shemet_intern_rozrah_valyut_oper_09

Складниками валютної політики є:

•валютне регулювання;

•валютний контроль;

•міжнародне валютне співробітництво.

Валютне регулювання

Валютне регулювання, будучи складником валютної політики, відіграє значну роль у реалізації державою стратегічних цілей розвитку національної економіки.

Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію валютних відносин економічних суб’єктів.

Така регламентація поширюється на всі складові валютних відносин і валютного ринку:

♦процес курсоутворення;

♦виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни;

♦діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

♦здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;

♦здійснення міжнародних платежів за операціями з капіталом і фінансовими інструментами та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

♦ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

♦кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

♦формування та використання золотовалютних резервів. Системи національного регулювання грошово-валютних від-

носин мають давню історію. Воно розпочиналося, як правило, із запровадження заборони вивозу золота з країни. Поступово це регулювання поширилось на інші валютні цінності, зокрема на платіжні засоби та цінні папери — акції та облігації. З уведенням конвертованості валют валютне регулювання в деяких розвинутих країнах було скасоване, в інших — значно послаблене.

Валютне законодавство розвинутих країн визначає коло валютних операцій, які можуть підлягати регулюванню. У більшості випадків вони поділяються на операції, пов’язані з міжнародним рухом капіталів, зовнішньою торгівлею, міжнародними борговими відносинами, операціями із золотом та іншими валютними цінностями, та операції, пов’язані з розвитком таких сфер міжна-

261

родних відносин як туризм, інші форми спеціальних міждержавних виплат.

Валютне регулювання забезпечується спеціальною системою правових норм і засобів. Деякі спеціалісти-правники розглядають цю систему як самостійний інститут права (у зарубіжній літературі його називають «валютним правом»). У розвинутих країнах ринкової економіки валютне регулювання здійснюється або міністерствами фінансів, або центральними емісійними банками, або спеціальними урядовими установами.

Метою валютного регулювання є забезпечення безперервності міжнародних розрахунків і дотримання порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Валютний контроль

Елементом національної економіки багатьох країн світу, складовою державного регулювання та інтегральною частиною світової системи валютних відносин є система валютного контролю — сукупність заходів органів валютного контролю, спрямованих на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою та нерезидентів з національною валютою згідно з чинним законодавством.

Суть валютного контролю полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні чи регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Валютний контроль реалізується через запровадження валютних обмежень.

Міжнародне валютне співробітництво

Цей напрям валютної політики реалізується через створення валютних угруповань (блоків, зон, союзів), спільних валютних фондів.

Для реалізації валютної політики органи грошово-кредитного регулювання залежно від ситуації у валютно-фінансовій сфері та визначених цілей застосовують такі інструменти, як дисконтна політика, девізна політика, валютні інтервенції, диверсифікація валютних резервів, девальвація, ревальвація, валютні обмеження. Розглянемо їх докладніше.

Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу та впливу на платіжний баланс; В основі механізму дисконтної політики — вплив на міжнародний рух капіталу, з одного боку, і динаміку

262

сукупного попиту, внутрішнього кредитування, грошової маси та цін, з іншого. Дисконтна політика є інструментом з відносно низькою ефективністю. Це пояснюється неоднозначним впливом відсоткових ставок на мобільність капіталів за умов нестабільності. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Такий приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, таким чином сприяючи підвищенню її курсу.

Довідка

Досить неординарним прикладом застосування облікової валютної політики на сучасному етапі розвитку грошово-валютних відносин можуть служити дії Центрального банку Швеції, коли в другій половині 1992 р. виникла паніка на валютних ринках Європи, і шведська крона опинилася в досить скрутному становищі. Щоб терміново підвищити валютний курс крони, було оголошено рішення центрального банку про підвищення ставки позикового процента до 75 %, а згодом цю ставку було встановлено на небаченій досі в практиці валютних відносин позначці в 500 %. До такого неординарного заходу центральний банк Швеції вдався, щоб зупинити відплив валюти за кордон. Саме в той час до аналогічних заходів вдався і центральний банк Норвегії.

За значного активного сальдо платіжного балансу, що трапляється досить рідко, центральні банки відповідних країн вдаються до протилежних дій. Вони знижують облікову ставку і тим самим стимулюють відплив іноземного й національного капіталу з метою зменшення активного платіжного сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, зростає її курс, а курс національної валюти, відповідно, падає.

Девізна політика виявляється у впливі на валютний курс шляхом купівлі/продажу державними органами іноземної валюти. Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто прямого втручання центрального банку в операції на валютному ринку за одночасного запровадження обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку. Валютна інтервенція здійснюється через купівлю-продаж іноземної валюти за рахунок офіційних золотовалютних резервів або за рахунок міжбанківського кредиту. У країнах з ринковою економікою широкого розмаху валютна інтервенція набула в умовах обігу нерозмінних грошових знаків. Девізна валютна політика тимчасово та обмежено впливає на рівень валютного курсу, якщо відсутні

263

корінні порушення платіжного балансу. Коли такі порушення є, активне використання девізної політики призводить до швидкого виснаження валютних резервів країни, не запобігши при цьому знеціненню національної валюти. Тому проведення валютної інтервенції передбачає наявність у центральних банках країн значних валютних резервів і за умови, що неврівноваженість платіжного балансу незначна та характеризується періодичною зміною пасивного сальдо на активне. У протилежному разі проведення валютних інтервенцій загрожує не лише цілковитим виснаження валютних резервів, а й розладнанням грошового обігу всередині країни.

Валютні інтервенції є цільовими операціями центральних банків на валютному ринку щодо купівлі/продажу іноземної валюти з метою обмеження коливань або впливу на динаміку валютного курсу. Валютна інтервенція має короткостроковий характер, здійснюється, як правило, у значних масштабах за рахунок офіційних золотовалютних резервів або короткострокових взаємних кредитів центральних банків у національних валютах за угодами своп. До арсеналу міждержавного регулювання валютних ринків входять багатосторонні (диверсифіковані) інтервенції, Вони сприяють розподілу тягаря інтервенції між різними валютами.

Диверсифікація валютних резервів передбачає регулювання структури валютних резервів шляхом зміни питомої ваги валют, що входять до складу резервів. До диверсифікації вдаються держави, банківські установи, ТНК, здійснюючи продаж одних і купівлю інших валют. Зазвичай це здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі стійкіших валют на світових валютних ринках. Диверсифікація важлива і для банків, оскільки вони оперують в основному чужими коштами. Тому банки намагаються видавати позики якомога більшій кількості клієнтів.

Девальвація — зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют, штучних валютних одиниць, золота. Девальвація здійснюється, коли офіційний валютний курс є завищеним проти ринкового. До скасування офіційного вмісту золота у валютах девальвація означала зменшення в законодавчому порядку металічного вмісту національної грошової одиниці або зниження офіційного курсу валюти певної країни щодо золота чи срібла, а після скасування — зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Нині девальвація часто офіційно закріплює фактичне знецінення національної валюти в умовах інфляції або ж виступає вихідним пунктом майбутньої інфляції. Часто девальвація не забез-

264

печує стабілізацію валюти, а лише служить проміжним етапом інфляційних процесів. Після другої світової війни і до скасування офіційного вмісту золота у валютах (1946—1973 рр.) у світі було проведено понад 500 девальвацій. У періоди глибоких економічних потрясінь здійснюються масові девальвації валют, що спостерігалися в 1949 р., наприкінці 60-х — на початку 70-х років. Тому в економічній літературі можна зустріти визначення девальвації як відносно тривалого зниження курсу валюти. З початку 80-х років лише в межах ЄС девальвації проводилися більше десятка разів, а щодо деяких валют — неодноразово (наприклад, щодо італійської ліри).

Ревальвація — підвищення курсу національної валюти стосовно іноземних валют, штучних валютних одиниць, золота. За механізмом впливу на економічні процеси ревальвація протилежна девальвації. На відміну від девальвації ревальвація порівняно рідкісне явище у валютно-фінансовому світі. Це пояснюється тим, що країна, яка здійснює ревальвацію своєї валюти, ставить себе в менш вигідне становище у сфері зовнішньої торгівлі, припливу іноземного капіталу та розвитку міжнародного туризму порівняно з іншими країнами. Адже підвищуючи курс своєї валюти щодо валют інших країн, держава, яка здійснює ревальвацію, викликає підвищення цін експортованих товарів у іноземній валюті, чим знижує власну конкурентоспроможність на світовому ринку, стримує експорт своїх товарів. Паралельно відбувається процес зниження цін, виражених у національній валюті, на товари, що імпортуються до країни. Отже, ревальвація призводить до зростання попиту на імпортовані товари та послуги і реально збільшує обсяги імпортованої продукції. Ревальвація робить невигідним вкладення капіталу в дану країну для іноземних інвесторів, оскільки вони при обміні валют одержують меншу суму в місцевій валюті. Для країни, яка ревальвувала свою валюту, стає вигідним експорт капіталу, адже виникає можливість купівлі більш дешевої іноземної валюти.

Традиційно ревальвація використовується для боротьби з інфляційними процесами, оскільки, стримуючи зростання грошової маси в обігу, дещо затримує зростання внутрішніх цін.

Ревальвація також здійснюється з метою стримування зростання активності сальдо торговельного балансу. Оскільки вона сама по собі ставить країну, що вдається до ревальвації, в менш вигідне становище на світовому ринку, то часто здійснюється під тиском інших країн, які мають найактивніші зовнішньоекономічні зв’язки з цією країною.

265

Валютні обмеження є сукупністю законодавчих або адміністративних норм, які застосовуються на рівні держави і на міждержавному рівні та регламентують проведення операцій з валютою, золотом, іншими валютними цінностями.

Основні терміни та поняття

Валютний ринок, міжбанківський ринок (прямий і брокерський), клієнтський ринок, біржовий (організований) ринок, позабіржовий (неорганізований) ринок, валютна біржа, котирування валют, базова валюта, валюта котирування, пряме котирування, обернене котирування, валютний курс, номінальний валютний курс, реальний валютний курс, курс національної валюти, курс іноземної валюти, валютна операція спот, термінові валютні операції, курс покупця, курс продавця, крос-курс, маржа (спред), дата валютування, відкрита валютна позиція

Контрольні запитання та завдання

1.Назвіть головних учасників валютного ринку.

2.З яких структурних сегментів складається валютний ринок?

3.У чому полягає відмінність між номінальним і реальним обмінним курсом?

4.Розкрийте взаємозалежність прямого і оберненого котирування.

5.Назвіть чинники формування валютного курсу.

266

Додаток 5.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ІНОЗЕМНИХ ВАЛЮТ

(за Класифікатором іноземних валют)

1 група

ВІЛЬНО КОНВЕРТОВАНІ ВАЛЮТИ, ЯКІ ШИРОКО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПЛАТЕЖІВ ЗА МІЖНАРОДНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ

ТА ПРОДАЮТЬСЯ НА ГОЛОВНИХ ВАЛЮТНИХ РИНКАХ СВІТУ

267

2 група

ВІЛЬНО КОНВЕРТОВАНІ ВАЛЮТИ, ЯКІ ШИРОКО НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ ПЛАТЕЖІВ ЗА МІЖНАРОДНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ТА НЕ ПРОДАЮТЬСЯ

НА ГОЛОВНИХ ВАЛЮТНИХ РИНКАХ СВІТУ

268

3 група

НЕКОНВЕРТОВАНІ ВАЛЮТИ

Валюти 3 групи належать державам, які не прийняли зобов’язань статті VIII Статей Угоди МВФ за станом на травень 2002 р. Перелік держав, які прийняли зобов’язання зазначеної статті щодо ліквідації обмежень на здійснення поточних операцій, міститься у Додатку до Класифікатора іноземних валют.

269