shemet_intern_rozrah_valyut_oper_09

повнотою заповнення, але одночасно він не є відповідальним за справжність підписів, якими оформлений акцепт. У разі, якщо тратти після акцепту залишаються на зберіганні в банку, що інкасує (представляє), вони повинні бути оформлені передавальним написом на користь іноземного банку:

Відповідальний виконавець установлює контроль за акцептом і поверненням акцептованих тратт, розраховуючи термін для отримання акцепту виходячи з подвійного поштового пробігу документів між банками, плюс 4 дні на обробку документів у банку, плюс 6 пільгових днів. Якщо в інкасовому дорученні передбачений термін для отримання акцепту, до контрольного терміну одержання акцепту додається кількість днів, вказаних в інкасо.

Після отримання від банку, що інкасує, комплекту акцептованих тратт, відповідальний виконавець перевіряє наявність акцепту на траттах (тратти вважаються акцептованими, якщо на них проставлені два підписи імпортера і в супровідному листі іноземного банку міститься підтвердження, що акцепт за формою здійснений правильно і повно).

Повідомлення про акцепт у копії скеровується експортеру для відома, акцептовані тратти здаються до сховища. Термін оплати тратти вираховується залежно від способу авізування за допомогою додавання до дати платежу, вказаної на тратті, часу для одного поштового (телеграфного) пробігу кредит-авізо в оплату тратти. У разі повідомлення SWIFT термін оплати відповідає даті платежу, відміченій у тратті. Термін оплати тратт через систему SWIFT вираховується таким самим чином, як і телеграфом.

Слід мати на увазі, що в практиці більшості країн інкасова форма розрахунків застосовується без тратт (якщо відсутні елементи кредитування в контракті). Банками Великої Британії і низки інших країн, які керуються англійськими законами, інкасова форма розрахунків, як і акредитивна, здійснюється за допомогою тратт.

Платежі за наявності комерційного кредиту можуть бути забезпечені також гарантіями іноземних банків. Гарантії іноземних

131

банків на користь експортера передаються на зберігання експортерові після перевірки підписів і, якщо гарантія передана телеграфом, після перевірки правильності переказного ключа. Гарантії іноземних банків на користь банку-ремітента після відповідної перевірки візуються юристами і передаються на зберігання у валютне сховище. Копія такої гарантії також скеровується експортеру для відома. У разі, якщо умови гарантії не відповідають пред’явленим вимогам, іноземному банка відправляється відповідний запит про зміну тексту гарантії.

4.1.4.Документарне інкасо

врозрахунках за імпортовані товари й отримані послуги

Операції інкасо в розрахунках за імпортовані товари й отримані послуги починаються з того, що інкасові документи надходять до банку, що представляє та інкасує.

Одержавши від банку-ремітента інкасове доручення та документи, експедиція банку, що інкасує, в момент надходження проставляє на інкасовому дорученні штамп з датою надходження документів. Від цієї дати вираховується термін оплати інкасових документів. Потім інкасові документи передаються відповідальному виконавцеві. У міжнародній практиці застосовують два варіанти оплати інкасових документів:

1)інкасо з платежем без розстрочки («документи проти платежу»),

2)інкасо з платежем на умовах комерційного кредиту («документи проти акцепту»).

Термін оплати інкасових документів указується в інкасовому дорученні. Відповідальний виконавець, прийнявши документи, проводить їх реєстрацію або в спеціальному журналі, або в автоматичному режимі в розрізі країн і банків. Якщо облік документів у банку автоматизований, то відповідальний виконавець вносить такі реквізити: країна, банк, номер і дата інкасо, сума, термін оплати. Якщо облік у банку не автоматизований, то реєстрація інкасових доручень проводиться в спеціальних реєстраційних журналах, у яких виконавець веде облік цих доручень за країнами, всередині країн — за банками.

У графі «Дата оплати документів» проставляється конкретна дата оплати. Дата завершального розрахунку за інкасо також зазначається в графі «Дата оплати». Якщо в процесі обробки доку-

132

ментів виконавець помітив розходження в комплекті документів з його переліком на інкасо, то він повинен протягом трьох днів повідомити про це банку, від якого надійшли документи. Дуже часто спотворюється назва платника або трапляються розходження в сумі платежу. Якщо виконавець своєчасно не помітив розходжень, це потягне затримку платежів і внаслідок цього можливу сплату відсотків за їх затримку. Тому під час обробки документів слід ретельно звіряти документи з інкасовим дорученням. Після перевірки виконавець ставить на інкасовому дорученні штамп: «Взято на облік у банку...». У штампі вказується термін оплати і ставиться підпис виконавця. Третій примірник інкасо чи копія інкасо надсилається іноземному банку як повідомлення про отримання документів і пред’явлення їх до акцепту платникові.

Якщо іноземний банк просить сповістити йому про отримання документів телеграфом, то підтвердження надсилається, а витрати стягуються під час оплати.

Другий примірник інкасо разом з повідомленням скеровується організації-платнику. У сповіщенні вказуються назва платника, сума, номер і дата інкасо, термін оплати інкасових документів. Оригінал інкасо поміщається в картотеку, а інкасові документи залишаються на зберіганні в спеціальному сховищі інкасових документів, де вони розміщуються в розрізі клієнтів. Інкасові документи перебувають у банку, що представляє, до моменту оплати чи виконання інших інструкцій, обумовлених в інкасовому дорученні.

Картотека оригіналів інкасових доручень ведеться за країнами, а всередині кожної країни — за банками; всередині банку — за строками оплати, причому окремо — термінові й окремо — безтермінові. Інкасові доручення платежем без розстрочки можуть мати фіксований термін оплати, наприклад, через 15 днів, протягом 30 днів і т. д. від дати представлення. Крім того, інкасові доручення можуть містити вказівку про оплату «за пред’явленням» («at sight»). У практиці роботи більшості банків такий варіант оплати розглядається як оплата протягом 14 днів. Виконавець щоденно стежить за картотекою і з настанням терміну оплати інкасо надсилає запити клієнтові з нагадуванням: терміново оплатити інкасо чи вказати мотиви відмови (тимчасової відмови) від платежів. У першому повідомленні встановлюється п’ятиденний термін, протягом якого клієнт повинен відповісти банку, з якої причини виникла затримка в оплаті. Якщо через п’ять днів клієнт не відповів банку, надсилається повторний запит.

133

За наявності у клієнта обґрунтованих причин затримки платежів він зобов’язаний повідомити про це банку та викласти причину відмови від оплати. Обґрунтованими причинами тимчасового утримування від оплати інкасо можуть бути:

—несвоєчасне прибуття товару (конвенційний штраф),

—погана якість обладнання чи товару,

—несвоєчасний пуск обладнання в експлуатацію тощо.

До іноземного банку надсилається лист про тимчасову відмову від оплати інкасових документів поштою або телеграфом, якщо про це було прохання кореспондента. До листа про тимчасову відмову додається телекс фірми — згода на затримку платежу. Якщо у клієнта є вагоміші причини для відмови, такі, як «Контракт не укладався» або «Товар не замовлявся», або «Подвійна оплата однієї партії товару», то оформляється цілковита відмова від оплати інкасо листом із зазначенням мотиву відмови. До листа з відмовою обов’язково додаються дві копії телексу клієнта до експортера з повідомленням про відмову і повний комплект документів.

У разі цілковитої відмови від оплати інкасових документів у листі клієнта-платника має бути вказано, на чий рахунок відноситься комісія за відмову від оплати. Комісія за відмову від оплати документів може відноситися на рахунок імпортера (платника) або на рахунок іноземної фірми (довірителя).

Якщо документи акцептовані і клієнт не має причин для відмови від оплати, то в банк протягом трьох робочих днів до настання терміну платежу представляється заява на переказ на стандартному бланку (в чотирьох примірниках) з необхідними реквізитами. Крім основних реквізитів у разі представлення заяви на переказ в оплату інкасо робиться посилання на номер і дату інкасо, а також зазначається, на чий рахунок відноситься комісія банку, що інкасує. Комісія такого банку може відноситися або на рахунок платника, або на рахунок експортера (відповідно до умов контракту). Якщо комісія сплачується за рахунок імпортера, то вона списується з рахунку платника у валюті платежу, а якщо за рахунок експортера, то сума комісії стягується із суми переказу і зараховується на рахунок доходів банку. На рахунок доходів банку зараховуються також суми телеграфних витрат або витрат за передачу інформації канала-

ми SWIFT.

Приймаючи заяву на переказ в оплату інкасо, відповідальний виконавець перевіряє сальдо рахунку клієнта, з якого буде проводитися оплата, про що робиться відмітка на оригіналі. Заява на

134

переказ повинна бути завірена двома підписами вповноважених осіб — зазвичай це генеральний директор і головний бухгалтер або особи, які виконують їх обов’язки, — і скріплена печаткою підприємства, що також ретельно перевіряється.

Перевіривши правомочність заяви на переказ і правильність її заповнення, виконавець бере інкасо з картотеки і починає його розмітку. На першому примірнику заяви на переказ називається банк, через який експортеру будуть переведені кошти. Банк визначається на основі платіжних інструкцій, які містяться в інкасовому дорученні, однак, якщо в цих інструкціях вказано перевести кошти на рахунок фірми в банку, який не є кореспондентом уповноваженого банку, то встановлюється інший банккореспондент з країни, в яку надійде платіж. На оригіналі заяви на переказ виконавець вказує суму комісії за інкасо і суму стягнутих телеграфних витрат (якщо необхідно переказати кошти або сповістити про проведений платіж телексом, а також телеграфні витрати, які виникли під час листування). Потім обчислюється остаточна сума платежу.

На основі першого примірника заяви на переказ друкується меморіальний ордер у п’яти примірниках для відображення проведеного платежу у балансі банку. В меморіальному ордері вказується вид операції, потім у дебеті — рахунок клієнта, в кредиті

— рахунок банку-кореспондента, потім вказується шифр валюти платежу, сума валюти і шифр операції (який відділ зробив операцію і для якої країни). У меморіальному ордері вказується сума взятої комісії та сума телеграфних витрат. Перевірений і підписаний меморіальний ордер спрямовується до обчислювального центру. Відображення у балансі може також проводитися в автоматичному режимі.

Другий примірник заяви на переказ потрібен виконавцеві для складання платіжної телеграми, а якщо платіж буде відправлений авіапоштою — платіжного доручення встановленої форми. У платіжній телеграмі (або поштовому дорученні), дається повна інформація іноземному банку для здійснення платежу, тобто назва переказодавця і його банку, вказується сума платежу, номер і дата інкасо, назва банку, який виставив інкасове доручення. Потім указуються платіжні інструкції банку-платнику: «Дебетуйте наш рахунок терміном...», якщо розрахунки з іноземним банком проводяться з рахунків «Ностро». А якщо розрахунки з банкомплатником проводяться з рахунків «Лоро», то повідомляється, щоб був прокредитований відповідний кореспондентський рахунок іноземного банку.

135

У платіжному дорученні зазвичай указується дата валютування, тобто конкретна дата дебетування рахунку «Ностро» і кредитування рахунку фірми (звичайно через один-два робочі дні з дати проводки меморіального ордера).

За проханням іноземного банку, який виставив інкасо, іноді надсилаються сповіщення про час, спосіб (телеграфом або авіапоштою) платежу, банк, суму. За наявності розбивки на оплату основної суми та гарантійної повідомляється, коли наш клієнт оплатить гарантійну суму.

Примірник заяви спрямовується клієнту як розписка про виконання заяви на переказ. При цьому на ньому ставиться дата виконання і підпис виконавця. Оплата повинна проводитьсь у розмірі суми інкасового доручення. Якщо платник-імпортер має законні причини оплатити інкасове доручення у меншому розмірі, він повинен безпосередньо зв’язатися з фірмою-експортером, яка повідомить банку про зміну суми інкасо. Банк експортера, своєю чергою, сповістить про це банку імпортера. Тільки за наявності такого повідомлення банк імпортера може прийняти заяву на переказ у меншому розмірі.

Часом у міжнародній банківській практиці застосовується телеграфне інкасо. Порядок роботи з телеграфним інкасо з імпорту є таким.

Наприклад, телеграфом надходить інформація, що марокканський банк відправляє документи з інкасовим дорученням

№ _____ від числа _______на суму _______доларів США, яке має бути пред’явлене до оплати концерном «Укрконтракт» строком «дуже терміново!» з комплектом документів. Далі обумовлюється:

•комплект документів;

•кількість рахунків, їх номери та суми;

•сертифікат якості і походження;

•страховий поліс, транспортні документи.

Отримавши таке телеграфне повідомлення, яке обов’язково має ключ, банк імпортера інформує свого клієнта. Клієнт може оплатити інкасо за цим сповіщенням до отримання документів.

До настання дати платежу за інкасо уповноважений представник платника-імпортера може прийти до банку для ознайомлення з інкасовими документами. Однак отримати документи в своє розпорядження імпортер може тільки після оплати/акцепту.

У виняткових випадках окремим крупним клієнтам за умови представлення в банк листа-зобов’язання документи можуть бути передані для перевірки на термін до 14 днів.

136

4.2.Документарний акредитив

4.2.1.Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів

Документарний акредитив — форма оплати товарів, яка найчастіше використовується у міжнародній торгівлі. Англійські юристи визначилийого як «джерело життєвої сили міжнародної торгівлі».

Починаючи з 1933 року, основою регламентації акредитивних операцій разом з національним законодавством служать Уніфіковані правила і звичаї для документарних аккредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits, UCP). Стаття 5

Міжнародних комерційних термінів (Uniform Commercial Code, U.C.C.) визначила єдину для акредитивів мову — державну мову США. Банки більшості країн світу дотримуються цих вимог. Цей документ є розробленим і затвердженим Банківською комісією Міжнародної торговельної палати (МТП) зведенням узагальненої і сформульованої у вигляді правил міжнародної практики розрахунків у формі документарних акредитивів.

Незважаючи на те що згодом з’явилася ще низка документів, які також регламентують порядок ведення розрахунків у формі акредитивів, — Уніфіковані правила для міжбанківського рамбурсування по документарних акредитивах (1995), Міжнародна практика Стендбай (1998), Доповнення до уніфікованих правил для електронного представлення документів (2001), Міжнародна стандартна банківська практика (2002), основним документом у даній сфері залишаються Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (далі — Уніфіковані правила, або УПЗ). На сьогоднішній день банки із понад 120 країн світу надализгоду дотримуватися цих правил.

Своїм корінням УПО йдуть до періоду І світової війни, коли лондонські клірингові банки почали поступово втрачати свої позиції світових фінансових арбітрів. До того часу жодного зведення загальноприйнятих правил не було, клірингові банки встановлювали принципи ведення операцій окремо з кожним своїм кореспондентом. Прикладом такого «загального» принципу був принцип обачності під час перевірки документів. При цьому правила перевірки не були чітко визначені, що не дозволяло з’ясувати у кожному конкретному випадку, чи була виявлена достатня обачність. Саме небажання дотримуватися зведених письмових правил пояснювало відмову британських банків від ухвалення УПЗ аж до 1962 року.

137

За межами Британської імперії — в Європі та США — правила з’явилися як наслідок децентралізації міжнародних операцій після Першої світової війни. Найбільш відомими стали правила, прийняті в 1919 році попередником Міжнародної асоціації фінансових послуг, що знаходиться в США. Ці правила згодом неодноразово переглядалися і саме вони послужили основою першої редакції УПЗ, прийнятої МТП у 1933 році у відповідь на настійне прохання американських банків. Уперше УПЗ були переглянуті в 1951 році, однак у той час істотних змін вони не зазнали.

Зініціативи британських банків 1962 року був зроблений ґрунтовніший перегляд правил. Роботу з об’єднання британської практики та практики інших західних країн очолив представник Великої Британії у Банківській комісії МТП Бернар Вебл (Bernard Weble). У процесі цієї роботи він очолив Банківську комісію і зробив згодом значний внесок у справу редагування правил у 1974 і 1983 роках. Ці редакції в основному стосувалися змін у галузях транспорту і зв’язку; перерозподілу прав і обов’язків учасників акредитивної операції.

Зметою залучення соціалістичних країн до використання УПЗ, починаючи з редакції 1974 року, МТП, заручилася схваленням тексту УПЗ Комісією ООН з права міжнародної торгівлі. Останній найсуттєвіший перегляд УПЗ був здійснений у 1993 році.

У жовтні 2006 р. Банківська комісія МТП прийняла нову редакцію правил (UCP 600), яка набула чинності з 1 липня 2007 року.

Доти, поки акредитиви застосовуються в міжнародних розрахунках, правила проведення операцій з ними залишатимуться предметом періодичного перегляду, про що свідчить почата нещодавно розробка чергової редакції УПЗ.

УПЗ відрізняють такі основні риси:

• правила встановлюються самими учасниками розрахунків, а

не законодавчими чи регулюючими органами;

• послідовні редакції правил відображають зміни у практиці

проведення операцій;

• окремі положення правил можуть бути виключені чи скори-

говані умовами конкретного акредитиву;

• правила користуються загальним визнанням як основний інструмент регулювання відносин, що виникають у процесі здійснення операцій з документарними акредитивами.

Ціла низка законодавчих актів (Конвенція ООН «Про незалежні гарантії і резервні акредитиви», Стаття 5 Уніфікованого комерційного кодексу США і т. ін.), а також численні судові рішення у своїй змістовій частині спираються наположення чинноїредакції УПЗ.

138

В Україні розрахунки за акредитивом регулюються гл. 74 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. за № 436-IV; Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затвердженими постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. за № 514 та ін.

4.2.2. Сутність акредитивної форми розрахунків

Документарний акредитив — це умовне грошове зо-

бов’язання банку сплатити встановлену суму грошей третій особі (бенефіціару), видане ним за дорученням клієнта (наказодавця), згідно з яким банк-емітент може сам провести платіж або надати повноваження іншому банку (банку-посередникові) проводити такі платежі та здійснювати інші дії, пов’язані з виконанням акредитиву за умови представлення одержувачем коштів (бенефіціаром) належних документів, указаних в умовах акредитива і раніше визначених клієнтом (наказодавцем) у заяві на відкриття акредитиву.

Історична довідка

Історія акредитива триває вже не одне тисячоліття. У своєму розвитку акредитив пройшов кілька етапів, зазнаючи зміни своєї форми та виконуваних функцій. Спершу термінові «документарний акредитив» у комерційній практиці передував термін «кредитний лист», який уперше з’явився в XVII столітті у Франції (Letter of credit). Купець, який зазнавав складнощів з отриманням грошей в іншому місті, куди він відправлявся, одержував у свого банкіра лист із проханням до банкіра в місці прибуття купця виплатити певну суму грошей. Банк купця відшкодовував дану суму банку-платникові наперед або постфактум.

Використання «кредитного листа» у практиці розрахунків було не надто поширеним аж до середини ХIХ століття, коли з’явився документарний акредитив. Було кілька причин такого становища: по-перше, сума підлягала сплаті лише пойменованій в листі особі (тобто лист не був оборотним); по-друге, в разі платежу протест не здійснювався; по-третє, лист був відкличним — емітент міг відмовитися від свого зобов’язання повідомивши утримувачу листа чи банку-платнику.

Трохи згодом, у ХIХ столітті в практиці торговців з’явилися так звані «комерційні акредитиви» (commercia letter of credit), які припускали виплату купівельної ціни проти надання продавцем у банк комерційних документів, що свідчать про відвантаження товару покупцеві, або векселя з метою його акцепту або негоціації банком.

Починаючи з четвертої чверті XIX століття, комерційний акредитив зазнав істотних змін, зокрема, акредитив стали відкривати на користь продавця-бенефіціара.

139

Сутність акредитива як форми міжнародних розрахунків полягає в отриманні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем — повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховуються платником лише за виконання його контрагентом певних умов, що і створює переваги для продавця в разі погодження з покупцем акредитивної форми оплати.

Згідно з Уніфікованими правилами МТП, учасниками міжнародних розрахунків з використанням акредитива є:

наказодавець акредитива (applicant, opener, accreditor) —

клієнт, за дорученням якого банк-емітент відкриває акредитив (як правило, це покупець товару, замовник робіт або споживач послуг за контрактом);

бенефіціар (beneficiary) — особа, на користь якої відкривається акредитив і який зобов’язаний надати в банк-емітент або в банк, що авізує, документи, які підтверджують виконання умов, передбачених акредитивом (як правило, це продавець товару, виконавець із надання послуг або підрядник з виконання робіт);

банк-емітент (issuing bank) — банк, що випускає акредитив од свого власного імені чи на прохання наказодавця акредитива. Банкемітент з метою здійснення платежу використовує послуги одного чи кількох банків країни-експортера, так званих банків-виконавців, які відіграють важливу роль у здійсненні акредитивноїоперації;

банк, який підтверджує (confirming bank) — банк, якому банк-емітент передає свої повноваження чи який на прохання ба- нку-емітента підтверджує безвідкличний акредитив і тим самим стає зобов’язаним з акредитива разом з банком-емітентом;

банк, що авізує (advising bank) — банк, який, відповідно до доручення банку-емітента, повідомляє бенефіціара про акредитив на його користь і здійснює виконання акредитива. В останньому випадку він виступає як банк-виконавець;

банк-виконавець — банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента оплачує акредитив.

Виконання документарного акредитива ілюструє рис. 4.2. Угода між наказодавцем акредитива та банком-емітентом є

підставою для решти операцій за акредитивом.

Дана угода оформляється за допомогою подання наказодавцем акредитива заяви своєму банку про відкриття акредитива, в якому зазначаються відповідно до контракту основні дані й умови акредитива.

Зміст даної угоди складають такі права та обов’язки сторін. Банк-емітент повинен: по-перше, перевірити умови пропонованого документарного акредитива для того, щоб упевнитися, що

140