shemet_intern_rozrah_valyut_oper_09

Будь-яка відкрита валютна позиція наражає на ризик (risk exposure) зміни валютних курсів і має результатом можливі прибутки чи збитки. Припустимо, курс євро до долара США раптом зріс під дією низки чинників до 1,6000. Очевидно, що коротка позиція в євро є збитковою. Однак це ще не реальні збитки, а потенційні, оскільки позиція ще не закрита. А якщо клієнт банку неочікувано дає доручення переказати 1 млн євро, банк зіштовхується з проблемою відсутності євро на кореспондентському рахунку. Вочевидь йому доведеться, продавши 1 542 500 доларів США, купити більш дорогі тепер євро — 1 542 500 USD / 1,6 = = 964 063 EUR. Тепер збиток, що його зазнав банк, є реальним:

EUR 964 063 – EUR 1 000 000 = EUR – 35 937.

Цю суму банк повинен буде купити за рахунок своїх власних коштів (у даному прикладі статутного капіталу), щоб здійснити клієнтський платіж.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк України встановлює норматив ризику загальної відкритої(довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), зокрема обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку і розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами та кожним банківським металом).

НормативнезначенняН13 маєбутинебільшим, ніж30 відсотків. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної

позиції банку:

251

♦загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більшою, ніж 20 відсотків;

♦загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більшою, ніж 10 відсотків.

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк

може здійснювати такі валютні операції:

• купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами, а також для виконання власних зо-

бов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

• купівлю іноземної валюти чи банківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зо-

бов’язань;

• купівлю банківських металів без наявності зобов’язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок купленої іноземної валюти на міжбанківському валют-

ному ринку за гривні;

• купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов’язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками),що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ,

атакож від нерезидентів;

•купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за неторговельними операціями;

•купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і то- варно-матеріальних цінностей;

•залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

•з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;

•з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

252

5.3.4.Арбітражні та клієнтські конверсійні операції

Поняття валютного арбітражу є одним з найважливіших у теорії та практиці валютного обміну. Арбітраж (arbitrage) — це можливість скористатися тимчасовою різницею цін для отримання прибутку; валютний арбітраж передбачає прибуткове використання тимчасової різниці обмінних курсів. Найпростіше визначення сутності арбітражу — «купуй дешево, продавай дорого».

Валютний дилер, здійснюючи арбітраж, може купити іноземну валюту на певному ринку за низькою ціною і негайно продати її на іншому ринку за вищою ціною. Чистим прибутком дилера буде спред (spread) — різниця між ціною купівлі та продажу валюти після вирахування витрат на здійснення цієї операції. Але особливістю сучасних ефективних валютних ринків є миттєве поширення інформації про курси валют, тому найчастіше різниця між цінами зникає ще до того, як дилер встигне скористатися нею.

Арбітраж може відбуватися за наявності різниці відсоткових ставок або різниці поточного та форвардного курсів валют у різних країнах. Оскільки арбітражери створюють додаткові попит і пропозицію валют, якими вони оперують, цей процес впливає на ринкові ціни таких валют.

Арбітраж є тристороннім, тобто пов’язує між собою три валюти. Через механізм тристороннього арбітражу сили попиту та пропозиції на валюту на одному ринку взаємодіють з попитом і пропозицією на інших ринках. Валютний арбітраж забезпечує рівновагу обмінних курсів в усіх ринкових центрах.

Арбітражні конверсійні операції (валютний арбітраж) пов’язані з відкриттям валютним дилером спекулятивної валютної позиції за рахунок банку з метою отримання прибутку в разі зміни валютного курсу. Як правило, позиції відкриваються в круглих сумах базової валюти (USD, EUR, GBP).

Довга позиція (тобто купівля) відкривається, якщо очікується підвищення курсу валюти.

Коротка позиція (тобто продаж) відкривається, якщо очікується зниження курсу валюти.

Наприклад, валютний дилер розраховує на підвищення курсу євро до долара США в найближчий час (звичайно протягом робочого дня) і купує 1 млн євро проти долара США за курсом 1,5425, відкриваючи тим самим довгу позицію в євро. Відкривши спекулятивну позицію, він наражається на ризик несприятливої зміни курсу. Припустимо, що розрахунок був правильним, курс

253

виріс до 1,5458. Дилер закриває довгу позицію за допомогою продажу 1 млн євро й отримує прибуток:

У разі проведення арбітражних конверсійних операцій з відкриттям і закриттям позиції в базовій валюті результат за двома угодами виражатиметься у валюті котирування:

1 000 000 EUR × (1,5458 – 1,5425) = 3300 USD.

Зпогляду балансу банку, ці арбітражні спекулятивні конверсії здійснюватимуться на активних рахунках за допомогою зміни сум на коррахунках банку в різних валютах і регулювання приросту чи зниження сум за рахунок прибутків або збитків, тобто власних коштів банку.

На відміну від арбітражних операцій, які передбачають відкриття ризикових позицій, низка конверсійних операцій здійснюється не за рахунок банку, а за рахунок його клієнтів — це клієнтські конверсії. Порядок здійснення клієнтських конверсій передбачає проведення двох конверсій — внутрішньої та зовнішньої.

Припустимо, клієнтові банку для здійснення платежу необхідно купити 1 млн євро за долари, в яких він тримає свій валютний рахунок. Клієнт звертається до банку з проханням конвертувати його долари в 1 млн євро. Банк здійснює для нього внутрішню конверсію, тобто продає євро за допомогою проведення внутрішніх бухгалтерських проводок і, якщо на банківському коррахунку НОСТРО наявні євро, він може здійснити платіж за дорученням клієнта. Однак це означатиме відкриття банком валютної позиції, яка має бути закрита. Якщо, припустимо, у банку на коррахунку НОСТРО євро немає, проблема відкритої позиції розв’язується автоматично — вона закривається за рахунок купівлі банком 1 млн євро на міжбанківському ринку за долари і зарахування їх на рахунок НОСТРО.

Зазвичай внутрішні клієнтські конверсії та зовнішні конверсії, що їх регулюють, здійснюються на одну дату валютування.

Зпогляду балансу банку внутрішні клієнтські конверсії проводяться через пасивні рахунки банку, а зовнішні конверсії для їх закриття — через активні рахунки (рахунки НОСТРО).

Часто складається така ситуація, коли клієнти просять банк здійснити протилежні конверсії між двома валютами (наприклад,

254

одні клієнти купуюють долари за гривні для виконання імпортних контрактів, інші клієнти продають доларову експортну виручку). При цьому банк відкриває позицію для конверсій з одними клієнтами, закриваючи її за рахунок протилежної конверсії з другими клієнтами, тобто проводячи взаємозалік протилежних сум. З погляду балансу дані конверсії проводяться через пасивні рахунки (доларові та гривневі) і регулються через рахунки НОСТРО тільки на суму перевищення сум однієї з валют після здійснення взаємозаліку.

5.4.Торгівля іноземною валютою в Україні

ВУкраїні торгівля іноземною валютою здійснюється на міжбанківському валютному ринку. Міжбанківський валютний ринок України — це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб’єктами ринку, між суб’єктами ринку та їх клієнтами (зокрема банками-нерезидентами), а також між суб’єктами ринку та Національним банком.

Порядок і умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках регулюються Правилами торгівлі іноземною валютою і Правилами проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних із купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затвердженими постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. за № 281 із змінами та доповненнями.

Згідно з названим Положенням, торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб’єктам ринку (або з такими суб’єктами).

Національний банк України здійснює торгівлю іноземною валютою з метою забезпечення виконання функцій, покладених на нього законодавством України.

Суб’єкти ринку — уповноважені банки, вповноважені фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій (письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями), що дає право на торгівлю іноземною валютою.

Торгівля іноземною валютою — це купівля, продаж, обмін іноземної валюти, здійснення операцій з валютними деривативами.

255

Чинні нормативно-законодавчі акти з питань валютних відносин визначають особливості трактування загальнотеоретичних понять у межах національного валютного ринку. Так, купівля іноземної валюти — це операція з купівлі іноземної валюти за

гривні. Продаж іноземної валюти — це операція з продажу іноземної валюти за гривні. Обмін (конвертація) іноземної валю-

ти — це операція з купівлі (продажу) однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту.

Суб’єкти ринку мають право здійснювати купівлю, продаж іноземної валюти виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Суб’єкти ринку мають право здійснювати операції з обміну іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та/або на міжнародному валютному ринку.

Суб’єкти ринку мають право здійснювати обмін іноземної валюти на міжнародному валютному ринку відповідно до правил, які діють на цьому ринку, з урахуванням обмежень, установлених нормативно-правовими актами Національного банку.

В Україні операції з купівлі, продажу та обміну іноземної валюти можуть здійснюватися на умовах «тод», «том», «спот», «форвард». Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком України відповідно до чинного національного законодавства про валютне регулювання. Постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 р. за № 34 було запроваджено Класифікатор іноземних валют залежно від рівня їх конвертованості. Згодом із метою приведення Класифікатора у відповідність до державного стандарту ДСТУ ISO 4217-2000 «Коди для подання валют і фондів» Правлінням НБУ було прийнято постанову від 2 жовтня 2002 р. за № 378 «Про внесення змін до Класифікатора іноземних валют».

За Класифікатором, усі валюти поділено на три групи:

—вільноконвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, кількістю 17 валют, з яких 4 — це банківські метали (1 група);

—вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, кількістю 30 валют (2 група);

—неконвертовані валюти кількістю 7 валют плюс усі інші валюти, що не належать до 1 та 2 груп.

256

Класифікація іноземних валют за Класифікатором іноземних валют представлена у Додатку 5.1.

Чинне законодавство встановлює різний правовий режим торгівлі на валютному ринку для резидентів і нерезидентів.

Резидентами є:

•фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, зокрема ті, що тимчасово перебувають за кордоном; (постійне місце проживання — місце проживання на території України не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території України протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором);

•юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо),

змісцезнаходженням на території України, які ведуть свою діяльність на підставі законів України;

•дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не ведуть підприємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

♦ фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, зокрема ті, які тимчасово перебувають на тери-

торії України; ♦ юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що

не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо),

зпостійним місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб’єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб й інших суб’єктів підприємницької діяльності України (постійне місцезнаходження — місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб’єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяль-

ності); ♦ розташовані на території України іноземні дипломатичні,

консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що користуються імунітетом і дип-

257

ломатичними привілеями, а також представництва інших організацій та фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Комерційні банки відповідно до чинного законодавства України мають право здійснювати валютні операції тільки після отримання генеральної ліцензії НБУ (див. розділ 1 цього навчального посібника). Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими і зобов’язані здійснювати валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Згідно з положенням «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. за № 275, комерційні банки можуть отримати ліцензію на здійснення таких видів операцій з валютними цінностями:

1)неторговельні операції з валютними цінностями;

2)ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів—нерезидентів у грошовій одиниці України;

3)ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

4)ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів)

угрошовій одиниці України;

5)відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

6)6) відкриття кореспондентських рахунків у банках—нере- зидентах в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

7)залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

8)залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

9)операції з банківськими металами на валютному ринку України;

10)операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

11)інші операції з валютними цінностями на міжнародних ри-

нках.

Суб’єкти ринку укладають між собою та з Національним банком договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.

Торговельна сесія — комплекс організаційно-технічних засобів (дилінгове обладнання REUTERS, BLOOMBERG та Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку

258

України Національного банку України), який забезпечує можливість укладення та підтвердження договорів з купівлі, продажу іноземної валюти та банківських металів згідно з вимогами нор- мативно-правових актів Національного банку протягом часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України.

Зокрема Національний банк має право:

•змінювати час проведення Торговельної сесії та/або термін подання заявки на участь у Торговельній сесії, попередивши про це суб’єктів ринку не пізніше, ніж за два робочі дні до часу зміни;

•наділяти уповноважену особу правом зупиняти Торговельну сесію з оголошенням технічної перерви;

•установлювати для суб’єктів ринку граничні межі продажу готівкової іноземної валюти фізичним особам-резидентам;

•установлювати граничний розмір маржі, на яку курс купівлі та продажу іноземної валюти може відхилятися від офіційного курсу гривні до іноземної валюти, що встановлюється Національним банком, з метою недопущення безпідставних фінансових втрат населення та суб’єктів ринку, якщо події на міжнародному валютному ринку або інше негативно впливатимуть на міжбанківський валютний ринок України.

Національний банк приймає вищезазначені рішення розпорядчим документом у формі постанови Правління Національного банку України.

5.5. Сутність та інструменти валютної політики

Валютна політика (monetary policy) є невід’ємною складо-

вою грошово-кредитної політики держави, сукупністю економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються державними органами, центральними банківськими та фінансовими закладами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Валютна політика здійснюється на національному, регіональному рівнях та у глобальному масштабі на основі валютного законодавства у двох основних формах — структурної і поточної політики.

Структурна валютна політика — це сукупність заходів довгострокового характеру, спрямованих на запровадження структу-

259

рних змін у світовій валютній системі. Реалізація структурної політики відбувається у реформуванні сфери міжнародних валют- но-фінансових відносин з метою забезпечення її адекватності потребам світової економіки. Як правило, такі реформи супроводжуються загостренням конкурентної боротьби між окремими валютами.

Поточна валютна політика — це сукупність короткострокових заходів, які передбачають регулювання валютного курсу і валютних операцій, валютних ринків і ринку золота.

Валютне законодавство (сurrency legislation) — це сукуп-

ність правових норм, які регулюють порядок здійснення угод з валютними цінностями всередині країни, угод між організаціями і громадянами однієї країни та організаціями і громадянами іншої, а також порядок ввезення, вивезення, переказу та пересилання з інших країн національної й іноземної валют та валютних цінностей.

Кінцеві цілі валютної політики підпорядковані стратегічним цілям грошово-кредитної та загальноекономічної політики — зростанню зайнятості та виробництва ВВП, стабілізації цін.

Крім зазначених загальних цілей валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж істотно впливають на розвиток реального сектора економіки. До них належать:

1)лібералізація валютних відносин у країні,

2)забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок,

3)забезпечення конвертованості національної валюти,

4)забезпечення стабільності курсу національної валюти,

5)захист іноземних та національних інвестицій у країні.

У більшості держав у розробці та реалізації валютної політики провідну роль відіграють центральні банки, до функцій яких належать:

¾визначення і регулювання курсу національної грошової одиниці щодо валют інших країн;

¾визначення порядку та сфери обігу іноземних валют на території країни;

¾нагромадження офіційних золотовалютних резервів країни та управління ними;

¾встановлення правил і видача ліцензій комерційним банкам на здійснення ними банківських операцій з валютними цінностями та ін.

260