kardash_marketing_product_policy

Результати функціонування інфраструктури ринку товарів та послуг виявляються переважно не в матеріально-речовій формі, а у вигляді корисного ефекту, тобто власне продукцію інфраструктури не можна нагромаджувати. Характерною особливістю елементів інфраструктури ринку товарів та послуг є їх просторова невзаємозамінність. Велика концентрація складових інфраструктури в одному місці не може компенсувати їхнього браку в іншому. Крім того, елементи інфраструктури є різними за технікоекономічними характеристиками. Одні з них створюють розгалужені мережі, інші — мають одиничний характер. До перших належать транспортні комунікації, мережі зв’язку, енерго- і водопостачання. Вони мають напрям, протяжність, пропускну здатність. Одиничними елементами інфраструктури ринку товарів та послуг є складські приміщення, залізничні станції, місця виконання навантажувально-розвантажувальних та перевалочних робіт, електричні підстанції тощо. Уже навіть із цього можна висновувати, що економічний зміст інфраструктурної діяльності позначений великою складністю та багатогранністю. Інфраструктура товарних ринків повинна забезпечувати взаємозв’язок між виробниками та споживачами, попитом і пропонуванням. Від ефективності взаємодії складових механізму інфраструктури то-

162

стей, створенням торгово-транспортних фірм. Велику роль у сучасній економіці відіграють транспортні термінали, на яких досягається комплексне обслуговування потреб клієнтів щодо засобів перевезень, складських приміщень, спеціальної техніки, фасування і таропакування продукції. Підсистема кредитно-фінансового й організаційного забезпечення товарних ринків сприяє раціоналізації товароруху безперебійними розрахунками, розвитком різних форм кредитування, конкурентного ціноутворення, страхування фінансових ризиків торговельної діяльності інвесторів і кредиторів організацій інфраструктури.

У переважній більшості країн з розвинутою ринковою еконо-

мікою підсистема нормативно-правового забезпечення товарних ринків забезпечує розроблення законів та інших нормативних актів щодо регламенту дій учасників товарних ринків, організації оптової торгівлі, надання послуг, попередження правопорушень у торговельній сфері.

Отже, створення прогресивної інфраструктури товарних ринків передбачає координацію діяльності різних суб’єктів економіки в регіональному, галузевому та інституціональному аспектах. Тому розвиток інфраструктури доцільно здійснювати на засадах комплексного системного підходу з використанням програмного методу реалізації рішень.

Ринок засобів виробництва передбачає купівлю і продаж таких чинників виробництва, як земля, праця, капітал. З першим ототожнюють не тільки землю як таку, а й усе, що видобувається з неї та вирощується на ній, — корисні копалини, зернові культури, бавовна, цукровий буряк і т. п. Праця в широкому розумінні — це послуги всіх, хто працює. Важливим інструментом цього ринку є біржі праці, де формується попит на трудові ресурси і пропонування таких. Головною засадою теорії ринкового господарства є принцип: людина працює тим краще, чим очевидніше результати цієї праці поліпшують її власне життя. До капіталу відносять засоби виробництва, будівлі, споруди, верстати, обладнання, а також гроші, необхідні для їх придбання. З певною умовністю до ринку засобів виробництва можна віднести і підприємницький талант, котрим володіє людина. Світовий досвід свідчить, що він притаманний тільки 5—10 % працездатного населення.

Фінансовий, або грошовий, ринок відбиває попит і пропонування фінансових ресурсів, тобто грошей, акцій і т. п. Обов’язковою умовою успішного функціонування фінансового ринку є наявність фондових і валютних бірж.

164

Ринок товарів широкого вжитку є полісистемним утворенням. Тому всередині нього виділяють ринки окремих споживчих товарів і послуг, наприклад хлібопродуктів, косметики, швейних виробів, взуття. Залежно від термінукористуваннятоварамирозрізняють:

•ринок предметів із терміном служби один рік і більше;

•риноктоварівіз тривалістю використанняменше одногороку. Товарами на першому ринку є автомобілі, пральні машини,

холодильники, телевізори, персональні комп’ютери тощо. До товарів короткотермінового користування відносять продукти харчування, одяг, взуття, бензин і мастило, пальне та ін. Насичення ринку споживчими товарами та послугами, забезпечення збалансованості попиту і пропонування є першою ознакою соціальної

166

ринкової економіки. Якщо попит значно перевищує пропонування товару — це ознака так званого ринку продавця, на якому має місце стійкий дефіцит товарів та послуг. Такий ринок установлює диктат продуцента над споживачем щодо цін, асортименту та якості товарів. Він не виконує своєї головної функції — задоволення потреб людей відповідно до їхніх запитів і купівельної спроможності. Перевищення пропонування над попитом є характерною ознакою ринку покупця. За цих умов споживач має можливість порівнювати різні товари багатьох виробників, оцінювати відповідність споживчих якостей цих товарів своїм бажанням і можливостям. Ринок покупця є найпоширенішим урозвинутихкраїнах.

Рис. 6.2. Типи ринків за характером та об’єктами сфери обміну

167

Зрозуміло, що ця класифікація ринків не претендує на вичерпність і може бути значно розширена за рахунок інших критеріїв та ознак.

6.2. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ

Координація незалежних рішень у ринковій економіці здійснюється за допомогою ринкового механізму. Основою цього механізму є ціни, які виконують функцію сигналів-

інформаторів виробників і споживачів товарів про умови, що склалися на ринку. Саме ціни є «генеральним координатором» ринкової економіки, що збалансовує безліч індивідуальних економічних рішень. Головною регуляційною та контрольною силою ринкової економіки є конкуренція. В економічній літературі існує кілька підходів до визначення конкуренції. Одні науковці розглядають її як змагання суб’єктів господарювання для досягнення найліпших результатів. Інші вбачають у конкуренції частину ринкового механізму, котрий забезпечує досягнення рівноваги між попитом і пропонуванням. Колись А. Сміт тлумачив конкуренцію як суто поведінкову категорію: змагання на ринку індивідуальних продавців і покупців за найвигідніші умови продажу й закупівлі. Ще інші розглядають конкуренцію тільки як критерій визначення типу галузевого ринку. Але всі вони погоджуються з тим, що форми і методи конкуренції залежать від кількісного співвідношення продавців та покупців, тобто учасників ринку. Варіанти таких співвідношень наведено в табл. 6.3.

Таблиця 6.3

ВИДИ КОНКУРЕНЦІЇ

Форми ринку

Конкуренція примушує продуцента виробляти саме ті вироби і за такими цінами, які бажає придбати і які може сплатити споживач. Вона виявляється в пропонуванні нових продуктів, по-

168

Для оцінювання рівня монополізації ринку застосовується індекс Герфіндаля—Гіршмана (Іхх)

Ixx = ∑Aj 2 ,

де Іхх — індекс концентрації ринку;

Aj — частка фірми на ринку за ∑Aj 2 =1.

Крім цього, для оцінювання концентрації ринку застосовується ще один індекс. Він розраховується піднесенням до квадрата відсоткової частки ринку кожної із фірм та їх підсумовуванням. Для галузі, де діють n фірм, застосовується така формула розрахунку:

Н = Р12 + Р22 + …. + Рп2.

Згідно з формулою зі зростанням концентрації ринку індекс Герфіндаля—Гіршмана збільшуватиметься. Максимальної величини (10 000) він досягне тоді, коли на ринку діятиме лише одна фірма. Індекс Герфіндаля-Гіршмана широко застосовується в країнах розвинутої ринкової економіки для обмеження монополізації і створення гнучкої ринкової структури. Наприклад, у США ринок вважається нормальним для конкуренції, якщо Іхх < 1000. Це забезпечується тоді, коли на ринку конкретного товару (послуги) склалися такі обставини:

•на ньому працює не менше десяти фірм;

•одній фірмі не належить понад 31 % ринку;

•двом фірмам — понад 44 % ринку;

•трьом фірмам — понад 54 % ринку;

•чотирьом фірмам — понад 63 % ринку.

Ринок вважається неконкурентним, коли значення Іхх перевищує 1800 одиниць.

В економічній літературі часто дається визначення окремих видів конкуренції: сумлінна — несумлінна; цінова — нецінова; внутрішньогалузева — міжгалузева; ефективна і т. п. Несумлінна конкуренція визначається як дії суб’єктів господарювання з дискредитації суперників, зокрема:

•поширення недостовірних або неточних відомостей про конкурентів;

•уведення в оману споживачів стосовно характеру, способу, місця виготовлення та якості товару;

•незаконне використання товарного знака конкурента, його фірмової назви або маркування;

170