shemet_intern_rozrah_valyut_oper_09

рингові вимоги, інші документи, що використовуються для ініціювання переказу коштів; платіжні картки, розрахункові чеки.

Форми міжнародних розрахунків поділяються на докумен-

тарні (акредитив, інкасо) й недокументарні (платіж на відкритий рахунок, банківський переказ та ін).

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам, вільно обирати банківсько-кредитні установи, які вестимуть їхні валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності.

Платежі за торговими операціями здійснюються у три способи: авансом, готівкою і в кредит.

Авансовий платіж — це сплата покупцем визначеної в контракті суми до виконання продавцем своїх зобов’язань. Авансовий платіж може бути товарним (давальницька сировина) або здійснюється грошовими коштами (під банківську гарантію продавця) до отримання товару; до виконання замовлення; до отримання товаророзпорядчих документів.

Цілі авансового платежу:

—кредитування покупцем продавця;

—забезпечення гарантій покупця з виконання його зобов’язань.

Розмір авансового платежу зазвичай дорівнює 15—20 % від суми контракту.

Платіж готівкою є формальним визначенням і не передбачає розрахунку банкнотами. Він проводиться під час отримання товару; під час отримання товаророзпорядчих документів.

Платіж у кредит — це сплата покупцем визначеної в контракті суми через установлений час після постачання товару. Платіж у кредит має на меті кредитування продавцем покупця.

Залежно від моменту переходу права розпорядження товаром виокремлюють товарний кредит і продаж у розстрочку.

Товарний кредит припускає передачу права розпорядження товаром покупцеві у момент підписання договору або фізичного отримання покупцем цих товарів незалежно від терміну погашення заборгованості (договір консигнації).

Продаж у розстрочку відрізняється від товарного кредиту тим, що право володіння товаром передається зазвичай у момент першого платежу, а право розпорядження — після кінцевого платежу (договір фінансового лізингу).

21

Розмір кредитного платежу зазвичай становить 80—85 % від ціни контракту, але не більше 10 % капіталу покупця (підтвердженого банком документально). Інші 15—20 % ціни сплачуються авансом.

1.4. Організаційно-правові основи здійснення міжнародних валютних і розрахункових операцій в Україні

1.4.1.Порядок ліцензування операцій з валютними цінностями

Організація міжнародних валютних операцій у банках регулюється нормами чинного законодавства. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закону України «Про банки і банківську діяльність», валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на основі ліцензії Національного банку України. Залежно від тривалості дії ліцензій, характеру і тривалості валютних операцій можуть надаватися генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій.

Генеральна ліцензія — це дозвіл, який надається Національним банком України комерційним банкам та іншим кредитнофінансовим установам України для здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальна ліцензія — це дозвіл, який надається Національним банком України резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей за винятком:

—вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

—вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

—платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед не-

22

резидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

—платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

—вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України в межах, встановлених законодавством;

в) надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

—відкриття фізичними особами-резидентами рахунків в іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

—відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

—відкриття рахунків в іноземній валюті резидентами; е) здійснення інвестицій за кордон, зокрема за допомогою

придбання цінних паперів за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами як дарунок або у спадщину.

Чинне законодавство забороняє Національному банку України обмежувати права суб’єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Міжнародні розрахунки здійснюються через банківські установи на основі кореспондентських відносин. Для їх організації банки використовують закордонні відділення та кореспондентські рахунки в іноземних банках.

1.4.2. Кореспондентські відносини банків і порядок їх встановлення в Україні

Банківській справі завжди був притаманний ризик. Одним з інструментів зниження цього ризику було встановлення кореспондентських відносин. Це припускало запровадження таких захо-

23

дів як обмін інформацією про діяльність банків, зокрема обмін контрольними документами (альбом зразків підписів), фінансовою звітністю, тарифами та іншими документами. При цьому виникала необхідність завірення підписів, ключів аутентифікації телексу, SWIFT, а також інших систем міжбанківського проведення операцій. Це дозволяло взаємодіяти на довірчій основі, а також установлювати ліміти на проведення різного виду операцій

— документарних, депозитних, конверсійних, операцій з цінними паперами та ін.

Встановлення кореспондентських відносин супроводжується відкриттям кореспондентських рахунків. Трактування терміна «кореспондентський рахунок» залежить од сфери його застосування. Наприклад, у США традиційно кореспондентські відносини передбачали наявність кореспондентського рахунку, під яким зазвичай розуміють поточний рахунок (Deposit Demand Account). При цьому банки, на ім’я яких відкрито кореспондентські рахунки, розглядалися як банки-клієнти. Проте законодавством США з легалізації злочинних доходів і фінансування терроризму визначено, що кореспондентський рахунок означає будь-який рахунок, відкритий іноземному банку для отримання депозитів, проведення платежів від імені іноземного банку, а також проведення інших фінансових операцій з іноземним банком. Це визначення значно розширює поняття кореспондентського рахунку. Метою такого визначення було зобов’язати американські банки збирати інформацію не тільки про банки-клієнти, а й про своїх контрагентів. За останні десятиліття помітно посилився вплив органів нагляду й регулювання (як національних, так і наднаціональних) на банківський сектор. При цьому сфера регулювання значно розширилася і в даний час охоплює: надання звітності; корпоративне управління; управління ризиками; протидію легалізації злочинних доходів; здійснення розрахунків; валютне регулювання іт. д.

За ступенем впливу на кореспондентські відносини найбільш значущим чинником є регулювання сфери протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Відповідні зміни до законодавства були прийняті практично в усіх країнах світу. Органи регулювання і законодавчі акти зобов’язують банки ідентифікувати клієнтів, зокрема і банки-кореспонденти, проводити моніторинг операцій, зокрема по кореспондентських рахунках (див. Додаток 1.1).

Встановлюючи кореспондентські відносини з іноземним банком (відкриття кореспондентського рахунку), необхідно брати до уваги такі чинники: структуру банківської системи країни, з

24

фінансовим інститутом якої планується встановити кореспондентські відносини; законодавство, що регулює діяльність банків (як іноземне, так і українське); інформацію про іноземні платіжні системи; вартісні умови відкриття та проведення операцій по кореспондентському рахунку. Як правило, іноземні банки встановлюють індивідуальні тарифи для кожного банкукореспондента залежно від низки чинників. Для визначення вартісних умов ведення кореспондентського рахунку іноземним банкам потрібне надання такої інформації: про характер і види операцій, які планується проводити по рахунку (міжбанківські, клієнтські); про обсяги операцій; про передбачуваний залишок на рахунку.

За законодавством України, встановлення кореспондентських відносин також вимагає відкриття кореспондентських рахунків. Кореспондентський рахунок — це рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору (угоди). Розрізняють два види кореспондентських рахунків: «лоро» та «ностро».

«Лоро» — це рахунок, який відкриває банк своєму банковікореспонденту.

«Ностро» — це рахунок, відкритий даним банком у банкукореспонденті.

Кореспондентські відносини можуть запроваджуватися і без відкриття рахунків. У цьому випадку розрахунки між двома банками здійснюються з використанням іншої кредитної установи, в якій кожний із цих банків має відкриті кореспондентські рахунки.

Уповноважені банки України можуть здійснювати міжбанківські розрахунки в іноземній валюті у два способи:

По-перше, встановленням прямих кореспондентських відносин з банками (резидентами та нерезидентами) на підставі укладеного договору за допомогою:

а) пошти, телеграфу, телекса, інших засобів зв’язку за умови забезпечення цілісності та конфіденційності інформації (при цьому виконання розрахункових документів, одержаних за допомогою факсимільного зв’язку, не дозволяється);

б) міжнародних телекомунікаційних систем, зокрема SWIFT; в) програмних та технічних засобів формування і передавання розрахункових документів та повідомлень у форматі платіжної системи банку корреспондента (резидента та нерезидента), нада-

25

них цим банком, за умови забезпечення цілісності та конфіденційності інформації.

По-друге, з банками-резидентами через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України в мультивалютному режимі.

«Положення про вiдкриття та функцiонування в уповноважених банках України рахункiв банкiв-кореспондентiв в iноземнiй валютi та в гривнях» від 26.03.98 р. за № 118 визначає порядок відкриття кореспондентських рахунків та встановлення кореспондентських відносин; порядок ведення та режим кореспондентських рахунків в іноземній валюті; порядок ведення та режим кореспондентських рахунків банків-нерези- дентів у гривнях, відкритих в уповноважених банках України; порядок здійснення уповноваженими банками функцій валютного контролю; порядок переоформлення та закриття кореспондентських рахунків.

Угоди про відкриття кореспондентських рахунків укладаються уповноваженими банками після отримання від Національного банку України банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Для відкриття кореспондентських рахунків в іноземній валюті банки-резиденти формують пакет документів: заяву на відкриття рахунку; копію ліцензії та письмового дозволу (засвідчену нотаріально); копію статуту банку (засвідчену нотаріально); останній річний звіт (на дату складання, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку); баланс на останню дату (на 1 число місяця, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку); картку із зразками підписів згідно з нор- мативно-правовими актами Національного банку України; перелік банків-кореспондентів.

Перелік документів для банків-резидентів країн СНД і Балтії, банків-резидентів інших країн, крім країн СНД і Балтії та кореспондентських рахунків ЄБРР, що відкриваються для кредитування резидентів у гривнях, є аналогічним тому, що і для відкриття кореспондентських рахунків в іноземній валюті.

Уповноважений банк України після отримання документів інформує банк, який відкриває кореспондентський рахунок, про прийняте рішення. У разі прийняття позитивного рішення щодо відкриття рахунку банкові-кореспонденту уповноважений банк надсилає поштою або передає через представника банку підписану Угоду про встановлення кореспондентських відносин (надалі — Угода).

26

Угода має бути укладена в двох примірниках, підписана двома сторонами та завірена печатками банків.

Крім вказаної Угоди, сторони також можуть укласти:

—угоду про обслуговування за акредитивною формою розрахунків;

—угоду про прискорення розшуку платежів;

—угоду про проведення міжбанківських операцій;

—угоду про неторговельні операції згідно з чинним законодавством України тощо.

1.4.3. Валютний контроль щодо здійснення міжнародних валютних і розрахункових операцій

Елементом національної економіки багатьох країн, складовою державного регулювання та інтегральною частиною світової системи валютних відносин є система валютного контролю.

Валютний контроль — це сукупність заходів органів валютного контролю, спрямованих на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою та нерезидентів з національною валютою згідно з чинним законодавством.

Сутність валютного контролю полягає у законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні чи регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Валютний контроль реалізується через запровадження валютних обмежень.

Валютні обмеження є сукупністю законодавчих або адміністративних норм, які застосовуються на рівні держави і на міждержавному рівні та регламентують проведення операцій з валютою, золотом, іншими валютними цінностями.

Валютні обмеження запроваджуються щодо двох типів міжнародних економічних операцій:

•поточних операцій платіжного балансу;

•операцій із капіталом і фінансовими інструментами. Щодо поточних операцій — поширеними є такі обмеження:

—обов’язковий продаж експортерами своєї валютної виручки

центральному та/або уповноваженим (девізним) банкам;

—обмеження продажу іноземної валюти імпортерам;

—обмеження щодо форвардних купівель іноземної валюти імпортерами;

—блокування виручки іноземних експортерів од продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей щодо користування цими коштами;

27

—регулювання термінів сплати за експорт та імпорт. Наприклад, можуть встановлюватися обмежені терміни продажу експортерами іноземної валюти за національну (30 днів) з метою недопущення використання валютних коштів зі спекулятивною метою.

Обмеження щодо операцій з капіталом і фінансовими інструментами застосовуються переважно країнами, які мають пасивний платіжний баланс. Такі обмеження спрямовані на стимулювання припливу капіталу в країну, обмеження вивозу і запобігання «втечі» капіталу, а саме:

—встановлення ліміту на вивезення валютних цінностей;

—обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті;

—залучення іноземних кредитів для фінансування облігаційних позик;

—примусове вилучення іноземних цінних паперів, які належать резидентам, і продаж їх за валюту;

—повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості чи дозвіл оплати її національною валютою без права переказу за рубіж.

Функції контролю за здійсненням операцій через кореспондентські рахунки банків в іноземній валюті та банків-нерезидентів у гривнях покладаються на уповноважені банки України.

Функції контролю за операціями, які здійснюють через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів у гривнях розпорядники бюджетних коштів, рахунки яких обслуговуються Державним казначейством України, покладаються на Операційне і територіальні управління Національного банку України.

Органи валютного контролю, а також уповноважені банки мають право вимагати від резидентів документи та інформацію, що підтверджують здійснення платежів через кореспондентські рахунки в іноземній валюті та кореспондентські рахунки банківнерезидентів у гривнях відповідно до чинного законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України, а також мають право вимагати і від уповноважених банків інформації, що підтверджує дотримання ними чинного законодавства України.

Уповноважений банк України зобов’язаний робити відмітку на оригіналах документів, на підставі яких ним була куплена, обміняна іноземна валюта за певними операціями, та на копіях зазначених документів, які залишаються в нього на зберіганні. Відмітка має містити дату купівлі, обміну іноземної валюти, її

28

суму, а також засвідчуватися підписом відповідального працівника валютного підрозділу та відбитком його особистого штампа чи штампа цього підрозділу або печатки уповноваженого банку.

1.5. Сучасні платіжні системи та засоби зв’язку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

1.5.1. Платіжні системи окремих розвинутих країн

Зв’язок між учасниками міжнародних розрахункових і валютних операцій забезпечується через телеграф, телефонні та комп’ютерні мережі, електронні комунікації. Телеграф був першим технічним засобом, який прийшов на допомогу банкірам. Він і дотепер використовується як у своєму первісному вигляді, так і у вигляді телекса. Пізніше телефонний зв’язок створив можливість передачі відеозображення, у тому числі — факсимільну передачу документів.

Швидкість зв’язку є життєвою потребою учасників міжнародних розрахунків, оскільки через надзвичайну мінливість ринкових курсів валют вартість активів в іноземних валютах може різко змінюватися. Завдяки технічному прогресу з’явилися системи передачі та обробки цифрової інформації із застосуванням електронної техніки. У цьому контексті міжнародні розрахунки — це сучасна телекомунікаційна, автоматизована система грошових переказів міжнародних платежів у режимі реального часу.

Виконання банківських операцій здійснюється за допомогою систем банківських повідомлень і систем розрахунків. Відмінність між ними в тому, що в рамках системи банківських повідомлень здійснюються лише оперативне пересилання і зберігання розрахункових документів, урегулювання платежів здійснюється банками-учасниками; функції систем розрахунків безпосередньо пов’язані з виконанням взаємних вимог і зобов’язань банківучасників. До першої групи належать такі системи як SWIFT і BankWire — приватна електронна мережа банків США, до другої

— FedWire — мережа федеральної резервної системи (ФРС) США; Нью-йоркська Міжнародна платіжна система розрахункових палат CHIPS; Лондонська автоматична система розрахункових палат CHAPS.

29

Міжбанківська система США «Федвайр» (FedWire). «Фед-

вайр» — система переказу грошових коштів і цінних паперів, яка належить Федеральній резервній системі США та керується нею. За допомогою «Федвайр» здійснюються перекази крупних сум у формі валових розрахунків у реальному часі за умовами «поставка проти платежу». Отже, система «Федвайр» є системою кредитних переказів. Розрахунки виконуються за кожним переказом окремо і стають кінцевими на момент отримання переказу закла- дом-адресатом.

Функціонування «Федвайр» забезпечується завдяки поєднанню 12 федеральних резервних банків. Будь-який депозитарний заклад, включаючи відділення й агентські контори іноземних банків у США може скористатися послугами «Федвайр» для відправки чи отримання платежів за умови, що має резервний або кліринговий рахунок у будь-якому федеральному резервному банку США.

Система «Федвайр» використовується переважно для операцій з міжбанківських розрахунків, здійснення платежів, пов’язаних з міжбанківськими позиками до наступного робочого дня, платежів між корпораціями та розрахунків за операціями з цінними паперами.

Система міжбанківських клірингових розрахунків і пла-

тежів ЧІПС (CHIPS — Clearing House Interbank Payments System) — це приватна міжнародна електронна (комп’ютеризована) мережа для здійснення трансфертів у режимі «он-лайн», яка почала функціонувати у 1971 р. Вона належить Ньюйоркській асоціації клірингових палат.

З технічного погляду, мережа ЧІПС є одновузловою, усі її учасники підключені напряму до єдиного центру комунікацій повідомлень. У структурі ЧІПС є основний та резервний центри обробки даних.

Учасниками ЧІПС є комерційні банки, інвестиційні компанії, корпорації. Усі вони повинні мати у Нью-Йорку мережі передачі даних і два комплекси комп’ютерної обробки — основний та резервний. Учасники ЧІПС можуть бути кореспондентами або агентами інших банків, які не входять до ЧІПС, але бажають скористатися її послугами.

За допомогою ЧІПС здійснюються міжнародні міжбанківські операції:

•доларові платежі за угодами в іноземній валюті;

•платежі з розміщення цінних паперів у євродоларах;

•виплата доходів по цінних паперів у євродоларах та ін.

30