6. Місце проживання деяких категорій осіб

Законодавством передбачені правила визначення місця прожи­вання для деяких категорій фізичних осіб.

6.1.Особа, яка досягла віку чотирнадцяти років, згідно з ч. 2ст. 29 ЦКможе вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Варто відзначити, що на­веденим положенням регулюється особисте немайнове право не­повнолітньої особи на вибір місця проживання. Причому знову простежується колізія із Законом України «Про свободу пересу­вання та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки в ньому закріплюється, що вільний вибір місця проживання обме­жується щодо осіб, які не досягли 16-річного віку (абз. 2 ч. 2 ст. 13). Видається, що у питанні регулювання вибору місця проживання Закон виступає спеціальним законодавчим актом по відношенню до ЦК.До того ж, у самій ч. 2ст. 29 ЦКзазаначено посилання на те, що обмеження у виборі місця проживання можуть бути вста­новлені законом. За таких умов підлягає використанню правило,

передбачене Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»¹.

Разом із тим положення цього Закону не спростовують положень ч. 3.ст. 160СК², у якій вказується, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Тобто мається на увазі те, з ким із батьків буде проживати неповнолітня особа.

Тлумачення наведеної норми у поєднанні з ч. ч. З, 4ст. 29 ЦКдозволяє зробити ще один досить важливий висновок -щодо вста­новлення місця проживання неповнолітньої особи, оскільки в ч. 2ст. 29 ЦК неміститься правил його визначення. Місцем проживан­ня неповнолітньої особи слід вважати місце проживання її батьків (усиновлювачів) або ж одного з них, піклувальника або місцезна­ходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в яко­му вона проживає.

6.2. Особа віком від десяти до чотирнадцяти років. Відпо­відно до ч. З ст. 29 ЦКмісцем проживання її є місце проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає. Тобто закріплю­ється загальне правило, що малолітня особа віком від десяти до чотирнадцяти років проживає зі своїми законними представни­ками (ст. 242 ЦК).

Окрім цього, законодавець презюмує, що особа, яка досягла де­сяти років, в силу свого фізичного та духовного розвитку, приймає активну участь у обранні свого місця проживання, яка втілюється у досягненні згоди поміж самою дитиною та батьками³, або усинов-лювачами (опікуном) або організацією, що виконує щодо неї функ­ції опікуна. Причому варто закцентувати увагу на тому моменті,

¹ Слід відмітити, що у випадку набуття (у разі реєстрації шлюбу - ч. 2 ст. 34 ЦК) або на­дання (якщо записана батьком або матір'ю дитини - ч. 1 ст. 35 ЦК) повної цивільної дієздатності, тобто до шістнадцятирічного віку, зазначені обмеження також поширюють­ся на таку особу. Оскільки у цьому випадку слід застосовувати ч. З ст. 25 ЦК, в якій передбачається, що у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

¹ Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

³ Аналогічне правило міститься й в ч. 2 ст. 160 СК.

74 ^^де*^-

що за такоюзгодою може бути передбачене інше місце проживан­ня малолітньої особи (абз. 1ч. З ст. 29 ЦК). Уразі наявності спору місце проживання цієї групи малолітніх осіб визначається органом опіки та піклування або ж судом (абз. 2ч. З ст. 29 ЦК).

6.3. Особа, яка не досягла віку десяти років. Як і для попередньої категорії малолітніх осіб, місце проживання особи, яка не досягла десяти років, визначається місцем проживання її законних пред­ ставників, тобто батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або ж встановлюється за місцезнаходжен­ ня навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4ст. 29 ЦК).

Однак особа, яка не досягла десяти років в силу свого розвитку, не бере участі у визначенні власного місця проживання. Зазначено­му правилу кореспондує положення ч. 1ст. 160СК, де передбача­ється, що місце проживання дитини, яка не досягла віку десяти років, визначається за згодою батьків.

4. Недієздатна особа. Спеціальне правило щодо визначення місця проживання недієздатної особи обумовлюється особливос­тями її статусу як особи, не здатної своїми діями набувати для себе прав та виконувати обов'язки. Це неминуче відбивається й на її місці проживання, адже така особа має постійно бути під доглядом опікуна. Внаслідок цього її місце проживання встановлюється за допомогою місця проживання її опікуна або місцезнаходження від­повідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК), оскільки вони є її законними представниками і вчинюють за неї всі юридично значимі дії.

5. Ачтина-сирота, дитина, позбавлена батьківського піклування. У Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько­го піклування» (абз. 18 ст. і)¹ передбачається особливість визна­чення місця проживання цієї категорії осіб, яким вважається: міс­цезнаходження закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; жиле приміщення дитячого будинку сі-

¹ Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закон України від 13 січня 2005 р. № 2342-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодавство України. - Режим до­ступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

мейного типу, прийомної сім'ї, опікунів або піклувальників; житло, в якому дитина проживає; інше житло¹.