shemet_intern_rozrah_valyut_oper_09

Проте слід зауважити, що на практиці жорстко фіксовані курси зустрічаються досить рідко. Для фіксації валютного курсу монетарні установи застосовують певні механізми компенсування змiн попиту та пpопозицiї на pинку, найчастіше валютні інтервенції. Ефективнiсть застосування даного режиму залежить од двох взаємопов’язаних умов — наявностi достатнiх pезеpвiв центpального банку та нетpивалого і незначного дефiциту платiжного балансу.

Центральний банк може здійснювати коригування валютних курсів за допомогою різноманітних механізмів — емісій національної валюти, цілеспрямованих девальвацій та ревальвацій національної валюти, операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку, змін норми резервних вимог та облiкової ставки, регулювання ступеня конвеpтованостi нацiональної валюти, iнстpументів дpугоpядного селективного pегулювання, цілої низки адміністративних заходів (запровадження продажу та pозподiлу надходжень в iноземнiй валютi, валютного квотування, ствоpення чеpг на отpимання валюти, забоpони певної валюти, нав’язування пpимусового iмпоpту, контpолю за банкiвськими pахунками неpезидентiв, валютне оподаткування та субсидiї тощо), а також за допомогою валютних інтервенцій.

Механiзм валютних iнтеpвенцiй, пов’язаний з опеpацiями купiвлi та пpодажу центральним банком власної чи іноземних валют, впливає на попит i пpопозицiю на валютному pинку та веде до вiдповiдних змін валютних курсів. Валютні інтервенції санкцiоновані Мiжнаpодним валютним фондом i шиpоко викоpистовуються у свiтовiй пpактицi.

Валютні iнтеpвенцiї можуть здiйснюватися:

—за pахунок викоpистання валютних pезеpвiв центpального банку;

—за допомогою укладення «своп-угоди» з певною кpаїною щодо одеpжання кpедиту у валютi цiєї кpаїни для здiйснення валютної iнтеpвенцiї;

—за pахунок пpодажу цінних паперів, вміщених в іноземній валюті;

—шляхом продажу кpедитних позицiй у СДР у Мiжнаpодному валютному фонді.

За хаpактеpом впливу на гpошову масу та обмінні куpси валютнi iнтеpвенцiїподiляються на нестеpилiзованi та стеpилiзованi.

Hестеpилiзована iнтеpвенцiя означає пpосту опеpацiю купiвлiпpодажу певної валюти. Hестеpилiзована iнтеpвенцiя, за якої пpодається нацiональна валюта для купiвлi заpубiжних активiв,

241

сприяє поповненню валютних pезеpвiв, збiльшенню пpопозицiї національної валюти і, відповідно, зниженню її обмінного курсу. І навпаки, нестеpилiзована iнтеpвенцiя, за якої купується нацiональна валюта чеpез пpодаж заpубiжних активiв, призводить до зменшення валютних pезеpвiв центpального банку, зменшення пpопозицiї національної валюти та зpостання її куpсу.

Стеpилiзована iнтеpвенцiя полягає в купiвлi-пpодажу валюти центpальним банком з одночасним пpоведенням опеpацiї нейтpалiзування на вiдкpитому pинку деpжавних цiнних папеpiв. Як показують численнi дослiдження, коли здiйснюється стеpилiзована iнтеpвенцiя, гpошова маса та валютний куpс пpактично залишаються незмiнними. Головною метою такого засобу є, зокpема, поповнення валютних pезеpвiв. Стерилізована валютна інтервенція може мати так званий сигнальний ефект щодо майбутньої монетарної політики та свідчити про наміри центрального банку.

Ступінь втручання монетарної влади країни у механізм встановлення валютного курсу є одним з найважливіших індикаторів у виззначенні режиму валютного курсу даної країни.

5.2.5. Режими валютного курсу

Еволюція класифікації режимів валютного курсу. У 1982 р.

МВФ ухвалив класифікацію режимів валютних курсів, яка передбачала вільний вибір режиму кожною країною. За класифікацією МВФ, залежно від ступеня гнучкості (ступеня свободи щодо зміни курсів) усі валюти поділяються на валюти з фіксованим курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з курсом вільного плавання.

Фіксований валютний курс (pegged/fixed exchange rate) —

офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, базоване на валютних паритетах, які визначаються у законодавчому порядку.

Фіксований валютний курс передбачає фіксацію вмісту золота чи еквівалент кількості доларів США щодо національної грошової одиниці. Центральні банки країн, які застосовують фіксований валютний курс, зобов’язані підтримувати його за допомогою здійснення валютних інтервенцій. Наприклад, за правилами Бреттон-Вудської валютної системи, припускалися відхилення валютних курсів від паритету у межах 1% в обидва боки.

242

За класифікацією, пропонованими режимами фіксації валютного курсу були такі:

•фіксація до однієї валюти;

•фіксація до кошика валют.

Обмежено гнучкий валютний курс (limited flexible exchange rate) — це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами з припустимими коливаннями валютного курсу згідно із встановленими правилами. Є два способи встановлення такого курсу.

Режими валют з обмежено гнучким курсом поділялися на:

♦обмежено гнучкий курс до однієї іноземної валюти, коли визначені і дотримуються певні межі коливань курсу щодо офіційно зафіксованого паритету до конкретної іноземної валюти;

♦обмежено гнучкий курс у рамках спільної політики, коли визначені і дотримуються межі коливань курсів валют, що спільно плавають, навколо центрального курсу (наприклад, у рамках Європейської валютної системи).

Гнучкий валютний курс (flexible/floating exchange rate) — це курс, який вільно змінюється внаслідок взаємодії попиту і пропозиції. Плаваючим вважається курс, який може змінюватися в будь-яких межах. Такий курс є одним із структурних принципів Ямайської валютної системи.

Режими валют з гнучким курсом були такими: ¾ кориговане плавання; ¾ кероване плавання; ¾ незалежне плавання.

Незважаючи на певну простоту і зручність цієї класифікації, вона не передбачала м’якої прив’язки і не визначала різницю між номінальною та фактичною політикою валютного курсу. На практиці деякі держави, декларувавши фіксований курс, часто вдавалися до девальвацій з метою впливу на конкурентоспроможність національного експорту. Інші країни, офіційно дотримуючись плавання, в реальності фіксували валютний курс. Наприклад, 60 % країн, які офіційно декларували кероване плавання своїх валют, фактично дотримувалися режиму фіксованого валютного курсу. Це давало змогу уникнути втрати довіри та певних політичних втрат, які супроводжують офіційну девальвацію. Водночас країни намагалися максимально скористатися перевагами валютного курсу як антиінфляційного якоря грошовокредитної політики. Такі дії суттєво знижували прозорість політики валютного курсу і внеможливлювали достовірний аналіз валютного ринку.

243

У1990-х роках у результаті спостережень за фактичною поведінкою валютних курсів фахівці МВФ висунули кілька нових пропозицій. Ці пропозиції ґрунтувалися на результатах обробки статистичних даних щодо валютних курсів близько ста сорока країн світу. Групування країн відбувалося у два етапи. Спочатку режим валютного курсу країни класифікували на основі офіційних заяв її центрального банку. Потім режими фіксованого валютного курсу було поділено на режими з частим (понад 1 раз на рік) та нечастим коригуванням курсу. Крім того, всі країни з плаваючим курсом згрупували залежно від частоти валютних інтервенцій. У результаті було складено широку класифікацію, яка охоплювала двадцять п’ять категорій режимів валютного курсу. Усі ці категорії об’єднали у дев’ять великих груп. Проте класифікація не відображала різниці між «м’якою» прив’язкою та жорсткою фіксацією валютного курсу. Унаслідок цього деякі країни потрапили до розряду «некласифіковане плавання».

Іншим оригінальним підходом до класифікації режимів валютного курсу був варіант, запропонований аргентинськими економістами, які побудували свій аналіз на спостереженні за динамікою валютних курсів і золотовалютних резервів упродовж періоду з 1974 по 2000 роки. За допомогою кластерного аналізу групу, яка складалася зі ста десяти країн, було поділено на кілька категорій. Визначення кластерів здійснювалося на основі оцінки місячних темпів приросту номінальних валютних курсів, їхньої відносної волатильності, а також змін золотовалютних резервів.

Режими валютного курсу було поділено на п’ять основних категорій: гнучкий валютний курс, «брудне плавання», повзуча прив’язка, фіксований курс і невизначений курс.

У2002 р. економісти Банку Канади Жанін Белью, Роберт Лафранс і Жан-Франсуа Перрол запропонували класифікувати режими валютного курсу на основі комбінації формальної класифікації та спостереження за фактичними коливаннями курсів за допомогою двокрокового гібридного механістичного правила

(two-step hybrid mechanical rule). Це правило було застосовано до статистичної вибірки у періоді з 1973 по 1998 рр., яка охоплювала шістдесят країн. Спочатку визначалися групи держав, які декларують себе країнами з фіксованим або плаваючим режимом. Потім формальна класифікація піддавалася перевірці . Було встановлено, що для фіксованих курсів номінальна волатильність (стандартне відхилення) не повинна перевищувати 0,45 % на рік. Різниця між проміжним режимом і плаванням визначалася на основі індексу гнучкості валютного курсу. Індекс розраховувався

244

як відношення волатильності номінального курсу до волатильності вибірки у поточному році. Країни, індекс яких перевищував одиницю, було віднесено до країн з режимом плаваючих курсів. Решту країн було віднесено до проміжної категорії. Інші теоретичні підходи — див. Додаток 5.2.

Сучасна класифікація МВФ. Поява нових підходів до визначення режимів валютного курсу спонукала МВФ розробити новий варіант власної класифікації, яку Фонд презентував у січні 1999 р. Цей документ має назву «Класифікація режимів валютного курсу МВФ від 1999 р.». На відміну від попередньої вона ґрунтується на спостереженні за фактичною поведінкою валютних курсів. Застосування класифікації передбачає вивчення динаміки номінальних валютних курсів. Якщо в країні існує уніфікований валютний курс, то до уваги береться офіційно проголошений курс; за умов множинності валютних курсів — ринковий курс паралельного (чорного) ринку. Нова класифікація запроваджує також додаткові категорії фіксованих курсів, які відображають ступінь грошово-кредитної автономії і характер зобов’язань органів грошової влади щодо валютного курсу.

За Класифікацією режимів валютного курсу МВФ від 1999 р. виокремлюють такі режими:

1.Відсутність національного платіжного засобу, тобто офіційна, або формальна доларизація.

Вважається варіантом найжорсткішої форми фіксованого валютного курсу.

2.Відсутність окремих платіжних засобів, тобто валютний

союз.

Усі учасники використовують один законний платіжний засіб. Усі країни-учасники союзу втрачають грошово-кредитний суверенітет.

3.Валютне правління.

Грошова влада бере на себе зобов’язання щодо обміну національної валюти на іноземну за фіксованим курсом, що закріплюється на законодавчому рівні. Грошова база повністю забезпечується золотовалютними резервами, а центральний банк втрачає функції грошово-кредитного регулятора і кредитора останньої інстанції.

4. Традиційна фіксація до якірної валюти або до валютного композиту.

Країна формально або неофіційно прив’язує свою валюту до валюти іншої країни чи до кошика валют. Валютний курс коливається у межах вузького діапазону 1 % в обидва боки від цент-

245

рального паритету або різниця між мінімальним і максимальним значеннями курсу не повинна перевищувати 2 % упродовж двох місяців.

5. Повзуча прив’язка.

Встановлюються зміни валютного курсу як процента коливань навколо центрального паритету з передбаченою регулярною його зміною. Повзуча прив’язка є окремим випадком валютного коридору, коли коливання валютного курсу обмежуються не тільки параметрами коридору, а і фіксацією курсу до центрального паритету. Повзуча прив’язка визначається як така, що запізнюється (backward looking), коли девальвація компенсує накопичений диференціал кількісного індикатора, і як така, що випереджає (forward looking), коли девальвація відповідає прогнозованому диференціалові.

За цього режиму валютного курсу межі відхилень од центрального паритету, як правило, не перевищують 1 % в кожен бік.

Цікавим є механізм режиму повзучої прив’язки: центральний паритет немовби повзе, що зумовлюється зміною певного набору макроекономічних показників (золотовалютних резервів, грошової маси та ін.), і валютний коридор встановлюється навколо нового центрального паритету. Повзуча прив’язка дає можливість девальвувати валютний курс із заздалегідь оголошеною періодичністю.

6. Фіксація в рамках горизонтального коридору.

Валютний курс вільно коливається в межах 1 % від формального чи неофіційного центрального паритету. Влада втручається у будь-який момент для захисту курсу за рахунок валютних інтервенцій.

7. Фіксація в рамках похилого (повзучого) коридору. Валютний курс вільно плаває у межах 1 % в обидва боки від

формального або неофіційного центрального паритету, який періодично коригується. Як і в разі повзучої прив’язки, похилий коридор може мати випереджальний характер або характер запізнювання. Гнучкість валютного курсу розглядається як функція від ширини валютного коридору. Межі коливань можуть бути симетричними відносно центрального паритету або поступово асиметрично розширюватися.

8. Жорстко кероване плавання без визначеного діапазону меж коливань.

Напрям і частота коригування валютного курсу за допомогою валютних інтервенцій визначаються станом платіжного балансу, обсягом і динамікою золотовалютних резервів країни,

246

кон’юнктурою валютного ринку тощо. Інтенсивність та ефективність валютних інтервенцій визначають ступінь жорсткості управління валютним курсом.

9. Незалежне плавання.

Валютний курс визначається ринковими силами попиту і пропозиції. Валютні інтервенції здійснюються для запобігання коливанням валютного курсу, які не є наслідком фундаментальних макроекономічних зрушень.

Довідка

Оцінка режимів валютного курсу за новою класифікацією МВФ виявила цікаві результати: множинні валютні курси (встановлені для різних типів операцій і валют) і чорні валютні ринки до цих пір є вельми поширеними. У післявоєнний період подвійні валютні курси існували майже в усіх промислово розвинутих країнах, так само, як і незаконні паралельні валютні ринки. Наприклад, у 1950 р. 45 % усіх країн світу офіційно встановили подвійні валютні курси. Практика множинності курсів здійснювалася до 1990-х рр. У Великій Британії вони існували до 1970-х рр., в Італії — до 1980-х рр., а в Бельгії та Люксембургу — до 1990-х рр., коли розпочався перехід до євро.

Серед країн, що розвиваються, частка держав з подвійним курсом знизилася з 32 % у 1980-х рр. до 20 % у 1990-х рр. Якщо взяти до уваги поширення паралельних валютних ринків, то виявляється, що за часів Бреттон-Вудської валютної системи плаваючі валютні курси не були рідкісними. Режими валютного курсу 45 % країн у 1970-х рр. радше характеризуються як кероване або навіть незалежне плавання.

Незважаючи на поступове зниження кількості країн, які дотримуються фіксованих курсів, цей режим залишається провідним (56 % країн). Спостерігається поступовий перехід від м’якої фіксації до жорсткої. Стійке зростання кількості країн, які надають перевагу альтернативним режимам (жорстка прив’язка і незалежне плавання), говорить про те, що світ поступово переходить до двох полюсів режимів валютного курсу.

5.3.Конверсійні валютні операції

5.3.1.Поняття і види конверсійних операцій

Конверсійні операції — це операції учасників валютного ринку з обміну обумовлених сум у грошових одиницях однієї країни на певну суму в грошових одиницях іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.

Конверсійні операції охоплюють:

•операції спот, або поточні конверсійні операції,

•форвардні конверсійні операції.

247

У здійсненні будь-якої валютної угоди слід розрізняти дві дати: дату укладання угоди (телефоном, телексом, письмово тощо), тобто контрактний день і дату виконання угоди, тобто фізичного переміщення грошових коштів. Дата виконання умов угоди, або дата фактичної поставки валют у розпорядження сторін, що беруть участь в угоді, називається датою валютування (value date). Для безготівкових конверсійних операцій дата валютування означає календарне число, якого проведено реальний обмін гро-

шових коштів.

Для депозитних операцій датою валютування є дата початку депозиту, тобто дата надходження коштів на рахунок позичальника. Датою закінчення депозиту (maturity date) слугує дата повернення основної суми на рахунок кредитора.

Датами валютування і датами закінчення депозиту є тільки робочі дні.

5.3.2. Валютні операції спот

Валютні операції з негайною поставкою валют, або валютні операції спот (spot) — це купівля-продаж валюти на умовах її поставки банками-контрагентами на другий день з дня укладання угоди за курсом, що фіксується на момент укладання угоди.

За стандартними умовами, в разі здійснення валютної угоди спот валюти потрапляють у розпорядження сторін-контрагентів через два робочі банківські дні, які є необхідними для перевірки та обробки документів, заліку розрахунку. Тому стандартна спот-дата валютування — це другий день від дня укладання угоди, тобто від контрактного дня. Для кожної з валют враховуються тільки робочі дні. Якщо для однієї з валют день, наступний за контрактним, є неробочим, то поставка валют здійснюється на день пізніше.

Операції спот можуть виконуватися з відхиленням від стандартних умов. Сучасні засоби телекомунікаційного зв’язку значно прискорили виконання угод спот. Коли розрахунки відбуваються у контрактний день або наступного дня, угоди спот називають, відповідно, угодами «tod» (від англ. today) або угодами «tom»(від англ. tomorrow). Крім того, може відбутися асиметричний обмін, що виявляється в асиметричних для сторін угоди датах валютування. Так, якщо одна сторона постачає валюту у контрактний день, а інша — наступного дня, угоду називають «tod-next»; у разі постачання валюти однією стороною наступного дня за контрактним угоду називають «tom-spot».

248

Особливістю угод спот є те, що сторони здійснюють еквівалентний обмін валют. Тому в разі нестандартних та асиметричних дат валютування спот-курси валют коригуються з урахуванням відповідної різниці у ставках процента для одно- і дводенних поставок. Отже, жодна зі сторін не кредитує іншу.

5.3.3. Відкрита валютна позиція та її оцінка

Відкрита валютна позиція — це незбіг суми активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті із сумою балансових і позабалансових зобов’язань у цій самій валюті для учасника валютного ринку (банку, компанії). Відкрита валютна позиція містить додатковий ризик у разі зміни валютного курсу.

На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:

•купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти — як поточні, так і строкові операції, за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

•одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

•купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

•надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

•погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з гривневого рахунку витрат);

•інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті у розрахунках за ними в іншій валюті, зокрема і національній).

Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

Позиція буває довгою(long position) і короткою (short position).

Довга позиція означає перевищення сумою активів та позабалансових вимог суми балансових і позабалансових зобов’язань у кожній іноземній валюті та позначається знаком плюс («+»). Довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження.

249

Коротка позиція означає перевищення сумою балансових та позабалансових зобов’язань суми активів і позабалансових вимог у кожній іноземній валюті і позначається знаком мінус («–»). Коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.

Наприклад, у разі купівлі банком 1 млн євро за долари США за курсом 1,5425 утворюється довга позиція на суму 1 млн євро і коротка на суму 1 542 500 доларів. Ці позиції можуть бути виражені у вигляді запису:

Розмір прибутків і збитків залежить од розміру експозиції та змін у валютних курсах. Дилери банків протягом робочого дня здійснюють велику кількість операцій із різними валютами, і їхнє завдання полягає в тому, щоб не допустити відкритої позиції банку, що може призвести до значних збитків.

У бухгалтерському балансі банку в найзагальнішому вигляді створення відкритої позиції можна відобразити у вигляді послідовних операцій (при цьому ми абстрагуємося від багатьох деталей).

1) Створення банку і відкриття клієнтом валютного рахунка в євро:

Як бачимо, тут збігаються активи і пасиви (вимоги та зобов’язання) за сумами валют, тобто відкритої позиції немає.

2) Продаж 1 млн євро за долари США за курсом 1,5425 зі спе-

Продавши наявний у його розпорядженні клієнтський 1 млн євро і купивши долари США, банк створив відкриту позицію. Як видно, тепер наявна незбіжність активів і пасивів за сумами валют: перевищення активами пасивів (довга позиція) на суму 1 542 500 доларів і перевищення пасивів над активами (коротка позиція) на суму в 1 000 000 євро.

250