shemet_intern_rozrah_valyut_oper_09

Учасниками валютних операцій виступають агенти валютного ринку: центральні банки держав, валютні біржі, банківські установи, підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції; підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів; фізичні особи; валютні брокерські фірми.

Учасники валютного ринку виконують різні операції, які забезпечують: передавання купівельної спроможності; хеджування, тобто страхування ризиків можливих втрат у процесі здійснення купівлі-продажу різних видів активів; отримання прибутку від змін валютних курсів і процентних ставок.

Відомі різні підходи до класифікації валютних операцій. Найбільшого практичного застосування набула класифікація, що ґрунтується на структурі платіжного балансу. Це пояснюється використанням усіма країнами — членами Міжнародного валютного фонду стандартної структури платіжного балансу, яка складається з поточного рахунку та рахунку операцій з капіталом і фінансовими інструментами1. За цим підходом, згідно із змістом поточного рахунку виокремлюють операції, що опосередковують зовнішню торгівлю товарами і послугами та в суку-

пності мають назву поточних торговельних операцій; поточні трансфери, або поточні неторговельні операції. Операції, що забезпечують рух фінансових активів, за змістом і переліком відповідають рахунку операцій із капіталом та фінансовими інструментами. Необхідність такої класифікації валютних операцій обґрунтована особливостями правового режиму. Так, поточні валютні операції резиденти мають право здійснювати без жодних обмежень, а операції, пов’язані з рухом капіталу, вимагають спеціального дозволу (ліцензії) на їх здійснення.

Згідно з підходом Національного банку України, класифікація валютних операцій охоплює такі види:

•поточні торговельні операції в іноземній валюті;

•поточні неторговельні операції в іноземній валюті;

•валютні операції, пов’язані з рухом капіталу;

•валютно-обмінні операції.

Ці види валютних операцій детально розкриває «Положення про порядоктаумовиторгівлііноземноювалютою» НБУвід10.08.2005 р.

Поточними торговельними операціямив іноземній валютіє:

♦ розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не пе-

1 Україна є членом МВФ з 1992 р., платіжний баланс України укладається з 1993 р.

11

ревищує строків, установлених законодавством України для здійснення таких розрахунків;

♦ розрахунки на території України між резидентами — суб’єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку.

До поточних неторговельних операцій в іноземній валюті належать:

•перекази заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, державної допомоги, матеріальної допомоги, допомоги родичів, благодійної допомоги, виплат і компенсацій, уключаючи виплати з відшкодування шкоди, заподіяної робітникам унаслідок каліцтва, професійного захворювання чи іншого ушкодження здоров’я, що пов’язані з виконанням ними трудових обов’язків;

•виплати готівкової іноземної валюти за платіжними картками, відшкодувань за страховими випадками, премій, призів, спадкових коштів, коштів, заощаджених на рахунках, і прибутків за ними;

•купівля за рахунок коштів, розміщених на поточному рахунку, чеків, що виражені в іноземній валюті;

•виплати на підставі вироків, рішень, ухвал і постанов судових, слідчих та інших правоохоронних органів;

•платежі, пов’язані зі смертю громадян;

•платежі, пов’язані із судовими витратами, із слідчими та нотаріальними діями, платежі з відшкодування витрат судовим, нотаріальним, слідчим та іншим правоохоронним органам, а також сплата державного мита, податків, зборів та інших обов’язкових платежів, пов’язаних з виконанням зазначених дій і розглядом судових справ;

•оплата зборів, мита та дій, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності;

•оплата за рахунок коштів фізичних осіб витрат на лікування громадян у медично-профілактичних закладах іншої держави;

•оплата за рахунок коштів фізичних осіб навчання в навчальних закладах, стажування в закладах іншої держави;

•оплата за рахунок коштів фізичних осіб участі в міжнародних конгресах, симпозіумах, семінарах, конференціях, спортивних і культурних заходах, виставках, ярмарках, а також в інших міжнародних зустрічах;

•оплата витрат на придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;

12

•оплата витрат фізичних осіб, пов’язаних з відрядженням за кордон;

•оплата праці нерезидентів, які, згідно з укладеними трудовими договорами (контрактами), працюють в Україні, виплати матеріальної допомоги, премій і призів;

•платежі у зв’язку з прийняттям спадщини;

•перерахування на утримання дипломатичних, офіційних представництв та інших представництв юридичних осіб-нерези- дентів, які не займаються підприємницькою діяльністю;

•виплата авторських гонорарів фізичним особам;

•виконання зобов’язань за укладеними договорами з юридичними особами-нерезидентами стосовно відшкодування їм витрат, здійснених ними на користь фізичних осіб-резидентів, які тимчасово перебувають за межами України, як оплата праці чи інших витрат, пов’язаних з виконанням ними професійних обов’язків;

•перерахування вступних і членських внесків до міжнародних організацій.

Валютні операції, пов’язані з рухом капіталу, охоплюють:

♦надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик;

♦операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за гарантіями, поруками та заставою;

♦операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом;

♦операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за факторингом;

♦здійснення прямих інвестицій в Україну;

♦здійснення резидентами прямих інвестицій за межі України;

♦здійснення портфельних інвестицій в Україну;

♦здійснення резидентами портфельних інвестицій за межі України;

♦виплата прибутків, доходів та інших коштів, отриманих іноземними інвесторами від прямих інвестицій та розміщених серед нерезидентів цінних паперів українських емітентів;

♦операції з цінними паперами;

♦розміщення коштів на вкладних (депозитних) рахунках;

♦операції, пов’язані з експортом та імпортом продукції, робіт, послуг, розрахунки за якими, відповідно до договору, передбачають відтермінування платежу на строк, який перевищує встановлений законодавством України (комерційний кредит); міжнародні перекази за угодами, пов’язаними з накопиченням пенсійних активів;

♦інші валютні операції, які не є поточними.

13

До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (валютно-обмінні операції) належать:

9 купівля у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів — готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

9 продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

9 зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;

9 купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

9 конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави в готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

9 прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Для безпосереднього здійснення валютних операцій всі учасники валютного ринку звертаються до послуг банків. Отже, провідну роль у міжнародних розрахунках відіграє банківська система, ефективність функціонування якої визначається спеціалізацією та універсіалізацією банків, їх фінансовим станом, ділової репутацією, мережею структурних підрозділів.

В умовах сучасного розвитку процесів інтернаціоналізації і глобалізації світової економіки банки стали найважливішими фінансовими посередниками, що забезпечують необхідними ресурсами все коло учасників зовнішньоекономічних зв’язків. Банки посідають важливе місце в національній економіці кожної країни, регіонального угруповання і світовому господарстві, оскільки від їх діяльності залежить ефективність суспільного виробництва. В основі процесів інтернаціоналізації банківської діяльності лежать загальні закономірності розвитку товарного виробництва, поглиблення суспільного розподілу праці та конкуренціїу виробничій ібанківській сферах.

Процеси нарощування промислового капіталу, концентрація виробництва становили об’єктивну передумову транснаціоналізації банківської сфери. Основними суб’єктами міжнародної банківської справи на сучасному етапі розвитку світової економіки є транснаціональні банки (ТНБ) — головна організаційна форма транснаціонального банківського капіталу. Транснаціональні банки — це найбільші банківські установи, що досягли такого рівня міжнародної концентрації й централізації капіталу, який дає їм змогу брати реальну участь в економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів і валютно-кредитних ресурсів (кре-

14

дитно-фінансових послуг). До транснаціональних експерти ООН відносять банки з активами, не меншими 2 млрд дол. і власною мережею філіалів не менше, ніж у п’яти державах.

Найбільші банки, які здійснюють операції з іноземними валютами, мають значну кількість брокерів (30—40) у головних фінансових центрах — Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті, Сінгапурі, Гонконгу. Брокери, у свою чергу, працюють у різних секторах валютного ринку. Великі банки можуть охоплювати понад 50 таких секторів і працювати з відповідною кількістю іноземних валют.

Сучасний розвиток банківської сфери, передусім, характеризується стрімким зростанням кількості міжнародних банків, обсягів їхніх активів та асортименту послуг; відбувається активізація міжнародних розрахункових і валютних операцій та їх уніфікація. Під впливом фінансової глобалізації зростають обсяги міжнародних розрахунків, з боку клієнтів банків посилюється попит на міжнародні розрахункові та кредитні послуги.

За сучасних умов банки інтенсивно адаптують систему обслуговування експортно-імпортних операцій до сучасних вимог і пропонують своїм клієнтам пакети фінансових послуг, які містять різноманітні кредити, передбачають покриття ризиків за ними, організацію розрахунків продавця та покупця у зручній для них валюті, консалтингові послуги тощо. Унаслідок процесів злиття та поглинання (M&A, mergers and acquisitions) на світовому фінансовому ринку з’явилися фінансові корпорації, які за своєю сутністю є супермаркетами фі-

нансових послуг.

Банківський сектор України характеризується високою привабливістю для іноземних інвесторів. 2007 року найбільша активність M&A спостерігалася у фінансовому секторі (42 %) і стосувалася угод щодо купівлі-продажу акцій українських банків. Було реалізовано рекордну кількість угод із залученням акцій українських банків на суму 4,4 млрд доларів. Наразі більшість найпривабливіших українських банків вже здобула свого іноземного інвестора.

Частка iноземного капiталу у статутному капiталi банкiв 2008 року зросла до 35,9 %. На 1 вересня 2008 року в Українi працювало 49 банкiв з участю iноземного капiталу, з них 18 банкiв є банками із 100-відсотковим iноземним капiталом. Найбiльшу присутнiсть демонструє капiтал Росiї (17,4 %). За перше пiврiччя 2008 року обсяг росiйського капiталу, сконцентрованого у 12 українських банках, зрiс у 2,6 раза до 3,8 млрд грн.

15

СТАТИСТИЧНА ДОВІДКА

Основні операції M&Aу банківському секторі України у 2007 р.

Unicredit — Укрсоцбанк ($ 2,211 млрд) Swedbank — ТАС Комерцбанк ($ 685 млн) Commerzbank — «Форум» ($ 600 млн) Marfin — МТБ ($ 137 млн)

SEB — Факторіал ($ 120 млн)

Bank of Cyprus — АвтоЗаЗбанк ($ 76 млн) Piraeus — МКВ ($ 75 млн)

Volksbank — Електронбанк ($ 74 млн) Bank of Georgia — УБРП ($ 74 млн)

1.2. Сутність і особливості міжнародних розрахункових операцій

Зовнішньоекономічні взаємовідносини урядів, міжнародних фінансових і економічних організацій, фірм, транснаціональних корпорацій становлять об’єктивну основу міжнародних розрахункових операцій.

З погляду теорії, міжнародні розрахунки — це система грошових відносин суб’єктів системи світового господарства з приводу виконання та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні розрахунки обслуговують усі грошові зобов’язання та вимоги, що виникають у зв’язку з торгівлею товарами та послугами, поточними неторговельними операціями, кредитно-інвестиційною діяльністю економічних агентів — резидентів різних країн. Однак за сучасних умов у теорії і практиці міжнародних економічних відносин термін «міжнародні розрахунки» найчастіше застосовується щодо валютних операцій, які опосередковують експортно-імпортну діяльність, тобто — щодо руху товарно-матеріальних цінностей. Такими є поточні торговельні операції. Основні суб’єкти поточних торговельних розрахунків — експортери та імпортери, які здійснюють їх за посередництва банків, що їх обслуговують.

На стан міжнародних розрахунків країни впливає низка чинників, до яких належать: конкурентна позиція країни на товарних та грошових ринках; міжнародні торговельні правила та звичаї; особливості банківської практики; організація чинної світової валютної системи та ін.

16

гій і інструментів, самообслуговування, дистанційне обслуговування, використання Інтернету (віртуальні банківські й фінансові технології управління банківським рахунком), створення телефонних центрів, надання нових банківських продуктів (послуг).

1.3.Засоби, інструменти, способи платежу та форми розрахунків

Здійснення міжнародних розрахунків відбувається у різні, погоджені між контрагентами угоди терміни, із застосуванням різних засобів та інструментів платежу, які, поєднуючись у певній сукупності і послідовності, визначають форму розрахунку.

За економічною сутністю, засоби платежу — це матеріальне благо, передавання якого від покупця продавцеві визнається здійсненням платежу. Таким матеріальним благом є гроші — національні та іноземні валюти.

Національна валюта — грошові знаки, що емітуються державою і є єдиним законним засобом платежу на території держа- ви-емітента.

Іноземна валюта — це національна валюта, яка використовується у міжнародному обігу як засіб обігу, платежу і нагромадження.

В Україні поняття національної та іноземної валюти, а також інша термінологія, яка стосується валютних відносин, визначаються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. за № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно з чинним законодавством, валюта України — це грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у

18

вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відповідно, іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу чи такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях інших держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитнофінансових установ за межами України.

Як інструмент обігу використовуються також платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в національній чи іноземній валюті чи банківських металах.

Для полегшення і прискорення поточної діяльності учасників валютного ринку у практику валютних відносин запроваджено міжнародні стандарти кодування іноземних валют у вигляді трилітерних кодів, які реєструються МОС — Міжнародною органі-

зацією з стандартизації (ISO — International Statistics Organization). Дві перші літери означають країну, остання — валюту цієї країни. У табл. 1.1 наведено приклади кодів ISO.

Інструменти платежу. Учасники валютного ринку вдаються до операцій із фінансовими активами, деномінованими в інозем-

19

ній валюті: валютними депозитами, іноземними урядовими акціями, облігаціями. Безпосереднє виконання операцій забезпечується за допомогою таких інструментів, як:

—банківські векселі;

—комерційні тратти;

—телеграфні чи електронні перекази коштів з депозитів до запитання тощо.

Банківський вексель застосовується в разі використання поштового переказу замість телеграфного — доручення пересилається поштою чи банк надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець поштою пересилає вексель продавцеві, тобто тому агентові, який має одержати платіж.

Комерційні векселі — тратти — виставляються покупцеві чи банку покупця експортером. При цьому експортер може доручити певному банку дисконтувати тратту, що означає купити цей вексель. Якщо платіж за траттами треба здійснити в іноземній валюті, то і самі векселі вважаються валютою.

Депозити до запитання — це кошти, які використовуються у торгівлі між банками на валютному ринку. Банки-дилери зберігають іноземну валюту на безстрокових вкладах у банкахкореспондентах, що розташовані у фінансових центрах, де дана іноземна валюта є внутрішньою. Великий банк-дилер може мати депозити у кількох десятках іноземних валют. Продаж валюти відбувається, коли банки дають розпорядження банкамкореспондентам щодо переказу депозиту до запитання покупцеві чи посереднику. Коли відбувається купівля валюти банком, продавець валюти переказує її у банк-кореспондент на рахунок банку покупця. На світовому валютному ринку найбільший обсяг операцій здійснюється з банківськими валютними депозитами до запитання.

Телеграфний чи електронний переказ передбачає сплату покупцем банкові необхідної суми за потрібну валюту і переказ банком через телеграфний або електронний зв’язок платіжного доручення банку-кореспонденту, в якому зберігається валютний депозит. У такий спосіб переказуються значні суми грошей.

Законодавство України трактує платіжний інструмент як вид носія інформації (паперовий, електронний), використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку платника.

До платіжних інструментів належать також: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клі-

20