суб'єктів, перелічениху ч. 4 ст. 48 ЦК, сплати суми, одержаної від реалізації майна, застосовується незалежно від підстав, за яких воно перейшло до них, наприклад як безхазяйне (ст. 335 ЦК), яквідумерла спадщина (ст. 1277 ЦК) чи на інших підставах.

18. Оголошення фізичної особи померлою слід відрізняти від встановлення факту смерті у певний час (п. 8ч. 1ст. 256ЦПК) та встановлення факту реєстрації смерті. На необхідність чіткого розмежування вказаних категорій справ звертається увага у По­станові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про вста­новлення фактів, що мають юридичне значення»¹. Всі вказані спра­ви хоча і розглядаються судом в порядку окремого провадження, тобто є процесуально схожими, однак різняться за предметом до­казування². Якщо при встановленні факту смерті час і місце смер­ті особи достовірно відомі, однак реєстрація смерті у відповідних органах не здійснена, а документи, які підтверджують цю подію, втрачені - органи РАЦС здійснити державну реєстрацію факту смерті не можуть. Встановлення в судовому порядку факту смерті особи можливе за умови подання документів про відмову органів реєстрації актів цивільного стану в реєстрації події смерті. При цьому заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин (п. 13Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»). Крім того, доведенню підлягають обставини, що смерть не була зареєстрована і не може бути зареєстрована у зв'язку з від­сутністю відповідних документів. Реєстрація факту смерті, вста­новленого в судовому порядку, якщо з часу настання смерті не минуло одного року, провадиться у книгах актових записів про смерть як первинна, а якщо минуло більше року, -у книгах понов-

¹ Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення: Постанова Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 р. № S // Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / Відп. ред. П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С 425 - 433.

² Чудиновская Н. А. Установление юридических фактов в гражданском и арбитражном процессе. - М., 2008. - С. 115.

ленихактових записів (п. 9підрозд. 2 розд.IllПравилреєстрації актів цивільного стану).

При встановленні факту реєстрації смерті метою судового роз­гляду є з'ясування обставини, чи була смерть фізичної особи заре­єстрована у відповідних державних органах. Сама по собі смерть особи може в таких випадках слугувати лише одним з доказів факту її реєстрації¹.

Істотно відрізняється коло обставин, які підлягають встановлен­ню при оголошенні особи померлою. При розгляді справ даної категорії суд виходить не з факту смерті, а лише з його припущення. Відповідно до предмета доказування входить не факт смерті фізич­ної особи, а обставини, вичерпно визначені у ст. 46 ЦК -відсутність відомостей про місце перебування особи протягом встановленого часу тощо.

Елисейкин П. Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., 1973. -С. 114.

^&»^?&IS9

^{РОЗДІЛ 9}

Акти цивільного стану

Стаття49. Акти цивільного стану

1. Актами цивільного стану є події та дії, які нероз­ривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, «U—J змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

2. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

3. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповід­но до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розі­рвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

СІ. З наведеного у ч. 1ст. 49 ЦКвизначення випли- Ш вають найбільш важливі юридичні ознаки актів цивіль- * ного стану:

1 )їх слід сприймати як юридичні факти, тобто такі дії та події, які є підставою виникнення, зміни та припинення ци­вільних прав і обов'язків. В цьому аспекті стаття, що коментуєть-

160 ^gg**^

ся, перебуває у логічному зв'язку із загальними правилами ЦК щодо підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11 ЦК), будучи при цьому спеціальною нормою щодо останньої;

2. існує нерозривний зв'язок актів цивільного стану з фізичною особою, що унеможливлює застосування приписів даної статті до інших учасників цивільних правовідносин;

3. в науці цивільного права назва даної групи юридичних фактів обумовлена тим, що вони здійснюють вплив не на одиничні, кон­кретні правовідносини за участю тієї чи іншої фізичної особи, а на її найбільш важливі юридичні стани - правоздатність та діє­здатність¹. Саме цей підхід втілено законодавцем, який вказав, що акти цивільного стану започатковують, змінюють або припиняють можливість фізичної особи бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків. На конкретні правовідносини за участю фізичних осіб акти цивільного стану впливають лише опосередковано.

4. самі цивільні стани відображають триваючі, сталі характеристики правовідносин та їх учасників. Вони характеризуються відносною стабільністю, тривалим часом існування, протягом якого вони можуть неодноразово, у поєднанні з іншими юридичними факта­ми, спричиняти настання правових наслідків.

2. Стаття, що коментується, визначає у невичерпний спосіб пере­лік актів цивільного стану, вказуючи на найбільш важливі. При цьому в ЦК таактах цивільного законодавства містяться інші акти цивільного стану, не перелічені у ст. 49 ЦК. Доних відноситься, зокрема, визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК),оголо­шення її померлою (ст. 46 ЦК),скасування рішень про це (ст. ст. 45, 48 ЦК),проживання однією сім'єю (ст. 1264 ЦК),перебування на утриманні (ст. 1265 ЦК)тощо.

3. Всі акти цивільного стану можуть бути поділені на дві групи: 1) такі, що підлягають державній реєстрації, до яких відносяться

народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. Перелік актів, що підлягають державній реєстрації, є вичерпним і розширюваль-

¹ Белов В. А. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учебник. - М.: Центр ЮрИнфор, 2003. - С 140.

ного тлумачення не потребує. У свою чергу, акти цієї групи, за­лежно від впливу державної реєстрації, поділяються на такі, державна реєстрація яких має посвідчу/вальне значення, тобто права та обов'язки виникають незалежно від самого акта держав­ної реєстрації (народження, смерть), та правоутворююче, коли права та обов'язки пов'язуються з моментом державної реєстра­ції (укладання та розірвання шлюбу, зміна прізвища); 2)такі, що реєстрації не вимагають. Необхідності у спеціальній державній реєстрації цієї групи актів не виникає, оскільки вони вважаються очевидними, або ж їх існування пов'язується з акта­ми інших державних органів, зокрема судів (досягнення певного віку (14або 18років), обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною, обмеження або позбавлення права само­стійно розпоряджатися заробітком та іншими доходами). Юридичне значення державної реєстрації актів цивільного стану полягає у тому, що закон визнає за відповідними записами силу без-спірного доказу. Актові записи, вчинені в органах реєстрації, до спростування їх в судовому порядку є безспірними доказами посвід-чуванихними актів (ч. З ст. 158КпШС). З метою забезпечення ста­більності цивільного обороту, захисту прав та інтересів його учасни­ків законодавство України виходить з презумпції достовірності актів цивільного стану, зареєстрованих у встановленому порядку.

4. Незважаючи на те, що у коментованій статті міститься поси­лання на спеціальний закон, який би визначав порядок реєстрації актів цивільного стану, такого закону наразі не прийнято.

Система органів реєстрації, їх завдання та компетенцію, правові та організаційні основи їх діяльності визначено Законом України «Про органи реєстрації актів громадянського стану». Крім того, до прийняття спеціального закону зберігає чинність розділ V«Акти громадянського стану» Кодексу про шлюб та сім'ю України, затвер­дженого Законом від 20червня 1969p. № 2006-VII,в частині, що не суперечить СК (п. 2Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»¹).

¹ Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів: Постанова Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 р. № 3 // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 7.

Окрім наведених актів, порядок державної реєстрації визнача­ється Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, а при здійсненні реєстрації дипломатичними представництвами і кон­сульськими установами -Консульським статутом України¹ та Ін­струкцією про порядок реєстрації актів цивільного стану в дипло­матичних представництвах та консульських установах України².

Проведення державної реєстрації актів цивільного стану покла­дено законом на державні відділи РАЦС районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонні управліня юстиції, виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульські установи та дипломатичні представництва України за кордоном.

За загальним правилом, реєстрація актів цивільного стану про­вадиться органами реєстрації в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів (ст. 19Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану»³). Однак на­родження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбав­лення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Держав­ного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до По­рядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян⁴. Порядок визначає процедуру створення та ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Державний реєстр впро­ваджується Міністерством юстиції України з 1 грудня 2008 р.

Кожен факт реєстрації акта цивільного стану підтверджується відповідно свідоцтвами про народження, смерть, шлюб, розірван-

¹ Про Консульський статут України: Указ Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94// Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

² Про внесення змін та доповнень до Інструкції про порядок реєстрації актів грома­ дянського стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України: Наказ Міністерства юстиції України від 25 серпня 2004 р. № 90/5/191 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 35. - Ст. 2376.

³ Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон України від 24 грудня 1993 р. № 3807-ХІІ // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Ре­ жим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

⁴ Порядок ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. № 1064 // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi.

ня шлюбу, зміну імені на бланках суворої звітності, виготовлених за єдиними зразками, затвердженими постановою Кабінету Мініст­рів України від 12 вересня 2002 р. № 1367 «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану»¹.

Таким чином, для вчинення певної нотаріальної дії нотаріусу може бути пред'явлене свідоцтво про реєстрацію акта цивільного стану. Крім того, реєстрація акта цивільного стану або інші відомості з ак­тових записів чи їх відсутність можуть бути підтверджені довідкою органів РАЦС чи Витягом з реєстру встановленої форми.

З метою захисту прав фізичних осіб, охорони таємниць їх осо­бистого життя окремі відомості, будучи внесеними до актових за­писів, не відображаються у відповідних свідоцтвах про реєстрацію актів цивільного стану (окремі відомості про батьків, усиновлення, позбавлення і поновлення батьківських прав, причину смерті та ін.). Наприклад, на підставі рішення суду про позбавлення батьківських прав, що набрало законної сили, до актового запису вносяться від­повідні відомості, що засвідчуються підписом посадової особи і печаткою відділу реєстрації актів цивільного стану. У таких випадках відомості про батьків з актового запису не виключаються, а тому з батьків, якого позбавлено батьківських прав, повторне свідоцтво про народження дитини не видається (п. 34підрозд. 1розд IIIПравил реєстрації актів цивільного стану).Однак це не применшує юридичної сили відповідних записів про реєстрацію актів цивіль­ного стану, за необхідністю (наприклад, для підтвердження факту споріднення, вирішення питання про закликання до спадкування) нотаріус може за письмовим запитом витребувати дані, що містять­ся у записах про реєстрацію актів цивільного стану або у держав­ному реєстрі актів цивільного стану.

5. Для з'ясування тих чи інших обставин, що необхідні для вчи­нення нотаріальної дії нотаріус має право в порядку, передбачено­му ст. 46Закону України «Про нотаріат», зробити письмовий запит до органів РАЦС:

При цьому свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, видані до набрання чинності цією постановою (включаючи і ті, що видані за часів існування Союзу РСР) є дійсними і обміну не підлягають.

Інструкція з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян: Наказ Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 р. № 1269/5 // Офіційний вісник України. - 2008. - № 56. - ст. 1891.

164 ^p*J£—

• про надання відомостей про державну реєстрацію акта цивіль­ного стану -нотаріус, у веденні якого перебуває спадкова спра­ва (п. 9розд. І Правил реєстрації актів цивільного стану);

• про надання копії актового запису -нотаріус, у веденні якого перебуває спадкова справа (п. 19розд. IV Правил реєстрації актів цивільного стану);

• про надання Витягу з реєстру актів цивільного стану -нотаріус, якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ним повноважень, визначених актами законодавства (п. 16Порядку ведення Дер­жавного реєстру актів цивільного стану громадян).

Витяг з реєстру надається нотаріусу безоплатно. На письмовий запит може бути надано повний витяг з Реєстру щодо актового за­пису про народження, смерть, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, всиновлення, встановлення батьківства, або відсутність актового запису цивільного стану громадян (п. п. З.4.п. З розд. IIIІнструкції з ведення державного реєстру актів цивільного стану громадян¹).

Увага, нотаріусе!

6. При вчиненні нотаріальних дій слід мати на увазі, що в окремих випадках рішення суду не може розглядатися як документ, що підтверджує відповідні акти цивільного стану, а є підставою реєстрації встановленого рішенням акта з ви­дачею відповідного свідоцтва, зокрема:

а) рішення суду про оголошення особи померлою або про встанов­ лення факту смерті особи в певний час є підставою для реєстра­ ції смерті (п. 1підрозд. 2 розд. III Правил реєстрації актів цивіль­ ного стану);

і

б) рішення суду про розірвання шлюбу що набуло чинності, є під­ ставою для державної реєстрації розірвання шлюбу (п. 1 підрозд. 4розд. IIIПравил реєстрації актів цивільного стану).

^з^ІЬ^іб*

^{РОЗДІЛ 10}

Фізична особа-підприєм ець